.

Структурно-семантичні різновиди лексичного повтору в публіцистичному тексті (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
302 5075
Скачать документ

Реферат на тему:

Структурно-семантичні різновиди лексичного повтору в публіцистичному
тексті

Публіцистичний текст є особливим видом аргументованого тексту, що
зорієнтований на переконання або інформування читача, де кожний елемент
є обов’язковим і несе певне семантичне або стилістичне навантаження.

Метою нашого дослідження є вивчення тексту як структурно-семантичної
єдності в акті комунікації, що відбувається між автором і читачем;
зокрема розглядаємо лексичний повтор, який, на нашу думку, найбільше
забезпечує зв’язність публіцистичного тексту в семантичному й
структурному аспектах. Предметом аналізу є різні типи лексичного повтору
з погляду їх реалізації в текстах публіцистики. Аналізу лексичного
повтору в різних функціональних стилях сучасної української мови
присвячена значна кількість наукових праць, присвячених, але питання й
на сьогодні залишається актуальним, оскільки, залежно від точки зору на
явище повторюваності мовних одиниць, у наукових дослідженнях цьому
терміну надається різний зміст, у зв’язку з чим висловлюються різні,
подекуди протилежні твердження щодо явища повтору, елементів, що
повторюються, їх взаємодії в структурі висловлення, їхніх мовних
функцій, структури, семантики.

Вивчення тексту будь-якого функціонального стилю розпочинається з
аналізу текстових категорій. До 80-років ХХ століття основною одиницею
синтаксису було речення – найвища структурно й семантично організована
одиниця. Останніми десятиліттями акценти щодо вивчення речення
змістилися, бо “не кожне речення виражає закінчену думку, тобто
виступаючи самостійним синтаксично, в семантичному відношенні таким не
постає” [Загнітко 2002: 434]. Звідси нагальною постала потреба
з’ясування статусу тексту, зокрема й публіцистичного, в системі мовних
одиниць. Сучасне лінгвістичне трактування тексту зумовлене попередніми
етапами розвитку:

30-40 роки ХХ століття – етап зародження, коли текст аналізують тільки в
межах теорії синтаксису;

2. 40-50 роки ХХ століття – дослідники зосереджують увагу на граматичних
та стилістичних напрямках;

3. 60-ті роки ХХ століття – вивчення тексту відбувалося на трьох рівнях
мовної системи (граматичному, стилістичному, семантичному);

4. 70-роки ХХ століття – найчастіше виділяється структурний та
семантичний напрямок;

5. 80-роки ХХ століття і до сьогодні – текст розглядається як цілісна
структура, включаючи при цьому різні аспекти мови (семантику, структуру,
лінгвістичну прагматику, функціональну стилістику)
[Семантико-стилістична будова…1995 : 3].

Сам же реєстр категорій тексту на сьогодні залишається окресленим
неоднозначно через відсутність викінченої дефініції тексту:

“Текст – це повідомлення у письмовій формі, що характеризується
смисловою й структурною завершеністю і певним ставленням автора до
повідомлення” [Лосева 1980 : 7];

2) “Текст – писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну
послідовність висловлень, об’єднаних у ближчій перспективі смисловими і
формально-граматичними зв’язками, а в загальнокомпозиційному,
дистантному плані – спільною тематикою і сюжетною здатністю” [Баранник
2000 : 627];

3) “Текст – певна з функціонально-смислового погляду упорядкована група
речень або їх аналогів, які завдяки семантичним і функціональним
взаємовідношенням елементів становлять завершену смислову
єдність”[Одинцов 1980 : 67].

За визнанням більшості мовознавців, вичерпнішим видається тлумачення
тексту І.Р.Гальперіна, який у своїй роботі “Текст як об’єкт
лінгвістичного дослідження” зазначає, що “текст – це витвір мовленнєвого
процесу, що відзначається завершеністю, об’єктивний у вигляді писемного
документа, літературно опрацьований відповідно до типу документа,
витвір, який складається із заголовка й ряду особливих одиниць
(єдностей), об’єднаних різними типами лексичного, граматичного,
логічного, стилістичного зв’язку, і має певну цілеспрямованість і
прагматичну визначеність” [Гальперин : 18 ].

На наш погляд правомірно говорити про такі обов’язкові категорії тексту,
як завершеність, цілісність, зв’язність, прагматичність. Кожна з цих
категорій є обов’язковою для існування як художнього, так і
публіцистичного тексту, бо відсутність реалізації хоча б однієї з
категорій руйнує його і зводить мету викладу до нуля.

Кожна категорія реалізується сукупністю різнорівневих мовних засобів,
наприклад, зв’язність тексту досягається комплексом мовних одиниць,
з-поміж яких важко надати перевагу окремій з них, бо зв’язність тексту
як на формальному, так і на семантичному рівнях формується фонетичними,
лексичними, граматичними компонентами. Серед активних засобів витворення
структурно-семантичної зв’язності тексту можна виділити лексичний
повтор. Повтор – явище дуже давнє й широко вживане в українському
синтаксисі. Одні вчені вважають його явищем лінгвістичним чи навіть
морфологічним, інші розглядають синтаксичні повтори як поетичні фігури,
ще інші оцінюють їх як синтаксичні засоби експресії. На генетичне
коріння лексичного повтору звернув увагу ще А.Бєлий, вказуючи, що
“повтор слова, групи, речення – прийом билин; з давнього епосу повтор
перенесений у формі особистої поезії” [Белый 1934 : 235]. У фольклорі
повтор використовує як музично-ритмічне явище, яке не має
безпосереднього зв’язку з прирощенням додаткових смислів, а в
публіцистичному тексті повторне уживання різнорівневих мовних одиниць
забезпечує локальну та глобальну зв’язність. У період античності фігури
повтору розглядали як основний об’єкт риторики, яка мала справу з
поетичною семантикою і розумілися як відхилення від норми, що зводилося
до простих типів синтаксичних структур. А.П.Сковородников убачає
сутність лексичного повтору в повторюваності в синтаксичній конструкції
(реченні чи тексті) синтаксичної позиції або в тотожності синтаксичної
конструкції з одним і тим же семантичним наповненням [Сковородников 1984
: 24]. О.В.Бекетова розглядає повтор як засіб акцентування, засіб
вираження авторської модальності та прагматичної настанови тексту
[Бекетова 1997 : 3].

Отже, повтор – це “повне або часткове повторювання кореня, основи чи
цілого слова без зміни їх звукового складу (чи з частковою зміною) як
спосіб утворення слів, синтетичних і описових форм та фразеологічних
одиниць” [Пришляк 2000 : 327]. Залежно від засобів реалізації лексичного
повтору, лінгвісти виділяють такі типи повторів: звукові, морфемні,
лексичні, синтаксичні. На наш погляд, хоча і дуже важко відмежовувати
семантику від структури, лексичний повтор можна аналізувати і
розподіляти за типами у двох напрямках:

1) структурному напрямі – як повторюється і яке місце займає
повторюваний елемент у структурі висловлення;

2) семантичному напрямі – вивчається елемент, який повторюється з огляду
на його функціонально-семантичне навантаження.

Факт наявності повтору на відповідних мовних рівнях, тісний
взаємозв’язок повтору як усередині одного рівня, так і між рівнями,
надає системного характеру лексичному повтору як у парадигматичних, так
і в синтагматичних відношеннях. Спираючись на дослідження О.В.Бекетової,
серед лексичних повторів, що забезпечують структурну зв’язність тексту
можна виділити такі фігури, як анафора, епіфора, епанода, анадиплоза та
інші.

Анафора – повторювані елементи знаходяться на початку двох чи кількох
речень: 1) Я вірю у приватне підприємство – і завжди вірив. Я вірю, що
приватне підприємство може забезпечити повну зайнятість нашого народу. Я
вірю у систему прибутку (ПіК, № 40, 2002. С.20). Повторювання особового
займенника “я” і дієслова “вірю”, лексичне значення якого – упевненість
у чомусь, переконання в правдивості – надає фрагменту глибшої
переконливості, вказує на виваженість думок автора. 2) Я бачу десятки
мільйонів людей, значну частину усього населення, позбавлену у наші дні
того, що навіть за найкращими сучасними вимогами іменується
першочерговими життєвими потребами.

Я бачу мільйони сімей, які живуть на такі скупі доходи, що сімейна
катастрофа щоденно висить над ними.

Я бачу мільйони, чиє щоденне життя у місті і на фермі було би назване
негідним громадянина так званого гідного суспільства 50 років тому.

Я бачу мільйони, позбавлених освіти, відпочинку та можливості поліпшити
свою долю.

Я бачу мільйони людей нації, які живуть у поганих будинках, погано
вдягнені і погано нагодовані (ПіК, № 40, 2002. С.19). Розпочинаючи кожне
нове речення зі слів “я бачу мільйони”, автор створює атмосферу
нагнітання подій і передає своє ставлення до описуваного факту
дійсності.

 

¤

v

x

Nперший день осені. Свято добрих надій і сподівань, яке згуртовує
вчителів, викладачів, учнів, студентів – перший день осені (Слово, 27
серпня – 2 вересня 2003. С.1). Конструкцію “перший день осені” автор
вживає, з одного боку, як висновок у кожному новому реченні, а з іншого
– як початок нового етапу в житті викладачів, учнів, студентів,
вчителів.

Епанода – слово чи словосполучення, які використовуються на початку
одного речення, повторюються в кінці наступного речення чи періоду: Ми
не є учасниками коаліції. Але ми є сторона, яка може надати відповідну
допомогу, або ж її не надати. Це має носити гуманітарний характер. Бо до
жодної зі сторін, які конфліктують, ми не належимо, ми не є учасниками
(ПіК, № 20, 2001. С.4). З самого початку автор попереджає читача, що
вони не є учасниками коаліції і не мають безпосереднього відношення до
будь-якого конфлікту, потім автор говорить про допомогу або її
відсутність, а наприкінці знову акцентує увагу читача на конструкції “ми
не є учасниками” з метою виділення найважливішої деталі всього
повідомлення.

Анадиплоза – подовженість останніх синтаксичних одиниць, що йдуть одна
за одною, повтор кінцевого елемента висловлення на початку наступного:
Ми всі породжені Шевченком, бо Кобзар – це вища абсолютизація.
Абсолютизація сталася в добу революційних змагань, у перехідні історичні
періоди. Щось подібне ми і нині переживаємо (Слово, 27 серпня – 2
вересня 2003. С.3). Абсолютизм (від лат. Absolutus – безумовний,
необмежений) – необмежена монархія, форма правління, за якої верховна
влада повністю належить монархові (царю, імператорові, королю та ін.)
[Словник іншомовних слів / Уклад.: С.М.Морозов, Л.М. Шкарапута. – К.:
Наук. думка, 2000. С.3]. Автор, вповні використовуючи семантичне
наповнення слова “абсолютизація”, проводить паралель між різними епохами
і тими подіями, що визначають сутність кожного історичного етапу в житті
суспільства.

Проаналізовані фігури лексичного повтору ми диференціюємо за місцем
реалізації в структурі речень надфразової одиниці і розглядаємо як один
із засобів досягнення поверхневого зв’язку між реченнями чи частинами
цілого періоду в публіцистичних текстах.

З огляду на засоби реалізації повторюваного елемента, виділяють різні
види повторів: звукові, морфемні, лексичні, синтаксичні. Звуковий повтор
– увиразнює значення слів через розрізнення однієї фонеми. Морфемний
повтор – це повтор однієї морфеми в межах речення чи тексту. Для
публіцистичного мовлення звуковий та морфемний повтори не є властивими,
бо це здебільшого засоби експресивності художньої прози та віршованого
тексту, хоча й наявні в публіцистичних текстах. Наприклад: Як усі генії
й одержимі, був він абсолютно безпорадний в господарських справах, у
повсякденному житті. Безсрібник, по-дитячому довірливий і беззахисний
перед корисливцями й нахабами, був безпорадний перед можновладцями,
кар’єристами й донощиками (Сільські Вісті, № 116. С.4). Повторювана
морфема-префікс “без- вказує на відсутність, заперечення чогось,
просторовість” [Полюга Л.М. Словник українських морфем. Львів: Світ,
2001. С.368] і саме слова з префіксом без- характеризують “генія” як
людину, непридатну до повноцінного існування в суспільстві.

Лексичний повтор, який функціонує як експліцитний показник реалізації
семантичного повтору, функціонує як тотожний, синонімічний,
антонімічний, повторення слів однієї тематичної або лексико-семантичної
груп, родо-видових понять тощо. Тотожним лексичним повтором називають
неодноразове повторення в тексті тих самих слів та словосполучень, які
відтворюються без певних структурних та семантичних змін. “Сьогодні нам
пропонують модель: сильний парламент і обмежений у повноваженнях
Президент. Україні потрібен сильний президент і сильний парламент, і
сильний народ, і сильна влада. – зазначив Віктор Ющенко” (Час, №13,
2003. С.2). Приклад свідчить, що прийом тотожного лексичного повтору не
є надлишковим елементом текстової структури публіцистичного тексту.
Незважаючи на те, що в тексті формально відтворюється одна й та сама
лексема “сильний”, при кожному наступному повторенні лексема набуває
додаткового лексичного значення, яке позначається на змістовій
наповненості цілого тексту. ”Сильний президент” – людина, наділена
фізичною та духовною енергією, яка характеризується спрямованістю у
своїй діяльності, своїх намірах; “сильний парламент” – парламент, який
має владу, вплив і спроможний зробити що-небудь для своєї країни;
“сильний народ” – працездатні люди; “сильна влада” – міцна влада, і
тільки все це разом допоможе піднятися Україні як європейській державі.

Синонімічний і антонімічний лексичні повтори відіграють значну роль у
витворенні змістової єдності цілого тексту, бо синонімічний повтор –
“повторення, яке відбувається як заміна одного слова іншим синонімічним”
[Пришляк 2000 : 17], антонімічний же полягає у введені слів із
протилежним значенням до двох чи кількох сусідніх речень, причому це не
руйнує зв’язність тексту, а, навпаки, її підтримує. Наприклад: Лукаш все
життя був закоханий у якусь неймовірно вродливу Олену, дружину його
університетського однокашника, але беріг це. Як найбільшу таємницю.
Схороняв її навіть тоді, коли його друга й товариша заарештували і
вислали в беріївський гек. Шануючи пам’ять Олениного чоловіка, він
промовчав (Слово, 27 серпня – 2 вересня, 2003. С.2). Слова “берегти,
схороняти, шанувати, мовчати” в даному тексті постають контекстуальними
синонімами, що набувають спільних сем завдяки задуму автора – дбати про
цілісність доброї пам’яті й дружби свого однокашника, і в той же час
синоніми актуалізують важливу ланку життя людини, яка змушена тримати
свою таємницю в собі протягом тривалого часу.

Засобом організації зв’язності тексту можна вважати й використання слів
однієї родо-видової групи. Наприклад: 1) Леонід Кучма надіслав учасникам
конгресу привітання. Глава держави наголосив: “На батьківській землі
шанують і високо цінують діяльність світового конгресу українців”. У
привітанні Президента зазначається, що Світовий конгрес українців
усебічно підтримує молоду державу (ПіК, № 32, 2003. С.1); 2)
Однокомітетник Сергія Бубки Олег Блохін – ще одна зірка радянського
спорту. Жива легенда вітчизняного футболу (ПіК, №12, 2003.- С.19).
Постійна заміна автором слів однієї родо-видової групи зосереджує
зацікавленість читача не лише на самій особі, про яку розповідається, а
й на його вчинках.

У публіцистичних текстах реалізується такий різновид лексичного повтору,
як повторення слів однієї тематичної групи: Кожен район, область, місто,
регіон повинні мати свої хлібні фонди. І тільки тоді район, область,
місто, регіон зможуть нагодувати самих себе і свою державу (Сільські
Вісті, № 103, 2003. – С.1). Визначивши лексичне значення кожної
повторюваної одиниці (“Новий тлумачний словник української мови” у ІV
томах), можемо визначити спільну сему цієї групи –
адміністративно-територіальна одиниця. “Район –
адміністративно-територіальна одиниця, яка є складовою частиною
республік, країв, областей (ІІІ т, С.870); область –
адміністративно-територіальна одиниця, що є частиною республіки (ІІІ т,
С.21.); місто – великий населений пункт; адміністративний, промисловий,
торговий і культурний центр (ІІ т, С.651); регіон – певна територіальна
одиниця, що вирізняється з-поміж інших таких одиниць специфічними рисами
(ІІІ т, С.875). Повтор апелятивів на позначення
адміністративно-територіальних одиниць вносить певні смислові акценти:
держава – це складна система, механізм, бездоганне функціонування якого
забезпечує злагоджена й чітка робота його складників – району, області,
міста, регіону.

У ході дослідження ми дійшли висновку, що лексичні повтори в
публіцистичних текстах розмаїті з огляду на їхнє структурування,
семантику й позицію в складі реченнєвих синтагм, що забезпечує
зв’язність текстових величин на формальному й змістовому рівнях.

Література

Баранник Д.Х. Текст // Українська мова: Енциклопедія. К.: Наук. думка,
2000. С.627;

Бекетова О.В. Структурно-семантичні та функціональні особливості фігур
повтору в аргументативних текстах // Вісник Київського державного
лінгвістичного університету. Серія “Філологія” Вип.5. Проблеми семантики
слова, речення та тексту. К.: КДЛУ, 1997. С. 3- 12.

Белый А. Мастерство Гоголя. М.: Высшая школа , 1934. 255 с;

Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистических исследований. М.: Наука,
1981.- 139 с.

Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис.
Донецьк.: ДонНУ, 2001. 662 с.

Лосева Л. Как строится текст / Под ред. Г.Я.Солганика. М.: Просвещение,
1980. 96с;

Одинцов В.В. Стилистика текста. М.: Высшая школа, 1980. 211 с.

Пришляк Л. Повтор як синтаксичний засіб у поетичному мовленні Миколи
Вінграновського // Лінгвістичні студії: Зб.наук.праць. Вип.6. Донецьк:
ДонДУ, 2000. С.156-162.

Семантико-стилістична будова тексту та функціонування одиниць різних
мовних рівнів: Зб.наук.праць. К.: ІСДО, 1995. 188 с.

Сковородников А.П. Позиционно-лексический повтор как стилистическое
явление // Филологические науки. 1984. .№ 5. С.71 -76.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020