.

Шкільне навчання в умовах українсько-російської двомовності – один із актуальних аспектів соціолінгвістики (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
303 3017
Скачать документ

Реферат на тему:

Шкільне навчання в умовах українсько-російської двомовності – один із
актуальних аспектів соціолінгвістики

Актуальність статті полягає в тому, що в Україні широко
використовувались і використовуються в спілкуванні дві мови (українська
й російська), що зумовлено історичними, генетичними та
структурно-типологічними чинниками. Вся історія україно-російських
стосунків відображає прагнення рівних державних прав, але російський
імперський уряд протистояв цим намаганням. Тому національно-мовні
проблеми протягом століть мали особливе значення на території сучасної
України. У наш час визначення й вирішення проблеми двомовності є
вирішальним як для мовної політики, так і для державної політики в
цілому. У цьому плані дослідження двомовної ситуації в галузі освіти,
яка склалася в окремих містах, регіонах України, має велике значення для
держави.

Головна мета дослідження – аналіз та визначення особливостей білінгвізму
в умовах навчання. Дослідження продовжує роботу, пов’язану з вивченням
особливостей мовної ситуації в Україні, але на відміну від попередніх
спроб, ми аналізуємо шкільне навчання в умовах україно-російської
двомовності в межах певного географічного регіону.

Білінгвізм – явище поширене, притаманна різним історичним епохам. Там,
де є тісне соціально-економічне спілкування й співіснування двох або
більше народів, що говорять різними мовами, часто спостерігається
білінгвізм.

Існує багато визначень двомовності. Білінгвом прийнято називати особу,
яка досконало володіє двома мовами і вільно переходить у користуванні
від однієї до іншої [Степанов1976 : 30, Жлуктенко 1988:3].

У лінгвістичному аспекті двомовність визначають як однаково досконале
знання двох мов. Можна погодитися з думкою С.І.Трєскової, що другу мову
часто вивчають як засіб спілкування (контактно в сім’ї) або як іноземну
мову з обмеженим використанням (неконтактно в школі) [Трескова 1989 :
7-30].

На думку В.Ю.Розенцвейга, білінгвізмом, або двомовністю, слід вважати
володіння двома мовами й почергове їх користування ними залежно від умов
мовленнєвого спілкування, а носіїв двомовності – двомовними індивідами
(білінгвами) [Розенцвейг 1972].

Двомовність часто визначають не в соціальному, а в індивідуальному
аспект. Наприклад, У. Вайнрайх визначає двомовність як практику
альтернативного вживання двох мов, а багатомовність – двох, трьох і
більше мов [Weinreich 1953]. Е.Хауген, який двомовним вважає кожного,
хто розуміє другу мову, критикує це визначення, тому, що воно: 1) не
уточнює, як треба володіти цими мовами, 2) який діапазон розходження між
ними і 3) які створюються умови щодо їх вживання [Haugen 1958 :
771-775].

Ю.М.Караулов [Караулов 1987] зауважував, що для більшості індивідів
рідною є перша мова, яку вони найширше використовують, а вторинна мова й
інші – допоміжні. Щоправда, поняття рідної мови включає й особливості
менталітету даної особи – через вроджену певну частину коду, яка
співвідноситься з культурою нації і складає разом з нею ядерну,
інваріантну частину деякої національної домінанти.

Як відзначає В.Ю.Михальченко: „І для суспільства, і для індивіда
комфортним є користування однією мовою, переважно рідною, засвоєною у
дитинстві, тому що не потрібно прикладати зусиль під час засвоєння
другої і третьої мови” [Михальченко 1994 : 223].

Якщо людина здатна думати будь-якою мовою – це адекватна двомовність, а
якщо вона користується цими мовами вільно й активно, але процес мислення
відбувається тільки одною з них, то це неповна, часткова, або
неадекватна двомовність. У таких випадках двомовності є всі підстави
говорити про існування двох рідних мов, але найчастіше людина обирає
рідну мову тієї національності, до якої зараховує себе. Найчастіше
адекватна двомовність поширена серед осіб з вищою освітою (у ситуації з
підготовленим усним мовленням), а неадекватна двомовність характерна для
осіб виключно з середньою й незакінченою освітою (у ситуаціях зі
спонтанним мовленням).

В.М.Алпатов наголошував, що в одномовному суспільстві люди рідко
замислюються над мовними проблемами. Ситуація змінюється тоді, коли
людина зіштовхується з тим, що вона та її співрозмовники спілкуються
різними мовами. Дві природні потреби для кожної людини – ідентичність і
порозуміння завжди взаємодіють у багатомовному суспільстві [Алпатов 2000
: 11].

На наш погляд, білінгвізм як стан мовної ситуації – категорія динамічна,
що розвивається й змінюється. Для мовної ситуації в Україні характерна
контактна двомовність, яка виникає в умовах спільного повсякденного
життя двох народів або їхніх частин. Контактні типи двомовності бувають,
як правило, більш стійкими й постійними, ніж неконтактні. Вони звичайно
передаються з покоління в покоління. Контактні типи двомовності
створюють найбільш сприятливий ґрунт для взаємозбагачення мов за
відповідних умов.

Для виникнення білінгвізму як стану мовної ситуації, особливо групового
і масового, насамперед важливе прагнення й бажання носіїв мови опанувати
другу мову. Народи, що входили до складу Російської імперії, теж мали
контакт із мешканцями, які розмовляють російською мовою, але, незважаючи
на спроби шляхом адміністративного впровадження її в середовище цих
етнічних груп, російська мова не стала для них другою мовою, як це
сталося потім.

Активний білінгвізм передбачає володіння другою мовою в її усній і
письмовій формах. До числа тих, хто активно володіє другою мовою,
відносяться мовці, які можуть спілкуватися іншою мовою з незначними
відхиленнями від норми, що не перешкоджає їм, проте, бути зрозумілими.

В.А. Аврорін під пасивним білінгвізмом розуміє часткове (неповне)
володіння другою мовою; це – вміння зрозуміти, але не відповісти або
вміння передати текст, не розуміючи його змісту [Аврорін 1972 : 49-62].

В Україні були різні умови, які створювали ґрунт для формування
двомовності як стану мовної ситуації. На нашу думку, вони виникали:

у районах, де постійно змішано проживають носії різних мов;

на заводах і в громадських організаціях, де працюють представники різних
національностей;

у школах, де навчаються діти, які говорять різними мовами;

у сім’ях, де мати та її рідня, з одного боку, а батько та його рідня, з
іншого, говорять різними мовами;

у місцях, куди приїжджають представники різних національностей для
виконання сезонних робіт;

у міжнародних, політичних, культурних та наукових зв’язках.

Таким чином, двомовність можна охарактеризувати з точки зору:

Обсягу функціонування двох компонентів двомовності в суспільстві в
різних галузях (книгодрукування, викладання в школі, загальноосвітніх,
середніх та вищих навчальних закладах, оформлення документації).

Різного рівня володіння другою мовою.

Взаємодії мов.

J

Z

^

t

?

?????????Ue??????????????????Ue?статті ми розглянемо особливості
існування двомовності в освітній галузі. Закон про мови набрав чинності
з 1 січня 1990 року, і його дія була розрахована на 10 років, тобто до 1
січня 2000 року. Він передбачав всебічний розвиток української мови та
її повноправне функціонування в усіх сферах суспільного життя в тому
числі і в загальноосвітніх школах. Багатьом людям подобається
українська мова, але тільки тоді, коли вона звучить з уст когось іншого,
коли вона не є мовою, якою треба спілкуватись на роботі, під час
навчання. Сучасна мовна ситуація, яка склалася в м. Бердянську
(Запорізька область) – унікальна, значна частина населення й зараз не
відчуває потреби вивчати державну мову, погано володіє нею; ставиться до
української мови як до нав’язуваної, чужої, непотрібної, що викликає
масові порушення чинного закону про мови. А засилля російської мови
практично в усіх галузях суспільного життя продовжується. Подумаймо, з
чого починається формування особистості? Напевно, ще зі школи, де дитині
вкладають в голову дуже багато того, що згодом може вплинути на весь її
світогляд. Але чи багато корисного дитині може дати сучасна школа? Наша
праця базується на анкетуванні, проведеному в різних загальноосвітніх
школах міста Бердянська. Для дослідження були обрані дві міські
загальноосвітні школи (ЗОШ № 20 – україномовна й ЗОШ № 6 –
російськомовна). Всього проанкетовано 505 школярів.

Наведемо, на наш погляд, найцікавіші результати.

На питання “Якою мовою ви спілкуєтеся в школі” усі учні ЗОШ № 6
відповіли “виключно російською”, відповідь учнів ЗОШ № 20 має такий
вигляд:

– тільки українською – 20%; – переважно українською – 26%;
– українською й російською однаковою мірою – 54%.

Коли саме використовують учні українську мову?

Російськомовна школа: Україномовна школа:

тільки на уроках української мови тільки на уроках – 55 %

й літератури – 100 % на перервах – 45 %

В одному із питань пропонувалося оцінити загальний ступінь свого
володіння російською мовою балом від 10 (найвищий) до 1 (найнижчий).
Діаграми 3.1., 3. 2. відображають завищену самооцінку учнів, як в
російськомовній так і в україномовній школах.

Діаграма 3. 1.

Ступінь володіння російською мовою в російськомовній школі

80 % учнів поставили 10 балів, 10 % – 9 балів, 10 % – 8 балів щодо
володіння російською мовою, але майже такі самі результати спостерігаємо
в ЗОШ № 20.

Діаграма 3. 2.

Ступінь володіння російською мовою в україномовній школі

У наступному питанні (№ 21) учням пропонувалося оцінити загальний
ступінь свого володіння українською мовою балом від 10 (найвищий) до 1
(найнижчий). Результати можна відобразити за допомогою діаграм 3.3., 3.
4.

Діаграма 3. 3.

Ступінь володіння українською мовою в російськомовній школі

50 % учнів поставили 7 балів, 30 % учнів – 6 балів, 15 % учнів – 5
балів, 5 % учнів – 5 балів.

Діаграма 3. 4.

Ступінь володіння українською мовою в україномовній школі

70 % учнів поставили 9 балів, 20 % учнів – 8 балів, 10 % учнів – 7
балів. Ці результати дають підставу стверджувати, що, відповідаючи і на
це питання, учні завищили самооцінку.

На питання “Чи з’являється у вас потреба вставити в українську фразу
якесь російське слово (слова) ?” було одержано такі відповіді учнів:

Російськомовна школа Україномовна школа

Так – 95 % Так – 50 %

Буває – 5 % Буває – 50 %

Коли ми підрахували всі результати й майже закінчили роботу, трапився
дуже цікавий випадок у загальноосвітній школі № 20. Десятий клас у
2002-2003 навчальному році закінчувало 30 учнів, серед них 13 учнів
навчалося в 10-А, 17 – в 10-Б. Хочемо наголосити на тому, що 10-А –
перший український клас, відкритий ще 10 років тому. У кінці року
постановою міськвно було оголошено, що у 2003-2004 навчальному році ці
класи будуть об’єднані. Це викликало обурення серед учнів, батьків,
учителів. Адміністрація школи пішла на компроміс. У наступному році 11
клас було відкрито як україномовний, але з наданням права учням з
минулого 10-Б відповідати на уроках російською мовою.

Ситуація й результати анкетування серед учнів першого українського
класу, які провчилися три місяці в 11 класі разом з російськомовним
оточуванням різко змінилися.

Якщо всі 100 % на кінець 10 класу розмовляли на уроках і на перервах
виключно українською мовою, то за три місяці навчання в 11 класі, тільки
60 % віддали перевагу українській мові, зазначаючи, що ситуація, яка
склалася в класі, змушує їх розмовляти російською мовою, особливо на
перервах.

Також, змінилися результати відповідей на питання № 18, 21, 23 у бік
підвищення показників російської мови. Дані результати, на нашу думку,
не потребують коментарів. За допомогою анкетування ми визначили, що
українська мова як державна ще не посіла належного місця в галузі
освіти. У місті Бердянську внаслідок мовної політики встановилась
“гармонійна двомовність” – стійке, врівноважене функціонування
української й російської мов, звідси – і вільне володіння цими мовами.

Результати дослідження можуть бути використані для подальшої розробки
соціолінгвістичних проблем щодо мовної ситуації, білінгвізму; для
планування мовної політики обласної, районних та міських адміністрацій.

Література

Аврорин В.А. Двуязычие и школа // Проблемы двуязычия и многоязычия. М.,
1972. С.49 – 62.

Алпатов В.М. 150 языков и политика /1917-2000/. М., 2000.

Жлуктенко Ю.О. Мова етнічної групи в світлі теорії мовної варіативності
// Мовознавство. 1988. № 1. С. 3.

Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность. М.: Наука, 1987. 263 с.

Михальченко В.Ю. Национально-языковые конфликты в бывшем СССР // Язык в
контексте общественного развития. М., 1994. С.223.

Розенцвейг В.Ю. Языковые контакты. Лингвистическая проблематика. Л:
Наука, 1972. 80 с.

Степанов Г.В. Типология языковых состояний и ситуаций в странах
романской речи. М., 1976.

Трескова С.И. Методика измерения в социолингвистике // Принципы и методы
социолингвистических исследований. М., 1989. С. 7-30.

Weinreich U. Languages in contact. 1953.V.1.

Haugen E. Languages in contact. Procceedings of the VIII International
Congress of Linguists.Oslo, 1958. Р. 771-775.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020