ЛЕКЦІЯ
Хронічнитй тонзиліт та його значення в клініці внутрішніх і дитячих
хвороб. Гіперплазія піднебінних та глоткових мигдаликів
Хронічний тонзиліт може бути специфічним та неспецифічним. Специфічний
хронічний тонзиліт являє собою ураження мигдаликів інфекційними
гранульомами (туберкульозом, сифілісом, склеромою). Хронічний
неспецифічний тонзиліт є захворюванням інфекційно-алергічного характеру
з місцевими проявами у вигляді стійкої запальної реакції мигділика, що
мофологічно виражається альтерацією, ексудацією та проліферацією.
Важливість цієї проблеми визначається перш за все великою частотою
захворювання: за різними авторами, від 2 до 15% всього населення
страждає на хронічний тонзиліт. По-друге, з хронічним тонзилітом
пов”язане виникнення та погіршення перебігу цілої низки захворювань. Це
частіше всього серцево-судинні захворювання (а серед них – ревматизм),
захворювання нирок, суглобів, тиреотоксикоз.
Етіологія. Домінуюче місце в етіології хронічного неспецифічного
тонзиліту займає асоціація гемолітичного стрептокока групи А,
стафілокока та аденовірусів.
Патогенез. Формування вогнища хронічного запалення в мигдаликах та
розвиток тонзилогенних процесів в організмі відбувається в результаті
тривалої взаємодії інфекційного агента та макроорганізма.
Вирішальним в організації мікробних факторів у вигляді хронічного
тонзиліту є зміни загальної та місцевої реактивності організму,
алергічний стан, який може передувати або бути наслідком хронічного
тонзиліту.
До зниження реактивності організму ведуть наступні фактори:
Загальне та місцеве охолодження.
Нераціональне харчування – надлишок білкових продуктів і брак
вітамінів.
Несприятливі умови праці та побуту.
Інші вогнища хронічної інфекції – каріозні зуби, парадонтоз, гнійні
синуїти, аденоїдит. З вогнища інфекції бакиерії потрапляють в мигдалики.
Виникає регіонарний лімфаденіт на ці вогнища, що погіршує відтік лімфи з
мигдалика. Це сприяє виникненню хронічного тонзиліту.
Утруднення носового дихання – аденоїди, викривлення носової перетинки,
гіпертрофія носових раковин та інше.
Місцеві ознаки хронічного тонзиліту:
Гіперемія та валикоподібне потовщення країв піднебінних дужок.
Рубцеві спайки між мигдаликами та піднебінними дужками.
Розрихлені або рубцево-змінені та ущільнені мигдалики.
Казеозно-гнійні пробки або рідкий гній в лакунах мигдаликів.
Регіонарний лімфаденіт – збільшення защелепних лімфвтичних вузлів.
Лікування.
Консервативне, яке проводиться при компенсованій формі та при
декомпенсації, що заключається в рецидивах ангін.
&
&
&
Напівхірургічний: гальванокаустика, діатермокоагуляція, кріовплив на
піднебінні мигдалики, лакунотомія, вишкрібання лакун. Напівхірургічне
лікування показане при декомпенсованій формі, яка заключається в
рецидивах ангін та неефективному консервативному лікуванні. Ці методи є
нефізіологічними, оскільки вони порушують лакунарну систему, помповий
механізм мигдалика, руйнують анатомо-функціональну одиницю –
криптолімфон і спричинюють неможливість функціонування
лімфоепітеліального механізму мигдаликів. Без нього лімфаденоїдна
тканина, що залишилася, не може виконувати свої функції.
Хірургічне – тонзилектомія. Хірургічне лікування проводиться у випадку
безрезультатного консервативного лікування декомпенсованої форми та при
декомпенсації у вигляді ураження віддалених органів та систем організму.
Аденоїдні розрощення – гіпертрофія глоткового мигдалика.
У дітей раннього віку гіпертрофія глоткового мигдалика може бути
віднесена до фізіологічного явища, яке відображає формування захисної
системи на шляху проникнення мікроорганізмів з струменем повітря в
дихальні шляхи. Це потребує перегляду широкого застосування аденотомії.
Лімфаденоїдна тканина приймає активну участь в формуванні місцевої та
загальної імунної реактивності у дітей. Ця тканина потрібна організму,
що активно розвивається.
Основним симптомом аденоїдних розрощень – порушення носового дихання,
слизові або слизово-гнійні виділення з носа, порушення функції слухових
труб, наявність запалення в носоглотці та порожнині носа. Діти погано
сплять, нерідко хроплять. Дитина стає в”яла, апатична. Порушується
правильна фонація та артикуляція. Порушується розвиток льоцьогового
скелета: звисаюча нижня щелепа робиться вузькою та видовженою, тверде
піднебіння формується високим та вузьким, порушується прикус. Виникає
характерний “аденоїдний” вигляд обличчя.
Лікування аденоїдних розрощень хірургічне – аденотомія. Консервативне
лікування проводиться при невеликих аденоїдах і коли хірургічне
втручання протипоказане.
Гіпертрофія піднебінних мигдаликів також буває в дитячому віці та
супроводжується аденоїдами.
Збільшені мигдалики заважають ротовому диханню, ковтанню їжі та
мовоутворенню. Гіпертрофія піднебінних мигдаликів може супроводжуватись
хронічним тонзилітом.
Лікування: тонзилектомія за допомогою тонзилотома Матьє.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
