Правові гарантії захисту комерційної таємниці суб’єкта господарювання
банківськими установами
Суб’єкт господарювання у процесі своєї діяльності взаємодіє з
банківськими установами, при цьому така взаємодія супроводжується
передачею значних обсягів інформації, у тому числі інформації з
обмеженим доступом (комерційної таємниці). Гарантом збереження такої
інформації є банківська таємниця, правовий статус якої зазначено у
Законі України “Про банки і банківську діяльність”. Фактично, збереження
комерційної таємниці клієнта є професійним обов’язком банку. Але велика
кількість відомостей, що складають комерційну таємницю суб’єкта
господарювання, безпідставно передається банками контролюючим органам,
не отримує з боку банку належної охорони. Причиною цього є
неврегульованість відносин “позичальник-боржник”. Слід зазначити, що у
забезпеченні таємниці економічно важливої інформації зацікавлена і
держава, оскільки коли суб’єкт господарювання знає, що таємниця його
фінансово-кредитних операцій або фінансового стану гарантується законом,
він буде більшою мірою довіряти державним та комерційним банкам.
Наслідком цього буде те, що значна частина коштів вийде із “тіні” і
опиниться на рахунках, тобто ці кошти будуть приносити прибуток державі.
Неврегульованість відносин між банком та суб’єктом господарювання
призводить до того, що з одного боку банк більш переймається проблемами
збереження власної банківської таємниці, а не проблемами безпеки своїх
активів, а суб’єкт господарювання більш хвилюється про тримання у
таємниці якомога більшого обсягу інформації про свою діяльність, ніж
формуванням у господарському середовищі надійної репутації про себе.
Складається ситуація, при якій більшу частину відомостей суб’єкти
господарювання утаємничують без необхідності, чим у результаті завдають
шкоди самим собі. Бо, як відомо, необхідною умовою залучення інвесторів
є наявність необхідної інформації про діяльність, фінансовий стан
контрагента.
З приводу викладеного постає необхідність у дослідженні засобів
забезпечення конфіденційності комерційної таємниці суб’єкта
господарювання. Але, насамперед, потрібно усвідомити зміст понять
комерційної та банківської таємниці.
j
l
®
°
унків банків у Національному банку України; операції, які були проведені
на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;
фінансово-економічний стан клієнтів; система охорони банку та клієнтів,
її керівників, напрямки діяльності; відомості стосовно комерційної
діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту,
винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація; інформація
про звітність по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає
опублікуванню; коди, що використовуються банками для захисту інформації
[2]. В законі також передбачено вичерпний перелік органів, які можуть
отримати інформацію, яка має статус банківської таємниці. Це сам власник
такої інформації, суд, органи прокуратури України, Служби безпеки
України, Міністерства внутрішніх справ, Державної податкової служби.
Інформація надається, виходячи з конкретних, передбачених у Законі умов,
і в обсягах, які відповідають зазначеним умовам.
Але, незважаючи на вичерпний перелік, існує низка телеграм НБУ,
рекомендацій податкових органів, постанов КМУ стосовно надання
інформації, що складає банківську таємницю, які суперечать положенням
закону.
Наприклад, у листі НБУ №43-112/4212-6649 підіймалось питання про
створення єдиної системи обліку позичальників (боржників), які мають
прострочену заборгованість за кредитами, наданими комерційними банками
із зазначенням її обсягів. Доцільність створення такої системи
обумовлена зменшенням ризиків комерційних банків при кредитуванні [3,
с.23].
Такі дії можна кваліфікувати, як порушення конфіденційності комерційної
таємниці клієнта банку. Окрім того, чи забажає і сам банк надати
інформацію про своїх “проблемних” клієнтів, виходячи з того, що ця
інформація може потрапити у руки його конкурентів.
Підбиваючи підсумки, слід зауважити, що для встановлення рівних відносин
між банком та його клієнтом – суб’єктом господарювання, необхідно
привести підзаконні нормативні акти у відповідності з основними
положеннями, які викладені у Законі України “Про банки і банківську
діяльність”. Також, оскільки банківська таємниця є різновидом
професійної таємниці і самостійним правовим інститутом з відповідним
правовим режимом охорони, необхідно передбачити у Кримінальному кодексі
окрему статтю, яка б встановлювала відповідальність за розголошення
банківської таємниці. Це б надало певних правових гарантій збереження у
таємниці інформації суб’єкта господарювання, що має для нього певну
економічну цінність.
Література
1Лро підприємства в Україні: Закон України від 27.03.1991 року №887-ХII
//Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №24. – Ст..272 2.Про банки
та банківську діяльність: Закон України від 7.12.2000 року №2121-III //
Відомості Верховної Ради
України. – 2001. – №5-6. – Ст.30. 3.А. Куцый. Охота на “невозвращенцев”
или кое-что о банковской тайне //Бизнес и безопасность. – 2000. – №6. –
с. 23.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
