Реферат на тему:
Українська економічна термінологія
1. Поняття про термінологію і термінологічні словники
Офіційно-діловий стиль, крім загальновживаної лексики, послуговується
термінами. Терміни – це слова, словосполучення, які називають предмети,
явища, дії, різні поняття з якої-небудь галузі суспільного життя і дають
їм точне визначення. Тому терміни вживаються не в усіх сферах мовлення,
а лише в деяких (освіта, культура, техніка, діловодство та ін.). Терміни
становлять основу наукової мови кожної галузі суспільства.
В офіційно-діловому стилі терміни підпорядковуються законам, що діють в
інших стилях: вони з’являються, уточнюються, розмежовуються із
загальновживаними словами, близькими за значенням, потім кодифікуються,
пізніше можуть вибувати зі складу активних, переходити до пасивних.
До використання термінів у діловому стилі ставляться такі вимоги:
послуговуватися термінами, зафіксованими лише у словнику, напр.:
діловодство, а не діловедення; вживати терміни зі значенням, закріпленим
у словнику; особливої уваги заслуговують багатозначні терміни, які
функціонують в одній або кількох галузях з різними значеннями, напр.:
справа як сукупність документів, як одиниця зберігання текстових
документів в архіві, як різновид справи (атестаційна справа, кримінальна
справа тощо); суворо дотримуватися правил утворення від термінів
похідних слів; перевіряти за словниками та довідниками значення термінів
у випадку сумніву; орієнтуватися на ті терміни, які для даної
термінологічної системи уже кодифіковані, зафіксовані у словнику.
Кожна галузь суспільного життя має свою термінологію, яку представляють
термінологічні словники. Термінологічний словник – це словник, що
містить спеціальну лексику, використовувану в чітко окресленій галузі
науки, техніки, мистецтва, культури тощо. Напр., українська лінгвістична
термінологія відображена у “Словнику лінгвістичних термінів” Д.І.Ганича
та І.С.Олійника (1985).
Діловодство, що обслуговує управління, галузі промисловості, торгівлі,
культури, науки, освіти, має свою термінологію (діловодство, діловод,
діловодний тощо). Укладаючи документ, треба враховувати фах адресата, не
вводити спеціальні терміни в документи, що адресуються широкому
загалові. Терміни у діловому стилі повинні вживатися з тими значеннями,
які відомі фахівцям певної галузі суспільного життя.
2. Історія становлення української економічної термінології
Економічні терміни – це слова, що функціонують в економічній сфері
суспільства і утворюють термінологічне поле економіки як науки.
Лексика, пов’язана з економічним розвитком України, із внутрішньою і
зовнішньою торгівлею почала формуватися ще у давньоукраїнський період на
основі спільнослов’янських коренів -да-, -куп-, -мhн- та інших, напр.:
кUпити, кUпл” , кUпльница, кUпльныи [113, І, 2, 1370], мhна, мhнити,
мhн”ти, мhновати [113, ІІ, 1, 240-242], продавати, продажа, продавьць,
продавьница [113, ІІ, 2, 1520]. Процес дальшого становлення лексики на
означення понять, зумовлених економічними і торговельними відносинами,
здійснювався переважно на базі тих елементів, які українська мова
успадкувала з праслов’янської.
У XIV-XV ст. основу засобів вираження понять, пов’язаних з економічним
станом країни, торгівлею у ній, становили слова, успадковані з
давньоукраїнської мови. Поряд із семантично спеціалізованими лексичними
одиницями, які функціонували ще у давньоукраїнській мові, на цьому етапі
засвідчено похідні від них слова, напр.: должникъ, должєн [109, 1, 315],
коуплєнина, коуплhнїє [109, І, 529], торговл#, торговч#нинь [109, 2,
439]. У процесі семантичного розвитку загальновживаних слів виникли
похідні утворення – терміни приходъ, доходъ, прибытокъ, изыскъ та інші
[40, 238].
Унаслідок нових міжетнічних контактів на торговельно-економічному рівні
в українській мові XIV-XV ст. почали функціонувати запозичені слова,
переважно з романських і германських мов через посередництво
старопольської і старочеської мов, напр.: гандель, рынокъ, крамъ,
броваръ, #рмарокъ, коштъ, сума, почасти – з тюркських, напр.: баришникъ,
“тка [40, 238]. Вони стали також базою для творення нових слів даної
групи.
„?`„?gd1A*
;, шинкь [126, 2, 494]. Частина таких запозичень появилася через
посередництво польської, а з початку XVІІІ ст. – російської мови. На їх
базі в українській мові XVІ-XVІІІ формувалися нові торгово-економічні
терміни, напр.: флимарчити, флимарчитися [126, 2, 457], шинковати,
шинкованье, шинковный [126, 2, 494].
У цілому протягом XVI-XVII ст. в українській писемності спостерігається
процес стабілізації засобів вираження понять, пов’язаних з
торговельно-економічними відносинами, вироблення фінансово-економічної
термінології на основі автохтонних лексико-словотворчих ресурсів і
засвоєння іншомовної термінології.
Значного розвитку економічна термінологія досягла у ХІХ ст. Інтенсивне
формування її припадає на другу половину ХІХ ст. Свідченням цього є
багатогранна спадщина І.Я.Франка. Саме в його оригінальних і перекладних
працях закріпилися як терміни на означення чітко окреслених економічних
категорій власне українські слова та запозичення, відомі в українській
мові і давніше, напр.: податки, промисел, ціна, вартість, доход,
капітал, дивіденд, конкуренція, обмін, продаж, бухгалтерія, промисловий
капітал.
У сучасній українській мові збільшується кількість економічних термінів,
відбувається їх якісне вдосконалення, пристосування до норм літературної
мови, спостерігається розширення семантики загальновживаних термінів.
Українська економічна термінологія формується з урахуванням національних
традицій, досягнень інших народів та міжнародної практики
термінотворчості.
Термінологія і словники економічної сфери діяльності
Економічні терміни характерні для осіб, які вивчають економіку,
здобувають економічну спеціальність чи працюють у галузі економіки.
В економічній сфері діяльності використовуються вузькоспеціальні терміни
(офшор, рабат, реквірент, рента, секвестр, стагнація, варант, трансферт)
і загальнонаукові терміни, вживані в усіх галузях (проблема, ідея,
гіпотеза, формула).
Вузькоспеціальні терміни поділяються на однослівні (прості та складні)
(брокерідж, віремент, емітент, індент, кадастр, локаут, єврочек,
комівояжер, лоро-конто, тайм-чартер) і терміни-словосполучення (біржова
ціна, гарантійні виплати, державний борг, інвестиційний банк, ліквідні
засоби, холдингова компанія).
Однослівні економічні терміни виражені здебільшого іменниками чоловічого
роду, рідше жіночого та середнього (фрахт, картель, евікація, облігація,
ноу-хау, жиро). Іншими частинами мови, зокрема дієсловами,
прикметниками, прислівниками, виступають в основному відіменникові
утворення (приватизувати, реквізувати, акцизний, кредитоспроможний,
конкурентно). Терміни-словосполучення характеризуються здебільшого
узгодженням між словами, рідше керуванням (диференційна рента, кліринг
валютний, онкольний кредит, інтенсифікація виробництва, котирування
іноземних валют).
За походженням економічні терміни поділяються на іншомовні (корнер,
лобі, ультимо) та власне українські (купування, торгівля, продавання).
Іншомовні становлять основну частину економічних термінів. Проникаючи в
українську мову, деякі з них можуть виступати синонімами до власне
українських слів, н-д: емісія – випуск, імітація – відтворення,
корпорація – компанія, об’єднання; вальвація – підрахунок, оцінка.
Терміни, що використовуються в економічній сфері діяльності, зафіксовані
у спеціальних термінологічних словниках, довідниках, наприклад, в
“Економічному словнику-довіднику” за редакцією С.В.Мочерного, (1995),
“Словнику сучасної економіки Макміллана” за редакцією Д.В.Пірс (2000),
“Бухгалтерському словнику” за редакцією Ф.Ф.Бутинця (2001). Економічні
терміни представлені і в інших словниках української мови, зокрема
тлумачних, правописних, орфоепічних, етимологічних тощо, наприклад, у
“Словнику української мови” в 11-ти томах за редакцією І.К.Білодіда та
ін., “Українському орфографічному словнику”, “Орфоепічному словнику” за
редакцією М.І.Погрібного, “Етимологічному словнику української мови” за
редакцією О.С.Мельничука (гол. ред.) та ін.
Рекомендована література
Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі україн. мови. – К.,
1999. – С. 65-66.
Волкотруб Г.Й. Стилістика ділової мови. – К., 2002. – С. 54-55.
Зубков М.Г. Сучасна українська ділова мова. – Х., 2002. – С. 63-64.
Коваль А.П. Ділове спілкування. – К., 1992. – С. .
Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. – К., 2000. – С.
83-84.
Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. – Тернопіль, 2000.
– С. 91-95.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
