МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ
ЛУЦИК Володимир Леонідович
УДК 159.96+616.895.8-08
Репрезентація терапевтичного середовища у хворих на параноїдну
шизофренію
19.00.04 – медична психологія
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук
Харків – 2007
Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Державній установі “Інститут неврології, психіатрії та
наркології АМН України”.
Науковий керівник:
доктор психологічних наук, професор Шестопалова Людмила Федорівна,
Державна установа “Інститут неврології, психіатрії та наркології АМН
України”, відділ медичної психології, завідувач відділу.
Офіційні опоненти:
доктор психологічних наук, професор Максимова Наталія Юріївна, Київський
національний університет ім. Тараса Шевченка, факультет психології,
кафедра соціальної роботи, професор кафедри.
доктор медичних наук, професор Козідубова Валентина Михайлівна,
Харківська медична академія післядипломної освіти, кафедра психіатрії,
завідувач кафедри.
Захист відбудеться “20” листопада 2007 р. о 11-00 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 64.609.03 при Харківській медичній
академії післядипломної освіти МОЗ України за адресою: 61176, м.Харків,
вул. Корчагінців, 58.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківської медичної
академії післядипломної освіти МОЗ України за адресою: 61176, м.Харків,
вул. Корчагінців, 58.
Автореферат розіслано “18” жовтня 2007 р.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,
кандидат психологічних наук, доцент Н.К.Агішева
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Однією із найгостріших сучасних медично-соціальних
проблем залишається необхідність стаціонарного лікування значної
кількості осіб, що страждають на психічні розлади (А.Фінзен, 2001;
Ф.Фукуяма, 2004). Протягом останніх десятиріч у країнах цивілізованого
світу зростає увага до юридичних, економічних і, найважливіше,
психологічних чинників стаціонарної терапії, котра розглядається як
перший етап у процесі реабілітації та реадаптації пацієнта (В.А.Абрамов,
2007; М.М.Кабанов, 1988; В.М.Козідубова, С.М.Долуда, 2007; Максимова
Н.Ю., 2006; О.К.Напреєнко, 2001; В.С.Підкоритов, 2006, 2007;
Л.Ф.Шестопалова, 2006, 2007). Розвиток наук про психічне здоров’я з
самого початку супроводжувався пошуком оптимальної моделі лікарняного
середовища (Ж.Гаррабе, 1999; Н.Фуко, 1997).
Використання терапевтичного ефекту, притаманного середовищу
психіатричних стаціонарів, можна віднести до видатних досягнень
гуманістичної медицини. Але й досі залишаються недостатньо вивченими як
самий цей ефект, так і окремі його компоненти, що детермінують
сприйняття та відображення терапевтичного середовища у свідомості
пацієнтів, роль останніх у його формуванні та функціюванні. Більшість
досліджень присвячено різним аспектам контакту пацієнта з лікарем та
персоналом; водночас, спеціальне завдання цілосного, системного аналізу
терапевтичного середовища як такого ставиться значно рідше (М.М.Кабанов,
1980; В.І.Литвиненко, 1995). Що ж до практичної організації стаціонарної
психіатричної допомоги, то, як відомо, це є дуже складною,
багатоплановою, часто навіть парадоксальною проблемою. Спроби її
позанаукового волюнтариського розв’язання не раз виявлялися невдалими, в
тому числі в найрозвинутіших країнах світу (Э. Фуллер Торрі, 1997). Саме
цим визначається актуальність спеціальних мультидисциплінарних
досліджень — теоретичних та експериментальних — у даній галузі. Зокрема,
відзначається дефіцит наукової інформації про психологічні аспекти
сприйняття терапевтичного середовища різними групами пацієнтів. Особливе
місце посідають хворі на шизофренію, котрі, за різними даними, складають
від чверті до половини усього контингенту пацієнтів психіатричного
стаціонару (А.Кемпінський, 1998). Шизофренія залишається одним із
найважчих психічних захворювань, яке пов’язане зі значними труднощами у
терапії, психокорекції та реабілітації хворих (ВООЗ, 1997, 2003;
В.Д.Від, 2001; Д.Хелл, М.Фішер-Фельтен, 1998).
Важливо підкреслити, що обстановка психіатричного стаціонару не є
інертним тлом лікувального процесу, а може бути потужним терапевтичним
чинником — але лише за умов раціональної організації та контролю,
ретельного вивчення особливостей взаємодії пацієнтів із оточенням та
механізмів формування в них психосемантичного образу терапевтичного
середовища.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано
відповідно до плану наукових досліджень Державної установи “Інститут
неврології, психіатрії та наркології АМН України” за темою “Дослідити
особливості формування та перебігу посттравматичних стресових розладів і
порушень адаптації у постраждалих внаслідок екстремальних подій,
створити на цій основі систему психокорекційних і реабілітаційних
заходів” (№ держреєстрації 0104U002280, шифр АМН.СР.1.04, 2004-2006).
Автор є безпосереднім виконавцем індивідуальних фрагментів даної
науково-дослідної роботи.
Мета дослідження — теоретичне та експериментальне обґрунтування ефекту
терапевтичного середовища і визначення закономірностей його
репрезентації у хворих на параноїдну форму шизофренії для розробки
рекомендацій щодо психокорекційної роботи з ними в умовах психіатричного
стаціонару.
Для досягнення зазначеної мети в роботі були визначені такі завдання
дослідження:
1. Визначити поняття терапевтичного середовища психіатричного
стаціонара та його структуру, розробити класифікацію і критерії
типологічної оцінки.
2. Дослідити асоціативні та апперцептивні реакції хворих на шизофренію
на складові елементи терапевтичного середовища.
3. Виявити особливості аутоідентифікації хворих на шизофренію, які
перебувають на лікуванні в психіатричному стаціонарі.
4. Визначити семантичну структуру міжособистісної перцепції пацієнтів у
зіставленні зі сприйняттям образу психічно хворого у здорових осіб.
5. Дослідити динаміку репрезентації терапевтичного середовища, власного
статусу та образу інших пацієнтів у хворих на параноїдну шизофренію
залежно від тривалості захворювання.
6. Розробити рекомендації щодо психокорекційної роботи з хворими на
параноїдну шизофренію в період їх лікування в психіатричному стаціонарі.
Об’єктом дослідження є особистісно-смислова сфера хворих на параноїдну
форму шизофренії, які перебувають на лікуванні в психіатричному
стаціонарі.
Предмет дослідження — психосемантичний образ терапевтичного середовища
у хворих на параноїдну шизофренію.
Методи дослідження: спостереження; стандартизоване інтерв’ю;
психодіагностичний метод; методи статистичної обробки даних (обчислення
лінійних, рангових та множинних кореляцій; оцінка вірогідності
розбіжностей за критеріями хі-квадрат Пірсона, t Стьюдента, ц* Фішера та
Н Крускала-Уолліса).
Психодіагностичний метод було реалізовано за допомогою спрямованого
асоціативного експерименту, скороченого варіанта тесту самовизначень,
модифікованих варіантів семантичного диференціала і рисувального
апперцептивного тесту, методики виявлення особистісних конструктів,
колірного тесту відношень та тесту Люшера (метод колірних виборів).
Наукова новизна одержаних результатів.
Уперше визначено зміст поняття терапевтичного середовища (ТС) як
внутрішньолікарняної динамічної системи взаємин, контактів та настанов.
Розроблено типологічну класифікацію ТС (травмуючий, відчужуючий,
нейтральний, комфортний та зцілюючий або власне терапевтичний варіанти),
визначено основні його функції (лікувальні, профілактичні,
реабілітаційні) та структурні складові (суб’єктна, об’єктна та
організаційна).
Виявлено елементи ТС, найбільш значущі для хворих з різною тривалістю
шизофренічного процесу, а саме — середній та молодший медперсонал,
психотравмуючі зовнішні прояви хвороби та ін.
Уперше визначено високоспецифічні особливості аутоідентифікації хворих
на параноїдну шизофренію, а саме: символічність та беззмістовна
метафоричність, що виникають вже на початковому етапі та зростають
залежно від тривалості захворювання.
Описано психосемантичні властивості само- та міжособистісної оцінки у
хворих на параноїдну шизофренію, а саме: зсув самооцінки у бік
психологічно невиразних та соціально бажаних рис, відображення “іншого
хворого” як інвертованого власного образу.
Уперше виявлено закономірності динаміки категоріальних настанов
сприйняття терапевтичного середовища. Показано, що основними чинниками
зазначеної динаміки є когнітивне та емоційне збіднення хворих на
параноїдну шизофренію, а також зумовлена захворюванням трансформація
уявлень про власну роль та медично-соціальні перспективи, про
середовищні взаємини, структуру та ієрархію терапевтичного середовища.
Практичне значення одержаних результатів:
Розроблено критерії типологічної оцінки терапевтичного середовища, а
саме: рівень психологічної підготовки персоналу, характер
адміністрування у відділенні, ступінь комунікаційної та інформаційної
відкритості відділення, розподіл лідуючих ролей, ступінь згуртованості
контінгенту хворих, його ставлення до антисоціальних форм поведінки.
Створено модифікований варіант рисувального апперцептивного тесту
(РАТ), що полягає в його тематичній спрямованості і новій схемі
формалізації результатів.
Розроблено новий спеціальний семантичний диференціал для дослідження
самооцінки та міжособистісної оцінки.
Розроблено новий метод математичної обробки експериментальних
результатів, який належить до методів непараметричної статистики та
дозволяє відокремлювати найбільш конкордантну групу в масиві рангованих
психодіагностичних даних.
Запропоновано конкретні рекомендації щодо підвищення рівня
терапевтичного середовища та адаптації до нього хворих на параноїдну
форму шизофренії на різних етапах захворювання.
Результати проведеного дослідження запроваджено в клінічну практику
Харківської обласної клінічної психіатричної лікарні № 3, Державної
установи “Інститут неврології, психіатрії та наркології АМН України”,
Харківської обласної психіатричної лікарні № 1, Луганської обласної
клінічної психоневрологічної лікарні.
Апробація результатів роботи. Матеріали дисертації доповідалися на II
Національному конгресі неврологів, психіатрів та наркологів України
(Харків, 2002), на засіданнях Науково-практичного товариства неврологів,
психіатрів та наркологів України (Харків, 2003, 2005), на II
Національному конгресі (із міжнародною участю) з соціальної психіатрії
(Москва, 2006), на III Національному конгресі (ХI з’їзді) неврологів,
психіатрів та наркологів України (Харків, 2007).
Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 10 статей (8 із них
самостійні) в наукових журналах, у тому числі 5 — у спеціалізованих
фахових виданнях відповідно до “Переліку” ВАК України; отримано 2
патенти на винахід.
Структура і обсяг дисертації. Основний зміст роботи викладено на 150
сторінках машинопису. Дисертація складається зі вступу, огляду
літератури, 3 розділів власних досліджень, аналізу й узагальнення
здобутих результатів, висновків, списку використаних джерел та 2
додатків. Матеріали дисертації проілюстровано 14 таблицями і 11
рисунками. Бібліографічний список містить 199 джерел, з яких 176 мовами
з кирилічною символікою та 23 мовами з латинською символікою.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
На підставі аналізу літератури розвиток уявлень про терапевтичне
середовище розглядається в культурно-історичному контексті (Ж.Гаррабе,
1999; М.М.Кабанов, 1980, 1988, 1999; Н.Фуко, 1997 та ін.). Висвітлюються
особливості ставлення суспільства до психічно хворих у різних культурах,
трансформація загальнолюдських поглядів на психічні розлади та
психіатричні лікарні. Аналізується сучасний стан проблеми та деякі
складні медично-соціальні та морально-етичні питання, що виникають на
шляху подальшого розвитку системи надання стаціонарної психіатричної
допомоги. Як випливає з багатьох літературних джерел, насамперед
зарубіжних (Е. Фуллер Торрі, 1997; Р.Уорнер, 2004), негативні наслідки
антипсихіатричної “деінституціоналізації” у країнах Заходу виявилися
майже катастрофічними в соціальному плані. Деякі автори (В.А.Точилов,
1997) проводять паралелі з сучасним станом стаціонарної психіатрії у
країнах пострадянського простору і висловлюють попередження щодо
вірогідності повторення головної помилки деінституціоналізації —
намагання закрити якомога більше психіатричних лікарень. Проте ця
імовірність досить велика не лише в країнах СНД, а й у інших державах,
насамперед європейських — як свідчать повідомлення, наприклад,
англійських авторів (J.Leff, 2001).
На даний час широкого розповсюдження набули ідеї комплаєнса,
терапевтичного союзу, необхідного мінімуму психіатричної допомоги.
Визнаючи ці принципи єдино можливими при організації стаціонарної
терапії для осіб з психічними розладами, спеціалісти в галузі біоетики,
соціальної психіатрії, психології лікувального процесу та реабілітації
наполягають на впровадженні індивідуалізованої, диференційованої системи
режимів спостереження, лікування та, взагалі, перебування пацієнтів у
стаціонарі (Т.Б.Дмитрієва, 2001; В.І.Литвиненко, 1995; О.П.Коцюбинський
та ін., 2004). Аналізуючи можливий обсяг участі пацієнта в лікувальному
процесі, А. Фаго-Ларжо (1999) повертається до думки про те, що сучасний
лікар повинен бути готовим взяти на себе певну частку освіченого
патерналізму.
Особливу проблему становить сприйняття лікарняного середовища хворими
на параноїдну шизофренію. Як відомо, шизофренія призводить до тяжких
змін не лише у психічному, але й у соціальному статусі людини.
Стигматизація, трудова дискримінація, соціальне відчуження, а також
постійне очікування подібних явищ розглядається спеціалістами як друга
хвороба (А.Фінзен, 2001; Д.Хелл, М.Фішер-Фельтен, 1998). Госпіталізація
у психіатричну лікарню є додатковим потенційно травмуючим чинником.
Мінімізувати психотравмуючий ефект стаціонування досить важко, також як
і запобігти розвиткові явищ госпіталізму або неогоспіталізму.
Терапевтичне середовище сприймається пацієнтами крізь призму
процесуальних порушень мислення та особистості, семантико-перцептивних
зсувів, вражень від публікацій у засобах масової інформації та
літературних творах, преморбідних настанов, стереотипів та забобонів,
власного досвіду контактів із медициною, котрий не завжди є позитивним.
Від даної системи уявлень значною мірою залежить не лише поведінка в
стаціонарі, а й ступінь постлікарняної адаптації та суб’єктивної якості
життя пацієнтів, ставлення до підтримуючої терапії, диспансерного обліку
тощо. Тому вивчення комплексу чинників, що впливають на формування
образу терапевтичного середовища та на ефективність лікувального процесу
у хворих на шизофренію (В.Д.Від, 2001), належить до актуальних проблем
медичної психології. Результати таких досліджень лежать в основі
психокорекційних, психотерапевтичних, реадаптаційних та реабілітаційних
програм.
Дослідження виконано на базі Державної установи “Інститут неврології,
психіатрії та наркології УМН України” та Харківської обласної клінічної
психіатричної лікарні № 3 протягом 2001-2006 рр. Обстежено 62 хворих на
параноїдну шизофренію, з них 28 чоловіків та 34 жінки. Середній вік
складав 34.1 ± 9.1 років. Обстеження зазвичай проводилося наприкінці
лікувального курсу; усі хворі перебували в ремісії типу В (46%) або С
(54%). Відповідно до завдань роботи виборку було поділено на три групи
за ознакою тривалості захворювання. I групу склали 19 осіб з маніфестним
епізодом шизофренії або такі, що хворіли менше ніж рік, II групу — 20
пацієнтів, що хворіли від одного до п’яти років і III групу — 23 хворих
із тривалістю процесу понад п’яти років. Контрольну виборку склали 19
психічно здорових осіб, соціально-демографічні показники котрих
відповідали таким у основній виборці. Було також проведено анкетування
37 медичних працівників установ психоневрологічного профілю.
Методи дослідження. Було розроблено стандартизоване інтерв’ю, що давало
можливість дістати судження хворих щодо трансформації внутрішнього “я”
під час хвороби, змін у сфері соціальних стосунків, а також їхнього
суб’єктивного ставлення до умов відділення. У спрямованому асоціативному
експерименті тематика вільних вербальних асоціацій визначалася єдиним
стимульним поняттям “психіатрія”. Методика 10 самовизначень, скорочений
варіант тесту 20 тверджень на самовідношення (М.Канн, T.МакПартленд,
1966) полягала в тому, що хворий мав дати власній персоні десять
найзначущих, на його погляд, визначень (лише іменниками), ніби
продовжуючи незакінчене речення “я — це…”. Такі вербальні самовизначення
не є прямими відбитками самосвідомості, але опосередковано пов’язані із
системою уявлень про власне “я”, власну роль та місце у світі. Вивчалися
статистичні характеристики розподілу відповідей. Рисувальний
апперцептивний тест Л.М.Собчик (2001) містить декілька малюнків, на яких
схематично зображені людські постаті. Досліджуваний інтерпретує кожен
сюжет на свій розсуд. Методика була нами суттєво модифікована: малюнки
пропонувалися пацієнтові не як сюжети “взагалі”, а як сцени з
повсякденного життя знайомого йому відділення. Контент-аналіз відповідей
виявив шість основних біполярних категорій, напр., “песимізм –
оптимізм”, “агресія – взаємодопомога” та ін. Формалізація результатів у
такий спосіб дає змогу визначити переважну тематику, склад “діючих осіб”
та характер додаткових апперцептивних феноменів в різних групах
досліджуваних. Методика виявлення особистісних конструктів за Дж.Келлі
(1955) використовувалась як спосіб встановити, які саме особистісні
характеристики мають найбільше значення в терапевтичному середовищі.
Завдяки цьому діагностичному прийому було зібрано достатньо великий
тезаурус прикметникових оцінок, деякі пари котрих складали біполярні
антонімічні опозиції і були використані надалі як
семантико-диференціальні шкали. Модифікований варіант семантичного
диференціалу (пат. № 57288А), що містить сімнадцять пунктів самооцінки
або оцінки іншої людини, ґрунтується на чотириполюсній моделі
особистісної риси (Д.Пібоді, О.Г.Шмельов та ін., 1993), за якою для
різних груп досліджуваних були побудовані семантичні простори у
вісях-факторах “психологічна яскравість” (тобто виразність особистісних
рис, здатність привертати увагу) та “соціальна бажаність”. Колірний тест
відношень (Є.Ф.Бажин, О.М.Еткінд, 1985) давав можливість дослідити
особливості ставлення хворого до обстановки, що його оточує. Як відомо,
колірний тест відношень застосовується разом із тестом M.Люшера (1948)
та на його стимульному матеріалі. У даному випадку тест Люшера було
використано в адаптованій Л.М.Собчик (2001) редакції, що дістала назву
метод колірних виборів.
До теперішнього часу не існувало єдиного концептуального підходу,
загальноприйнятої термінології, чітких уявлень щодо структури та функцій
терапевтичного середовища. Проте визнавалося, що терапевтичне середовище
— це особливий психологічний мікроклімат або психологічна атмосфера у
відділенні, за якою мікросоціальні контакти і самі “лікарняні стіни”
справляють психотерапевтичний вплив на хворого. Оскільки подібні
дефініції є недостатніми, нами запропоноване таке визначення.
Терапевтичне середовище — це складна динамічна система міжособистістних
взаємин, уявлень, настанов та контактів, що утворюється у стаціонарному
психіатричному відділенні та впливає на ефективність
лікувально-реабілітаційного процесу. Структура терапевтичного середовища
створюється трьома складовими: суб’єктною, об’єктною та організаційною.
Найважливішою є суб’єктна, психологічна складова. Основні функції
терапевтичного середовища можуть бути зведені у лікувальний,
профілактичний та реабілітаційний блоки.
Нами була розроблена класифікація, що включає п’ять основних типів
терапевтичного середовища: травмуюче, відчужуюче, нейтральне, адаптуюче
та власне терапевтичне. Кожен з типів середовища відрізняється певними
особливостями та характеристиками, які оцінюються за допомогою таких
основних діагностичних критерієв: рівень підготовки персоналу; стан
матеріально-технічної бази; санітарно-гігієнічні умови; характер
адміністрування і стосунків медперсонала з хворими; насиченість життя у
відділенні подіями, організація активного дозвілля та можливостей для
самовираження; укомплектованість штату лікарів та психологів, умови їх
праці; ступінь комунікаційної та інформаційної відкритості відділення,
взаємодія із зовнішніми установами; контрастність інтер’єрів та
обладнання різних за призначенням приміщень; загальний психологічний
клімат у відділенні, розподіл лідуючих ролей, ступінь згуртованості
контінгенту хворих та його ставлення до антисоціальних форм поведінки.
З метою перевірки зазначених типологічних та критеріальних положень
було здійснено анкетування хворих і співробітників в різних медичних
установах психоневрологічного профілю, а саме в Харківській обласній
психіатричній лікарні №3 та Державній установі “Інститут неврології,
психіатрії та наркології АМН України”. Перша з цих установ є крупним
стаціонаром традиційного типу, а друга — провідним академічним
науково-дослідним закладом, клінічні бази якого за багатьма показниками
є набагато кращими за муніципальні лікарняні відділення. Об’єктивно
різні умови дозволили оцінити релевантність розробленої типологічної
класифікації терапевтичного середовища, оскільки природним було
припустити, що в зазначених медичних установах ТС належить до різних
типів. Справді, терапевтичне середовище обласної психіатричної лікарні
хворими розцінюється як близьке до “травмуючого”, а співробітниками —
переважно як “відчужуюче”. У психіатричному відділенні
науково-дослідного інституту обидві виборки оцінили характер
терапевтичного середовища в інтервалі між “нейтральним” та “комфортним”.
Зіставлення відповідних групових результатів виявило розбіжності на
рівні p
ho>
, ho>
2 ho>
2 ho>
5 ho>
, ho>
2 ho>
Аналіз домінуючих тенденцій колірного асоціювання та колірної переваги
у хворих на параноїдну шизофренію не виявив будь-яких групових
закономірностей або міжгрупових розбіжностей, що відзначалися б високою
вірогідністю та припускали змістовну їх інтерпретацію. Це дає підстави
вважати, що валідність та надійність методик цього типу у групових
дослідженнях хворих на параноїдну шизофренію є принаймні обмеженою.
Було досліджено динаміку значущості та емоційного забарвлення різних
елементів терапевтичного середовища залежно від тривалості захворювання.
Якісний аналіз змісту інтерпретацій, котрі давали хворі сюжетним
малюнкам апперцептивного тесту, дозволив вивчити переважну тематику
відповідей на різних етапах захворювання.
Таблиця 1 відображає шість головних тем (семантичних категорій), якими
структурується апперцептивне сприйняття терапевтичного середовища
хворими. Понад 96% отриманих нами інтерпретацій рисунків РАТ належали до
однієї, а частіше відразу до кількох із зазначених тем. Наприклад,
пацієнт інтерпретує сюжет так: “В хворого напад, він впав, а медсестра
миттю кинулася на допомогу”. Цей же самий схематичний рисунок іншим
пацієнтом описується зовсім інакше: “Хворому сьогодні поліпшало, він
намагається підвестись, а санітар стоїть, дивиться, не хоче навіть
поворушитися”. Очевидно, що перший з наведених варіантів за семантикою
та емоційним забарвленням відповідає темам -1 та +5, а другий темам +1
та -5. Ця неоднозначність, полярність можливих інтерпретацій дозволила
розглядати тематику відповідей саме як біполярні, опозиційні семантичні
вектори. Надалі вивчався розподіл всього масиву одержаних відповідей за
шістьма зазначеними вище тематичними категоріями.
Таблиця 1
Семантичні категорії відповідей у модифікованому
рисувальному апперцептивному тесті
№ Негативний полюс категорії Позитивний полюс категорії №
-1 Погіршення стану, прояви хвороби, в т.ч. патологічна поведінка хворих
Покращення стану, радісна звістка, взагалі позитивна динаміка +1
-2 Самотність, нерозуміння, нерозділені проблеми, потреба в допомозі,
відхід від контакту Продуктивний контакт з пацієнтами, відвідувачами,
родичами та ін. +2
-3 Песимізм, невиліковність, безвихідність, апатія Оптимізм, активна
боротьба з нудьгою, розвага +3
-4 Насильство, агресія серед пацієнтів Взаємодопомога хворих +4
-5 Примушування, пригнічення, зневажання, некомпетентність персонала
щодо пацієнтів
Допомога персоналу хворому
+5
-6 Неувага, байдужість, некомпетентність лікарів Допомога лікаря хворому
+6
Як свідчать дані табл.2, на будь-якому етапі захворювання домінуючою
темою в апперцептивних реакціях є сама душевна хвороба (р5 р.) 1.9 3.3 7.1 9.0 16.4 26.3 2.4 12.3 6.6
4.3 6.6 3.8
_________
Примітка. Описи зазначених категорій див. в табл.1.
Найменшу процентну частку (до 6.5% в сумі негативних та позитивних
відповідей) в апперцептивних реакціях пацієнтів складають, як це не
парадоксально, згадки про лікарів-психіатрів. Проте на всіх етапах
переважає позитивне забарвлення образу лікаря. Сприйняття молодшого та
середнього медперсоналу суттєво (р
Підписано до друку 16.10.2007
Ф. 64х90/16, умов. друк. арк. 0,9. Гарнітура „Таймс”
Замовлення № 102
наклад 100 примірників
Друкарня „Печатный двор”
ФЛП Самойлов А.В.
61057, м.Харків, майдан Конституції, 21, оф. 10
PAGE 20
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
