Складання індивідуального плану дослідження
Важлива складова індивідуального плану дослідження педагога – це
поетапне планування діяльності, яке теж повинно відповідати етапам
експерименту
Індивідуальний план дослідження кожний педагог складає в довільній
формі, але при цьому слід ураховувати, що в ньому має бути представлена
проблема дослідження, чітко сформульована тема дослідження
(експерименту), визначені цілі та завдання дослідження, описаний зміст
діяльності всіх учасників дослідження (експерименту) відповідно до
програми експерименту, указані форми та методи роботи педагога в
експериментальному режимі. В індивідуальному плані дослідження слід
указати, які форми підбиття підсумків дослідження вибрав педагог. Як
приклад пропонується один із варіантів плану дослідницької роботи
педагога.
Орієнтовний індивідуальний план науково-дослідної роботи вчителя
1. Проблема дослідження (методики, технології, зміст, керівництво
експериментом тощо).
2. Тема експерименту.
3. Цілі експерименту.
4. Завдання експерименту.
5. Зміст роботи з реалізації експерименту.
6. Форми роботи (індивідуальна, експериментальна, творча лабораторія,
проблемна група).
7. Методи роботи (емпіричні, теоретичні).
Підбиття підсумків у формі:
Науковий звіт про проблему дослідження.
Реферат на тему проблеми дослідження.
Доповідь на тему проблеми дослідження.
Виступ на педраді на тему проблеми дослідження.
Стаття в журналі про проблему дослідження.
Програма з предмета, програма з проблеми дослідження.
Дидактичний матеріал за програмою дослідження.
Підготовка методичного посібника з програми дослідження.
Розробка методичних рекомендацій за програмою дослідження.
Збірка творчих, дослідницьких або проектних робіт учнів із проблеми
дослідження.
Комп’ютерна презентація результатів дослідження для впровадження в
досвід роботи інших педагогів.
Основні етапи Строки
Діагностичний:
Аналіз ускладнень
Аналіз стану навчально-виховного процесу з проблеми
Виявлення суперечностей
Вивчення літератури з проблеми
Прогностичний:
Визначення цілей і завдань
Формулювання гіпотези
Прогнозування результатів
Організаційний:
Складання програми експерименту
Підготовка матеріальної бази
Методичне забезпечення
Практичний:
Проведення початкових констатуючих зрізів
Реалізація нової технології, методики, системи заходів тощо
Відстеження процесу, проміжних поточних результатів
Коректування випробовуваної технології
Контрольні зрізи
Узагальнюючий:
Обробка даних
Співвідношення результатів з поставленою метою
Аналіз результатів
Коректування гіпотези
Оформлення й опис результатів
Упроваджуючий:
Розповсюдження результатів експериментальної діяльності
Контроль та аналіз ходу експерименту
Запуск експерименту, відстеження його ходу й коректування форм і
способів реалізації окремих етапів і напрямів повинні супроводжуватись
певними заходами самоконтролю керівника школи, педагогічного колективу
та становлення управлінської ланки. При рефлексії та описі результатів
експерименту корисно орієнтуватись на такі запитання:
Які напрями експериментування представляють інтерес для даної установи
(усі чи кілька із запропонованих у рамках широкомасштабного або
локального експерименту)?
Який стан практики у вибраному для експериментування напрямі (у
педагогічній літературі, у передовому вітчизняному й зарубіжному
досвіді, у досвіді даної освітньої установи)?
Якими ресурсами (кадровими, матеріальними, інформаційними) володіє дана
освітня установа для експерименту зі зміни форм організації освітнього
процесу?
Які очікувані результати зроблених змін, на що в першу чергу вони
спрямовані?
Які зміни в системі організації освіти можна провести відразу, які
вимагають попередньої підготовчої роботи, які етапи експериментальної
роботи можна намітити?
Яким чином будуть гарантовані права учнів і навантаження вчителів, які
беруть участь в експерименті за формами організації освітнього процесу?
Як можуть бути зафіксовані (описані, подані для експертизи) результати
експерименту, які форми документів для цього необхідно розробити та
прийняти?
Як можуть бути скоректовані об’єктивні та суб’єктивні недоліки
пошукового експерименту зі зміни організації освітнього процесу?
Чи викликали зміни, пов’язані з експериментом, реальний інтерес в учнів
і педагогів, чи не відбулось відторгнення з їхнього боку чи з боку
батьківської громадськості?
Які вибрані критерії успішного ходу експерименту і як вони поєднуються з
існуючими формами звітності й методичного контролю?
З яких позицій виходить керівництво даної установи, ухвалюючи рішення
про участь в експерименті? Чи достатньо цих позицій для адекватного
здійснення на практиці його основних ідей і принципів?
Хто у школі несе відповідальність за проведення експерименту?
М. Поташник у своїй книзі «Управління сучасною школою» відзначає, що
якщо експериментальну роботу у внутрішньошкільному експерименті
проводить учитель у рамках методів, прийомів, методик, технологій
навчання й виховання, то відповідальність за проведення та результати
експерименту несе сам учитель. Відповідальність за експериментальну
діяльність, пов’язану із глибшими перетвореннями в навчально-виховному
процесі загальноосвітньої установи (регіональний, міський, районний
рівні експерименту), несуть, окрім учителя, й ті посадовці, які
санкціонували даний експеримент: директор загальноосвітньої установи,
посадовець відділу управління освітою, науковий керівник
експериментальної роботи, який несе відповідальність за ефективну
організацію експериментальної роботи, за своєчасний аналіз та оформлення
отриманих результатів.
Відповідальність за проведення та результативність експерименту в
загальноосвітній установі визначається в наказі на дозвіл
експериментальної діяльності управління освіти і науки (якщо це
регіональний рівень експерименту), міських відділів управління освітою,
у наказі директора загальноосвітньої установи. Керівник
загальноосвітньої установи не менше одного разу на рік звітує на
педагогічній раді школи про результати експериментальної діяльності
колективу.
Оформлення наукового звіту
ykdl
ykdp
Результати педагогічного дослідження можуть бути оформлені у вигляді
наукового звіту, реферату, методичної допомоги, дисертації, монографії.
До наукового звіту висуваються такі основні вимоги:
чіткість побудови;
логічна послідовність викладу матеріалу;
переконливе аргументування;
стислість і чіткість формулювань;
конкретність викладу результатів роботи;
доведеність висновків та обґрунтованість рекомендацій.
Звіт повинен включати:
титульний лист;
список виконавців;
зміст;
основну частину роботи;
список літератури;
додатки.
Зразок структури та змісту наукового звіту про результати дослідження
Вступ. У ньому характеризуються умови, супутні дослідженню, стан
досліджуваного питання в теорії та практиці й обґрунтовується
актуальність вибраної теми, потім указується логічний апарат
дослідження.
Об’єкт дослідження – це сфера дійсності, на яку спрямована діяльність
дослідника (процес навчання, педагогічне явище, певна група учнів,
батьків тощо).
Предмет дослідження – це опосередкована ланка між об’єктом і суб’єктом
дослідження, що відображає спосіб бачення об’єкта дослідником з позицій
науки, яку він представляє.
Мета дослідження – розробка методики, що сприяє підвищенню рівня
пізнавальної самостійності молодших школярів при навчанні математиці
(приклад).
Гіпотеза дослідження – це розгорнене припущення, де максимально
представлена технологія (методика), що забезпечує передбачуваний
результат дослідження. Найчастіше гіпотеза формулюється за схемою:
«Якщо…, то…»; «Чим…, тим…». Гіпотеза – це своєрідне дослідження
в узагальненому вигляді подумки.
Завдання дослідження – вони визначаються на основі аналізу літератури й
опорних позицій (філософських і наукових ідей минулого). Їх зазвичай
три-п’ять (вивчення суті явища; виявлення умов і чинників, що його
визначають; методика, організація, технологія того, що вивчається,
тощо).
Наприклад:
вивчити проблему;
проаналізувати;
розробити;
на основі узагальнення одержаних даних сформулювати рекомендації.
Методи дослідження (цим закінчується вступ) – за допомогою цих методів
здійснюється збір інформації, аналізуються й обробляються одержані дані.
Методи дослідження перераховуються без їх характеристики.
Розділ 1. Він має теоретичний характер. Зміст цього розділу відображає
результати виконаної роботи з вивчення й аналізу літератури за вибраною
темою, а також показує ставлення дослідника до позицій різних учених і
практиків, які освітлювали дану проблему, і повного засвоєння суті
досліджуваного. Закінчується розділ загальним висновком.
Розділ 2. Найчастіше він будується на експериментально-дослідній роботі
за перевіркою висунутої гіпотези. Зміст цього розділу відображає
проведення всієї роботи з дослідження вибраного предмета. Головна увага
має бути зосереджена на описі етапів, суті, ходу й методик констатуючого
(що перетворює) й контрольного експериментів, на доказі (або
спростуванні) висунутої гіпотези, на вирішенні поставлених задач, на
досягненні названої мети дослідження.
Розділ закінчується висновком про виконану експериментально-дослідну
роботу (1-2 стор.).
Висновок (3-5 стор.). Він завершує текст дослідної роботи й пишеться на
основі змісту розділів. Звичайно, увага акцентується на головному,
короткому викладі ходу й результатів експериментально-дослідної роботи з
посиланнями на відповідні сторінки або таблиці тексту роботи (типу:
«див. с. 48»; «див. табл. 1» тощо). Указуються публікації з
досліджуваної теми, де обговорювались отримані результати. Закінчується
висновок позначенням «Перспективи розробки вибраної теми в подальшому»,
а також «Рекомендаціями вчителям (або іншим працівникам освіти)».
Список літератури. Він характеризує рівень обізнаності дослідника в
історичному й сучасному стані питання, над яким той працює. У список
літератури включаються друковані видання (книги, брошури, статті тощо).
Список літератури – це робочий документ, а не бібліографія з теми. Він
складається відповідно до вимог ВАКа. Прізвища авторів розташовуються в
алфавітному порядку. Спочатку вказуються прізвище та ініціали автора
книги чи статті, а потім назва роботи, місце й рік видання. Слово
«журнал» не пишеться, а ставляться скісні лінії (//), указується назва
журналу без лапок, потім рік і номер. Збірки даються за їх назвами в
алфавітному порядку, указуються редактор, місце й рік видання. Якщо
місце видання Москва, пишуть М., а Санкт-Петербург – С.-П. Назви інших
міст не скорочуються.
Приклади оформлення списку літератури:
1. Амонашвили Ш. А. В школу с шести лет. – М., 1986.
2. Вергелев Г. И. Формирование учебной деятельности младших школьников.
– Л., 1989.
3. Дьяченко В. К. Развивающее обучение и развитие личности // Школьные
технологии. – 1997. – № 3.
4. Исследование педагогических процессов – важный путь совершенствования
педагогического мастерства / Сост. Е. М. Муравьев, А. Е. Боговленская. –
Тверь, 1996.
5. Педагогический поиск / Под ред. И. Н. Баженовой. – М., 1990.
6. Чекмарава Т. К. Однотемные уроки математики // Начальная школа. –
1992. – № 11.
Додатки – важлива складова частина роботи. Їх не можна розглядати тільки
як ілюстрації до виконаного дослідження, оскільки вони повинні мати
прямий і глибокий зв’язок із текстом роботи. У додаток включається
допоміжний матеріал звіту:
проміжні математичні викладення й розрахунки;
таблиці допоміжних цифрових даних;
описи засобів, що використовувались при проведенні експерименту,
вимірювань, випробувань;
приклади інструкцій, анкет, тестів, контрольних робіт, рекомендації,
розроблені й застосовані в дослідницькій (експериментальній) роботі;
таблиці, графіки, ілюстрації.
Це можуть бути також робочі програми дослідження, анкети, будь-які
роботи учнів, дидактичний матеріал тощо. Усі матеріали додатку
нумеруються, підписуються, при великому обсязі додатку матеріали
доцільно зброшурувати в окремій папці.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
