Принципи комунікацій і взаємодії між суб’єктами педагогічної діяльності
у процесі підготовки майбутніх фахівців із захисту інформації та
управління інформаційною безпекою
Підготовку фахівців із захисту інформації та управління інформаційною
безпекою розпочато відносно недавно – в 1994 році, коли Міністерство
освіти України спільно з комітетом Держкомсекретів України здійснило
упорядкування Переліку напрямів підготовки фахівців і Постановою
Кабінету Міністрів України №325 було введено такі спеціальності:
«Технічні системи захисту інформації» (напрям «Радіотехніка»),
«Комплексні системи захисту інформації» (напрям “Прикладна математика”),
«Адміністративний менеджмент у сфері захисту інформації з обмеженим
доступом» (напрям “Менеджмент”), «Захист інформації з обмеженим
доступом» (напрям “Соціологія”), «Захист інформації з обмеженим доступом
та автоматизація її обробки» (напрям “Комп’ютеризовані системи,
автоматика і управління”).
Перші аргументовані наукові праці з методики підготовки фахівців із
захисту інформації в Україні з’явилися лише у 2000-2001 роках (Г.П.
Лазарєв, С.М. Кльоцкін, В.О. Хорошко, О.М. Богданов, О.Г. Додонов, О.В.
Корнєйко, В.В. Мохор, Г.Ю. Маклаков, Е.В. Рижков). Стан організації
навчального процесу з підготовки зазначених фахівців в Україні вивчали
такі вчені, як К.І. Бєляков і В.Д. Гавловський [1]. Ці наукові роботи
були спрямовані на обґрунтування доцільності реформування системи
підготовки фахівців у сфері інформаційної безпеки. Теоретичні питання
щодо принципів комунікацій і взаємодії між суб’єктами педагогічної
діяльності у процесі підготовки майбутніх фахівців із захисту інформації
та управління інформаційною безпекою в них не розглядалися. Ця тема є
мало вивченою, її розроблення – актуальним і своєчасним, оскільки
натепер у вищих навчальних закладах України почали масово готувати
фахівців, які будуть працювати у галузі інформаційної безпеки. Нині
готуються державні стандарти вищої освіти (ОПП та ОКХ) у вигляді вимог і
характеристик до підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів
“Бакалавр” і “Магістр” напряму підготовки 1701: «Інформаційна безпека».
С.Л.Рубінштейн, пропонуючи стратегію успіху спілкування викладача і
студента, відзначав, що наше ставлення до іншої людини повинне
обеззброювати її недобрі наміри, демобілізувати їх, поставити
особистість у такі моральні умови, за яких зникає підґрунтя, мотив її
лихих вчинків [2]. Отже, метою цієї статті є розкриття сутності
дидактичних принципів комунікації і взаємодії між суб’єктами
педагогічної діяльності у процесі підготовки майбутніх фахівців із
захисту інформації та управління інформаційною безпекою. Як завдання
визначаємо потребу дати характеристику цих принципів, розкрити їх
сутність.
Принцип (від латинського «prіncіpіum» – початок, основа) – це вихідне
положення, ідея, основна вимога. Принципи цілісного педагогічного
процесу – це система вихідних вимог і правил, виконання яких забезпечує
досягнення основних цілей. «Принцип – це знання про педагогічну
діяльність, про те, як організувати навчально-виховний процес» [3, c.
68].
Принципи дидактики трактують як «визначену систему вихідних, основних
дидактичних вимог до процесу навчання, виконання яких забезпечує його
необхідну ефективність» [4, c. 161], як «загальні норми організації
навчального процесу» [5, c. 161] і як «загальні орієнтири для
планування, організації й аналізу практики навчання» [5, c. 260].
Розглянемо лише ті дидактичні принципи комунікацій і взаємодії між
суб’єктами педагогічної діяльності, які притаманні процесу підготовки
саме майбутніх фахівців із захисту інформації та управління
інформаційною безпекою.
Принцип співпраці, співробітництва і співтворчості викладача і студентів
зумовлює розвиток їхньої спільної діяльності не тільки у дискусіях і
обговореннях поза аудиторією, але й у спільній навчальній діяльності, у
колективних оцінках результатів професійної підготовки у сфері захисту
інформації та управління інформаційною безпекою на практичних заняттях,
семінарах та лекціях.
Цей принцип комунікативності доповнює інший дидактичний принцип –
принцип конструювання спільної діяльності, – відповідно до якого
навчальна діяльність викладача і діяльність студента в
інформаційно-освітньому і професійно-освітньому середовищі розглядається
в нерозривному зв’язку, але не зводиться до суми діяльності учасників, а
набуває нових властивостей; при цьому кожен учасник такого процесу
повинен розуміти ситуацію, свою роль і ролі партнерів і конструювати
взаємодію так, щоб вона була продуктивною [6, с. 169].
Принцип комунікаційності виражається не тільки у формі взаємодії
студента з викладачем чи одногрупниками, а і з комп’ютером, що
представляє «людино-машинний» діалог, який імітує природне людське
спілкування.
Комунікаційність вправ для людино-комп’ютерної взаємодії досягається не
лише завдяки організації на основі мікроситуацій завдань на імітацію
процесів із захисту інформації, аналізу нових управлінських рішень,
пов’язаних з інформаційною безпекою; заміни, комбінування й угрупування
структури об’єктів захисту; прогнозування витоку інформації, але і за
рахунок функціональності інформаційних об’єктів, які захищаються.
Функціональні особливості фактологічного матеріалу навчальних
комп’ютерних програм, в яких ведеться пошук передбачуваних каналів
витоку конфіденційної інформації чи імітується управління інформаційною
безпекою, сприяють підвищенню професійного рівня майбутнього фахівця за
конкретними фактами матеріалу. Мультимедійні можливості комп’ютера
дозволяють моделювати та прогнозувати місця, де може здійснюватись витік
секретної інформації, і наочно демонструвати процеси, які відбуваються
усередині електронних приладів, технічних пристроїв і в каналах зв’язку,
що дає можливість уявити зорові образи процесів та явищ, які людина
взагалі в реальному житті побачити не може.
Принцип об’єктивації поводження полягає в тому, що студент у процесі
своєї професійної підготовки переводить власні можливості свого
імпульсивного поводження на об’єктивований рівень у комунікативній
взаємодії та спілкуванні з однокурсниками і викладачами. Цей принцип має
визначальне значення у процесі сприйняття студентом самого себе, у
взаємопереході емоційно-почуттєвої цілісності самого себе і цілісності
системи знань про себе як про психосоціальний об’єкт.
айбутній фахівець у галузі захисту інформації та управління
інформаційною безпекою прагне до самореалізації, самостійності, до
самоврядування не тільки у професійній, а й у навчальній діяльності.
Специфіка професійної діяльності з управління інформаційною безпекою на
підприємстві чи організації є такою, що соціальний і комунікативний
досвід може бути використаний як важливе джерело професійного навчання.
Процес навчання такого фахівця, організований на основі системи
самостійних робіт (завдань), припускає оформлення своєї позиції, образу
«Я» у процесі виконання менеджерських завдань, презентації результатів
їх виконання викладачеві або товаришам з навчання, відстоювання своєї
позиції в різних видах спільної діяльності. При цьому забезпечити
автономність кожного студента можливо лише за умови терпимості до
різноманіття інших позицій і думок, визнання конструктивного значення
цього різноманіття.
Принцип автономізації і терпимості припускає, насамперед, повагу до
іншої позиції чи думки, при цьому її прийняття є необов’язковим. Тут
повинна мати вияв установка критичності, аналітичності з одночасним
терпимим ставленням до будь-яких інших ідей, а також відповідальність за
свої власні переконання і вчинки, розуміння їх відносності і
небезперечності.
Терпимість фахівця до будь-яких проявів «інакості» (за П.О. Флоренським)
інших особистостей є стрижневою характеристикою, своєрідним «ядром»
здатності до діалогічної взаємодії у трудовому колективі тих, хто
займається захистом інформації. Це положення взаємопов’язане з принципом
дивергентності (метод творчого мислення, який застосовується для
вирішення проблем і задач, сутність якого полягає у пошуку множини
рішень однієї і тієї ж проблеми).
Принцип перетворювальної взаємодії і консерватизму означає спрямованість
взаємодії викладача і студента в навчальному процесі на їхнє взаємне
удосконалення. У просторі такої взаємодії розвиваються здібності
студента до саморегуляції щодо зовнішніх впливів, до прояву
самостійності та ініціативи у контактах.
За такого підходу міняється і функція викладача. Він не лише навчає і
повчає, а розуміє процес професійно-особистісного становлення
майбутнього фахівця у галузі захисту інформації і здійснює педагогічний
супровід і підтримку цього процесу. Це формує у студента культуру обміну
впливами, яка передбачає повагу до чужої думки, іншої позиції, формує
вміння коригувати відповідно до неї власні погляди і дії, а також
здатність за необхідності відстояти свою думку, довести правильність
обраної позиції чи точки зору. «Особистості немає без зміни, але
особистості немає і без незмінності, – зазначав М.О. Бердяєв. – Зміна
може бути покращенням, наснагою, сходженням, але може бути зрадою. І
завдання полягає в тому, щоб зміна не була зрадою, щоб у цьому процесі
особистість залишалася вірною самій собі» [7, с. 40].
Принцип подвійної асиметрії означає нерівномірний розподіл свободи і
відповідальності у педагогічному процесі. Викладач, надаючи велику
свободу своєму вихованцю, значною мірою відповідає за його вибір. Брати
на себе відповідальність навіть за чужий вибір – це право і можливість
досвідченої особистості. Тільки усвідомлення своєї компетентності,
стійкості позиції, впевненості в собі, зрештою, свого професійного і
людського достоїнства дає можливість викладачеві брати на себе «надлишок
відповідальності» і надавати студентові «надлишок свободи». Звичайно,
при цьому під свободою не розуміється сваволя.
Тому необхідно так організовувати навчально-виховний процес, щоб
майбутні фахівці в галузі інформаційної безпеки ставали на позицію більш
сильного і самостійно відповідали за ухвалення рішення. Це дуже важливо,
оскільки такі спеціалісти, в силу специфіки їхньої професійної
діяльності, постійно будуть мати дилему у виборі альтернатив кожного
рішення, а тому цього треба навчатися заздалегідь.
Принцип системного плюралізму ґрунтується на сутності різних узагальнень
концепцій із захисту інформації, на уявленні їх як різних сторін єдиного
цілого (тобто різних рівнів інформаційної безпеки). Цей принцип веде до
продуктивного визнання різноманіття, відмовлення від спрощеного бачення
моделі захисту як «гарної» або «поганої». Застосування принципу
системного плюралізму сприяє створенню об’єктивної картини інформаційної
безпеки, відсутності застійних явищ, реалізації демократичних підходів в
управлінні інформаційною безпекою і багатьом іншим «здоровим» явищам як
у майбутній професійній діяльності, так і в погодженій взаємодії
«студент-викладач».
Висновки. Індивідуально-розвивальні можливості спільної діяльності між
студентами, а також між викладачем і студентами, які проявляються у
визначених дидактичних принципах комунікації, на нашу думку,
підвищуються за таких умов:
– у спільній діяльності повинні бути втілені відносини відповідальної
залежності;
– діяльність повинна бути соціально ціннісною, професійно значимою і
цікавою для обох сторін.
Організація взаємодії як спільної педагогічної діяльності між її
суб’єктами дає можливість, насамперед, перейти від монологічного стилю
спілкування до діалогічного, від авторитарної форми відносин до
авторитетної. По-друге, за умови організації педагогічної взаємодії як
спільної діяльності здійснюється зміна соціальної позиції студента з
пасивної на активну, що дозволяє йому просуватися «зонами його
найближчого розвитку». По-третє, у процесі спільної діяльності
актуалізуються механізми впливу на студентську групу за допомогою
референтної особи, механізм ідентифікації якої сприяє переживанню чужих
тривог і радощів, професійних прагнень і потреб других як своїх власних.
Список використаної літератури
1. Бєляков К.І. Підготовка фахівців у сфері інформаційної безпеки: стан
в Україні / К.І.Бєляков, В.Д.Гавловський // Боротьба з організованою
злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2005. – №12. – С. 32-38.
2. Рубинштейн С.Л. Основы обшей психологии / С.Л.Рубинштейн. – СПб.:
Питер Ком, 1998. – 420 с.
3. Гребенюк О.С. Общая педагогика : курс лекций / О.С.Гребенюк. –
Калининград : Изд-во КГУ, 1996. – 107 с.
4. Педагогика : учеб. пособие для студентов пед. институтов / под ред.
Ю.К.Бабанского. – М. : Просвещение, 1983. – 608 с.
5. Педагогика : учебное пособие для студентов педагогических вузов и
педагогических колледжей / под ред. И.П.Пидкасистого. – М. :
Педагогическое общество России, 1998. – 640 с.
6. Коротков А.М. Теоретико-методическая система подготовки учащихся к
обучению в компьютерной среде: дис. … д-ра пед. наук: 13.00.01 /
Александр Михайлович Коротков. – Волгоград, 2004. – 361 с.
7. Бердяев Н.А. Я и мир объектов. Опыт философии одиночества и общения /
Н.А.Бердяев // Дух и реальность. – М., 2003. – С. 25-40.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
