.

Генологічний дискурс у літературознавчій спадщині Богдана Лепкого (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
270 2588
Скачать документ

Реферат на тему:

Генологічний дискурс у літературознавчій спадщині Богдана Лепкого

Вагому частку творчого доробку Богдана Лепкого становлять його
літературознавчі дослідження. Ще починаючи працю в Ягеллонському
університеті, він одразу відчув брак підручників з історії української
літератури. Студенти навчались за “Історією літератури руської” Омеляна
Огоновського, виданою ще у 1887–1894 рр. Тому і написав Б. Лепкий
двотомний “Начерк історії української літератури” (Книга 1 – 1909 р.;
Книга 2 – 1912 р.). Це був популярний і синтетичний огляд рідного
письменства до часів Івана Котляревського. Рукопис третього тому згорів
1914 року. У цьому начерку Б. Лепкий розкрив насамперед значення
фольклору як органічної частини української культури, дав широку
панораму історично-культурного розвитку нашого народу.

Для польських студентів науковець написав огляд“Zarys literatury
ukrai?skiej. Podr?cznik informacyiny”, який вийшов друком 1930 року
[див.: 9]. У цій книжці автор багато уваги присвятив старій літературі,
а новій, яка могла б бути цікавішою для польських читачів, відвів лише
четверту частину. Проте і в такому вигляді підручник відіграв важливу
роль в ознайомленні поляків з українською літературою.

Окрім того, 1933 року в енциклопедичному виданні “Wielka literatura
powszechna” було вміщено ілюстрований нарис історії літератури
“Literatura ukrai?ska”. Тут літературний процес і характеристику
творчості письменників Б. Лепкий намагається розкрити з історичного,
ідейного та естетичного боку.

Наприкінці життя вчений написав короткий огляд української літератури
від найдавніших до теперішніх часів “Наше письменство” (Краків, 1941).

Усім підручникам з історії української літератури, які вийшли з-під пера
Б. Лепкого, притаманна ясність, логічність викладу. Кожному
літературному явищу він давав належну оцінку, виявляючи неабияку
начитаність та обізнаність.

Щодо праць, які зараховуємо до літературних студій, треба згадати й
антології українського письменства, які уклав Б. Лепкий, монографічні
праці та розвідки тощо.

В історико-літературних працях Б. Лепкого можна помітити елементи його
генологічної свідомості. Ця проблема частково висвітлена у статті Петра
Білоуса “Становлення літературних жанрів за часів Київської Русі в
інтерпретації Богдана Лепкого” [див.: 2], де автор аналізує погляд
науковця Б. Лепкого на формування літературних жанрів тієї епохи і
складання їх у самобутню систему. Окремого ж дослідження про
функціонування генологічного дискурсу в літературознавчій спадщині
вченого досі нема. Отож, якими були тенденції розвитку
понятійно-теоретичних номінацій у свідомості Б. Лепкого? Які чинники
впливали на цей процес?

Передусім зазначмо, що термін “генологія” запропонував французький
вчений Поль ван Тіґем у 30-х роках ХХ століття для позначення розділу в
теорії літератури, який досліджує літературні роди і жанри.

В українському літературознавстві частіше використовуємо термін “теорія
літературних родів і жанрів”, або “жанрологія”. Усе ж останнім часом
активнішого вжитку набуває поняття / термін “генологія”, а поряд з ним і
терміносполука “генологічна свідомість”. Нею позначають те, як у
свідомості письменників відображається їхній намір написати конкретний
твір за певною структурною парадигмою. Тому й науковці вже давно
сперечаються з приводу того, чи завжди заздалегідь автор означує
(вибирає) для себе жанр і в його “рамки” втілює твір, чи зовсім не
замислюється над цим. А можливо, письменники інтуїтивно відчувають
жанрові ознаки.

Б. Кроче обґрунтовував думку, що в літературі немає і не може бути
жанрів, бо й задум, і твір у цілому народжуються в процесі творчості, а
там переважає підсвідоме, інтуїція [див.: 5]. А М. Арнаудов так писав
про дію певних законів творчості: “Будь-яка значна художня творчість
передбачає не тільки вільну гру уяви, але й максимум духовних сил, щоб
фіксувати твір, який народжується, згідно з усіма інтуїтивно схопленими
законами мистецтва” [1, с. 49].

Важливо й те, які поняття про конкретний жанр існують у письменника і
читача. І далі – у дослідника творчості – сучасника автора або ж
літературознавця за кілька десятків років. Систематизація спостережень у
цій сфері сприяє всебічному розвитку жанрології.

Цікавий матеріал для реконструкції українського варіанта
жанрології/генології в комунікативно-рецептивному аспекті дає
літературознавча спадщина Богдана Лепкого. Науковець мислив певними
жанровими маркерами: епічними, ліричними чи драматичними. Наприклад,
номінацію “новела” Б. Лепкий досить часто використовує для позначення
чужих творів. Інколи він конкретизує напрям, у якому написаний твір
(модерністичні новели М. Яцкова, імпресіоністичні новели Григорія
Косинки), тематику (“О. Досвітній, збірка новел з китайського життя
“Тюнгуй” [6, с. 118]). Високою є оцінка В. Стефаника: “нема такого
другого психолога в новелі…” [6, с. 95], “ його твори (“Камінний хрест”,
“Кленові листки”, “Дорога”) – це не новели, а дивовижно спресовані
селянські епопеї, чи драми, які грати неможливо, бо вони відбувалися
лише один раз в душі автора…”[9, с. 264].

Уживав Б. Лепкий і термін “оповідання”. Трапляється, що деякі твори
фігурують і як новели, і як оповідання: “томик новел під назвою “Народні
оповідання” [9, с. 226]. На думку Б. Лепкого, оповідання писали
М. Шашкевич (поетичне оповідання “Олена”), Ю. Федькович (з гуцульського
життя), Ганна Барвінок, О. Кониський, М. Коцюбинський (“На камені”, “В
путах шайтана”, “Лялечка”), В. Стефаник (“Сини”), О. Маковей та інші.

Часто письменник конкретизував свої думки, виділяючи певний відтінок
тематики чи своє ставлення, як-от: “щирі, безпретенсійні оповідання
Т. Бордуляка” [6, с. 90], “екзотичні та побутові реалістичні”
М. Коцюбинського [6, с. 94], “Черемшина розсипав у своїх оповіданнях
перлини ліричної поезії в прозі” [6, с. 96], Марко Вовчок “створила
новий тип оповідання, короткого, зв’язного, кольоритного, не тільки
побутового, але й психологічного змісту” [6, с. 79].

??????????????$

??????$????5?явилося своєрідне розуміння науковцем жанру оповідання.

Активно використовував Б. Лепкий терміни “повість”, “повістка”. Серед
авторів згадував Г. Квітку-Основ’яненка, М. Устияновича, Т. Шевченка,
П. Куліша, О. Стороженка, А. Свидницького, І. Нечуя-Левицького, Панаса
Мирного, Б. Грінченка, О. Кобилянську, В. Винниченка, І. Франка,
О. Маковея, Р. Купчинського, У. Самчука, Ю. Яновського та інших.

У своїх літературознавчих працях науковець зосереджував увагу на змісті,
тематиці, художніх особливостях повістей. Зокрема відзначив майстерність
О. Стороженка, який “не нудив читача навіть у такім великім творі, як
його “Марко Проклятий” [6, с. 80], адже повість не повинна бути довгою,
нудною, без дії; А. Свидницького, який, узявши тему з життя сільської
інтелігенції, “опрацював її в живих і різких образах, без зайвих завваг
та пояснень” [6, с. 81].

Критик відзначав і актуальність творів (“Хлопська дитина” Ф. Заревича),
оригінальність (“Марко Проклятий” О. Стороженка), елементи автобіографії
(“Художник” Т. Шевченка, “Люборацькі” А. Свидницького). Фігурують у
Лепкого і такі характеристики: “добрі повісті”, “одинока в своїм роді
повість” (“Тіні забутих предків” М. Коцюбинського).

Деякі твори вчений дефініював по-іншому, аніж пропонують сьогодні.
Наприклад, “Чорну раду” Куліша називав повістю – “донині зразок
української історичної повісті” [6, с. 76]. “Пана Халявського”
Г. Квітки-Основ’яненка, “Люборацькі” А. Свидницького теж зараховував до
повістей. Можливо, перебуваючи під впливом польськомовної традиції і
власне пишучи з орієнтацією на польського читача, Б. Лепкий так означив
ці твори, але подавав пояснення “більша повість”, “велика повість”,
“двотомна повість”, “повість, закроєна на широкий розмір”.

Подібна ситуація і з терміном “роман”, який вчений активно використовує
у праці “Наше письменство”. До романів зараховує “Миколу Джерю”,
“Кайдашеву сім’ю” Нечуя-Левицького.

Варто, вважаємо, згадати й інші жанрові визначення Б. Лепкого, як-от:
образки, нариси, пластичні малюнки, поезії в прозі, сатиричні епізоди.
Дуже часто письменник так називав власні твори і твори тих митців, про
яких писав статті. Не оминув своєю увагою вчений і лірики, виділивши тут
балади, поеми, думки, ліричні драми. Зокрема в праці “Про життя і твори
Тараса Шевченка” читаємо: “Першою великою і ( дивно!) зовсім
оригінальною поемою в “Кобзарі” є “Катерина” [8, с. 29]. До поем
належать: “Іван Підкова”, “Тарасова ніч” (“перші історико-патріотичні
твори Шевченка”), “Гайдамаки” (найбільша), “Невольник”, “Великий льох”,
”І мертвим, і живим…” (політично-дидактична), ”Марія” (поема з
біблійного життя), “Княжна”, “Чернець” та інші. Отже, теж є вказівка на
тематику, обсяг, майстерність.

Оперував Б. Лепкий і жанровими визначеннями драматичних творів. У праці
“Zarys literatury ukrai?skiej” він наводить такі приклади:
“Наталка-Полтавка” І. Котляревського – оперетка, “ По ревізії”
М. Кропивницького – сатиричний скетч, “Лісова пісня” Лесі Українки –
лірична драма, “Сава Чалий” І. Тобілевича – “історична штука”.
Виокремлює письменник комедії, трагедії та драми.

Таке жанрове розмаїття для визначення творів інших письменників свідчить
про певний розвиток генологічної свідомості Б. Лепкого на різних етапах
індивідуального творчого процесу. Сам критик не міг не задумуватися над
рівнями функціонування жанру, над тим, як саме визріває задум, від яких
чинників (зовнішніх і внутрішніх) залежить творчий процес, як у ньому
поєднується “раціонально обдумане, зважене, і те, що зринуло інтуїтивно
як належна форма художнього образу, без якої і поза якою він не існує і
не усвідомлюється ні митцем, ні читачем” [3, с. 103].

Те, що в особі Богдана Лепкого поєднувався і письменник, і
літературознавець спричинило деякою мірою неточне розрізнення жанрів.
Можливо, й сам Б. Лепкий рідко задумувався над цими питаннями, коли
писав свої твори. Хочемо зацитувати деякі його міркування у листах: “Те,
що бачив, і те, що передумав, в’яжу в одно, не дивлячись на те, чи є в
моїм писанню літературна форма, чи нема. Взагалі я зневірився в
літературу, і не признаю ніякої форми. Треба писати, як чоловік чує, а
форму лишити тим, що нічо не чують, а, прецінь, хочуть писати…” (з листа
до Олександра Барвінського) [4, с. 151]. Певні пояснення процесу
написання твору, зокрема щодо стилю, теми, викладу надибуємо і в листі
до Кирила Студинського [4, с. 548-550].

Отже, можемо говорити про генологічний дискурс у літературознавчій
спадщині Богдана Лепкого. Проблема й надалі відкрита для обговорення,
бо жанрова система ще не набула закостенілих форм, та й чіткої
диференціації жанрів не спостерігаємо і на сучасному етапі
літературознавства.

Література

Арнаудов М. Психология литературного творчества. – Москва: Прогресс,
1970. – 654 с.

Білоус П. Становлення літературних жанрів за часів Київської Русі в
інтерпретації Богдана Лепкого // Творчість Б. Лепкого в контексті
європейської культури ХХ століття. Матеріали Всеукраїнської наукової
конференції, присвяченої 125-річчю від дні народження письменника. –
Тернопіль: ТДПУ, 1998. – С. 233-237.

Гром’як Р. Т. Жанр у творчому процесі // Гром’як Р. Т. Давнє і сучасне.
– Тернопіль: Лілея, 1997. – С. 101-109.

Журавлі повертаються…: З епістолярної спадщини Богдана Лепкого / Упор.
В. Качкан. – Львів: Фенікс, 2001. – 920 с.

Кроче Б. Эстетика как наука о выражении и как общая лингвистика. –
Москва: Интрада, 2000. – 160 с.

Лепкий Б. Наше письменство: Короткий огляд української літератури від
найдавніших до теперішніх часів. – Краків: Українське видавництво, 1941.
– 135 с.

Лепкий Б. Начерк історії української літератури / Фотопередрук Олекси
Горбача. – Мюнхен: УВУ, 1991. – 272 с.

Лепкий Б. Про життя і твори Тараса Шевченка. – Київ: Україна, 1994. –
173 с.

?epkyj B. Zarys literatury ukrai?skiej. Podr?cznik informacyjny. –
Warszawa; Krakow: Slowianie ,1930. – 272 s.

?epkyj B. Literatura ukrai?ska // Wielka literatura powszechna Trzaski,
Everta i Michalskiego. – Warszawa, 1933. – T. 4. – S. 519-538.

Skwarczyn’ska S. Wst?p do nauki o literatyrze. – T. III. – Warszawa:
Instytut wydawniczy “Pax”, 1965. – 412 s.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020