Реферат на тему:
Способи картографічних позначень на карті хімічної та нафтохімічної
промисловості
Картографічними позначеннями називають застосовані на карті позначення
різних об’єктів та їх характеристик. Знаки та їх системи утворюють
штучну мову – мову карти. Вони виконують такі функції: 1) вказують на
вид об’єктів, їх кількісні та якісні характеристики; 2) визначають
просторове їх положення, планові розміри, форму; 3) інколи передають їх
зміну у часі чи переміщення. За особливістю відображати (моделювати)
простір виділяють знаки: 1) позамасштабні, які різняться за формою,
величиною, кольором, орієнтуванням, внутрішньою структурою (будовою),
яскравістю; 2) лінійні, які різняться за шириною (величиною), кольором,
малюнком (структурою), яскравістю; 3) площинні, які різняться за
кольором, а також за величиною, формою, орієнтуванням, яскравістю та
структурою значків, які заповнюють контур. Існують наступні способи
картографічних позначень:
1. Спосіб значків використовують для показу місцеположення об’єктів, які
не виражаються в масштабі карти, або займають меншу площу, ніж сам знак,
або взагалі явищ, локалізованих в пунктах. За формою розрізняють
геометричні, буквені та наочні (символічні та натуралістичні) значки.
Кількісні характеристики явища передаються розміром значка. При цьому
використовують абсолютну або відносну шкалу. Як при абсолютній, так і
при умовній співрозмірності значків їх шкала може бути неперервною чи
ступінчатою. Для передачі сумарного (складного) явища використовують
структурні знаки, а динаміки явища – наростаючі знаки.
2. Спосіб лінійних знаків застосовують для передачі ліній в їх
геометричному розумінні, об’єктів лінійного простягання, які не
виражаються за своєю шириною в масштабі карти, об’єктів площинного
поширення. Використовують і такий прийом, коли кольорову чи штрихову
гаму розміщують з боку вздовж лінійного знаку, чи виносять в бік.
Динаміка, розвиток, зміна положення лінійних об’єктів легко передається
поєднанням лінійних знаків, які відносяться до різних моментів часу.
3. Спосіб ізоліній. Ізолініями називають криві на карті, які сполучають
точки із однаковим значенням кількісного показника. Ізолінії
застосовують для характеристики величини (інтенсивності) неперервних чи
поступово змінних в просторі явищ (температура і тиск повітря, опади,
висоти, магнітне схилення), а також для передачі співвідношень.
Інтервали між ізолініями стараються зберегти постійними, хоча межа
інтервалу залежить від меж, в яких коливається явище, та масштабу карти.
Система ізоліній із перемінним інтервалом називається шкалою ізоліній.
Ізолінії підписують (в розривах чи на їх кінцях), а проміжки між ними
фарбують в певний колір чи штрихують.
4. Спосіб якісного фону показує поділ території на однорідні в якісному
відношенні ділянки, виділені за певними природними, економічними,
соціальними чи політико-адміністративними ознаками. Він використовується
для характеристики явищ, які мають суцільне (клімат), значне (ґрунти) чи
масове (населення) поширення. Основними шляхами диференціації
території-є: 1) поділ її за типами місцевості; 2) індивідуальне
районування. Найпоширеніші класифікації базуються на основі однієї
конкретної якісної ознаки, інколи – двох-трьох або інтегральних ознак.
Для оформлення способу застосовують колір (“слабкі” та “сильні” художні
засоби), штрихову, буквену та цифрову індексацію. Для деяких
класифікацій розроблені універсальні шкали кольорів (геологічні карти).
5. Спосіб кількісного фону застосовують для поділу території за певним
кількісним показником – модуль, стоку, густота та глибина розчленування
рельєфу, кути нахилу тощо. Для цього карта розділяється на ділянки
відповідно до встановленої шкали. Як правило, використовують такі шляхи
диференціації: 1) попередньо районують територію – визначають
для кожного територіального підрозділу значення показника – відносять
цей підрозділ до відповідного ступеня в шкалі – оформляють як якісний
фон; 2) визначають значення кількісного показника на всій площі карти –
проводять межі ділянок відповідно до ступеня шкали – оформляють.
6. Спосіб локалізованих діаграм. Локалізовані діаграми відносять до
певних пунктів, точок чи площ і використовують для характеристики
сезонних та інших періодичних явищ – їх ходу, величини, тривалості,
ймовірності, повторюваності тощо (декадний, місячний чи річний хід
температур повітря чи ґрунту, кількість опадів, динаміка снігового
покриву, розподіл річкового стоку, напрям і сила вітру). Діаграми будуть
в декартовій та полярній системах координат у вигляді кривої розподілу
чи стовпчикової діаграми. Широко використовують “рози” – для
характеристики повторюваності та швидкості вітрів, повторюваності
вітрового хвилювання, повторюваності та швидкості морських течій.
!7. Крапковий спосіб використовується для картографування масових
розосереджених явищ через крапку (точку) чи іншу геометричну фігуру
однакового (чи різного) розміру, яка позначає однакову кількість одиниць
зображеного явища і розташована на карті в місці його фактичного
розміщення. На карту наносять певну кількість точок, густота яких дає
наочну картину розміщення явища. Важливим моментом виступає вибір “ваги”
точки – кількості одиниць, які виражають однією точкою. При цьому
використовують геометричний чи географічний спосіб розстановки точок.
Якщо ввести різнокольорові точки, то можна передавати не тільки
кількісні, але й якісні співвідношення, динаміку явища (його ріст та
зміни в розміщенні). Іноді точку замінюють іншою мініатюрною фігурою
(квадратиком, трикутником, прямокутником, рискою тощо), але суть не
міняється. Часто одне і те ж явище картографують “точкою” різної “ваги”.
Важливим моментом є вибір географічної основи, яку намагаються звести до
мінімуму, і виділяють на карті територію, де явище, що картографується,
відсутнє.
8. Спосіб ареалів. Ареалом називають область .поширення якого-небудь
явища. Він може бути неперервним, суцільним чи розсіяним. Розрізняють
ареали абсолютні та відносні. Для передачі ареалів на тематичних картах
використовують різні прийоми: обмеження ареалів суцільною чи пунктирною
лінією певного малюнка, фарбування ареалу, штрихування ареалу,
рівномірне розміщення в межах ареалу штрихових знаків (художніх чи
символьних значків) без передачі його меж, напис в межах границь,
окремий малюнок (Художній значок). Таке багатство прийомів оформлення
дає можливість на одній карті показати навіть ті ареали, які
перекриваються. На зоогеографічних та геоботанічних картах ареали
використовуються як основний спосіб.
9. Спосіб знаків руху. Знаки руху служать для передачі різних
просторових переміщень, які відносяться до природних чи
соціально-економічних явищ: морські течії, перельоти птахів, маршрути
експедицій, міграції населення, перевезення пасажирів та вантажів тощо.
Часто використовуються для передачі планів та ходу військових операцій,
передачі різних зв’язків – транспортних, економічних, торгових,
фінансових, політичних, культурних тощо. Знаки руху застосовують для
показу переміщення будь-яких явищ: крапкових, лінійних, площинних,
розсіяних, суцільних. За допомогою знаків руху можна передати шлях,
спосіб, напрям і швидкість переміщення, якість, потужність та структуру
рухомого явища. Основним графічним засобом для відображення руху і
зв’язків служать вектори, які різняться за орієнтуванням (напрямом),
формою, величиною (шириною), яскравістю, внутрішньою структурою. Іншим
засобом є стрічки (смужки) або епюри, різна ширина яких виражає
потужність потоку населення чи вантажів. Співрозмірність стрічок може
бути абсолютною чи умовною, неперервною чи ступінчатою.
10. Картодіаграма – спосіб зображення розподілу якого-небудь явища (його
кількісного показника чи показників) через діаграми, розміщенні на карті
в середині одиниць територіального поділу (найчастіше
адміністративного), і які характеризують сумарну величину явища в межах
кожної одиниці поділу. Найчастіше використовують лінійні (стовпчики,
смужки, довжина яких пропорційна величині зображуваного явища), площинні
(кола, квадрати, прямокутники, площа яких пропорційна величині
зображеного явища) та об’ємні (кулі, куби, об’єм яких пропорційний
величині зображеного явища) діаграми. Діаграмні фігури можуть бути
структурними, якщо кола, квадрати тощо діляться на частини відповідно до
складу (структури) зображеного явища а також двох чи трьохмірні
діаграми, які відображають два чи три незалежні, але взаємопов’язані
показники (посівна площа та середня урожайність – валовий збір).
Діаграмні фігури на ряд дат дають змогу судити про динаміку явища.
11. Картограма – спосіб зображення середньої інтенсивності явища в межах
одиниць територіального поділу, найчастіше адміністративного (густоти
населення, розораності, лісистості тощо). В картограмі використовують
відносні показники, отриманні в результаті ділення двох рядів абсолютних
величин, обрахованих для одних і тих же територіальних одиниць, або ж із
підрахунку процентних відношень. Для наочності кожну територіальну
одиницю зафарбовують чи штрихують так, щоб за інтенсивністю кольору чи
штриховки можна було судити про інтенсивність явища. Перевагою
картограми є її простота в побудові та сприйнятті.
Спосіб значків
видобуток кам’яної солі
Рівне місто Рівне
Спосіб лінійних знаків
річка Дунай
Спосіб ареалів
межі Хмельницької області
Спосіб локалізованих діаграм
позначення частки галузей у валовому обсязі продукції промислового
центру
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
