.

Дитячі передачі і державна мова (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
260 2653
Скачать документ

Реферат на тему:

Дитячі передачі і державна мова

Існування України як самостійної держави можливе лише за умови
проживання у ній сорокап’ятимільйонного національно налаштованого
населення. Проживання в країні національно налаштованих громадян
закономірне явище для держав, самостійність яких триває століттями, і є
болюче питання для нас, із кількасотлітнім досвідом перебування в межах
тієї чи іншої імперії.

Тривале перебування України в межах радянської імперії привело до
повного витіснення української мови з усіх найважливіших сфер життя
держави. Тому для молодої незалежної України найболючішою і
найскладнішою залишається проблема функціонування української мови на
всій території держави та в усіх ділянках її суспільного існування
життя.

Національне право українців передовсім має засвідчуватись у
функціонуванні державної мови в Україні у всіх сферах життя. Конституція
України законодавчо закріпила статус української мови як державної, що є
основним чинником існування її самостійності.

Мова, як слушно зауважує О.Федик, – “найважливіший національний
ідентифікатор, завдяки якому кожна нація вирізняється з-поміж інших,
усвідомлюючи себе самодостатнім та самочинним суб’єктом історії” [Федик
2000: 62].

“Перебування людини в іншомовному середовищі, яке для неї є чужим…”
приводить до того, що людина (дитина) “…абсолютно виключена з
нормального реального життя і нормального психічного стану. В
чужомовному середовищі людина втрачає координати власної поведінки, вона
орієнтується тільки завдяки предметам і подіям, що значно ускладнює їй
розуміння тієї економіко-суспільної системи і культурного середовища, в
яке вона потрапила” [Федик 2000: 67].

Мова формує морально-етичні засади людини, її морально-психологічний
спосіб життя. Вона допомагає формуванню моральних принципів кожної
людини. Особливо це важливо для дитини, в якої лише починає формуватися
власне “Я”, спосіб мислення, національна свідомість, національна
ідентифікація. Важливу роль у цьому відіграє передовсім виховання в
сім’ї. До важливих чинників формування особистості належить і
телебачення, бо більшість людей сьогодні погамовує свій інформаційний
голод саме за його допомогою (Матеріали для статті зафіксовані у 2003
році.). Заглянувши до програми передач, бачимо, що дорослі можуть
цілодобово сидіти біля телевізора і мають широкий вибір передач на різні
смаки. Менше поталанило в цьому дітям (діти, звичайно, менше, ніж
дорослі, можуть дивитися телевізор). Що ж і скільки часу пропонують для
перегляду дітям на каналах українського національного телебачення? Так,
на першому каналі українського телебачення з двадцяти годин ефірного
часу від тридцяти п’яти хвилин до двох годин припадає на дитячі
передачі; подібну ситуацію маємо і на другому каналі, де з дев’ятнадцяти
годин ефірного часу від сорока п’яти хвилин до двох годин транслюють
передачі для дітей; набагато гірші справи на третьому каналі, тобто
Інтер-каналі, з двадцяти чотирьох годин ефірного часу дитячі передачі
транслюють упродовж однієї години тридцяти хвилин; найбільший вибір
дитячих передач на Новому каналі, де з двадцяти чотирьох годин ефірного
часу майже сім телевізійних годин віддано дітям. Спостерігається
тенденція до зменшення кількості дитячих передач. Із телевізійного
екрана зникає “На добраніч, діти” і “Вечірня казка”. Раніше кожного
вечора п’ятнадцять хвилин виділяли для них на першому і третьому каналах
українського телебачення. Сьогодні ж “Вечірню казку” можна побачити лише
на УТ-1, але, на жаль, не щодня. Неодноразово, саме в той час, коли діти
мали б подивитися “Вечірню казку” і послухати колискову, показують
“Щоденник сесії Верховної Ради України”, хоча не обов’язково саме
дитячий час забирати для звіту народних обранців.

Умовно поділимо дитячі передачі на блоки і з’ясуємо функціонування
державної мови у їх транслюванні.

Загальноосвітні передачі

Загальноосвітні передачі на каналах українського телебачення стають
рідкісним явищем, а якщо і показують якісь передачі з цього блоку, то в
найменш зручний для дітей час. Наприклад, на другому каналі в робочі дні
виходить “Освітній канал”. До “Освітнього каналу” входить низка передач:
“Цей день в історії”, “Історія української державності”, “Цей таємничий
світ”, “Оповідання про тварин”, “Урок французької” та інші. Але ці
передачі показують у час, коли всі діти на уроках, а вечірнього
повторення їх немає.

Не менш цікавою є передача “Історія української державності”. У студію
часто запрошують гостей, які розповідають історію України або історію
окремих міст України. На підтвердження історичних подій демонструють
уривки з фільмів. Та неприпустимим є те, що майже 90 відсотків уривків
озвучені російською мовою. Ця передача була б цікавою для дітей, але ж
парадокс у тому, що вивчати історію своєї держави діти повинні чужою
мовою. Якщо таке ставлення до рідної мови і рідної історії буде
продовжуватися і далі, то ми самі знищимо себе як націю. Бо “народ, який
говорить своєю мовою думає про майбутнє своєї нації. Народ, який
перестає користуватися своєю мовою, перестає бути нацією, а людина, що
відрікається від мови своїх батьків, від свого кореня, прирікає себе на
духовне спустошення, перериваючи дію свого етнічного ходу” [Комаринець
1995: 11].

Привертає також увагу і передача “Уроки гарної поведінки”. Але це знову
ж таки російськомовна передача. Сова – ведуча, проводить уроки
російською мовою. Сова зачитує правила поведінки і на закріплення правил
демонструють мультфільми. Передачі такого зразка – річ хороша, але
реалізацію її російською мовою можна вважати злочином проти дітей та
проти національної ідеї. Ті хто створюють дитячі передачі, повинні
усвідомлювати, транслюючи передачі російською мовою, ми ніколи не
виховаємо національно свідому особистість. І нам тоді довго доведеться
жити “на нашій, не своїй землі…” [Танюк 2002: 3].

hja

i

L

o

A в російських телекомпаній, і показує на українському національному
телеканалі без перекладу. Звичайно, закупівля зарубіжного продукту –
зрештою факт нормальний, коли йдеться справді про окремі популярні
програми, тільки не слід забувати, що цікаві передачі є не тільки в
Росії, і що такі передачі, крім коштів, відбирають значно цінніше: і без
того досить обмежений телечас в Україні.

Естрадні передачі

Естрадні передачі для дітей – “Крок до зірок”, “Зірки на сцену”. Обидві
передачі виходять на першому каналі національного телебачення вперше у
вихідні дні, а у вівторок і четвер повторюються на другому каналі
українського телебачення. За допомогою цих передач виявляються таланти
наших дітей. Як свідчать матеріали досліджень близько 30% пісень
учасники передач виконують російською мовою.

На передачу запрошують гостей – відомих співаків, заслужених артистів
України. Кожний третій гість виконує пісні російською мовою.

У передачі беруть участь діти шкільного віку. А як зазначив Іван Ющук:
“Шкільний вік – пора інтенсивного формування особистості, становлення
свідомого “я”. У цей період у людині закладаються всі ті якості,
особливості, які потім усе життя визначатимуть її світосприймання,
характер мислення, творчі вчинки, поведінку. Особистістю людина стає не
відразу, вона визріває поступово, і в її формуванні бере участь багато
зовнішніх чинників. Серед них одне з чільних місць належить мові” [Ющук
2000: 30]. Та чи стануть національними особистостями наші діти, коли в
українській державі вони будуть слухати і виконувати російські пісні?
Тому в дитячій пісні мусимо вбачати один із важливих чинників
національного виховання нашої молодої зміни.

“Співаємо – отже, існуємо”, – перефразував Декарта М.Костомаров” [Ющук
2000: 30]. Існує стереотип: “У пісні – душа народу”. Пісня до мови
перебуває у такому відношенні, як видове до родового. Мова народу – це
його світосприйняття. Мова з чужими словами – то хор, у якому частина
співаків лише ворушать губами. Їх спів буде зрозумілий тільки глухонімим
бо глухонімий уміє “читати” губами” [Холодний 1993: 12]. Тож не плекаймо
глухоніму націю.

Не було жодної передачі, щоб і діти, і гості виконували тільки
українські пісні. Зрозуміло, що жодна культура не може розвиватися в
ізоляції і для нормального її розвитку вона потребує контактів з іншими
культурами. Але є певний рівень контактів, що переростають потім у
поглинання слабшої культури. “Саме такий характер – поглинання – з
відомих історичних причин мають мовно-культурні стосунки Росії з
Україною, що донедавна прикривались фальшивою фразеологією “взаємодій”,
“взаємозбагачення” і “гармонійної двомовності”. Нинішні
українсько-російські стосунки становлять загрозу для самого існування
української культури, оскільки нав’язане упродовж попередніх століть
поширення російської мови перекриває духовні канали зв’язку значної
частини українців зі своєю культурою” [Масенко 1999: 83].

Мультфільми і дитячі фільми

В Україні майже немає своїх мультфільмів тому, і мусять українські діти
переглядати продукцію американського та російського виробництва з
малозрозумілими іменами та сюжетами. Дуже часто, крім того, що
мультфільм американський, на УТ-3 ще й переклад озвучено російською
мовою.

У телевізійному ефірі “Інтеру” дуже рідко (15%) можна побачити
українськомовні мультфільми. Мультфільми, що показують на цьому каналі,
– це низькопробний переклад китайської чи американської продукції про
так званих трансформерів, роботів, війни, банди і т.п.

Важливе місце серед дитячих передач займають художні фільми для дітей.
Фільми чи серіали, які показують на Новому каналі переважно
американського чи французького виробництва з українським перекладом.
“Інтер”, як завжди, демонструє або фільми російського виробництва, рідше
іншого виробництва (“Снігова королева”, “Попелюшка”, “Чарівна лампа
Алладіна” та ін.) російською мовою.

Розважальні передачі на українському телебаченні бувають рідко. Єдина
розважальна передача для дітей на Новому каналі – російський “Єралаш”.

Релігійні передачі

Україна (хоч і дуже повільно), але воскресає… Повертає собі історію,
культуру, національну пам’ять. Вертається в лоно християнства. Духовні,
релігійні телепередачі для малечі та молоді – необхідні, але їх є дуже
мало на каналах українського телебачення. Раніше після “Вечірньої казки”
для дітей передавали вечірню молитву українською мовою. Сьогодні, на
жаль, цю традицію не підтримують.

Єдина релігійна передача (україномовна) – “Клуб Суперкниги”. Ведучий
Робік спілкується з дітьми у прямому ефірі, він допомагає знайти
друзів-однодумців. Дітям тлумачать уривки з Біблії, розповідають про
життя Святих, показують мультфільми на релігійні теми, інколи діти
вивчають релігійні пісні.

На відміну від інших дитячих передач, упродовж 30 хвилин з телеекрана ми
чуємо українську літературну мову як від ведучого, так і від гостей
передачі, тобто дітей.

Таким чином, така мовно-культурна ситуація, що склалася у підготовці та
транслюванні дитячих передач, унеможливлює мовне, культурне та
національне зростання українців.

Література

Комаринець Т. Державна мова і двомовність. Львів, 1995.

Масенко Л. Мова і політика. К., 1999.

Танюк Л. Жива мова у житті народу // Урок української. 2000. № 1.

Федик О. Мова як духовний адекват світу (дійсності). Львів, 2000.

Холодний М. Народ крізь призму мови // Київ. 1993. № 9.

Ющук І. Психологічний аспект у методиці викладання рідної мови // Урок
української. 2000. № 1.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020