.

Вегетосудинна дистонія (реферат)

Язык: русский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1249 16172
Скачать документ

Реферат на тему:

Вегетосудинна дистонія

Вегетосудинна дистонія (ВСД) — це стан, що виникає внаслідок порушення
вегетативної регуляції серця, судин, внутрішніх органів, ендокринних
залоз, зв’язане з первинними або вторинними відхиленнями в структурі і
функції центральної і периферичної нервової системи. ВСД — одна з
найбільш поширених патологій у дитячому віці, як синдром виникає при
багатьох захворюваннях. У дітей у процес вегетативних порушень одночасно
залучаються не тільки серцево-судинна, а й травна, дихальна та інші
системи.

Що ж таке вегетосудинна дистонія, як з нею боротися й уникати,
кореспондент розповідає Олена Гуменюк – лікар-невролог вищої категорії
неврологічного відділення для хворих з порушенням кровообігу Рівненської
центральної міської лікарні.

Раніше ця хвороба в нас називалася вегетативний невроз. У західній
літературі вона фігурує як психовегетативний синдром.

Існує також багато синонімів ВСД, які, ймовірно, відображають її різні
форми. І подеколи кожен синонім розглядається лікарями як окрема
хвороба. Це і нейроциркуляторна дистонія, і вегетативна дистонія, і
вегетоневроз.

Встановлено, що, попри різноманітні прояви, існує низка спільних
діагностичних ознак, які вказують на центральну мозкову (тобто
регуляторну) природу розладів. А саме – дисфункція глибокої зони
головного мозку, яка називається лімбіко-ретикулярний комплекс (такий
собі свого роду суперкомп’ютер).

ВСД належить до тих хвороб, які можна встановити тільки за їх
симптомами. Тобто при ВСД нема структурних змін у мозкові, та й інші
методи дослідження не вказують на суттєві зміни в організмі. Проте
людина себе зле почуває. Дослідження показали, що при ВСД порушується
тонкий баланс між найважливішими відділами вегетативної нервової
системи: симпатичним і парасимпатичним. Тому всі симптоми хвороби
базуються на дисбалансі внутрішніх фізіологічних та біохімічних
процесів.

ВСД – це і хвороба, і сукупність симптомів, тому лікування повинне бути
комплексне. Базова терапія включає загальнооздоровлюючі заходи для
усунення перевтоми, безсоння і стресів.

Тобто, це оптимальна рухова активність – якийсь легкий спорт, лікувальна
гімнастика. Потрібно більше рухатися. Без цього інші лікувальні заходи
будуть мати незначний успіх.

Психоемоційна гігієна: уникнення конфліктів на роботі, вдома, з друзями,
усунення шкідливих фахових чинників.

Якщо є інші хронічні хвороби, обов’язково треба їх позбутися: хворі
зуби, фарингіти, риніти, гайморити, тонзиліти тощо. Деяких з цих хвороб
не завжди можна раз і назавжди позбутися, тому треба, наприклад,
періодично з профілактичною метою полоскати горло, навідатися до свого
оториноларинтолога тощо.

Психотерапія, аутотренінг – що більше підходить. Можна це і поєднати –
наприклад, щоб психотерапевт навчив займатися аутотренінгом. Дуже
ефективний прийом, до речі.

Нормалізація стану нервової системи, тобто приймати заспокійливе.
Досить, скажімо, настоянки валеріани або собачої кропиви. Можна купити в
аптеці заспокійливий трав’яний збір і вживати його якийсь час .

Загартовування – щоб серцево-судинна система була в тонусі. Це як
доповнення до рухової активності. Плюс ще може бути масаж.

Офіційно рекомендується також обмежити каву і чай (замість чорного чаю
можна пити зелений).

З ліків ще адаптогени: настоянка женьшеню, елеутерококу, золотого
кореня. Ефективний засіб проти ВСД – олійка цитрини. Можна собі робити
купелі з додаванням ароматичних цитрусових олійок. Для нормалізації сну
часом варто попити якихось ліків.

Формування клінічного поняття ВСД пов’язане з іменами Х.Еппінгера та
Л.Хесса, які в 1910 описали синдром ваготонії. Вегетосудинна дистонія –
стан, що характеризується порушенням нормальної діяльності вегетативної
нервової системи у зв’язку зі зміною тонусу її симптоматичного та
парасимпатичного відділів із переважанням одного з них.

Загострення хвороби, як правило, відбувається циклічно, а тому кількість
хворих зростає весною та восени. Однак на цю пору у неврологічному
відділенні, розрахованому на 60 ліжок, вегетосудинну дистонію лікує
12-15 хворих віком 18-24 роки.

Несприятливий перебіг вагітності і пологів — одна з основних причин
виникнення ВСД. Внутрішньоутробна або родова гіпоксія безпосередньо
впливає на найбільш чутливий до ушкодження відділ мозку — гіпоталамус,
який підтримує на оптимальному рівні обмін речовин, енергії, діяльність
залоз внутрішньої секреції і внутрішніх органів, забезпечує зміну сну на
стан активної 1 діяльності, підтримує і регулює температуру тіла.
Гіпоталамус регулюється корою головною мозку, яка координує вісцеральні
і соматичні функції. Недостатність, надмір або неадекватність
пристосувальних регуляторних систем призводить до вині кнення
вегетосудинних дистоній.

Велику роль у виникненні ВСД відіграють спадково-конституціональні
особливості організму, природжені вади розвитку і набуті пошкодження
центральної нервової системи (ЦНС): відкриті і закриті травми черепа,
інфекції, пухлини, інтоксикації; вади у розвитку ендокринних залоза
Психоемоційне напруження у дітей удома (алкоголізм у сім’ї, жорстокість
рідних) або в школі (конфлікти з учителями, товаришами), розумова
перевтома, хронічні захворювання і вогнища інфекції, гормональна
дисфункція в пре-і пубертатний періоди, хронічний емоційний стрес — все
це провокує виникнення вегетосудинної дистонії. Такі фактори можуть
зумовити пошкодження вегетативної нервової системи на різних рівнях і
спричинити вегетативні дисфункції і психологічні відхилення.

В основі патогенезу ВСД лежить дисфункція вегетативної нервової системи.
Вегетативні дисфункції зумовлюють дискфункцію травного каналу,
функціональні кардіоміопатії (аритмії, блокади), судинну дистонію за
гіпо- і гіпертонічним типом і т. ін. Клінічні симптоми ВСД різноманітні.
При ваготонії діти легко червоніють і бліднуть, кисті рук у них холодні,
вологі, ціанотичні, відмічаються мармуровість шкіри, різко виражена і
пітливість долонь, підошов, пахвових ямок. Шкіра жирна, на ній можуть
утворюватися вугри, є алергічні висипи, бувають нейродерміт, набряки.
Температура тіла знижена, діти мерзнуть. Характерними є запаморочення,
ненереносність транспорту, глибокі вдихи. Відмічаються нудота,
метеоризм, пронос або спастичрий запор, дискінезія жовчних шляхів,
збільшення мигдаликів, лімфатичних вузлів. Фізична активність дітей
знижена, дігиапатичні, часто скаржаться на мігренеподібний головний
біль, біль у ділянці серця, біль у ногах (переважно вночі). Артеріальний
тиск (AT) знижений, брадикардія. Бувають зомління, особливо в
нрепубертатний періоди. Вегетативні аароксизми у цих дітей проявляються
задишкою, підвищеною пітливістю, болем у животі, блюваннями, головним
болем, зниженням AT і температура тіла.

Діти з симігатакотонією неуважні, занадто працездатні, особливо
вечорами, худі, незважаючи на підвищений апетит, бліді.

Шкіра суха, AT нормальний або підвищений. Пульс прискорений.

Спостерігаються невротичні реакції і стани (неврастенія, істерія).
Вегетативний пароксизм проявляється почуттям страху, ознобу,
тахікардією, підвищенням температури тіла, іноді підвищенням AT.
Висхідний вегетативннй тонус у хворих на ВСД визначають у стані спокою
за скаргами, клінічними симптомами, даними ЕКГ і кардіоінтервалографії.
При різних варіантах ВСД у дітей формуються функціональні кардіоміопатії
і судинні дистонії. Функціональна кардіаміопатія проявляється аритміями
(екстрасистолія, пароксизмальна і неоароксизмальна тахікардія),
атріовентрикулярною блокадою, синдромом Вольфа — Паркінсо-на — Уайта,
змінами QRS, QT і Т на ЕКГ, деякими варінтами пролапсу морального
клапана.

Судинна дистонія визначається змінами показників артеріального тиску.
Перебіг її за гіпер або гіпотонічним типом.

Вегетосудинна дистонія за гіпертонічним типом часто буває у підлітків з
прискореним фізичним розвитком в основному за рахунок росту. Систолічний
тиск лабільний, помірно підвищений, діастолічний тиск завжди нормальний.
Підвищення систолічного тиску найчастіше настає лише після фізичного або
емоційного напруження, залишаючись нормальним у спокої. ВСД за
гіпертонічним типом звичайно закінчується одужанням, але іноді можливий
перехід у первинну артеріальну гіпертонію. Особливо несприятливі щодо
розвитку гіпертонічної хвороби випадки, коли систолічний тиск постійно
значно підвищений (після напруження і в стані спокою)г у дітей із
спадковою обтяженістю через гіпертонічну хворобу. У цих дітей і
підлітків найчастіше відмічають ознаки акселерації, прискорений статевий
розвиток, при огляді очною дна виявляють звуження артеріол і розширення
венул.

Вегетосудинна дистонія за гіпотонічним типом буває у 4-10 % дітей,
найчастіше дівчаток, особливо часто у підлітків (дівчаток і хлопчиків).
Основні скарги на головний біль, швидку втомлюваність, дратівливість.
При зміні положення бувають запаморочення, інколи — зомління. Вдень діти
сонливі, вночі сплять погано. Шкіра бліда, волога, кисті і стопи
холодні, відмічається пітливість. Тони серця приглушені, на верхівці і в
V точці вислуховується ніжний систолічний шум. Характерною є бради або
тахікардія. Артеріальний тиск нестійкий, з тенденцією до зниження як
систолічного, так і діастолічного тиску. При швидкому переході із
горизонтального у вертикальне положення може виникнути ортостатичний
колапс.

Бувають гіпотонічні кризи із значним зниженням артеріального тиску.

Усіх дітей з підозрою на ВСД має оглянути педіатр, проконсультувати
окуліст, невропатолог, отоларинголог, кардіолог, ВСД діагностують
методом виключення відсутності первинного ураження різних органів
(серця, травного какаду тощо) залежна від наявних симптомів. Після
комплексного обстеження встановлюють діагноз і проводять лікування.

Лікування вегетосудиниої дистонії проводять педіатр разом з
невропатологом і кардіоревматологом. Враховують етіологію і патогенез
ВСД у певної дитини. Лікування треба починати якомога раніше, проводити
протягом тривалого часу з урахуванням типу ВСД (ваго- або
симпатикотонічний). Психотерапія потрібна не тільки дитині, а й батькам.
Усім дітям з ВСД необхідно нормалізувати режим дня, праці і відпочинку,
рекомендувати заняття спортом на свіжому повітрі (лижі, ковзани,
велосипед, ходьба, плавання), достатній сон, обмежити перегляд
телепередач, доцільними є активне санаторно-курортне лікування, ЛФК.

При ваготонії не можна переїдати, слід обмежити вживання рідини і солі,
при симпатикотонії — не пити кави, міцного чаю.

Важливе значення мають психотерапія, аутотренінг, релаксація,
фізіотерапія (електросон, індуктотерапія, гальванізація, ультразвук
тощо), водні процедури (плавання, циркулярний душ, ванни), масаж хребта,
кінцівок і тулуба, голкорефлексотерапія. При симпатикотонії призначають
седативні препарати (валеріана, бром, настій собачої кропиви
(пустирника), глоду, шавлії, звіробою), замінюючи один препарат іншим,
чергуючи різні методи. Після погодження з невропатологом дають
заспокійливі засоби (седуксен, тазепам, еленіум), нейролептики м’якої
дії — сонапакс, френолон, терален.

???????¤?¤?$???????i?нін, ноотро-піл, аміналон, енцефабол; для
поліпшення мікроциркуляції — кавінтон, стугерон, трентал.

Лікування дітей з вегетативним кризом залежить від його структури і
вегетативного тонусу поза приступом. Його треба проводити в
міжприступний період з метою профілактики кризи.

Профілактику ВСД слід починати до народження дитини (оздоровлення
дівчаток до шлюбу, а жінок — до вагітності). Необхідно забезпечити
оптимальні умови перебігу вагітності (бережне, з максимальним
оберіганням дитини проведення пологів, особливо при швидких,
блискавичних, затяжних пологах, при застосуванні різних методів допомоги
під час пологів) для профілактики гіпоксичних і травматичних уражень
центральної і вегетативної нервової системи дитини.

Слід з’ясувати спадково зумовлений тип вегетативної реакції дитини,
оскільки вегетативна дисфункція і її спрямованість часте успадковуються.
Потрібно виключити або звести до мінімуму впливи, що можуть спровокувати
або поглибити вегетативну дисфункцію.

Вимірювати AT у дітей і підлітків треба систематично і планомірно не
рідше 3 разів на рік.

Диспансерне спостереження. Дітей з порушеним AT, навіть короткочасним за
характером, необхідно брати на диспансерний облік у поліклініці,
обстежувати у педіатра і кардіолога. Особливу увагу потрібно приділяти
дітям із спадковим обтяженням з поєднанням генетичних і
зовнішньосередовищних факторів риску. Потрібно правильно організувати
режим дня дитини, забезпечити максимальне перебування її на повітрі,
чергування праці і відпочинку. Під час шкільної перерви діти повинні
перебувати на повітрі при оптимальній руховій активності. Час нічного
сну має відповідати віковим нормам. Дітям дозволяють займатися тільки в
одному гуртку і виконувати не більше одного громадського доручення. Під
час канікул дітей треба оздоровляти в місцевих піонерських таборах
санаторного типу або в санаторіях.

Учнів з первинною артеріальною гіпертензією або стійкою гіпотензією
необхідно звільняти від перевідних і випускних екзаменів. На участь у
спортивних секціях і в змаганнях з бігу на великі дистанції, здачу норм
ГТО лікар дає дозвіл в індивідуальному порядку.

У всіх дітей необхідно своєчасно проводити санацію вогнищ хронічної
інфекції.

Дифузні захворювання сполучної тканини

За класифікацією ВООЗ до групи дифузних захворювань сполучної тканини
тепер включають такі: ревматоїдний артрит, системний червоний вовчак,
системну склеродермію, дерматоміозит, синдром Шегрена, синдром Шарпа та
ін. Для цих захворювань характерними є порушення імунітету з наявністю
аутоімунного процесу, який проявляється системними судинними ураженнями,
рецидивуючим перебігом і прогресуванням.

Ювенільний ревматоїдний артрит

Ювенільний ревматоїдний артрит (ЮРА) — це захворювання невідомої
етіології із складними аутоімунними процесами патогенезу, яке
характеризується хронічним прогресуючим перед бігом з переважним
ураженням суглобів (Ісаєва Л. А., Шахбізяні. Е., 1986).

Захворювання зустрічається в будь-якому віці, найчастіше у дітей до 5
років, в грудному віці — рідко. Основною клінічною ознакою ЮРА є артрит.
У дітей захворювання починається з ураження великих і середніх суглобів
— колінних, голінковостопних, у дорослих і дітей старшого віку спочатку
нерідко уражаються дрібні суглоби кистей. З’являються припухлість і
болючість спершу в одному суглобі, а через 1—3 міс уражується другий
суглоб.

Переважно суглобова форма ревматоїдного артриту зустрічається у 70 %
випадків. Вона починається гастро з високої температури тіла, різкого
болю і припухлості суглобів або підгостро а субфебрильної температури,
ранкової скутості, стійких артралгій і артриту. Найчастіше відмічають
поліартрит з ураженням усіх суглобів кінцівок, шийного відділу хребта
(типово для дітей) і щелепно-скроневих і грудинно-ключичних суглобів.
Можуть уражатися тільки 2—3 суглоби (олігоартрит). Рідко захворювання
починається з ураження одного великого (найчастіше колінного) суглоба
(моноартрит). Досить швидко виникають обмеження рухів у суглобах, потім
деформація, контрактура, підвивах, анкілоз. Розвивається прогресуюча
атрофія м’язів. Характерним є симптом ранкової скутості. Збільшуються
периферичні лімфатичні вузли, відмічаються вегетативні розлади.

Суглобово-вісцеральна форма ювенільного ревматоїдного артриту має тяжкий
перебіг, оскільки поєднується з порушенням функцій внутрішніх органів. В
ній виділяють: а) синдром Стілла; б) аллергосептичний варіант; в)
варіант з окремими вісцеритами.

Для синдрому Стілла характерні гострий початок, висока температура тіла,
алергічні висипання на шкірі, різко виражений поліартрит із збільшенням
лімфатичних вузлів, печінки і селезінки. Суглоби набряклі, різко болючі,
активні і пасивні рухи в них обмежені. Діти не можуть самі себе
обслужити, перебувають у вимушеному положенні із зігнутими і зведеними
до ту-л}ба кінцівками. Уражуються великі і середні суглоби, а також
дрібні суглоби і суглоби шийного відділу хребта. Незабаром з’являються
атрофії м’язів, загальна дистрофія, анемія. Часто уражується серце
(перикардит, міокардит). Рідше зустрічаються аортит, плеврит, пневмоніт.
Для синдрому Стілла характерний швидкий прогресуючий перебіг з частими
рецидивами.

Алергосептичний варіант ювенільного ревматоїдного артриту (синдром
Віслера — Фанконі) починається гостро, з високої, інколи гектичної
температури з ознобами· і заливними потами. Гарячка триває від 2—3
тижнів до 2—3 міс. На шкірі з’являються численні поліморфні алергічні
висипання (плямисто-папульозні, рідше — уртикарні). Рано виникають
ураження внутрішніх органів. Найчастіше уражуються серце (перикардит і
міокардит), легені (плевропульмоніт), нирки (гломерулонефрит, згодом —
амілоїдоз нирок). Зміни в суглобах проявляються різкою артралгією,
об’єктивні зміни в суглобах, як правило, виникають пізніше (через
місяці, а іноді роки від початку захворювання).

Суглобово-вісцеральна і поліартрикулярна суглобова форми здебільшого
мають швидкий прогресуючий перебіг з масивним ураженням суглобів і
незворотними змінами внутрішніх органів. Перебіг олігоартриту і
моноартриту (суглобова форма) більш сприятливий, часто з низьким
ступенем активності,, тобто це погльнопрогресуточий перебіг.

При ювенільному ревматоїдному артриті спостерігається ураження судинної
оболонки очей (увеїт або іридоцикліт) і розвивається типова тріада —
іридоцикліт, катаракта і стрічковидна дисторофія рогівки. При ЮРА з
високим ступенем активності відмічають стабільно високу ШОЕ, підвищення
рівня сіалових кислот, С-реактивного протеїну, альфа-2- і гамма
глобуліну. Тільки у невеликої кількості дітей через 6 міс після початку
захворювання в крові знаходять ревматоїдний фактор, у більшості він не
визначається. На рентгенограмах кісток першою ознакою ювенільного
ревматоїдного артриту є остеопороз і розлита структура епіфізів кісток
ураженого суглоба. Пізніше з’являються звуження суглобової щілини,
ерозії суглобової поверхні, в товщі епіфізів — кистовндні прояснення. У
пізніх випадках суглобової щілини неї має, відмічаються кісткові і
фіброзні зрощення.

Діагностичні критерії ювенільного ревматоїдного артриту

A. Клінічні ознаки: артрит триває 3 міс і більше; артрит другого
суглоба, який виникає через 3 міс і пізніше; симетричне ураження дрібних
суглобів; контрактура; тендосиновіт або бурсит; м’язова атрофія; ранкова
скутість; ревматоїдне ураження очей; ревматоїдні вузлики; випіт у
порожнину суглоба.

Б. Рентгенологічні ознаки: остеопороз; дрібнокістозна перебудова
кісткової структури епіфіза; звуження суглобової щілини, кісткові
ерозії, анкілоз суглобів; порушення росту кісток; ураження шийного
відділу хребта.

B. Лабораторні зміни: позитивний ревматоїдний фактор, позитивні дані
біопсії синовіальної оболонки.

Наявність трьох із перелічених вище ознак при обов’язковому артриті дає
основу для вірогідного діагнозу, чотирьох — для справжнього і восьми —
класичного ювенільного ревматоїдного артриту.

Лікування ювенільного ревматоїдного артриту включає З етапи: стаціонар,
поліклініка, санаторій. Застосовують препарати патогенетичної дії,
спрямовані на пригнічення запального процесу та алергічних реакцій.

При переважно суглобовій формі застосовують нестероїдні протизапальні
засоби і хінолінові препарати. Нестероїдні протизапальні засоби — це
ацетилсаліцилова кислота {0,2 г на рік життя на добу в 3—4 прийоми після
приймання їжі), диклофенак натрію (ортофен) — 3 мг / кг на добу,
індометацин — 1—3 мг/кг на добу, ібупрофен—15мг/кг протягом кількох
місяців послідовно.

Хінолінові препарати — хінгамін (делагіл) 5 мг/кг або гід-роксихлорохін
(плаквеніл) 5—7 мг/кг на добу — приймають 1 раз на день — після вечері
за 2год. до сну протягом 6—12 міс.

Хінолінові препарати мають імунопригнічуючий ефект, їх вважають
основними, або базисними, препаратами яри ювенільному ревматоїдному
артриті ї відносять до препаратів повільної дії, призначаючи в поєднанні
з іншими протизапальними засобами.

Під час лікування хіноліновими препаратами дитину повинен систематично
оглядати окуліст, оскільки може розвинутися ретинопатія як результат
побічної дії цих препаратів. До основних, або базисних, препаратів
належить пеніциламін (купреніл), який призначають одночасно з
нестероїдними протизапальними засобами.

У разі тяжкого перебігу суглобово-вісцеральної форми ювенільного
ревматоїдного артриту призначають кортикостероїдні гормони. При низькому
ефекті від застосування нестероїдних протизапальних препаратів протягом
7—14 днів дають преднізолон у дозі 0,8—1,0 мг/кг, максимальну дозу — до
досягнення клініко-лабораторного ефекту (1—1,5 міс), надалі поступово
знижують її до 1/3 — 1/4 початкової дози. Преднізолон має виражений
протизапальний і імуносупресивний ефект, але не усуває, а лише тимчасово
пригнічує активність процесу. Кортикостероїди застосовують у поєднанні з
нестероїдними протизапальними і основними препаратами.

Якщо перелічені вище методи базисної терапії у дітей з
суг-лобово-вісцеральною формою ревматоїдного артриту з особливо високою
імунологічною активністю процесу при алергосептично-му варіанті
ревматоїдного артриту не дають ефекту, застосовують імуносупресанти. Це
азатіоприн (2—3 мг/кг маси), хлорбутин (лейкеран) — 0,2 мг/кг маси
призначають на тривалий час (до ‘ 6 міс під контролем аналізу крові).

При захворюванні (в будь-якій формі) рекомендується фізіотерапевтичне
лікування. У гострій фазі призначають УФО, електрофорез із
знеболювальними і протизапальними препаратами; в стадії проліферації —
УВЧ, парафін, озокерит, фонофорез, у тому числі стероїдних гормонів на
суглоби. При всіх формах ювенільного ревматоїдного артриту призначають
лікувальну фізкультуру і масаж відразу ж після затухання виражених
ексудативних проявів. Якщо запальний процес має помірну активність, 1
показаним є санаторно-курортне лікування (Євпаторія, Сочі, П’ятигорськ,
Цхалтубо, Липецьк) двічі на рік.

Диспансерне спостереження. Після виписування і із стаціонару дитину
беруть на диспансерний облік. У поліклініці спостереження за дитиною
проводять ревматолог, педіавр, ортопед, окуліст, фізіотерапевт і лікар
ЛФК. Регулюється рвким удома і в школі. Здійснюється планова санація
вогнищ хронічної інфекції. Регулярно проводиться санаторно-курортне
лікування.

PAGE

PAGE 1

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020