.

Особливості формування доказової інформації в ході проведення слідчих дій (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
220 1384
Скачать документ

Реферат на тему:

Особливості формування доказової інформації в ході проведення слідчих
дій

Термін слідчі дії часто вживається в кримінально-процесуальному
законодавстві. Наприклад, у Кримінально-процесуальному кодексі України
(далі КПК) він виявлений більше ніж в 30 статтях. Однак законодавець не
розтлумачує цю понятійну категорію і не роз’яснює її зміст, як це
зроблено стосовно інших юридичних термінів (ст. 32 КПК).

Неоднозначно це питання вирішується і в правовій літературі [1, с. 92;
2, с. 484; 3, с. 14]. Ми поділяємо позицію І.Є. Биховського, який
слідчими вважає лише ті процесуальні дії, які направлені на виявлення,
закріплення, вилучення і дослідження доказів і характеризуються наявною
в кримінально-процесуальному кодексі спеціальною процедурою їх
проведення [5, с. 49].

Складна природа слідчих дій розкривається в дослідженні процесу
формування доказової інформації в ході їх проведення. Процес формування
доказової інформації прийнято поділяти на дві стадії, яким відповідає
спочатку відображення події злочину в об’єктивній дійсності
(матеріальному середовищу і в свідомості людей), а потім перенесення цих
відображень в протокол особою, яка проводить слідчу дію. Все те, що
міститься між початком процесу утворення слідів злочину і завершенням
процесу реалізації процесуальної форми, і є змістом формування доказової
інформації в ході проведення слідчих дій.

Злочин як явище об’єктивної дійсності, взаємодіючи з оточуючим
середовищем, викликає в ній як різноманітні зміни матеріальних об’єктів
і зв’язків між ними, так і зміни в психіці людей, які спостерігали цю
подію. Ці зміни (сліди) є результатом “первинного відображення” злочину
в оточуючому середовищі. Отже, подія злочину в процесі відображення на
різних об’єктах живої і неживої природи [6] залишає про себе різні види
сигналів, які прийнято називати (використовуючи термінологію теорії
інформації) сигналами-відображеннями. У кожному такому сигналі
розрізняють зміст (інформаційний сигнал) і форму його існування та
передачі (носій інформації). Залежно від носія розрізняють інформацію,
яка зафіксована на матеріальних об’єктах, і інформацію, яка зафіксована
в свідомості очевидців. Так у результаті події злочину в матеріальній
обстановці у вигляді різноманітних змін властивостей і структури
матеріальних об’єктів, відображається інформація про злочин, яка має
сигнальний характер і зовні виступає у вигляді різних слідів взаємодії
або ознак, зумовлених природними законами механізму їх утворення.
Сигнальна інформація завжди виражена в фізичних ознаках: протяжності,
формі, об’ємі, кольорі, температурі, запахах. Такими є місце події,
місцевість, приміщення, розшукувані предмети і документи, їх
місцезнаходження.

Інший процес відображення події злочину в свідомості людини. Вплив
злочинної події в цьому випадку викликає психічні реакції, які
формуються і закріплюються в свідомості людини у вигляді образа
сприйнятої події або окремих її сторін. Ця інформація є знаковою
(вербальною) і на момент проведення слідчої дії являє собою наповнені
змістом наглядні образи сприйнятої події, а також більш узагальнені
відображення у вигляді понять і суджень.

Незважаючи на вказані відмінності, природа “схованих” у свідомості
людини відбитків-образів така ж матеріальна, як і природа слідів,
залишених злочином на матеріальних об’єктах. Проте на відміну
відматеріальних, як правильно відзначають Р.С. Бєлкін і А.М. Вінберг, за
своєю “фактурою” вони такі, що не можуть бути сприйняті стороннім
стосовно них спостерігачем [7, с. 178]. Відтворення (“зняття”)
зафіксованої в свідомості людини інформації можливе лише з допомогою
знаків мови (усної чи письмової), які мають, як відомо, похідний
характер від відповідних понять і образів реальних явищ, сприйнятих
особою, що їх спостерігала. Розглядаючи зв’язок знака і образа,
А.М. Коршунов зауважує, що, незважаючи на те, що знак виступає носієм
інформації, засобом матеріалізації образа і передачі його змісту,
образом він не є за браком суттєвої ознаки образа – гносеологічної
подібності з об’єктом [8, с. 33-34].

На відміну від слідоутворення в неживій природі, де зв’язок між
слідоутворюючим (подія злочину) і слідосприймаючим об’єктом (матеріальне
середовище) завжди безпосередній, зв’язок між знаком і об’єктом умовний,
створений самими людьми в процесі спілкування в словесній формі для
однозначної передачі і сприйняття відповідних повідомлень про них.
А.М. Коршунов правомірно вказує, що мова з об’єктом перебуває на в
причинному зв’язку, а в функціональному відношенні [8, с. 34].

b

??a?икористання. Збирають доказову інформацію про подію злочину, яка має
сигнальний характер, шляхом проведення слідчих дій, які ґрунтуються на
безпосередньому спостереженні слідчим відображуваних об’єктів (огляд,
освідування, обшук, виїмка та ін.). Особливість указаних дій полягає в
тому, що безпосередньо сприйняті слідчим фізичні ознаки і стани
матеріальних об’єктів формують в його свідомості певний образ, який
потім трансформується в протокольний опис. Особливе становище слідчого
під час проведення і протоколювання таких слідчих дій дає можливість
пояснити, чому законодавець установив систему спеціальних гарантій,
дотримання яких покликано сприяти одержанню і закріпленню в протоколах
достовірних, повних і об’єктивних даних. Зокрема, проводячи слідчі дії,
які ґрунтуються на безпосередньому сприйнятті фізичних ознак того чи
іншого об’єкта, закон передбачає обов’язкову участь “не зацікавлених у
справі осіб”, так званих понятих, покликаних засвідчити факт, зміст і
наслідки дій, під час проведення яких вони були присутні(. Зауваження
понятого з приводу проведених слідчих дій підлягають обов’язковому
занесенню в протокол (ст. 127 КПК).

Збирають же знакову інформацію з допомогою слідчих дій, в основі яких
лежить метод опитування (допит, очна ставка). Проводячи ці дії, слідчий
безпосередньо не спостерігає відображуючий злочинну подію об’єкт, а
одержує вербальну інформацію про нього від інших осіб у готовій
суб’єктивно-образній формі. Цю інформацію він оцінює і відповідно до
вимог закону фіксує в протоколі, засвідчивши підписами допитуваних осіб
правильність записів у ньому. Тому під час проведення допиту закон не
передбачає участі понятих. Посвідчувальну функцію тут виконують
допитувані особи (свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений).

Кримінально-процесуальне законодавство передбачає низку слідчих дій
(пред’явлення для впізнання, відтворення обстановки і обставин події), у
ході проведення яких формується неоднорідна за своєю природою інформація
(сигнальна, знакова), оскільки вона є відображенням неоднорідних
об’єктів (показання особи, властивості предметів, зміни обстановки,
сліди та ін.). Тому умови формування її дещо відрізняються від умов
формування розглянутих вище слідчих дій. Доказова інформація тут
формується у результаті аналізу слідчим раніше одержаних даних з певних
джерел (свідок, потерпілий, обвинувачений, підозрюваний), зіставлення їх
з елементарними відображеннями на матеріальних предметах, оцінки
виявлених причинних, просторових, часових та інших зв’язків з
розслідуваною подією. Отже, в цих випадках мова йде не про просте
підсумовування двох потоків доказової інформації, а про якісно нову
інформацію, яку вдається добути в результаті об’єднання і зіставлення
двох окремо існуючих систем. Наприклад, під час пред’явлення для
впізнання слідчий сприймає об’єднану інформаційну систему, елементами
якої є: а) показання особи; б) властивості і ознаки предметів; в) збіг
або розбіжність першого і другого.

Враховуючи відмінності умов формування і методів одержання доказової
інформації, закон встановлює і різний режим використання її в ході
доказування в кримінальній справі. Зокрема, дані про подію злочину, які
мають доказове значення, зафіксовані в протоколах слідчих дій на
підставі безпосереднього виявлення і вивчення слідчим сигнальної
інформації на місці події або в окремих речових доказах,
використовуються в ході доказування, наприклад у судовому засіданні, як
правило, шляхом оголошення змісту протоколу огляду, доданих до нього
фотографій та інших матеріалів, що пояснюють його зміст.

Показання ж про подію злочину або її окремі обставини, зафіксовані в
протоколах допиту, в судовому засідання сприймаються не з протоколу, а в
формі безпосередньої розповіді про неї особи, яка є її першоджерелом,
наприклад свідка, потерпілого, підсудного (за винятком випадків,
передбачених ст. 301, 306 КПК).

Література

Гусаков А.Н. О понятии следственных действий по собиранию доказательств
// Вестн.Моск. ун-та. Серия ХІІ. Право. – 1972. – №5.

Теория доказательств в советском уголовном процессе. – М., 1973.

Ларин А.Н. Следственные действия (определение понятия и терминология).
// Оптимизация расследования преступления. – Иркутск, 1982.

Іщенко В.М. Протоколи слідчих і судових дій та інші документи як джерела
доказів у кримінальному судочинстві: Автореф. дис. канд. юр. наук. –
К.,2002.

Быховский И.Е. Процессуальная регламентация следственных действий //
Вопросы борьбы с преступностью. – 1974. – Вып. 21.

Про особливості відображення події злочину в живій і неживій природі. //
Полевой Н.С. Криминалистическая кибернетика. – М., 1989.

Белкин Р.С., Винберг А.И. Криминалистика и доказывание (методологические
проблемы). – М., 1969.

Коршунов А.М. Отражение, деятельность, познание. – М., 1979.

(Проводячи освідування, законодавець передбачає не обов’язкову участь
понятих, а покладається на розсуд слідчого. Проте до 1992 року під час
освідування присутність понятих була обов’язковою.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020