.

Гендерна педагогіка – нова освітня технологія (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
348 5637
Скачать документ

Гендерна педагогіка – нова освітня технологія

Становлення української держави, утвердження цивілізаційних норм життя,
інтеграція в європейське співтовариство неможливі без гармонізації
суспільних відносин на засадах гендерної соціалізації

Ключові поняття: освітня технологія, критеріальний апарат, гендерна
педагогіка (предмет, мета), гендерний підхід (вимір) у освіті,
статево-рольовий підхід у педагогіці, гендерна культура особистості,
гендерна соціалізація учня, гендерне виховання, соціокультурні
особливості статі, механізми реконструкції стереотипів учителів.

Значне місце у трансформації існуючої системи гендерних відносин,
формуванні егалітарної свідомості молодого покоління належать освіті.
Саме освіта як один із найважливіших соціальних інститутів, що виконують
функції передачі та поширення знань, умінь, цінностей і норм від одного
покоління до іншого через інтеграцію гендерних підходів у навчальний
процес, спроможна закласти основи для становлення суспільної гендерної
культури, – наголошує директор Інституту інноваційних технологій і
змісту освіти К. М. Лемківський.

У сучасних умовах неможливо ставитись до особистості без урахування
соціокультурних особливостей статі. З’являється новий категоріальний
апарат, що містить терміни з ключовим словом «гендер», які дозволяють
більш повно вивчити особистість та її особливості.

Гендер – один із базових вимірів соціальної структури суспільства, який
разом з іншими соціально-демографічними та культурними характеристиками
(раса, клас, вік) організує соціальну систему. Соціальне відтворення
гендерної свідомості на рівні індивідів підтримує соціально-рольовий
статус особистості, який визначає соціальні можливості в освіті,
професійній діяльності, суспільному виробництві.

Останнім часом гендерні дослідження стали невід’ємною частиною
педагогічної науки, а гендерна проблематика відокремлюється в різних
галузях педагогіки.

Виникнення цього нового напряму пов’язане з посиленням протиріччя між
відтворюванням патріархальних стереотипів у взаємодії статей та
реальними трансформаціями гендерних відносин у сучасному українському
суспільстві.

Важливий внесок у розробку концепції гендерного підходу в педагогічній
освіти зробили: О. Вороніна (проблеми розробки теорії та методології
гендерних досліджень, визначення їх місця в системі підготовки
студентів), Л. Штильова (розробка методичних програм для вчителів з
питань упровадження гендерної освіти та виховання в середній школі), І.
С. Кльоцина (шляхи гендерної соціалізації особистості з урахуванням
вікових особливостей, розробка практикуму з гендерної проблематики для
студентів з метою гендерних стереотипів). гендерниї підхід при
підготовці майбутніх учителів, урахований у роботах С. Матюшкової, Н.
Гендерник, Л. Шолохової, М. Поливянної, О. Шнирової.

Фахівці, які займаються гендерними дослідженнями, поки що не опрацювали
єдиного визначення гендерної педагогіки, але найпоширенішими в науковому
середовищі є такі:

гендерна педагогіка – це педагогічна система, яка враховує волевиявлення
двох соціальних статей – жінок і чоловіків – у громадянському
суспільстві як рівних у можливостях і правах з урахуванням їх гендерних
інтересів і потреб (Л. Смоляр);

гендерна педагогіка – це сукупність підходів, спрямованих на створення
комфортних умов у школі для соціалізації дітей, важливою складовою якої
є гендерізація дитини як хлопчика чи дівчинки.

Методологічною освітою гендерного виміру в освіті є:

аксіологія як філософське вчення про матеріальні, культурні, духовні,
моральні та психологічні цінності особистості, систему педагогічних
поглядів, засновану на розумінні цінності особистості, людського життя,
виховання й навчання, педагогічної діяльності й освіти;

культурно-історична теорія розвитку особистості, що визнає першість
соціального над натурально-біологічним у психічному розвитку людини (Л.
Виготський, А. Леонтьєв, А. Лурія та ін.);

постмодерністські ідеї про конструктивістську природу культури,
соціально-конструктивістську природу людського знання й досвіду, статеву
приналежність і сексуальність людини;

навчання про андрогінію (С. Бем) як умову ефективного розвитку та
самореалізації особистості;

педагогічна антропологія як філософська база виховання (Б. Бім-Бад);
дослідження соціологів про гендерну ідентичність як базову структуру
особистості на всіх етапах її розвитку.

Предметом гендерної педагогіки є корекція процесу соціалізації молоді
залежно від статі відповідно до соціально-економічних вимог.

Розробка теорії гендерної освіти та виховання має такі напрямки:

дослідження педагогічних аспектів процесу гендерної соціалізації
дівчинок і хлопчиків як суб’єктів шкільного виховання, визначення впливу
батьків, однолітків, педагогів, навчальної літератури на формування
гендерної ідентичності індивідів обох статей;

виявлення закономірностей педагогічного впливу вчителів на гендерну
ідентичність учнів для створення відповідного середовища для
самореалізації індивідуальних можливостей учнів.

Метою гендерного виховання є створення умов для формування егалітарної
свідомості, вільної від гендерних стереотипів і відповідальної за свої
міжособистісні взаємини в соціумі.

Гендерне виховання конструюється на основі аналізу моделей гендерних
взаємовідносин, що розвиваються та трансформуються в суспільстві.
Гендерне виховання виходить з того, що людина – не абстрактна нейтральна
цілісність, а жінка та чоловік, у їхній рівноправності, самовираженні й
самоствердженні, що є найважливішим із соціальних орієнтирів у всіх
сферах життя демократичного суспільства.

Гендерне виховання – це цілеспрямований, організований і керований
процес формування соціокультурних механізмів конструювання чоловічих і
жіночих ролей, поведінки, діяльності та психологічних характеристик
особистості, запропонованих суспільством своїм громадянам залежно від
їхньої біологічної статі.

Гендерне виховання особистості здійснюється під впливом родини, освіти,
засобів масової інформації, релігії, мистецтва, мови, правової та
державної політики. Застосування гендерного підходу у формуванні
гармонійно розвиненої особистості пропонує новий спосіб пізнання
дійсності, в якому відсутня нерівність та ієрархія «чоловічого» й
«жіночного».

Однією з визначальних є категорія гендерної освіти. Через гендерну
освіту здійснюється процес формування егалітарної свідомості особистості
в системі соціокультурних взаємозв’язків на паритетних засадах. Саме
гендерна освіта сприяє викоріненню біодетерміністських уявлень про
сутність «жіночого» й «чоловічого», вивченню природи статево-рольових
стереотипів.

ка дослідниця І. Кльоцина виділяє гендерний підхід в освіті як засіб
пізнання дійсності, де протидія та нерівність чоловічих і жіночих рис
особистості, її мислення, особливості поведінки закріплюють зв’язок між
біологічною статтю й досягненнями в соціальному житті. О. Шнирова
підкреслює, що гендерна освіта є часткою освіти взагалі, призначенням
якої є розповсюдження знань про специфічний добір культурних
характеристик, що визначають соціальну поведінку жінок і чоловіків і
взаємовідносини між ними.

Гендерна культура як результат гендерного виховання

На сучасному етапі розвитку освіти стає нагальним формування гендерної
культури особистості як невід’ємної частини гендерної соціалізації
школярів. Реалізація цього завдання потребує великих зусиль, оскільки
школа та вчителі залишаються глобальними носіями традиційних
патріархальних уявлень про роль і місце чоловіків і жінок у суспільстві.
Школа через підручники, педагогічне спілкування та традиційну систему
виховання відтворює та породжує гендерні стереотипи, що не відповідають
об’єктивним реаліям світу і стають перешкодою для ефективного розвитку
суспільства. Упровадження гендерних підходів у процес підготовки
майбутніх учителів – основа для вдосконалення їхнього професіоналізму та
всебічного особистісного розвитку як активних суб’єктів соціального
життя.

Ефективність гендерного виховання обумовлюється методами його
впровадження. У національній вищій школі накопичено значний досвід з
розробки та впровадження в навчальний процес технологій, форм і методів
викладання, що стали вже традиційними: лекцій, семінарів, диспутів,
бесід, самостійної роботи з підручником, написанні рефератів підготовки
доповідей тощо. Використання потенціалу цих форм і методів для
реалізації задач гендерного виховання має багато позитивного: дозволяє
акцентувати увагу студентів на ключових аспектах теми, знайомити з
різними концепціями та підходами до проблеми, робити загальні висновки.
Однак традиційні методи слабко орієновані на активну взаємодію студента
з викладачем, дискусії студентів між собою, самостійне прийняття рішень,
що може бути вирішальною передумовою формування їхньої гендерної
складової у вищій школі, пріоритетну роль у гендерному вихованні повинні
займати сучасні технології навчання, що стимулюють творчість,
ініціативу, самостійне та критичне мислення, будуються на основі
багатобічної взаємодії. До сучасних технологій навчання відносяться
різноманітні види дискусій (дискусія-симпозіум, «концентричне коло»),
ситуаційно-рольові ігри, драматизації, «мозкові атаки», інтелектуальні
аукціони, метод аналізу проблемної ситуації. Важливе місце займають
проектні технології: організація різноманітних проектів і кампаній,
видання газет і журналів.

Застосування наведених форм і методів гендерної освіти та виховання
сприяє формуванню в юнаків і дівчат поведінкових норм, що включають
уміння аналізувати, ставити запитання, давати відповіді, критично та
всебічно розглядати проблему, роботи висновки, адаптуватись до нових
соціальних умов, захищати свої інтереси, поважати інтереси та права
інших.

Цінностями гендерної культури (знання, уміння, навички вихованців) є:

гендерна грамотність як система отримання необхідних знань у сфері
гендерних досліджень;

сформована мотивація до рівноправної участі чоловіків і жінок у
суспільному житті та реалізації своїх гендерних прав і свобод;

гендерна самоосвіта як набуття власного досвіду з гендерної
збалансованості;

гендерна чуйність як здатність особистості усвідомлювати та моделювати
вплив соціального середовища, реагувати на прояви сексизму;

повага до особливостей та індивідуальних проявів особистості незалежно
від її статі.

Механізми реконструкції гендерних стереотипів учителів

Формування гендерної культури в майбутніх учителів значною мірою
пов’язане з отриманням гендерної освіти. Усунення існуючих стереотипних
уявлень про підлегле положення жінок і домінування чоловіків є одним із
постулатів гендерного виховання, головним призначенням якого є
формування активної життєвої позиції членів суспільства щодо
забезпечення гендерної рівноправності.

До механізмів реконструкції гендерних стереотипів у системі вищої освіти
відносяться:

включення тематики гендерних досліджень до навчальних програм вищих
навчальних закладів;

розробка навчальних курсів, окремих модулів, здійснення
навчально-методичного забезпечення підготовки та перепідготовки
викладачів;

вивчення міжнародного досвіду з упровадження гендерної освіти та його
використання вітчизняними освітніми закладами;

залучення громадських організацій до співробітництва й поширенні
гендерних підходів у навчальному процесі вищої школи;

проведення широкого обговорення в засобах масової інформації, на
наукових конференціях, «круглих» столах проблем гендерної освіти в
суспільстві.

Дослідження рівня гендерної культури школярів

При організації колективних творчих заходів вихователю бажано провести
діагностику рівня сформованості гендерних стереотипів у шкільному
колективі. Залежно від її результатів вибираються форми та методи
гендерного виховання.

Механізм діагностики складається з двох етапів:

виявлення гендерної ідентичності учнів (психологічні тесті з виявлення
фемінінності та маскулінності);

дослідження внутрішнього сприйняття та осмислення своєї соціостатевої
ролі у шкільному колективі (розробка гендерної біографії, ситуаційні
завдання, рольові ігри).

Оцінка гендерної ідентичності школярів ставить за мету виявлення
особистістю рівня ототожнення власної біологічної статі в поєднанні з
формами «жіночої» та «чоловічої» поведінки, яка спирається на існуючу в
суспільстві гендерну ідеологію.

Для аналізу впливу гендерної ідентичності на процес соціалізації
особистості можна використовувати Фрайсбурзький особистісний
опитувальник і методику С. Бем, комбінація яких дозволяє отримати
найбільш точний результат.

Серед методик вивчення фемінінності та маскулінності шкала Фрайбурзького
особистісного опитувальника (FPI) є найвідомішою. В опитувальнику
наводиться перелік чотирнадцяти визначень гендерних фемінінного й
маскулінного типів поведінки особистості. Ця методика дозволяє швидко
виявити психологічні акценти статі, але не завжди чітко розділяє
гендерні ознаки. Методика С. Бем визначає рівень фемінінності,
маскулінності та андрогінності. Складається з 60-ти якостей оцінки
психічних особливостей особистості. Результат визначається за
математичною формулою, але тест довгий та складний у підрахуванні.

Після проведення діагностики за даними методами вчитель може
диференціювати шкільний колектив за гендерними ознаками. Його роль як
вихователя полягає в роз’ясненні дії психологічних бар’єрів та обмежень,
які накладають стереотипне сприйняття гендерних ролей.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020