.

Основні принципи діяльності Міжнародного валютного фонду (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
5 9003
Скачать документ

Реферат

на тему:

Основні принципи діяльності Міжнародного валютного фонду

План

Вступ………………………………………………………………………………3

1. Сутність Міжнародного валютного фонду
…………………………………………….. 5

2. Організаційна структура МВФ
…………………………………………………………….. 7

3. Форми діяльності МВФ
………………………………………………………………….
….. 8

Висновок……………………………………………………….
……………………………………….. .12

Список використаної
літератури……………………………………………………..
…………13

Вступ

Світова валютна система включає в себе сукупність національних
валютних систем і міжнародних валютних відносин, у тому числі й
обслуговуючих ці відносини наднаціональних валютних інститутів і
організацій. Міжнародні валютні відносини є складовою частиною
міжнародних економічних відносин, що виникають у процесі функціонування
грошей у сфері економічного обороту між країнами.

Світова валютна система пройшла довгий шлях свого розвитку. Вперше вона
виникла в XIX ст. як результат промислової революції і розширення
міжнародної торгівлі. В основі світової валютної системи тоді був
золотомонетний стандарт, коли більшість держав випускали свої
національні грошові одиниці у вигляді золотих монет. Золотомонетний обіг
– це найстійкіша грошова система. У ній дійсні гроші – золоті монети,
зливки, коштовності – виконують усі функції грошей усередині країни й
одночасно є світовими грошима. Крім того, в золотомонетному обігу
валютний курс – співвідношення між валютами різних держав – не може
істотно відхилятися від золотого паритету, тобто від співвідношення
вагових кількостей золота, які є в різних національних монетах. Нарешті
в золотомонетному обігу паперові банкноти вільно розмінювалися на золото
за номіналом, що надавало грошовій системі додаткову гнучкість і
стійкість.

Однак, незважаючи на всі свої переваги, на початку XX ст., у період
завершення епохи вільної конкуренції і виникнення великих
монополістичних об’єднань, золотомонетний стандарт перестав відповідати
масштабам господарських зв’язків. Бурхливий розвиток економіки, швидке
зростання товарообігу наштовхувалися на обмежену кількість золота як
грошового матеріалу. Тому після Першої світової війни золотомонетний
стандарт був замінений золотозливковим і золото девізним стандартом, що
було підтверджено міждержавною угодою, укладеною в 1922 р. на Генуезькій
конференції. В умовах золотозливкового стандарту, який існував у цей
період у Великобританії і Франції, золоті монети в обіг не випускалися,
але центральні банки обмінювали за фіксованою державною ціною паперові
банкноти тільки на золоті зливки стандартної ваги (близько 12,5 кг).
Обіг золотих монет у той час незначною мірою зберігався лише в США.

У золотодевізному стандарті паперові гроші багатьох країн взагалі не
розмінювалися на золото, але центральні банки цих країн обмінювали свої
національні банкноти на іноземну валюту (Девіз), яка залишалася
розмінною на золото. Для забезпечення такої системи центральні банки
створювали значні резерви іноземної валюти, яка розмінювалася на золото.
Основними резервними валютами тоді були англійський фунт стерлінгів і
американський долар.

Світова економічна криза 1929-1933 рр. нанесла нищівний удар існуючій
системі обмеженого золотого стандарту. Він припинив своє існування. В
усіх країнах був здійснений перехід до нерозмінних на золото паперових
грошових одиниць. Лише після Другої світової війни золотий стандарт був
частково відновлений, але в ще більш обмеженій формі, навіть порівняно з
20-30-ми роками. Влітку 1944 р. в американському місті Бреттон-Вудсі
відбулася Міжнародна фінансова конференція, яка прийняла важливі рішення
з питань міжнародних валютних відносин у післявоєнний період. Тому
світова валютна система, яка проіснувала до початку 70-х років, одержала
назву бреттон-вудської.

Основними елементами цієї системи були такі.

По-перше, функція світових грошей була збережена за золотом, але сфера
його застосування скоротилася. Золото використовувалося в основному для
рівноваги платіжних балансів (тобто співвідношення між платежами країн
за кордон і валютними надходженнями з-за кордону за певний період часу)
різних держав, коли всі інші валютні й кредитні ресурси виявилися
вичерпаними.

По-друге, поряд із золотом функцію міжнародного платіжного засобу став
виконувати американський долар. У доларах проводилася основна маса
міжнародних розрахунків, визначалися ціни на світовому ринку. Оскільки
долар виконував роль резерву міжнародних розрахунків, він одержав назву
резервної (ключової) валюти. Привілейоване становище американського
долара пояснюється кількома факторами. В той час, коли національні
економіки багатьох країн були зруйновані війною, економіка США не тільки
не постраждала, а й одержала додатковий імпульс для свого розвитку в
результаті припливу великої кількості військових замовлень. Крім того, в
роки війни американські поставки продукції оборонного й цивільного
призначення, які здійснювалися їхнім союзникам, значною мірою
сплачувалися золотом. Все це привело до того, що в кінці 1949 р. золотий
запас США досяг рекордної позначки – близько 22 тис. т, або 70% резервів
капіталістичного світу. Звичайно, це зміцнило становище долара і довіру
до нього.

По-третє, США взяли на себе зобов’язання обмінювати долари на золото за
твердою офіційною ціною – 35 дол. за тройську унцію – 31,1 г чистого
золота. Але цей розмін здійснювався тільки за вимогою іноземних
центральних банків і урядових установ, а не приватних осіб чи
підприємств. Ринкова ціна золота не повинна була значно відхилятися від
офіційної.

По-четверте, був введений режим фіксованих валютних паритетів, тобто
законодавчо встановленого співвідношення між валютами. Всі країни –
члени Міжнародного валютного фонду зобов’язувалися встановлювати
паритети своїх валют у доларах, а через долар – у золоті; не змінювати
паритет без згоди Фонду більше, ніж на 10%. Ринкові курси валют, тобто
ціни грошових одиниць національних валют, виражені в грошових одиницях
валют інших країн, не могли відхилятися від фіксованих паритетів більше,
ніжна 1%. Допустимі межі коливання курсів підтримувалися центральними
банками за допомогою використання своїх золотовалютних резервів.

І нарешті, для забезпечення сталості світової валютної системи був
створений Міжнародний валютний фонд (МВФ).

Сутність Міжнародного валютного фонду

МВФ (International Monetary Fund, IMF) – це валютно-фінансова
організація міжурядового співробітництва. Специфіка МВФ порівняно з
іншими міжурядовими організаціями полягає у виконанні ним одночасно
функцій регулювання, фінансування, нагляду та консультування
держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин. Головним завданням
МВФ є скорочення тривалості та зменшення нерівноваги у міжнародному
балансі розрахунків членів, забезпечення стабільності валютних курсів.
Ця організація була створена у 1945 р. після ратифікації Угоди,
розробленої під час міжнародної валютно-фінансової конференції у
Бреттон-Вудсі (1944 р.). Розпочала свою діяльність у Вашингтоні в травні
1946 року у складі 39 країн. А станом на березень 2006 року до складу
МВФ входять 184 країни, включаючи усі республіки колишнього СРСР.
Україна стала членом МВФ 27 квітня 1992 року.

Причиною створення МВФ стала часткова відмова від золотого стандарту,
який, беручи за міру вартості кожної валюти певну кількість золота,
визначав протягом багатьох років вартість грошей як незмінну величину.
Невизначеність вартісного виміру грошей, які не мали фіксованого
співвідношення з відповідною кількістю золота призвела до того, що обмін
грошей між країнами, котрі зберегли золотий стандарт, і країнами, котрі
відмовились від нього, значно ускладнився. Країни почали запасати золото
і гроші, які можна було використати для його купівлі. Скоротилась
кількість і частота грошових операцій, ліквідувалися робочі місця,
знижувався рівень життя. Порушилось співвідношення між грішми та
вартістю товарів, а також між вартістю різних валют.

Новостворений МВФ був покликаний регулювати валютно-розрахункові
відносини між державами і здійснення фінансової допомоги країнам-членам
через надання їм за виникнення валютних труднощів, зумовлених порушенням
рівноваги платіжних балансів, короткострокових позик в іноземній валюті.
Сьогодні Фонд здійснює свою діяльність як спеціалізована установа ООН.
Практично МВФ є інституціональною основою сучасної міжнародної валютної
системи.

Метою діяльності МВФ є:

– сприяння міжнародному співробітництву шляхом забезпечення механізму
для консультацій та погоджених дій стосовно міжнародних валютних питань;

– сприяння збалансованому зростанню міжнародної торгівлі з метою
підвищення рівня зайнятості та реальних доходів населення, розвитку
виробничих можливостей країн-членів;

– сприяння стабільності валют і впорядкованим валютним відносинам та
запобігання конкурентному знеціненню валют;

– сприяння створенню багатосторонньої системи платежів та переказів по
поточних операціях і прагнення ліквідації валютних обмежень.

До основних функцій організації належать здійснення нагляду за
узгодженою системою впорядкованого обміну національних валют, надання
кредитів своїм членам на реорганізацію економіки для встановлення більш
ефективного співробітництва і надання додаткових послуг країнам-членам
(підвищення кваліфікації персоналу, технічна допомога в спеціалізованих
сферах, інформаційне обслуговування).

Нагляд являє собою спостереження за політикою країн-членів в галузі
встановлення валютних курсів. Кожна країна зобов’язана надати МВФ за
його запитом інформацію, необхідну для здійснення нагляду. Це –
інформація про реальний грошовий, бюджетний і зовнішній сектор
економіки, про структурну політику уряду (приватизація, ринок праці,
навколишнє середовище). В процесі нагляду виявляються потенційні
дисбаланси, які можуть дестабілізувати валютні курси. За підсумками
нагляду МВФ надає урядам відповідні рекомендації.

Нагляд здійснюється в трьох основних формах: консультації,
багатосторонній нагляд та поглиблений нагляд.

Консультації являють собою підсумкову діяльність місій МВФ, котрі щороку
навідують країну-члена й ведуть переговори з керівниками основних
економічних інститутів з міністрами фінансів, економіки, директорами
центральних банків. По результатах переговорів місія складає свою думку
про стан економіки країни й розробляє відповідні рекомендації. Ці
документи доповідаються на засіданні Виконавчої ради, яка приймає
остаточне рішення.

Багатосторонній нагляд здійснюється в формі аналізу Виконавчою радою
міжнародної економіки в цілому. Аналіз міститься в спеціальній доповіді
“Світовий економічний огляд”, на основі якого складається прогноз
розвитку світової економіки на найближчі 2-3 роки. Прогноз включає
визначення темпів росту реального ВВП, інфляції, стану платіжних
балансів, розмірів зовнішнього боргу, умов торгівлі, обсягів міжнародних
резервів. В процесі аналізу виявляється місце кожної країни-члена в
міжнародній економіці й специфіка її проблем.

Поглиблений нагляд здійснюється на прохання уряду країни з метою
виправлення мікроекономічних дисбалансів. Звичайно він проводиться тоді,
коли країна опиняється у важкому фінансовому становищі, має велику
зовнішню заборгованість і просить перенести строки платежів по
зовнішньому боргу. В такому разі МВФ здійснює поквартальний аналіз
економіки країни. По наслідках аналізу розробляються рекомендації по
коригуванню економічної політики, цим рекомендаціям уряд повинен
неухильно слідувати.

Організаційна структура МВФ

Вищим органом МВФ є Рада керуючих, яка складається з представників
країн-членів (як правило, міністр фінансів чи представник центрального
банку разом із заступником), які призначаються на 5 років. Збираються на
сесії один раз на рік.

До виключного відання Ради відносяться питання: визначення умов та
прийняття нових членів, призупинення членства, перегляд квот, зміна
валютних паритетів, укладення домовленостей про співробітництво з
міжнародними організаціями. Рішення ухвалюються простою чи
кваліфікованою більшістю голосів, в залежності від важливості питання.
Звичайно рішення приймається простою більшістю, але з найважливіших
питань необхідна “спеціальна більшість” – 70 або 85% голосів.
Країни-члени мають неоднакову кількість голосів; вона залежить від
частки (квоти) в капіталі Фонду. Кожна держава має 250 базових голосів
плюс ще по одному голосу за кожні 100 тисяч одиниць СДР, які вона має в
Фонді. Тому розподіл голосів дуже нерівномірний.

Виконавча рада – відповідає за поточні справи Фонду, складається з
Директора-розпорядника, який є її головою, та 24 виконавчих директорів,
які призначаються кожні 2 роки, вісім з них призначаються
країнами-членами, що мають найбільші квоти (США, Японія, Німеччина,
Велика Британія, Франція, Росія, Китай та Саудівська Аравія), решта
обираються від груп країн із дотриманням принципів регіонального
представництва. Проводить не менше трьох засідань на тиждень. Рішення
члени Ради зазвичай приймають консенсусом. Виконавча рада займається
широким колом стратегічних, оперативних та адміністративних питань,
включаючи моніторинг політики країн-членів по відношенню до обмінних
курсів, надання фінансової допомоги МВФ країнам-членам, проведення
консультацій та підготовку комплексних досліджень нагальних проблем
світової економіки.

Директор-розпорядник, згідно з традицією представник Європи,
призначається Виконавчою радою. Він є головним офіційним представником
Фонду на міжнародних форумах, ділових зустрічах, головує в Виконавчій
раді. Директор-розпорядник не має права голосу, за виключенням випадків,
коли голоси інших членів розподіляються порівну і необхідний вирішальний
голос.

ooooooooooocUIoooooooooo

gdjv

gd?>a

gdoJth

zP

R

T

V

X

Z

\

^

`

b

d

ooooooaeUUOUOOEEEEEEEEEE

&

A

z

?

vxJ

L

N

P

¤

¦

d

f

h

j

l

n

p

r

t

v

x

z

|

~

?

?

?

?

?

¤

oooooooooooooooooooooooooo

¦

?

¤

„A`„Agdjv

gdjv

gdjv

Керує поточною діяльністю Фонду та відповідає за організацію роботи,
призначення та звільнення персоналу, який налічує близько 2600 чоловік з
122 країн. На даний час функції директора-розпорядника взяв на себе
Хорст Келер (ФРН), який був одностайно обраний на засіданні Виконавчої
ради МВФ 23 березня 2000 р.

Міжнародний валютно-фінансовий комітет (трансформовано у вересні 1999 р.
з Тимчасового комітету), складається з 24 членів (керуючі Фонду,
міністри та інші посадові особи рівноцінного рангу). Комітет збирається
двічі на рік. До функцій Комітету належить підготовка доповідей Раді
керуючих з питань керівництва та функціонування міжнародної валютної
системи, а також внесення пропозицій щодо поправок до Статуту Фонду.

Форми діяльності МВФ

МВФ застосовує різні форми діяльності. Серед них:

– інспектування (було пов’язано з переходом від паритетної до відкритої
системи обміну валют. При цьому члени МВФ вирішили, що фонд повинен
розширити свою діяльність за межі мінової вартості, вивчати всі сфери
економіки країн, які визначають розмір цієї вартості і, і неупереджено
давати оцінку економічної діяльності країн для всієї спільноти членів);

– консультації (використовує три типи консультацій: щорічні, додаткові
(може організувати директор-розпорядник фонду у випадках, якщо країна
несподівано опиняється в складній економічній ситуації, або є підозра,
що її дії суперечать “кодексу поведінки” і можуть завдати шкоди іншим
країнам) та спеціальні (проводить з тими країнами, економічна політика
яких значною мірою визначає стан світової економіки);

– надання послуг, фінансування.

Кредитно-фінансова діяльність є однією з найважливіших функцій МВФ. Вона
полягає у використанні фінансових ресурсів МВФ країнами-членами й
кредитування за допомогою залучених ресурсів. Структура ресурсів Фонду
складається з двох блоків: внесок кожної країни в установлений капітал
МВФ відповідно з її квотою; запозичені кошти (кредитні лінії від урядів
і центральних банків його членів).

Внесок кожної країни в капітал Фонду здійснюється на 25 % в іноземній
твердій валюті, а решта – в національній валюті. Розміри квот
встановлюються на основі питомої ваги країни в світовій економіці. При
цьому враховується: розмір ВВП країни за певний час; середньомісячні
показники резервів; середньорічні поточні платежі країни; середньорічні
грошові надходження. Квота переглядається кожні 5 років і виконує
принаймні 4 такі основні функції:

1) внесок у статутний капітал МВФ, джерело формування ресурсів
організації;

2) на суму квоти може розраховувати країна, якій потрібні кредити;

3) розмір квоти визначає кількість голосів у процесі прийняття рішень;

4) розмір квоти дає право на призначення свого директора у виконавчий
орган Фонду – Директорат.

До МВФ входить 184 країни, 10 з яких мають квоту в 56 %, а решта 174
країни – 44 %. За станом на 1 січня 2006 року найбільші квоти мали США –
17,6 %, Японія – 6,3 %, ФРН – 6,1 %. (Див. Додаток 1)

Статутний фонд МВФ становить нині 212, 414, 9 млн. СДР (близько 295
млрд. дол. (1 СДР = 1,35123 дол.)).

СДР (Спеціальні права запозичення) є міжнародними резервними активами,
що були створені МВФ у 1969 р. з метою задоволення довгострокових
глобальних потреб у забезпеченні фінансових ресурсів, що доповнюють
існуючі міжнародні резерви та розподіляються між країнами-членами задля
поповнення їх активів. Вартість СДР визначається щоденно на основі
ринкового обмінного курсу п’яти валют: долара США, японської йєни,
німецької марки, фунту стерлінгів та французького франку. Після введення
у дію євро – з 1 січня 1999 р. натомість німецької марки та французького
франку, при визначенні вартості СДР, застосовується курс євро.

Надаючи позики своїм членам, Фонд керується двома основними принципами.
По-перше, всі члени мають доступ до загальних ресурсів Фонду. Член, який
позичає кошти, повинен повернути їх одразу після розв’язання платіжної
проблеми для того, щоб не обмежувати доступ інших членів МВФ. По-друге,
до того, як Фонд надасть будь-які кошти, позичальник повинен
продемонструвати те, як він розв’язуватиме свої платіжні проблеми,
оскільки йому потрібно повернути борг Фонду протягом певного періоду.

Безпосереднє фінансування здійснюється за допомогою таких механізмів:

1) резервний транш (перевищення квоти країни в МВФ над “скоригованою”
сумою її валютних коштів, що знаходяться у фонді на рахунку загальних
ресурсів);

2) кредитні транші (МВФ надає кредити у вигляді чотирьох траншів, кожний
з яких дорівнює 25 % квоти). Для отримання першого кредитного траншу
країна повинна продемонструвати відчутні зусилля щодо подолання існуючих
у неї труднощів з платіжним балансом.

Фінансові операції МВФ проводить через три свої структури:
Департамент загальних рахунків; Департамент СДР; Спеціальні рахунки МВФ.

Основними механізмами фінансування МВФ є:

1). Резервні кредити “стенд-бай” – короткострокова допомога у
фінансуванні дефіциту платіжного балансу. Термін повернення цих кредитів
становить від 12 до 18 місяців, але може бути продовжений до 3 років. Ці
кредити виділяються в рамках траншів частинами під час дії угоди. МВФ
при виділенні чергової частки кредиту стенд-бай вивчає умови виконання
угоди. Умови виконання охоплюють такі сфери, як кредитна політика і
податкова система. Країна-член МВФ щорічно може отримувати кредити
“стенд-бай” у розмірі 68 % квоти, а загальна сума кредитів може
становити 300 % квоти.

2). Розширене кредитування (ЕФФ) – для підтримки середньострокових
програм (3-4 роки) подолання труднощів платіжного балансу, причиною яких
є макроекономічні та структурні проблеми. Країна, яка намагається
отримати ці кошти, повинна представити МВФ програму оздоровлення
економіки на той період часу, на який буде надано кредит, а також
детальний план діяльності на найближчі 12 місяців. Такі кредити можна
отримувати в сумі 140 % квоти.

3). Компенсаційне та надзвичайне фінансування (ССФФ) – фінансування в
умовах непередбаченого падіння експортних цін, зростання імпортних цін,
коливання відсоткової ставки. Фінансування в рамках цих коштів включають
у себе вартісну компенсацію зниження рівня експорту, а також кошти на
імпорт нафти. Ці кошти складаються з двох частин:

а) компенсаційні кошти, які країна може отримати на покриття витрат,
пов’язаних з вирівнюванням обсягів імпорту та експорту, збитків від
міжнародного туризму та грошових переказів емігрантів. А з грудня 1990
року в зв’язку з кризою на Середньому Сході можна отримати кредит на
покриття втрат через зменшення попиту на послуги (зменшення доходів від
нафтопроводів, зменшення оплати за використання каналів, різних видів
транспорту, а також зменшення попиту на будівництво і страхування);

б) допоміжні кошти можна отримати на покриття частини витрат через зміну
експортних та імпортних цін (на які держава не має впливу).

У рамках компенсаційних і допоміжних коштів можна отримати кредит
величиною 95 % квоти країни в МВФ.

4). Фінансування системних перетворень (СТФ) – для країн з перехідною
економікою, які мали проблеми з платіжним балансом внаслідок переходу
від торгівлі на базі неринкових цін до торгівлі на ринковій основі.
Країна, яка намагається отримати цей кредит, повинна представити МВФ
програму оздоровлення економіки. У кінці 1992 року МВФ прийняв рішення
про ліквідацію такого типу кредитів.

5). Фінансування буферних запасів (БСФФ) – для компенсації труднощів
платіжного балансу, пов’язаних з дефіцитом надходжень від експорту
основних сировинних товарів, шляхом підтримки систем буферних запасів.
Такий вид кредитування діє з 1969 року. Умовою отримання кредитів з
фінансових коштів буферних запасів є документальне підтвердження, що
нагромадження запасів експортних товарів відбувається через міжнародну
діяльність ООН. Кошти ці не можуть перевищувати 45 % квоти. У квітні
1990 року МВФ прийняв рішення, що ці кредити можна отримати з грошових
коштів Міжнародної каучукової угоди (прийнята в 1987р.). останні 6 років
МВФ не виділяв цих кредитів.

6). Фінансування структурної перебудови (САФ) – пільгова допомога
найменш забезпеченим країнам-членам Фонду для покриття негативного
торгівельного сальдо. Ці кредити виділяються з Довірчого Фонду МВФ
створеного у 1976 році. Кредити цього фонду виділяються на підтримку
реалізації середньострокових макроекономічних і структурно-галузевих
програм. Метою таких програм є утворення умов для економічного росту,
зміцнення фінансового стану. Кредити з цього фонду виділяються трьома
щорічними траншами: 1 рік – 15 % квоти, 2 рік – 20 % квоти, 3 рік – 15 %
квоти. Ці кредити низькопроцентні – 0,5 % у рік. Час повернення настає
через 5,5 року і триває 4,5 роки.

7). Розширене фінансування структурної перебудови (ЕСАФ) – збільшення
об’єктів фінансування для найменш забезпечених країн (на 3 роки, 0,5 %
річних). ЕСАФ діє з 1987 року. Кредити в рамках своєї програми виділяють
з джерел САФ (пункт 6) із пожертвувань найбагатших держав.

Протягом 70-х та 80-х років значення Фонду неухильно зростало, а до
кінця 90-х років досягло свого апогею. При цьому якщо на своєму
початковому етапі діяльності МВФ надавав кредити переважно державам
Заходу (близько 60 %), то пізніше ця картина змінилась. На країни, що
розвиваються, сьогодні припадає понад 85 % кредитів Фонду.

У 1997/98 фінансовому році Фонд надав своїм членам 75,4 млрд. дол.,
більша частина з яких була спрямована на ліквідацію наслідків азіатської
фінансової кризи: Корея (20,9 млрд. дол.), Індонезія (11,2 млрд. дол.),
Таїланд (4 млрд. дол.). У 1998/99 фінансовому році була видана рекордна
сума – 90,2 млрд. дол. Найбільші обсяги кредитування припадали на
Бразилію (18,4 млрд. долл.), Росію (11,3 млрд. дол.) та Індонезію (8,6
млрд. дол.).

Технічна допомога МВФ полягає в сприянні країнам-членам у здійсненні
ними грошової, валютної політики, банківського нагляду, бюджетної і
податкової політики, упорядкуванні статистики, в розробці фінансового й
економічного законодавства.

Технічна допомога здійснюється шляхом направлення місій МВФ в центральні
банки й міністерства фінанасів країни. Така допомога надається за
проханням країни. Експерти місії працюють в країні звичайно 2-3 роки.

Для підготовки кадрів в рамках технічної допомоги у Вашингтоні утворено
інститут МВФ. Він організує курси і семінари по підвищенню кваліфікації
державних службовців із країн-членів МВФ.

Висновок

МВФ (International Monetary Fund, IMF) – це валютно-фінансова
організація міжурядового співробітництва. Специфіка МВФ порівняно з
іншими міжурядовими організаціями полягає у виконанні ним одночасно
функцій регулювання, фінансування, нагляду та консультування
держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин. Головним завданням
МВФ є скорочення тривалості та зменшення нерівноваги у міжнародному
балансі розрахунків членів, забезпечення стабільності валютних курсів.

Метою діяльності МВФ є:

– сприяння міжнародному співробітництву шляхом забезпечення механізму
для консультацій та погоджених дій стосовно міжнародних валютних питань;

– сприяння збалансованому зростанню міжнародної торгівлі з метою
підвищення рівня зайнятості та реальних доходів населення, розвитку
виробничих можливостей країн-членів;

– сприяння стабільності валют і впорядкованим валютним відносинам та
запобігання конкурентному знеціненню валют;

– сприяння створенню багатосторонньої системи платежів та переказів по
поточних операціях і прагнення ліквідації валютних обмежень.

До основних функцій організації належать здійснення нагляду за
узгодженою системою впорядкованого обміну національних валют, надання
кредитів своїм членам на реорганізацію економіки для встановлення більш
ефективного співробітництва і надання додаткових послуг країнам-членам
(підвищення кваліфікації персоналу, технічна допомога в спеціалізованих
сферах, інформаційне обслуговування).

Організаційна структура МВФ: Рада керуючих; Виконавча влада;
Директор-розпорядник; Міжнародний валютно-фінансовий комітет.

Основними механізмами фінансування МВФ є: резервні кредити “стенд-бай”;
розширене кредитування (ЕФФ); компенсаційне та надзвичайне фінансування
(ССФФ); фінансування системних перетворень (СТФ); фінансування буферних
запасів (БСФФ); фінансування структурної перебудови (САФ); розширене
фінансування структурної перебудови (ЕСАФ).

Такою є офіційна сторона кредитної політики МВФ.

У той же час досить тривала його діяльність призвела до таких
результатів та тенденцій: економічна нестабільність у більш ніж 62
країнах, що отримували кредити МВФ, лише посилилась; залежність між
країнами МВФ та приростом валових інвестицій є зворотно пропорційною;
направлення коштів до країн, де розміщені кошти американських
інвесторів; надання переваги країнам, що наслідують модель розвитку США;
падіння ділової активності у країні-реципієнті (в очікуванні траншу);
підпорядкування економік країн-боржників економіці США та економікам
інших розвинутих країн через відкриття ринків цих країн для поставок
товарів з країн-лідерів світу.

Список використаної літератури

Горбач Л.М. Міжнародні економічні відносини – К.: Кондор, 2005.

Моринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини – К.: Знання, 2004.

Карбау Р. Міжнародна економіка / 7-е видання – Суми.: Козачий вал, 2004.

Ковалевський В.В. Міжнародні організації // Навч.п. – К.: ЦУЛ, 2003.

Рум’янцева А.П. Міжнародна економіка / 3-е вид., – К.: Знання, 2006.

HYPERLINK “http://www.imf.org” www.imf.org

HYPERLINK “http://www.me.gov.ua” www.me.gov.ua

HYPERLINK “http://www.svit.ukrinform.ua” www.svit.ukrinform.ua

PAGE

PAGE

PAGE 13

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020