.

Склад судових витрат у кримінальному процесі України: реалії і перспективи (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
223 2216
Скачать документ

Реферат на тему:

Склад судових витрат у кримінальному процесі України: реалії і
перспективи

Розвиток Української держави сьогодні перебуває на етапі докорінного
реформування практично усіх сфер суспільного життя. Не обминув процес
реформування і правової системи України. Відбувається реформування
судової системи, прокуратури, розробляються проекти законів і кодексів
майже у кожній галузі права. Реформується і кримінально-процесуальне
законодавство: до нього вносять істотні зміни і доповнення, окрім того,
підготовлений вже четвертий варіант проекту нового
Кримінально-процесуального кодексу України. На тлі такого суцільного
реформування виникає гостра потреба приділити відповідну увагу
невеликому, проте надзвичайно важливому інституту кримінального процесу
– судовим витратам. Важливість цього інституту насамперед виявляється
сьогодні у зв’язку з економічними труднощами, які переживає наше
суспільство, коли будь-яка діяльність спирається на матеріальну основу,
а судові витрати становлять певну частку матеріальних затрат, яких
зазнають правоохоронні органи в процесі своєї діяльності [1, с.29-31].
Така ситуація потребує від правників нового, нестандартного підходу до
аналізу проблеми судових витрат, який варто враховувати під час
підготовки проекту КПК.

У чинному КПК України судовим витратам присвячені лише три статті: 91,
92,93. Наукових розвідок цієї проблеми, як колишніх радянських так і
сучасних, дуже мало і всі вони, здебільшого, дещо застарілі. Серед них
можна виділити лише статті Н.А.Сидорової [8,с.72-75], В.Недвиженко і
Н.Мазуркевич [4, с.33-34] та Л.Шохи [14, с.42-44], в яких проблема
судових витрат аналізується з позиції нових підходів. Однак, як
видається, і ці праці не торкаються або ж не розв’язують важливих
проблем, які стосуються судових витрат і є актуальними сьогодні. Однією
із цих проблем є проблема складу судових витрат. У чому ж вона полягає?
Відповідь на це запитання можна отримати, проаналізувавши ст.91 КПК
України, яка визначає склад судових витрат. Згідно із цією статтею
судові витрати складаються:

1) із сум, що видані і мають бути видані свідкам, потерпілим, експертам,
спеціалістам, перекладачам і понятим;

2) із сум, витрачених на зберігання, пересилання і дослідження речових
доказів;

3) з інших витрат, що їх зробили органи дізнання, попереднього слідства
і суд при провадженні у даній справі.

Поверхневий аналіз цієї статті породжує як мінімум два запитання. Перше
з них – що це за суми, які видані і мають бути видані свідкам,
потерпілим, експертам, спеціалістам, перекладачам і понятим? Друге – що
являють собою інші витрати, які зробили органи дізнання, попереднього
слідства і суд при провадженні у даній справі?

Щоб отримати відповідь на перше запитання, необхідно звернутися до
Інструкції “Про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати
винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього
слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких
перебувають справи про адміністративні правопорушення та виплати
державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх
працівниками функцій експертів і спеціалістів” (надалі – Інструкція),
затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 року
№710. З неї випливає, що суми ці складаються із винагороди, яка
виплачується вищепереліченим особам за відрив від звичайних занять, якщо
вони не є працівниками підприємств, установ чи організацій, а якщо
зазначені особи проживають в іншому населеному пункті, – вартості
проїзду до місця виклику і назад, витрат пов’язаних із наймом житлового
приміщення і добових, вартості експертизи – собівартості проведеної
роботи(заробітна плата, оплата відрядження, вартість матеріалів,
накладні витрати), а також рентабельності у межах 25% собівартості, якщо
вона проводилась експертами науково-дослідних установ судової експертизи
та винагороди, яка виплачується експертам, спеціалістам і перекладачам.

Відповідь на друге запитання міститься у постанові Пленуму Верховного
Суду України №11 від 7 липня 1995 р. “Про відшкодування витрат на
стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових
витрат”. Згідно з п.9 цієї постанови, до інших судових витрат (п.3 ст.91
КПК) слід відносити витрати, пов’язані із збиранням і дослідженням
доказів у справі, а саме: на відшкодування вартості речей, зіпсованих
або знищених у процесі відтворення обстановки і обставин події або
проведення експертизи; на оплату особам, які запрошуються під час
проведення впізнання (крім обвинувачених і підозрюваних); на оплату
робіт з ексгумації трупа тощо [5, с.48].

Проте ці роз’яснення проблеми повністю не вирішили. Так помічник
прокурора Орджонікідзевського району міста Харкова Л. Шоха вважає, що
всі витрати, яких зазнали органи дізнання, попереднього слідства і суд у
провадженні у тій чи іншій справі, є судовими витратами і повинні,
відповідно до ст.93 КПК України, стягуватися з засуджених осіб. Оскільки
ж ст.91 КПК не вилучає з числа судових витрат сум, виплачених як
заробіток працівникам правоохоронних органів, то ці суми також, на його
думку, мають стягуватися із засуджених осіб [14, c.42]. Однак заробітну
плату працівників правоохоронних органів не можна відносити до судових
витрат, оскільки вони є державними службовцями, які виконують свої
обов’язки у справі забезпечення законності і правопорядку, а не лише
займаються розслідуванням злочинів, причому роблять це не всі працівники
цих органів і отримують за це відповідну заробітну плату. Віднесення
заробітної плати правоохоронців до складу судових витрат перетворило б
їх з державних службовців на підприємців і створило б умови для
зловживань цих осіб з метою збільшення своєї заробітної плати, що
недопустимо.

Варто зауважити, що наявного нормативного визначення складу судових
витрат недостатньо для ситуації, що склалася сьогодні, коли дійсний стан
справ значно випередив межі свого правового регулювання. Нині, коли
значну частину державних підприємств, установ, організацій, так чи
інакше причетних до розслідування злочинів, замінили приватні і
колективні, виникли нові витрати, пов’язані із здійсненням провадження у
справі, які було б просто безпідставно не відносити до складу судових
витрат, оскільки судові витрати в цілому – це витрати, пов’язані із
розслідуванням злочину, вчиненого особою, яку суд визнав винною у його
вчиненні, і було б цілком справедливо, якби ця особа відшкодовувала такі
витрати. Більше того, слід відмітити, що у зарубіжному
кримінально-процесуальному законодавстві склад судових витрат
визначається значно ширше і точніше, ніж в українському, що також
свідчить про недосконалість українського законодавства про судові
витрати.

Для підтвердження викладеного можна навести приклад правового
регулювання складу судових витрат в інших державах. Передусім зупинимо
увагу на Російській Федерації, правова система якої найбільш подібна до
української. Склад судових витрат у діючому КПК РФ передбачений у ст.105
[11, с.125]. Він не набагато відрізняється від того, що передбачено в
українському КПК. Хоча треба визнати позитивним той момент, що у
російському законі до судових витрат віднесені суми, виплачені
захисникові, який брав участь у провадженні справи за призначенням, без
укладення угоди з клієнтом. Мабуть, це справедливо з огляду на те, що
судові витрати – це витрати, пов’язані із здійсненням провадження у
справі, які стягуються з засудженого, а в окремих випадках зараховуються
на рахунок держави. Враховувати треба і те, що витрати ці спочатку
покриває держава в особі органів дізнання, попереднього слідства, суду
чи управління юстиції у зв’язку із здійсненням провадження у справі, а
також і тому, що було б несправедливо, коли б держава оплачувала роботу
адвоката, що захищав особу, яка визнана судом винною у вчиненні злочину.

Крім того, зазначимо, що у Російській Федерації також готується новий
КПК і вже підготовлено три його проекти, у яких питанню складу судових
витрат приділено значно більше уваги, ніж у чинному кодексі [9]. З цих
проектів на найбільшу увагу заслуговує проект, підготовлений робочою
групою Міністерства юстиції Російської Федерації, в якому судовим
витратам присвячена Гл. 15, а названі витрати іменуються “процесуальними
витратами”.

Згідно із ст.127 цього проекту, “Процесуальні витрати складаються з:

1) сум, виплачених свідкам, потерпілим і їхнім представникам, експертам,
спеціалістам, перекладачам, понятим на покриття їхніх витрат, пов’язаних
з прибуттям до місця проведення процесуальних дій і назад, для найму
житла, а також добових;

2) сум, виплачених свідкам, потерпілим і їх представникам, понятим, які
не мають постійного заробітку, за відрив їх від звичайних занять;

3) сум, виплачених свідкам, потерпілим і їх представникам, понятим, які
працюють і мають постійний заробіток на відшкодування неотриманої ними
заробітної плати за весь час, затрачений ними у зв’язку з викликом в
органи дізнання, до дізнавача, слідчого, прокурора або в суд;

4) винагороди, виплаченої експертам, перекладачам, спеціалістам за
виконання ними своїх обов’язків на дізнанні, попередньому слідстві або в
суді, крім випадків, коли ці обов’язки виконувалися в порядку службового
завдання;

5) сум, виплачених за надання захисником юридичної допомоги у випадку
звільнення підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного від їх оплати або
за участь адвоката у дізнанні, попередньому слідстві або в суді за
призначенням, без укладення угоди з клієнтом;

6) сум, витрачених на зберігання і пересилання речових доказів;

7) сум, затрачених у зв’язку з розшуком підозрюваного, обвинуваченого та
підсудного, який переховується від слідства і суду;

8) сум, затрачених на проведення експертизи в експертних установах;

9) сум, затрачених на розшук обвинуваченого, який переховувався від
слідства і суду;

10) інших витрат, зроблених при провадженні у кримінальній справі”[7,
с.35].

Цей проект кримінально-процесуального закону найбільш повно визначає
склад судових витрат і, як видається, є найбільш прийнятним для
затвердження, хоча пункти 7 і 9 у ньому фактично повторюють один одного,
тому п.7 можна було б не вводити. Особливо привабливим видається
положення про віднесення до складу процесуальних витрат сум, виплачених
свідкам, потерпілим та їхнім представникам, понятим, які працюють і
мають постійний заробіток, на відшкодування неотриманої ними заробітної
плати за весь час, затрачений ними у зв’язку з викликом в органи
дізнання, до дізнавача, слідчого, прокурора або в суд, оскільки в
умовах, коли значна частина підприємств, установ, організацій є
приватними чи колективними, а не державними, незаконно було б
зобов’язувати їх зберігати середню заробітну плату вищепереліченим
особам за час їхнього перебування у відповідних правоохоронних органах
чи суді. Справедливим видається також положення про віднесення до складу
судових витрат сум, затрачених на розшук підозрюваного, обвинуваченого
та підсудного.

Цікавим і вартим уваги є склад судових витрат, передбачений КПК
Республіки Польща, який був прийнятий і затверджений 6 червня 1997 р. та
набрав законної сили з 1 січня 1998 р. У цьому кодексі судовим витратам
присвячена Гл.14, яка називається “Кошти процесу” [3, c.345]. У ній
термін “кошти процесу” є узагальнюючим і охоплює 1) судові кошти, що за
своєю суттю відповідають судовим витратам у КПК України і
2) об(рунтовані витрати сторін, у тому числі пов’язані з призначенням у
справі одного захисника чи представника (п.1ст.616). Судові кошти, у
свою чергу, складаються з: 1) виплат і 2) витрат, яких зазнала Державна
Казна з моменту початку провадження. Стосовно “виплат” у польському КПК
немає подальших роз’яснень. У ст.617 є лише вказівка на те, що види і
розміри виплат, а також засади та порядок їх обчислення визначається
окремим законом. Що ж до витрат, яких зазнала Державна Казна, то у п.1
ст.618 передбачено, що це витрати з приводу:

1) доставки повісток та інших повідомлень;

2) переїздів суддів, прокурорів й інших осіб, пов’язаних з провадженням
у справі;

3) приводу і перевезення обвинуваченого, свідків і експертів;

???????¤?$????+?4) оглядів і досліджень, проведених у ході провадження,
а також пересилання і зберігання вилучених предметів та їх продажу;

5) оголошень у пресі, радіо і по телебаченню;

6) виконання рішення, у тому числі про забезпечення можливих майнових
стягнень, якщо стягнення ці були призначені з відрахуванням коштів
утримання в карному закладі і коштів перебування у лікувальних закладах
на психіатричному обстеженні;

7) виплати належних коштів свідкам і перекладачам;

8) коштів медичного провадження;

9) поточних витрат або виплат спеціальним органам, які були зобов’язані
дати певні висновки;

10) виплат, передбачених за надання інформації з реєстру засуджених;

11) неоплаченої сторонами правової допомоги адвоката, призначеного
державою.

Як видно з цієї норми, польський КПК набагато ширше визначає склад
судових витрат порівняно з українським законодавством та й порівнюючи з
російськими проектами відповідних норм. Очевидно, польський
законотворець мав рацію, оскільки, аналіз практичної діяльності
правоохоронних органів та суду свідчить про наявність ще й інших витрат
держави у зв’язку з провадженням у кримінальній справі, які варто
враховувати, визначаючи поняття судових витрат, та ввести їх у зміст
нового КПК України. Заслуговує на увагу розподіл усіх процесуальних
коштів на судові кошти і об(рунтовані витрати сторін, що пов’язано з
реалізацією принципу змагальності у кримінальному процесі і приділенням
більшої уваги справам приватного обвинувачення, до чого також прагнемо і
ми, і перший крок у цьому вже зроблено у діючому кодексі, зокрема ст.27
КПК визначає перелік кримінальних справ, які можна порушувати лише за
заявою потерпілого.

Певний інтерес з приводу складу судових витрат становить і
кримінально-процесуальне законодавство Франції. Згідно з декретом
№88-600 від 6 травня 1988 р., яким внесено зміни і доповнення до КПК
Франції 1958 р., судовими витратами у кримінальній справі є:

витрати, пов’язані з перевезенням підсудних, обвинувачених або
засуджених в місця проведення допитів, якщо це перевезення не може бути
здійснене за допомогою автомобіля, призначеного для перевезення
засуджених;

витрати, пов’язані з перевезенням кримінальних справ і речових доказів;

витрати з екстрадиції підсудних, обвинувачених або засуджених;

витрати на виконання судових доручень і інші витрати, пов’язані з
кримінальним процесом з участю міжнародного елемента;

витрати, пов’язані з виплатою гонорару експертам, перекладачам і особам,
які ведуть соціальне або персональне розслідування, або сприяють
юридичному контролю, передбаченому ст.138 КПК;

витрати, пов’язані із затриманням;

витрати, пов’язані з ексгумацією, відновленням або іншими технічними
роботами;

компенсації, які надаються магістратам і секретарям суду у випадку
витрат на проїзд до місця виконання ними своїх обов’язків;

поштові і телеграфні витрати, витрати на перевезення пошти на цілі
кримінального процесу;

витрати на газетні оголошення і публікації наказів, судових постанов та
рішень;

компенсації потерпілим від судової помилки, а також витрати, пов’язані з
переглядом справ, коли обвинувачений звільняється від сплати судових
витрат [2, с.74-75].

З викладеного чітко вимальовується далекоглядність французького
законодавця, який передбачає навіть судові витрати в кримінальному
процесі з “міжнародним елементом”, але тут треба брати до уваги те, що
ця норма будувалася французами з урахуванням специфіки функціонування
їхньої правової системи і суспільних відносин у цілому.

Однак, аналізуючи зарубіжне законодавство, зазначимо, що не у всіх
державах КПК так детально визначають склад судових витрат. Наприклад, у
КПК Угорської Народної Республіки 1953р, ст.243 лише вказує, що
витратами у кримінальному провадженні вважаються усі витрати, починаючи
з порушення справи до завершення виконання вироку, затрати приватного
обвинувачувача і підсудного, витрати та винагороди представників
приватного обвинувачувача і захисника [13, с.132-133]. КПК Федеративної
Республіки Німеччини у ст.462а вказує, що витратами провадження є
виплати і затрати казни. До витрат провадження відносяться також
затрати, пов’язані з підготовкою публічного обвинувачення, виконанням
покарання за вчинене діяння, та витрати, пов’язані з клопотанням про
відновлення провадження, яке закінчилось вироком, що набрав законної
сили, і підготовкою відновленого провадження, а також викликані
клопотанням засудженого. Крім того, до необхідних витрат учасників
німецький законодавець відносить витрати за необхідну затрату часу
свідкам згідно з правилами про відшкодування їм витрат, а також виплати
адвокату [12, с.196]. Подібна ситуація була відображена і в КПК
колишньої Німецької Демократичної Республіки [10, с.246-248].

Законодавчий досвід регулювання судових витрат перелічених європейських
держав може прислужитися для українського національного законодавства,
яке (рунтовно реформується. В Україні вже є проект КПК станом на серпень
1999 р., підготовлений робочою групою Кабінету Міністрів України, в
якому судовим витратам присвячена Гл.18, названа “Процесуальні витрати
та їх відшкодування”. Вважаємо, що автори цього проекту об(рунтовано
замінили термін “судові витрати” більш точним і ширшим терміном
“процесуальні витрати”, який охоплює витрати, які можливі на будь-яких
стадіях кримінального процесу. Термін “судові витрати” є дещо звужуючим,
адже з його змісту випливає, що такі витрати зазнає тільки суд або що
вони можуть виникнути лише в стадії судового розгляду. Однак, на наш
погляд, ще більш точним був би термін “кримінально-процесуальні
витрати”, оскільки він, охоплюючи витрати, які можливі у кримінальному
процесі на усіх його стадіях, крім того відмежовує їх від витрат, які
можливі у цивільному процесі.

Стаття 95 цього проекту визначає склад процесуальних витрат. Відповідно
до неї, “процесуальні витрати складаються із сум: 1) виплачених свідкам,
потерпілим, позивачам та їх представникам, судовим експертам,
спеціалістам, перекладачам, понятим у зв’язку з понесеними витратами на
проїзд, найм житла та добових; 2) виплачених свідкам, потерпілим,
позивачам та їх представникам, судовим експертам, спеціалістам,
перекладачам, понятим, які не мають постійного заробітку, за
відволікання їх від звичайного зайняття; 3) винагороди, яка виплачена
судовим експертам, спеціалістам, перекладачам за виконання ними своїх
обов’язків під час дізнання, досудового слідства чи у суді, крім
випадків, коли ці обов’язки виконувались у порядку службового завдання;
4) витрачених на зберігання, перевезення і пересилання речових доказів;
5) витрачених на проведення експертних досліджень”[6, с.98].

Отже, склад процесуальних витрат, передбачених у проекті КПК, дещо
ширший від того, що міститься у чинному кодексі, хоча невідомо, чому до
нього віднесені витрати у зв’язку з явкою до відповідних правоохоронних
органів та в суд позивача і його представника та виплатою їм винагороди
за відрив від звичайних занять. Проте, а це підтверджує аналіз
зарубіжного законодавства, такий склад процесуальних витрат далеко не
повно відображає можливі витрати, пов’язані із здійсненням провадження у
справі, які з урахуванням принципу справедливості слід було б
передбачити у законодавстві і, за певними винятками, стягувати з
засудженого.

З урахуванням викладеного, кримінально-процесуальні витрати мають
складатися із сум:

1) виплачених свідкам, потерпілим та їхнім представникам, судовим
експертам, спеціалістам, перекладачам, понятим, пов’язаних з витратами
на проїзд до місця проведення процесуальних дій і назад, найм житла та
добових;

2) виплачених свідкам, потерпілим та їхнім представникам, судовим
експертам, спеціалістам, перекладачам, понятим, які не мають постійного
заробітку, за відрив від звичайних занять;

3) виплачених свідкам, потерпілим та їхнім представникам, спеціалістам,
перекладачам, понятим, які працюють і мають постійний заробіток на
відшкодування неотриманої ними заробітної плати за весь час, затрачений
ними у зв’язку з викликом до органів дізнання, слідчого або в суд та
експертам у зв’язку з викликом до цих органів для давання роз’яснень чи
доповнення висновку експерта;

4) винагороди, яка виплачена спеціалістам, перекладачам за виконання
ними своїх обов’язків під час дізнання, досудового слідства чи у суді,
крім випадків, коли ці обов’язки виконувались у порядку службового
завдання;

5) витрачених на зберігання і перевезення речових доказів;

6) витрачених на оголошення і повідомлення у пресі, радіо і по
телебаченню;

7) виплачених захиснику за надання юридичної допомоги у зв’язку з участю
у дізнанні, досудовому слідстві чи суді за призначенням, без укладення
угоди з клієнтом;

8) витрачених на поштові і телеграфні послуги;

9) на покриття вартості проведених експертиз та інших досліджень, крім
тих, що виконувались у порядку службового завдання;

10) витрачених на відшкодування вартості речей, які були зіпсовані або
знищені під час проведення слідчих та інших процесуальних дій (слідчий
експеримент, відтворення обстановки і обставин події, ексгумація трупа,
фотографування тощо) та на їх відновлення;

11) витрачених на розшук підозрюваного, обвинуваченого або підсудного;

12) витрачених на оплату відрядження дізнавача, слідчого, прокурора,
судді з приводу провадження по справі.

Щодо витрат, передбачених у п.9, то тут необхідно враховувати, що
вартість експертизи, а також досліджень, складається із собівартості
проведеної роботи (заробітна плата, оплата відряджень, вартість
матеріалів, накладні витрати) подібно, як це передбачено у п.12 уже
згадуваної інструкції.

Ось таким, як видається, мав би бути склад кримінально-процесуальних
витрат, щоб охоплювати реальні витрати у справі, які повинні стягуватися
з засудженого (за певними винятками). Крім того, визначаючи склад
кримінально-процесуальних витрат саме таким чином, створюються більш
сприятливі умови для реального їх стягнення. Умови ці полягають у тому,
що, маючи такий широкий перелік витрат, які входять до складу судових,
дізнавач, слідчий чи суддя будуть зобов’язані документально фіксувати
їх, якщо вони справді матимуть місце. На завершальній стадії
кримінального процесу на підставі цих документів витрати ці будуть
стягуватися із засуджених за рішенням суду. Вичерпний і точний перелік
судових витрат, передбачений у законодавстві, також покладе край
суперечкам з приводу того, що відносити до них. Разом з тим у разі
виникнення нових витрат, які за їхньою природою слід відносити до
судових, норму КПК про склад судових витрат можна буде доповнити.

Література

ДемидовВ.Н. Уголовный процесс и материальные затраты. – М.:Изд-во СПАРК,
1995.

Законодательство зарубежных стран: Реферативный сборник. – 1989.

Kodeks karny, postepowania karnego, karny wykonawczy. Wydawnictwo
Zrzeszenia Prawnikow Polskich. – Warszawa, 1997.

Недвиженко В., Мазуркевич М.До питання про судові витрати // Радянське
право. – 1988. – №3.

Право України. – 1995. – №9-10.

Кримінально-процесуальний кодекс України. Проект. – К.: Право, 1999.

Российская газета. – 1994. – №11.

Сидорова Н.А.Понятие судебных издержек в советском уголовном процессе //
Правоведение. – 1987. – №1.

Уголовно-процессуальное законодательство Союза ССР и РСФСР.
Теоретическая модель. – М.,1989. – С.190– 191; Российская юстиция. –
1994. – №9. – С.2-9.; Российская газета. – 1994. – №11. – С.35.

Уголовно-процессуальный кодекс Германской Демократической Республики. –
М., 1972.

Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации. – М., 1993.

Уголовно-процессуальный кодекс Федеративной Республики Германии. – М.,
1994.

Уголовный и уголовно-процессуальный кодексы Венгерской Народной
Республики. – М., 1953.

Шоха Л.Про матеріальний стан правосуддя і судові витрати // Право
України. – 1993. – №5-6.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020