.

Світогляд та етика науки (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
172 1086
Скачать документ

Світогляд та етика науки

Наука може існувати тільки в «режимі велосипедиста» – поки крутиш, доти
і їдеш, перестав крутити – падаєш

Нейтральне ставлення прихильників науки та наукового світогляду до
псевдонауки – позиція, безумовно, ущербна, при якій ми можемо стати
свідками перемоги забобонів над науковим світоглядом. Необхідно
розрізняти неосвічене втручання у спадковість людини та катастрофічне,
за своїми наслідками, – невтручання.

Світогляд людини формується мірою наукових знань, рівнем освіти,
кількістю та якістю необхідної інформації. оволодіти сучасною
природничо-науковою картиною світу, синтезувати в єдине ціле так звані
гуманітарні та природничо-наукові культури – головна мета нового
сучасного покоління.

Актуальність впливу на формування світогляду обумовлена ще й тим, що
останнім часом у нашій державі отримують усе більше розповсюдження
різного роду ненаукові види «знань», такі як, наприклад, астрологія,
магія, езотеричні містичні вчення. Поступово, але достатньо визначено
вони витісняють на периферію суспільного відчуття природничі – наукову
картину всесвіту, яка заснована на раціональних способах їх пояснення.

Представники сучасної паранауки настирливо закликають використовувати
любі вчення, містику, забобони та ін., аби вони діяли на суспільство.
Багато з них уважають, що статус наукового світогляду в сучасному
суспільстві не вище будь-якого функціонального міфу, і виступають, по
суті, за світоглядний плюралізм.

Заслужений авторитет науки дуже часто використовується для надання
більшої ваги «відвертостям» будь-якого роду пророків, цілителів,
дослідників «астральної сущності», слідів позаземних прибульців та ін.

Зовнішня наукоподібна форма та використання напівнаукової термінології
складають враження причетності до досягнень великої науки та ще не
пізнаних таємниць Всесвіту одночасно.

Критичні зауваження на адресу «нетрадиційного» світогляду відбиваються
не хитрим, але надійним способом; традиційна наука по своїй природі
консервативна і схильна влаштовувати переслідування всього нового та
незвичайного – «і Джордано Бруно спалили, та й Менделя не зрозуміли».

Для того щоб розпізнати лженауку від істинної, достатньо вдатись до
одного принципу розгалуження, який запропонував видатний філософ ХХ
століття К. Поппер, – принципу фальсифікації. Теорія, яка не
спростовується принципово, не може бути наукою. Ідея божественного
творіння світу принципово не підлягає спростуванню. Бо будь-яку спробу
її спростування можна представити як результат дії божественної сили,
уся складність та непередбаченість їм нам не «по зубах».

Тільки люди, які мають науковий світогляд, можуть, з одного боку,
успішно протистояти догматичному мисленню, а з другого – тому, що можна
назвати інтелектуальним анархізмом.

Звичайно, істинна наука, як і всі раціональні знання, несумісна з тим
псевдонауковим безглуздям, котре безперервно діє на свідомість сучасної
людини. Небезпека скалічити людство збільшується в кілька разів, коли
спостерігається злиття політичної влади та паранауки (інквізиція,
релігійний фанатизм, фундаменталізм, фашизм, гоніння на кібернетику,
генетику, спекулятивний демократизм та ін.).

Думається, що нейтральне ставлення поборників науки та наукового
світогляду до псевдонауки – позиція, безумовно, ущербна, при якій ми
маємо можливість стати свідками перемоги забобонів над науковим
світоглядом.

j

l

c

¤

l

¤

??#? й оголосити «безкласове суспільство». Або «насильницьке знищення»
релігій та їх споруд ні до чого доброго не призвело». Думається, у
першому випадку для оцінки факту в історичному плані висновки
передчасні. У другому – не можна «обурену стихію» ототожнювати з рухом
історії.

Або – на суспільство в кінці ХХ століття звалиться шквал «неймовірних»
відкриттів і досягнень у природознавстві та, зокрема, клонування тварин
і людей, що нагнало страху на «людство», особливо бюрократичне світове
керівництво, у результаті якого (1996) Парламентська Асамблея Ради
Європи прийняла конвенцію «Про права людини та біомедицини» з
відповідними «додатками» (1997), якими забороняється створювати людські
ембріони, … а тим більше, клонувати людину, називаючи це
«геростратовою славою» невизнаного генія.

Тому спадає на думку така фраза: зупинити наукову думку все одно, що
заборонити людині думати, перетворивши її у своєрідного робота чи
догматика непогрішимих. Таке вже було, і впродовж вікової історії не
один раз (Codito ergo sum – «думаю, відповідно, існую», Р. Декарт). А
якщо це так, то чи не пора навчитись «обходити» кляті граблі або зовсім
їх прибрати обабіч, і замість заборони дозволити цим ініціаторам новизни
працювати, як вони хочуть, мало того, треба зробити все, щоб їх
забезпечити всім необхідним, особливо фінансами. І не за рахунок багатих
спонсорів, «яким нікуди дівати гроші», а на державному, міжнародному
рівні, склавши всі умови в «дослідній зоні» з належною комунікабельністю
й наглядом за використанням одержаних результатів.

Останнім часом ведеться безліч розмов про дві культури, дві науки в
суспільстві, які якось треба примирити. Здається, що на сьогодні ця
проблема вирішується сама собою. Тим більше, що розмова ведеться поміж
наукою та релігією. Остання, як фанатизм, усе більше губить під собою
ґрунт.

Відповідно до геологічної хронології, архейська та протеозойська ери
продовжувались близько 600 млн років, палеозойська – 100 млн років,
мезозойська й кайнозойська – 6 млн років. У кайнозойську еру,
антропогенний період, з’явилась людина, і розвиток біосфери набрав
шалено стрімкого руху. Близько сорока років тому про Інтернет не було й
згадки. У наше сьогодення завдяки розвитку комунікацій людство
обслуговується сотнями тисяч наукових журналів і періодичних видань,
інформаційна насиченість у цій сфері культури подвоюється кожні 10-15
років. Сучасне молоде покоління одержує інформацію через Інтернет і
пресу у значно більшому обсязі, і таку, про яку старше покоління і
мріяти не могло. Якщо освоєння наукових знань – це одержання та аналіз
одержаної інформації, то поділення людства на суспільство просто людей і
суспільство вчених – штучне. Сучасне покоління зі співчуттям ставиться
до вчених «старого гарту», так само як ті ж самі результати, що одержані
за роки, вони отримують за декілька хвилин, годин, діб.

У такому разі про яке протиріччя може бути мова, коли і природники і
гуманітарії одержують інформацію якщо не з одного й того ж джерела, то в
однаковій кількості та якості, і проблему існування бога (аллаха чи ін.)
вирішить час на рівні одного-двох поколінь на користь науково
обґрунтованої тези нашого міжгалактичного існування на рівні з іншими
цивілізаціями Всесвіту.

Можна зробити висновок, що час, коли новаторів називали науковими чи
політичними авантюристами, минув. Зупинити розвиток суспільства
неможливо. Для того щоби постулат «знання – сила» зберігався, треба дати
свободу дії допитливим людям, не забороняти, не обмежувати, а
забезпечити на світовому рівні науку за всіма параметрами, особливо в
нашій країні, і тоді свобода буде, за словами Б. Спінози, «пізнаною
необхідністю».

Необхідно розрізняти неосвічене втручання у спадковість людини й
катастрофічне, за його наслідками, невтручання (А. Нейфах, 1970).

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020