Реферат на тему:
Синтаксичні норми сучасної української мови
1. Особливості творення синтаксичних конструкцій
Синтаксичні норми – це загальноприйняті правила побудови синтаксичних
конструкцій, які вивчає синтаксис.
Основною одиницею синтаксису є речення як мінімальна комунікативна
одиниця. За структурою речення поділяються на прості і складні
(сполучникові та безсполучникові).
Використання синтаксичних конструкцій у діловому мовленні
характеризується певними особливостями. Для документів властивий
розповідний характер висловлювання. У них використовується прямий
порядок розміщення членів речення, при якому підмет стоїть перед
присудком, узгоджене означення перед означуваним словом, неузгоджене
після означуваного слова, додаток після слів, від яких залежить,
обставина в різних місцях речення залежно від значення, способу
вираження, напр.: Спеціальний стаж іноді підтверджується показаннями
свідків. У діловому стилі допускається розташування присудка перед
підметом у словах автора, які розривають пряму мову або стоять після
неї, а також у реченнях, на початку яких є обставинні слова, напр.: “У
Володимирі-Волинському працює сьогодні біля 1200 підприємств”, –
інформує міський голова Дмитро Петрович Кравчук; На території України
діють норми безплатної видачі робітникам спеціального одягу.
Тексти офіційно-ділового стилю містять прості речення, часто складні з
підрядними з’ясувальними, означальними, мети, умови. Прості й складні
речення можуть ускладнюватися відокремленими, однорідними членами,
вставними словами й виразами та ін. У реченнях вживаються пасивні
структури з дієсловами на -ться, інфінітивні конструкції, наказові форми
дієслів, безособові форми на -но, -то, словосполучення дієслівного типу,
дієприкметникові, дієприслівникові звороти, пряма мова з метою посилання
на прийняті закони, видані розпорядження, напр.: проект обговорюється,
здійснити обмін, затверджено на засіданні, взяти на себе зобов’язання,
зважаючи на відзначене, хочемо висловити думку; питання, розглянуте на
зборах.
2. Сполучуваність слів. Вживання прийменників
Словосполучення – це поєднання двох або більше повнозначних слів
синтаксичним зв’язком.
?). Найбільш складними є словосполучення зі зв’язком керування, а
особливо ті, які мають прийменники. Для уникнення помилок в побудові
таких словосполучень слід пам’ятати, що після прикметників у вищому
ступені порівняння вживаються прийменники від, за, сполучник ніж, напр.:
дорожчий за золото; після прикметників багатий, скупий, хворий тощо
перед іменником вживається прийменник на, напр.: бідний на знання; при
числівниках 2, 3, 4 іменник стоїть у Н.в. мн., а при числівниках
півтора, півтори – у Р.в. одн., напр.: чотири місяці, півтора дня,
півтори години.
У багатьох випадках можлива синонімічна взаємозаміна безприйменникових
словосполучень прийменниковими, одним словом і навпаки, напр.: книжкова
крамниця, крамниця з книжками, книгарня. Для ділового стилю української
мови характерні часто повторювані усталені словосполучення дієслівного
типу, у яких вибір прийменників неможливий, напр.: витрати на,
відрахування на, винагорода за, покладатися на, у відповідь на, у
відповідності з, відповідно до, у зв’язку з, згідно з, на додаток до
тощо.
За прийменниками в українській мові традиційно закріплені такі значення:
просторове (в, у, на, з, над, перед, вздовж, при, до тощо), часове (за,
у, до, о, через, над, з тощо), причинове (з, від, через, в силу, з
нагоди, завдяки, всуперед тощо), мети (для, на, заради), порівняння
(проти тощо). Для ділового мовлення важливим є правильне вживання
прийменника по, особливо тоді, коли мова йде про переклад російських
словосполучень українською мовою. Російські сполуки з прийменником по
перекладаються в українській мові словосполученнями з прийменниками за,
з, на, для, після, у, по та безприйменниковими, н-д: за свідченням, з
ініціативи, на замовлення, для складання, після одержання, у справах,
повідомити телефоном.
Рекомендована література
Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови. – К.,
1999. – С. 157-162, 170-176.
Волкотруб Г.Й. Стилістика ділової мови. – К., 2002. – С. 132-147.
Зубков М.Г. Сучасна українська ділова мова. – Х., 2002. – С. 319-324.
Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. – К., 2000. – С. 209,
212-213, 225-226.
Потелло Н.Я. Українська мова і ділове мовлення. – К., 1999. – С. 82-83,
89-90.
Сучасна українська літературна мова. Синтаксис / За заг. ред.
І.К.Білодіда. – К., 1972; Стилістика. – 1973. – С. 339-464.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
