.

Міжнародна економічна система (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
7 6662
Скачать документ

Реферат на тему:

Міжнародна економічна система

Предметом курсу “міжнародна економіка” є багаторівневий комплекс
економічних відносин між країнами, їх угрупованнями. Міжнародна
економіка також вивчає відносини між окремими економічними суб’єктами,
що знаходяться в різних країнах: окремими людьми, домогосподарствами,
підприємствами, державними і громадянськими установами.

Особлива увага приділяється вивченню економічного механізму
функціонування міжнародної економіки, тобто міжнародних правовим нормам,
економічним угодам, діяльності міжнародних економічних організацій.

Об’єктом вивчення міжнародної економіки є не одиничні, випадкові явища,
процеси в міжнародній сфері, а ті, що постійно відновлюються,
повторюються. Тобто виявляються закономірності взаємодії господарських
суб’єктів різних держав у міжнародному обміні товарами, русі факторів
виробництва, формуванні міжнародної економічної політики.

При вивченні міжнародної економіки користуються досягненнями різних
напрямків економічної думки: марксистської, класичної, неокласичної,
неокейнсіанської, монетаристської. Вчені дотримуються різних поглядів
щодо чинників, які визначають місце країни в системі міжнародного поділу
праці, ролі державної політики в регулюванні зовнішньоекономічної сфери
тощо.

Теоретичною основою вивчення міжнародної економіки є політична економія,
мікро- і макроекономіка. Об’єднання цих дисциплін з теоріями
міжнародного бізнесу, міжнародного маркетингу і менеджменту, міжнародних
фінансів дало можливість створити теорію міжнародної економіки.

Основними поняттями теорії міжнародної економіки є: світовий ринок,
світове господарство, відкритість національної економіки, лібералізація
зовнішньоекономічних зв’язків, міжнародний поділ праці, міжнародна
торгівля, міжнародний рух капіталу, міжнародна міграція робочої сили.

Міжнародна економічна система (МЕС) являє собою сукупність елементів
світової економіки з властивими кожному із них характеристиками; у
процесі дії елементів світової економіки виникають інтегративні якості,
характеристики, закономірності функціонування цієї системи.

Основними елементами МЕС є окремі країни, групи країн. Можна поділити
МЕС на такі групи, як високорозвинуті країни (країни великої сімки,
Європейського Союзу, Організації економічного співробітництва та
розвитку), середньорозвинуті країни, країни, що розвиваються, країни з
перехідною економікою.

На сучасному етапі функції ядра глобальної економіки переходять до низки
найрозвинутіших країн, які відрізняються розвинутим соціально-ринковим
господарствам; найбільшою вичерпаністю джерел і факторів індустріального
розвитку; провідною роллю у світовій економіці, що дає змогу активно
залучати до господарського обігу власні і чужі ресурси.

Крім того МЕС складається із підсистеми різних міжнародних ринків і
підсистеми національних і міжнародних інститутів, які регулюють МЕС;
підсистеми міжнародних економічних відносин.

Між країнами існують різні відносини: політичні, наукові, культурні.
Країни співробітничають в різних галузях: організують міжнародні
виставки картин, обмінюються артистами, науковцями, досвідом в області
техніки, захисту навколишнього середовища. Міжнародні економічні
відносини (МЕВ) — одна із форм міжнародних відносин. МЕВ опосередковують
здійснення інших форм міжнародних відносин. Наприклад, для нормального
функціонування науково-технічних зв’язків між країнами необхідним є
міжнародний ринок науково-технічної продукції. Крім того МЕВ — це
система економічних зв’язків з приводу виробництва, розподілу, обміну та
споживання продуктів, що вийшли за рамки національних границь (рис. 1).

Продукт може вироблятися на основі кооперації виробничих ресурсів двох
або декількох країн. Суб’єкти із різних країн можуть обмінюватися
товарами внаслідок чого виробництво і споживання певного товару буде
знаходитись в різних країнах. Міжнародні відносини розподілу — це
відносини, які виникають з приводу а) розподілу факторів виробництва
(засобів виробництва, робочої сили) між країнами; б) розподілу продуктів
економічної діяльності серед суб’єктів із різних країн; в) розподілу
доходів між учасниками МЕВ.

Залежно від об’єкту МЕВ, вони поділяються на торговельні,
валютно-фінансові, виробничі, науково-технічні тощо. Більш докладніше ці
відносини будуть розглянуті в наступних лекціях, а зараз зазначимо, що
всі вони у сукупності утворюють систему. Однією із системних
характеристик цієї системи є взаємозв’язок її окремих елементів.
Наприклад, спільне виробництво складної техніки економічними суб’єктами
із різних країн (виробничі відносини) може супроводжуватись торгівлею
окремими компонентами, деталями між ними (торговельні відносини),
науково-технічним обміном (науково-технічні відносини).

МЕВ між окремими європейськими державами, а також в межах окремих
регіонів (Європа — Північна Африка, Європа — Близький Схід та ін.)
виникли порівняно давно. Ці відносини були спочатку виключно
двосторонніми, вузькорегіональними. Дійсно міжнародними економічні
відносини стають з виникненням світового господарства, появи
взаємозалежності національних економік.

Рис. 1.1. Формування системи міжнародних економічних відносин

В процесі розвитку міжнародної економічної системи відбувається
розширення і поглиблення економічних відносин між країнами; групами
країн; підприємствами і організаціями, які знаходяться в різних
державах. Характерно, що процеси взаємодії країн, їх співробітництва
мають суперечливу природу. Діалектика МЕВ полягає в тому, що прагнення
держав до економічної незалежності, укріпленню національних господарств
обумовлює в кінцевому рахунку все більшу інтернаціоналізацію
економічного життя країн.

Ядром сучасних МЕВ виступає міжнародна економічна діяльність економічних
суб’єктів, насамперед, підприємств. Діяльність останніх спрямована на
отримання певних економічних результатів, передусім прибутку.

Є підприємства, діяльність яких переважно зорієнтована на національний
ринок. Зовнішньоекономічні зв’язки для таких підприємств у системі
пріоритетів їх діяльності мають другорядне значення. Інші підприємства
розглядають зовнішньоекономічну діяльність як необхідний фактор свого
нормального функціонування. Деякі з них орієнтацію на світовий ринок
вважають вихідним принципом своєї діяльності. І, нарешті, існують фірми,
які “працюють” виключно на зовнішній ринок.

Діяльність підприємств на міжнародному ринку здійснюється в таких
формах:

Експорт та імпорт товарів та послуг. Це є часто першою
зовнішньоекономічною операцією фірми. Ця операція передбачає, як
правило, мінімальні зобов’язання і найменший ризик для виробничих
ресурсів фірми, вимагає порівняно невеликих видатків. Наприклад, фірми
можуть збільшувати експорт продукції шляхом завантаження своїх
надлишкових потужностей, що робить мінімальною потребу в додаткових
капіталовкладеннях.

Контрактні, коопераційні угоди (ліцензування, франчайзинг). При
ліцензуванні фірма (ліцензіар) вступає у відносини із зарубіжною фірмою
(ліцензіатом), пропонуючи права на використання виробничого процесу,
товарного знаку, патенту, ноу-хау в обмін на ліцензійну плату.
Франчайзинг — один із способів кооперації (насамперед міжнародної) по
збуту товарів і послуг достатньо відомої фірми (франчайзера) через
спеціально створену за її участю збутову організацію (франчайзі) завдяки
праву використання франчайзі товарного знаку і ноу-хау франчайзера.

Так, відомий виробник копіювальної техніки компанія “Ксерокс”, маючи
надійну репутацію, створює в різних країнах мережу збутових підприємств
для спільного просування на ринок різних послуг по копіюванню друкованих
матеріалів. “Ксерокс” вимагає від національних партнерів суворого
виконання технології надання послуг; фінансує купівлю або оренду
партнерами приміщень; навчає місцевий персонал; контролює належне
використання партнерами фірмової назви.

Франчайзинг товарів та послуг використовують також відомі фірми: Мак
Дональдс, Зінгер, Кока-Кола, Хілтон. Найбільше застосування франчайзинг
має у сфері послуг: туризмі, сервісі побутової техніки, системі швидкого
харчування, авторемонті.

Часто підприємства купують іноземні ліцензії та звертаються до
франчайзингу після того, як вони досягли успіхів в експорті своєї
продукції на зовнішньому ринку.

Господарська діяльність за кордоном (науково-дослідницькі роботі,
банківські операції, страхування, підрядне виробництво, оренда).
Підрядне виробництво передбачає укладання фірмою контракту із зарубіжним
виробником, що може виготовляти товари, реалізацією яких може займатися
вказана фірма. Оренда передбачає надання орендодавцем в тимчасове
користування орендарю майна за узгоджену орендну плату на певний термін
з метою одержання комерційної вигоди.

Номенклатура товарів, що здаються в оренду, є досить широкою: легкові та
вантажні автомобілі, літаки, танкери, контейнери, комп’ютери, засоби
зв’язку, стандартне промислове обладнання, склади, тобто рухоме і
нерухоме майно, яке відноситься до основних засобів.

В міжнародній практиці розрізняють три види оренди залежно від її
тривалості:

короткострокова оренда — рентинг, тривалість якої може складати від
декількох годин до одного року;

середньострокова оренда — хайринг, яка передбачає здачу в оренду майна
на термін від 1 до 3 років;

довгострокова оренда — на термін більше трьох років.

Портфельне і пряме інвестування за кордоном. Інвестиційна діяльність за
кордоном може бути пов’язана зі створенням підприємством власної
виробничої філії; вкладанням коштів в акції існуючої зарубіжної фірми;
інвестуванням у нерухомість, державні цінні папери.

Вищенаведена класифікація форм міжнародної підприємницької діяльності
досить умовна. Наприклад господарська діяльність за кордоном (3)
практично завжди супроводжується надходженням туди інвестицій (4).

На різних етапах розвитку МЕВ одна із форм міжнародної економічної
діяльності переважає. На сучасному етапі для багатьох розвинутих країн
провідною формою є транснаціональна виробнича діяльність, в основі якої
знаходиться закордонна інвестиційна діяльність підприємств.

Вся сукупність національних економік у світі складає близько 200 держав.
Організація Об’єднаних Націй, Міжнародний валютний форд, Світовий банк
дають найбільш повну характеристику даної сукупності. При цьому ООН
основну увагу приділяє соціальним і демографічним аспектам розвитку
країн. Для Світового банку важливою є оцінка ступеня економічного
розвитку країн.

Для розуміння і оцінювання відмінностей між національними економіками,
визначення їх місця та перспектив розвитку в системі світового
господарства, актуальною проблемою в теорії та практиці МЕВ є їх
систематизація [див.: 12] за різними ознаками (рис. 2).

Рис. 1.2. Ознаки систематизації країн

Країни можуть бути систематизовані за регіональною (географічною)
ознакою: європейські (західно-, східно-, південно-, північно-);
північноамериканські (США, Канада, Мексика), південноамериканські,
країни Близького Сходу, Східної, Південно-Східної та Південної Азії,
африканські (північно-, центрально-, південно-, західно-) тощо. Але така
систематизація дає досить різноманітні за складом групи країн.

Систематизація країн за організаційною ознакою розподіляє країни по
групах в залежності від участі в міжнародних організаціях, конференціях,
нарадах тощо. Найбільш впливовими організаціями сьогодні є:

Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) — створена у
1960 р., об’єднує 30 країн з високим доходом та рівнем розвитку
(AUSTRALIA: 7 June 1971, AUSTRIA: 29 September 1961, BELGIUM: 13
September 1961, CANADA: 10 April 1961, CZECH REPUBLIC: 21 December 1995,
DENMARK: 30 May 1961, FINLAND: 28 January 1969, FRANCE: 7 August 1961,
GERMANY: 27 September 1961, GREECE: 27 September 1961, HUNGARY: 7 May
1996, ICELAND: 5 June 1961, IRELAND: 17 August 1961, ITALY: 29 March
1962, JAPAN: 28 April 1964, KOREA: 12 December 1996, LUXEMBOURG: 7
December 1961, MEXICO: 18 May 1994, NETHERLANDS: 13 November 1961, NEW
ZEALAND: 29 May 1973, NORWAY: 4 July 1961

POLAND: 22 November 1996, PORTUGAL: 4 August 1961, SLOVAK REPUBLIC: 14
December 2000, SPAIN: 3 August 1961, SWEDEN: 28 September 1961,
SWITZERLAND: 28 September 1961, TURKEY: 2 August 1961, UNITED KINGDOM: 2
May 1961, UNITED STATES: 12 April 1961

Цілі організації полягають у досягненні швидкого економічного розвитку,
підтриманні фінансової стабільності, вільної торгівлі та забезпеченні
сприятливих умов розвитку країн “третього світу”;

Генеральна угода з тарифів і торгівлі та Світова організація торгівлі
(ГАТТ/СОТ) — об’єднує 148 країн світу, за основну мету ставить розвиток
лібералізації торгівлі. З початку функціонування ГАТТ у 1947 році
досягнуто зниження міжнародних тарифів з 40% до 4%. СОТ почала
функціонувати з 1995 року як більш організаційно оформлена структура для
регулювання міжнародної торгівлі.

Бреттон-Вудські інститути — Міжнародний валютний фонд (МВФ) та
Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) забезпечують
функціонування та розвиток сучасної світової валютної системи починаючи
з 1944 р. Членами МВФ є 184 країни світу.

Найбільш важливим є принцип класифікації країн, їх груп за рівнем
соціально-економічного розвитку. Плідним є підхід Б.Гаврилишина, коли
типи соціально-економічних систем характеризуються через їх порівняння
за рядом таких ознак: головний мотив діяльності основного економічного
суб’єкта, характер власності, характер ринку, роль уряду в
соціально-економічному житті, першопричина і головна мета функціонування
соціально-економічної системи (див.: табл. 1).

Таблиця 1.1.

Типи соціально-економічних систем

Основні ознаки Типи систем

Вільне підприємниц-тво (капіталізм) Узгоджене вільне підприємниц-тво
Адміністра-тивно-командна система Розподільчий соціалізм Ринковий
соціалізм

1. Головний мотив і/або критерій діяльності Максимізація прибутку
Максимізація приросту і прибутку Максимізація виробництва Прибуток
Життєздатність

2. Характер власності Приватний Приватний Державний Приватний
Колективний

3. Характер ринку Вільний Вільний Керований Вільний Контрольо-ваний

4. Роль уряду Обмежена вище названими характерист-иками Гармонізув-ати
економічну діяльність Прийняття рішень; планування, управління
Протистояти несправедли-востям при розподілі Визначення цілей;
координація; регулювання

5. Першопри-чина і головна мета Економічна: ефективне виробництво
Економічна і політична; поліпшення становища країни, задоволення
індивідуальних потреб Політична; створення матеріальної бази комунізму
Соціальна; ефективне виробництво; справедливий розподіл Соціалістична;
економічна демократія через самоуправління

Використовується також поділ країн на таких три групи, як:

Промислово розвинені країни — 24 високорозвинені країни. Найпотужнішу
групу серед цих країн складають країни так званої “Великої сімки”.
Великобританія, Італія, Канада, Німеччина, США, Франція, Японія, які
виробляють найбільші обсяги ВВП у всьому світі і зосереджують у своїх
руках значну частину міжнародної торгівлі.

Країни з перехідною економікою — 28 країн Центральної та Східної Європи
та колишнього Радянського Союзу, що здійснюють перехід від
адміністративно-командної до ринкової економіки: Азербайджан, Білорусь,
Боснія та Герцеговина, Болгарія, Вірменія, Грузія, Естонія, Казахстан,
Молдова, Польща, Росія, Румунія, Узбекистан, Україна та інші. У цій
групі є підгрупа, яка має суттєві досягнення у реформуванні національних
господарств. До цієї підгрупи належать: Польща, Словаччина, Словенія,
Угорщина та Чехія.

Країни, що розвиваються — більше 150 країн Азії, Африки, Латинської
Америки. Через їх велику кількість і особливості соціально-економічного
розвитку національних економік ці країни здебільшого систематизують за
регіонами з урахуванням їх географічного положення.

Характерною ознакою розвитку МЕВ є інтернаціоналізація господарського
життя, тобто об’єктивний процес зближення національних економік, що
проявляється у зростанні виробничої взаємозалежності економічних
суб’єктів із різних країн, міжнародного товарообігу, руху капіталів і
робочої сили. Інтернаціоналізація господарського життя таким чином
передбачає зростання міжнародної мобільності готових виробів та факторів
виробництва.

Інтернаціоналізація господарського життя проявляється в
інтернаціоналізації виробництва та інтернаціоналізації капіталу.
Інтернаціоналізація виробництва — формування інтернаціонального процесу
виробництва (реалізація міжнародних програм створення складної техніки,
наприклад, літаків). Інтернаціоналізація виробництва як процес
проявляється у: а) зростанні виробничої взаємозалежності економічних
суб’єктів із різних країн; б) використанні у виробничому процесі
іноземних факторів виробництва; в) розширенні виробництва за національні
кордони (будівництво нового заводу в зарубіжній країні)

Інтернаціоналізація капіталу — процес взаємопереплетіння та об’єднання
капіталу із різних країн; використання іноземного капіталу для розвитку
національних підприємств, національного господарства в цілому. Цей
процес виявляється у експорті /імпорті позичкового і підприємницького
капіталів.

Інтернаціоналізація капіталу сприяє зростанню світової економіки.
Капітал перетинає кордони в пошуках сприятливих сфер свого використання.
Приплив зарубіжних інвестицій для більшості країн-одержувачів капіталу
допомагає вирішити проблему дефіциту виробничого капіталу, дефіциту
необхідних для розвитку інвестицій.

Взаємний обмін капіталом між країнами укріплює економічні зв’язки між
ними, сприяє поглибленню міжнародних спеціалізації і кооперації
виробництва.

Інтернаціоналізація капіталу є передумовою процесу інтернаціоналізації
виробництва і навпаки.

Основою інтернаціоналізації господарського життя є міжнародний поділ
праці (МПП), як обмін між країнами факторами та результатами виробництва
у певних кількісних і якісних співвідношеннях. МПП є безпосереднім
продовженням суспільного поділу праці за родом діяльності та його
просторової диференціації. Формами МПП є міжнародна спеціалізація та
кооперація. Вирізняють предметну, подетальну і технологічну
спеціалізацію окремих країн, груп країн або регіонів світу. Розвиток
міжнародної спеціалізації обумовлює розвиток видів та форм міжнародної
кооперації — міжгалузевої, внутрішньогалузевої, окремих підприємств. МПП
за родом діяльності розвивається за двома напрямками: вертикальним та
горизонтальним. Вертикальне — спостерігається, коли різні виробники
формують однолінійний технологічний ланцюг та виконують ряд послідовних
виробничих операцій. Горизонтальний поділ праці передбачає виготовлення
окремими виробниками компонентів, які поєднуються у технологічно та
технічно складному виробі. Горизонтальний та вертикальний міжнародний
поділ праці на міжнародному рівні реалізується як загальний (між
крупними групами галузей), частковий (відокремлення крупних груп галузей
на менш агреговані галузі та підгалузі) і одиничний (внутрішньогалузевий
поділ та всередині підприємства) (рис. 3).

Таким чином, МПП це взаємопов’язаний процес спеціалізації окремих країн
(табл. 1), підприємств та їх об’єднань на виробництві окремих продуктів
або їх частин з кооперуванням виробників задля спільного випуску
кінцевої продукції.

Історично МПП виникає як система, основним структурним елементом якої
були національні господарські комплекси. На початкових стадіях розвитку
світогосподарські зв’язки зводились до відносин обігу, перш за все
товарного, пізніше — міграції капіталу та робочої сили. Таким чином,
міжнаціональні економічні відносини з’явились як похідні, вторинні
відносно розвитку суспільного поділу праці всередині країн.

Виникнення та подальший розвиток МПП здійснюється під впливом цілої
низки різноманітних факторів, які можливо систематизувати за такими
ознаками:

Природно-географічні — відмінності у кліматичних умовах,
економіко-географічному положенні, наділеності природними ресурсами;

Соціально-економічні — характеристики робочої сили, науково-технічний
потенціал, виробничий апарат. Масштаби і серійність виробництва, темпи
створення об’єктів виробничої і соціальної інфраструктури, особливості
історичного розвитку, виробничих і зовнішньоекономічних традицій,
соціально-економічний тип національного виробництва і
зовнішньоекономічних зв’язків, політичні фактори країн;

Науково-технологічний прогрес — розширення та поглиблення
науково-дослідних та конструкторських робіт, прискорення темпів
морального зносу, збільшення оптимальних розмірів підприємств,
технологічна диверсифікація.

Взаємодія різних факторів в умовах цивілізаційного розвитку визначає
роль країни у МПП та її місце у світогосподарських зв’язках. Значення та
роль окремих факторів на тому чи іншому етапі глобального розвитку може
мати різноспрямований вплив або неоднакову силу цього впливу.

Таблиця 1.2

Сучасна міжнародна спеціалізація промислово розвинутих країн(

?

?

°

?

NH

I-uuuuuuuuuuuuuuuoaeaeaeaeaeaeaeaeaeae

gd©~«

E
EaFaeF–G?G2H4HNH”H?eaeaeOeOeEOE»·e®Eeaeaeae§eae§eaeaeaeae§eaeae§eaeaeaea
eaeaeaeaeae§

&

gd©~«

&

F

&

gd©~«

&

gd©~«

gd©~«

&

gd©~«

gd©~«

&

gd©~«

&

gd©~«

рмацевтична

Гірничорудна. Видобуток золота

Чорна металургія

Кольорова металургія

Будівництво та виробництво будівельних матеріалів

Лісна та целюлозно-паперова

Виробництво меблів

Легка

Харчова

Послуги

Банківська справа

Важливою категорією міжнародної економіки є світове господарство (СГ)
— сукупність національних економік, які знаходяться в тісній взаємодії
та взаємозалежності.

В своєму розвитку СГ пройшла довгий шлях. Можна виділити 4 основних
етапи цього розвитку:

Великі географічні відкриття ХУ—ХУІ століть — промислова революція
(кінець 18 — початок 19 ст.).

Промислова революція — кінець ХІХ—початок ХХ ст.

Кінець ХІХ—початок ХХ ст. — 60-ті роки ХХ ст.

60-ті роки ХХ ст. — теперішній час.

До особливостей сучасного етапу розвитку світового господарства
відносяться:

лібералізація зовнішньоекономічних зв’язків країн. Зняття бар’єрів на
шляху переміщення капіталів, робочої сили, товарів між державами.

активно проявляється тенденція до уніфікації та стандартизації в різних
галузях міжнародного соціально-економічного життя. Все ширше
застосовуються єдині для усіх країн стандарти на технологію, екологію,
діяльність фінансових організацій, бухгалтерську і статистичну
звітність. Міжнародні економічні установи впроваджують єдині критерії
макроекономічної політики, відбувається уніфікація вимог до податкової
політики, до політики в галузі зайнятості та ін.;

розвиток процесу транснаціоналізації виробництва. Економічна діяльність
все більше зосереджується в транснаціональних, багатонаціональних
підприємствах, що багато в чому визначає напрямки міжнародного руху
факторів виробництва, міжнародної торгівлі; впливає на економіку і
політику окремих країн;

в системі управління світовою економікою поступово втрачається колишня
роль ООН. Її функції переходять до урядів країн “великої сімки”. Крім
того, управління світовим господарством починає концентруватися у
тріаді: Світова організація торгівлі — Міжнародний валютний фонд —
Світовий банк.

подальший розвиток процесу глобалізації господарського життя. На
макроекономічному рівні глобалізація означає загальне прагнення країн до
економічної активності поза своїми межами. Ознаками такого прагнення є
лібералізація, перехід від замкнутих національних господарств до
економіки відкритого типу. На мікроекономічному рівні під глобалізацією
розуміється розширення діяльності підприємства за межі внутрішнього
ринку, зокрема для використання переваг великомасштабного
спеціалізованого виробництва.

Процеси лібералізації, відкриття національних економік приводять до
таких наслідків: а) посилення конкуренції між національними та
закордонними виробниками, банкрутств вітчизняних підприємств; б) зміни
відносних цін; в) структурних зрушень. Не завжди лібералізація
зовнішньоекономічних відносин країни із зовнішнім світом обумовлює
підвищення ефективності функціонування національної економіки.
Наприклад, в Чилі в результаті великомасштабної лібералізації, замість
того, щоб модернізуватись, значна частина промислового сектору практично
зникла.

Основними формами МЕВ є (рис. 4):

Міжнародна торгівля — обмін товарами та послугами між державно
оформленими національними господарствами;

Міжнародний рух капіталу — переміщення капіталу між країнами світу в
пошуках сфери найбільш вигідного його вкладання.

Міжнародна міграція робочої сили — переміщення між країнами
працездатного населення переважно з економічних причин.

Слід відзначити тісний взаємозв’язок між формами МЕВ. Історична
первинність міжнародної торгівлі у сучасних МЕВ врівноважена значенням,
динамікою та масштабами розвитку інших форм. На практиці досить важко
провести чітку межу між різними формами МЕВ, тому в літературі є інші
підходи щодо класифікації форм реалізації міжнародних економічних
відносин. Так, наприклад, торгівля технологіями може виділятися як
самостійна форма МЕВ. Інші автори формою МЕВ вважають міжнародні валютні
відносини. Щодо останніх, то необхідно загострити увагу на особливому
значенні світової валютної системи для розвитку сучасних відносин між
країнами. Сучасні валютні ринки, валютні відносини перетворились із суто
обслуговуючих товарні операції та операції руху капіталу у самостійну
форму МЕВ.

Елементи системи міжнародних економічних відносинРеалізація
різноманітних форм МЕВ їх суб’єктами здійснюється на тому чи іншому
рівні, які розрізняються, зокрема, залежно від ступеню інтенсивності їх
взаємодії (рис.4):

Економічні контакти — це найпростіші економічні зв’язки, які мають
епізодичний характер і регулюються переважно одиничними угодами,
контрактами;

Взаємодія — стійкі економічні зв’язки на основі міжнародних угод і
домовленостей, які складені на тривалий час;

Співробітництво — міцні економічні зв’язки, на основі спільних,
попередньо вироблених і узгоджених намірів, які закріплені в угодах
довгострокового характеру;

Міжнародна економічна інтеграція — це рівень розвитку МЕВ, коли в
процесі інтернаціоналізації господарського життя відбувається
переплетіння економік двох або більше країн і проводиться узгоджена
політика з елементами національного регулювання.

Залежно від того, які економічні суб’єкти беруть участь в МЕВ, можна
виділити відносини на наступних рівнях:

Країна А Країна
В

підприємство підприємство

підприємство держава (державна
установа)

підприємство окрема людина
(домогосподарство)

держава окрема людина
(домогосподарство)

(державна установа)

Крім того можливі такі відносини за участю міжнародних організацій:

міжнародна організація підприємство

міжнародна організація окрема людина
(домогосподарство)

міжнародна організація держава (державна
установа)

Економічні відносини між країнами повинні будуватися на певних нормах,
принципах.

У Хартії економічних прав та обов’язків держав, яка була прийнята ІV
спеціальною сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1974 р., задекларовані
такі принципи організації МЕВ:

суверенітет;

територіальна цілісність і політична незалежність держав;

суверена рівність всіх держав;

ненапад та невтручання, мирне співіснування;

взаємна та справедлива вигода;

рівноправ’я та самовизначення народів;

мірне врегулювання суперечностей;

усунення несправедливості, що виникла внаслідок застосування сили;

добросовісне виконання міжнародних зобов’язань;

поважання прав і основних свобод людини;

відсутність прагнення до гегемонії та сфер впливу;

сприяння міжнародній соціальній справедливості;

міжнародне співробітництво з метою розвитку;

вільний доступ до моря і від нього для не морських країн.

Принципи зовнішньоекономічної діяльності України визначені у Законі
України “Про зовнішньоекономічну діяльність”:

суверенітет народу України;

свобода зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів;

юридична рівність і недискримінація;

верховенство закону;

рівний захист інтересів українських та зарубіжних суб’єктів;

еквівалентність обміну, недопустимість демпінгу.

Суб’єкти МЕВ — це їх учасники, які здатні відносно незалежно і активно
діяти з метою реалізації своїх переважно економічних інтересів (рис.4).

Основними суб’єктами МЕВ є фізичні та юридичні особи.

Фізичні особи — це особи, які наділені правоздатністю та дієздатністю,
переважно виступають як комерсанти або підприємці;

Юридичні особи — це об’єднання, які наділенні відокремленим майном,
діють від свого імені і в межах свого майна, мають права та обов’язки і
від свого імені виступають як сторона громадських відносин (все це
закріплено в установчих документах юридичної особи, підсилено власною
печаткою та відображено на банківському рахунку).

Юридичними особами, які беруть участь у МЕВ, є підприємства, держава та
її установи, міжнародні організації.

Діяльність підприємств в міжнародній сфері виявляється в: а) купівлі
іноземних факторів виробництва; б) продажу виробленої продукції на
міжнародному ринку; в) операціях на міжнародних фінансових ринках.

Специфічними суб’єктами МЕВ є міжнародні підприємства:

Багатонаціональні корпорації (міжнародні за капіталом, управлінням та
сферами діяльності);

Міжнародні спільні підприємства (підприємства, які об’єднують
різнонаціональних партнерів в інвестуванні, управлінні підприємством,
розподілі прибутків та ризиків).

Держава — як суб’єкт міжнародних економічних відносин це суверене
утворення, яке володіє верховною владою на своїй території та
незалежністю відносно до інших держав.

Державні установи, підприємства купують на світовому ринку продукцію та
послуги; постачають економічним суб’єктам із інших країн товари. Крім
того національні держави покликані створювати для вітчизняних
підприємців сприятливі умови виходу на міжнародні ринки. Таким чином
держава реалізує як пряму участь у МЕВ (через міждержавні стосунки,
державні підприємства, державні органи), так і побічну (формування умов
для здійснення МЕВ всіма іншими учасниками).

Кожна держава має інститути, які прямо, чи побічно впливають на стан
МЕВ. Серед таких інститутів:

Міністерство іноземних справ — сприяє визначенню зовнішньоекономічних
орієнтирів країни, забезпеченню зовнішньоекономічних інтересів
національних експортерів та імпортерів;

Міністерство зовнішньої торгівлі — здійснює функції регулювання та
контролю у галузі зовнішньої торгівлі; розробляє проекти торгових угод і
конвенцій з питань зовнішньої торгівлі; проводить переговори з
іноземними державами; займається питаннями митної політики; видає
експортні та імпортні ліцензії;

Центральний банк країни — впливає на зовнішньоекономічну діяльність
економічних суб’єктів валютно-фінансовими інструментами і насамперед,
регулюванням курсу національної валюти. Останній безпосередньо впливає
на експортно-імпортні потоки.

Міжнародні організації — формування та об’єднання, які приймають участь
в МЕВ залежно від цілей, завдань та напрямків їх діяльності. Міжнародні
організації систематизують за наступними ознаками:

юридична природа (міжурядові, позаурядові)

склад учасників (універсальні, регіональні)

масштаби діяльності (загального характеру, спеціальної компетенції)

характер діяльності (координуючі, оперативної дії, консультативні)

термін діяльності (постійної дії, періодичної дії, тимчасові)

Деякі міжнародні організації, акумулюють значні кошти і мають відповідні
повноваження. Вони істотно впливають як на розвиток тієї чи іншої сфери
міжнародної діяльності, так і на національний економічний розвиток.

Учасники міжнародних економічних відносин, діють як відносно незалежні
суб’єкти. Але всі вони знаходяться під впливом середовища МЕВ, тобто
різноманітних факторів (демографічні, економічні, природні,
науково-технічні, політичні, культурного оточення і т. ін.), які
потребують від діючих осіб корегування своїх дій. Кожний з суб’єктів МЕВ
є “відкритою системою”, яка залежить від зовнішнього світу. Дія факторів
може мати для різних суб’єктів різний характер впливу: прямий або
побічний. Фактори прямого впливу — безпосередньо впливають на операції
суб’єктів МЕВ, з одного боку, а з іншого — зазнають такої ж дії від
учасників МЕВ (постачальники, трудові ресурси, законі та установи
державного регулювання, споживачі, конкуренти). Фактори побічного впливу
— не мають безпосереднього значення для функціонування суб’єктів МЕВ,
але відбиваються на їх діях (стан економіки країни, міжнародні події,
соціально-культурні фактори і т.д.). різноманітність зовнішніх факторів
вимагає їх структуризації, підходи до якої можуть бути різними. Але
найбільш доцільною є систематизація факторів за такими ознаками —
політико-правові, економічні, соціально-культурні, інфраструктурні.
Таким чином, під середовищем МЕВ розуміють зовнішні по відношенню до
суб’єктів МЕВ політико-правові, економічні, соціально-культурні та
інфраструктурні чинники.

Особливостями середовища МЕВ є:

Взаємозв’язок політичних, правових, соціально-культурних, економічних та
інфраструктурних елементів середовища;

Відносна невизначеність середовища, що потребує інформованості, аналізу
та розуміння різних подій від суб’єктів МЕВ з подальшим рішенням щодо
можливості впливу на фактори середовища або необхідності пристосування
до них;

Динамічне протиріччя — з одного боку, середовищу МЕВ притаманна
стабільність, яка обумовлена економічною, політико-правовою, та
соціально-культурною стабільністю країн, а з іншого — динамічність та
рухливість (розвиток інтеграційних процесів, інформаційно-комунікаційних
систем).

Характеризуючи фактори політико-правового середовища МЕВ, зазначимо, що
взаємозв’язок політики та економіки у сфері МЕВ виявляється більш чітко,
ніж у рамках національних економік. За політичних мотивів держави
можуть, з одного боку, надавати одна одній преференції, інтегруватися, а
з іншого — використовувати тарифні та нетарифні бар’єри, ембарго,
бойкоти або блокади.

Для суб’єктів МЕВ важлива політична стабільність в країнах, де вони
займаються економічною діяльністю. За сучасних умов досягнення
абсолютної політичної стабільності неможливо, тому учасники МЕВ можуть
стикатися з ризиком експропріації свого майна, припинення торговельних і
валютно-фінансових операцій, загальною нестабільністю в тому чи іншому
регіоні.

Підприємці, які виходять на зовнішній ринок, повинні враховувати правові
норми, які регулюють підприємницьку діяльність в межах конкретного
зарубіжного ринку; норми екології, контроль за дотриманням стандартів
якості і безпеки товарів тощо.

Вивчення факторів економічного середовища вимагає від суб’єктів МЕВ
уваги до загального рівня розвитку економіки відповідної країни, рівня і
розподілу доходів в ній, характеру витрат і заощаджень населення тощо.

Фактори соціально-культурного середовища МЕВ багато в чому визначають
індивідуалізацію попиту зарубіжних клієнтів, ставлення до праці
фахівців, поведінку підприємців на фінансових ринках тощо. Економічна
поведінка людини в тій чи іншій країні базується на її фізіологічних,
психологічних та інших особистих особливостях (рис. 5).

Соціальна поведінка людей визначається конкретними груповими нормами.
Групи людей формуються внаслідок природжених факторів (стать, сім’я,
вік, каста, етнос, раса, національність) або тих, що людина здобуває в
процесі навчання, виховання тощо (релігія, політична орієнтація,
професія). Існує наступна закономірність — чим більш розвиненим є
суспільство, тим більше значення опановують фактори, надбані в процесі
життя людини.

Сукупність норм, на яких базуються різні дії тієї чи іншої групи можна
назвати культурою даної групи.

Рис. 1.5. Елементи соціально-культурного середовища

Інфраструктурне середовище пронизує та впливає на розвиток всіх інших
умов функціонування суб’єктів МЕВ. Найважливішими складовими елементами
інфраструктури МЕВ є:

Міжнародний транспорт;

Міжнародні інформаційно-комунікаційні системи.

Транспортна частина охоплює всі існуючи транспортні засоби та
транспортні шляхи світу. Розвиток транспорту є однією з передумов
поглиблення процесу міжнародної інтеграції оскільки сприяє зменшенню
відстаней у сучасному світі.

Основа розвитку інфраструктурного середовища МЕВ —
інформаційно-комунікаційні системи. Інформаційно-комунікаційні системи —
сукупність засобів збирання, збереження, обробки та передачі інформації.
Сучасні засоби передачі інформації, що базуються на супутниковому
зв’язку дозволяють передавати будь-які обсяги інформації на будь-яку
відстань в короткі відрізки часу. Формування на їх основі глобальних
інформаційних систем (Інтернет) стає, з одного боку, найважливішим
сучасним фактором розвитку міжнародних економічних відносин, а з іншого
— такі системи стають новим “віртуальним” середовищем глобальних
економічних відносин.

В матеріальному вигляді інформаційно-комунікаційні системи в МЕВ — це
мережі інформаційних агентств, що розташовані по всьому світу, які
збирають інформацію, класифікують її, кодують та передають користувачам.
Найбільш впливовими міжнародними інформаційними агентствами є: Рейтер,
Доу-Джонс Телерейт, Блумберг. Агенція Рейтер цілодобово збирає данні та
економічну інформацію в режимі реального часу із 180 міжнародних бірж,
ринків цінних паперів та 4000 організацій в 80 країнах світу.

література

Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения. — М.: ИВЦ
«Маркетинг», 1998. — с.4-28.

Дэниэлс Джон Д., Радеба Ли Х. Международный бизнес: внешняя среда и
деловые операции: Пер. с англ. — М.: Дело Лтд., 1994. — с.36-107.

Киреев А. Международная экономика. — М., 1997. — с.15-76.

Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1990.

Кругман П.Р., Обстфельд М. Международная экономика: теория и политика:
Пер. с англ. / Под ред. Колесова В.П., Куликова М.В. — М.: Эк. Ф-т МГУ,
ЮНИТИ, 1997.

Линдерт П.Х. Экономика мирохозяйственных связей: Пер. с англ. — М.:
Прогресс. Универс, 1992. — с.11-18.

Лук’яненко Д.Г. Міжнародна економічна інтеграція. — К.: КДЕУ, 1996. —
с.13-25.

Международные экономические отношения / Под общ. ред. Хасбулатова Р.И. —
М.: Новости, 1991.

Міжнародні економічні відносини: Система регулювання міжнародних
економічних відносин / А.С.Філіпенко, І.В.Бураковський, В.С.Будкін та
інші. — К.: Либідь, 1994. — с.6-140, 182-246.

Пахомов Ю.М., Лук’яненко Д.Г., Губський Б.В. Національні економіки в
глобальному конкурентному середовищі, — К.: “Україна”, 1997. — с.29-45.

Тодаро М.П. Экономическое развитие. Учебник / Пер. с англ. — М.: Эк. ф-т
МГУ, ЮНИТИ, 1997.

Україна і світове господарство. Взаємодія на межі тисячоліть. Навч.
посібник / А.С.Філіпенко, Д.Г.Лук’яненко, А.М.Поручник та ін. — К.:
Либідь, 2002.

Школа І.М., Козменко В.М. Міжнародні економічні відносини. Навч.
посібник. — Рута, 1996. — с. 5-46.

( Джерело (17).

PAGE

PAGE 17

ОЗНАКИ СИСТЕМАТИЗАЦІЇ

Регіональний

Організаційний

Економічний

Соціально-економічний

Фактори виробництва:

Природні ресурси

Робоча сила

Капітал

Виробництво

Результати виробництва (товари та послуги)

Розподіл

Обмін

Споживання

Національна економіка

СВІТОВА ЕКОНОМІКА

Національна економіка

Національна економіка

Міжнародні економічні відносини

Воєнно-політичні

Економічні

Гуманітарні

Міжнародні відносини

КУЛЬТУРА

КУЛЬТУРА

Мораль та етикет

Комунікації

Мотивація діяльності

Надбанні в процесі

життя

Природжені

Соціальні детермінанти поведінки

Фізіологічні особливості людей

Суспільний поділ праці

Міжнародний поділ праці

За родом діяльності

За просторовою диференціацією

Вертикальний

Горизонтальний

Загальний

Частковий

Одиничний

Територіальний

(всередині країни)

Міжнародна спеціалізація

Міжнародна кооперація

Подетальна

Предметна

Технологічна

Виробнича

Територіальна

Міжгалузева

Окремих країн

Внутрішньогалузева

Груп країн

Підприємств

Регіонів світу

СУБ’ЄКТИ МЕВ

Фізичні особи

Юридичні особи

Держави

Міжнародні організації

ФОРМИ МЕВ

Міжнародна торгівля

Міжнародний рух капіталу

Міжнародна міграція робочої сили

Світова валютна система

РІВНІ МЕВ

Контакти

Взаємодія

Співробіт-ництво

Інтеграція

СИСТЕМА МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020