Реферат на тему:
Презумпція знання закону у кримінальному праві України
Ефективне оновлення чинного законодавства, викорінення з нього різного
роду протиріч, архаїзмів, колізій значною мірою залежить від знання та
застосування правових презумпцій. Зазначене безпосередньо стосується і
кримінально-правових відносин. На даний час, як ніколи, українська
наукова кримінальна „школа” потребує дослідження кримінально-правових
презумпцій. У цьому аспекті їх дослідження варто розпочати з історично
значущих, основоположних правових презумпцій – знання закону. Ця
презумпція безпосередньо пов‘язана з появою перших законів та
встановлює, що особа, порушник певної правової заборони не може
відговорюватись незнанням закону. Незважаючи на загальновідомість
зазначеної формули, стосовно дії цього презумпційного припущення
виникають дискусії, оскільки ще не повністю досліджені його юридичні
передумови, природа та наслідки.
Постає питання – що саме є основною умовою дії презумпції знання закону?
Цілісність апарату держави та правової системи забезпечується неухильним
виконанням та дотриманням законів, які повинні бути загальнодоступними
та доведеними до відома суспільства. Тому, основою імплементації у
психологію соціуму нормативних приписів є інформування цього соціуму про
діюче та нове законодавство. Юридичною передумовою презумпції знання
закону є обов‘язкове офіційне опублікування нормативного акту, оскільки
без дотримання такої процедури, громадяни, як суб‘єкти правовідносин, не
знатимуть про факт видання закону, його змісту, а відповідно не зможуть
дотримуватись його приписів.
Виникає зацікавленість питання щодо якого обсягу знань закону охоплює
поняття презумпції знання закону?
Строгович М. С., вважав, що в основі цієї презумпції знання закону
лежать загальні знання особи про закон, про правомірне і неправомірне
[1, с.207].
Незаперечним є той факт, що офіційне опублікування закону та наявність
реальної можливості ознайомитися із змістом конкретної правової норми
дозволяє припускати високий ступінь ймовірності знання громадянами норм
права. Для громадян така презумпція діє як обов’язок знання та
дотримання норм закону, а для правозастосовця – як обов’язок правильного
застосування закону, для законодавця ж – як вимога дотримуватись
принципів нормотворчості та належного, офіційного опублікування закону.
Враховуючи наведене, правильним буде визначити презумпцію знання закону
в якості припущення, що ” належним чином опублікований закон усім
відомий і з моменту його вступу у силу підлягає дотриманню усіма” [2,
с.36].
Щодо кримінального права та сфери дії у ньому цієї презумпції, є думки
вчених, що презумпція знання закону має лише кримінально-процесуальне
значення, а не матеріально-правове. Стосовно особи, яка вчинила злочин,
не потрібно доводити факт знання ним закону, в якому передбачається
відповідальність, адже таке презюмується.
?????????a?сять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не
передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування”.
Таким чином, у кримінальному праві презумпція знання закону виступає в
якості припущення про те, що будь-яка особа, вчиняючи протиправне
діяння, свідомо обізнана про його протиправність і посилання на незнання
закону не звільняє його від кримінальної відповідальності. Що ж до самої
особи, то вона може детально не знати тексту Кримінального кодексу, але
повинна знати негативне відношення держави, суспільства до протиправних
діянь і можливість настання негативних наслідків до порушників правової
заборони. Матеріально-правове значення цієї презумпції полягає в тому,
що вона є підставою, загальною умовою кримінальної відповідальності.
Постає питання: чи може зазначена презумпція впливати на припинення
кримінально-правових відносин? Чи спростовна вона? У правовій науці є
думки про те, що розглядуване презумпційне положення є незаперечним.
Однак, існує інша точка зору, прихильники якої допускають можливість її
спростування в залежності від кожного конкретного випадку [4, с.49].
Презумпція знання кримінального закону зводиться до припущення про те,
що особа знала, що вчинене ним протиправне діяння є
суспільно-небезпечним та караним.
Можливо, є необхідність прямого закріплення презумпції знання закону та
її спростування у кримінальному законі. Юридичній науці відомі погляди,
що спростування презумпції знання закону не може стосуватися: посадових
осіб, що повинні знати і вміти застосовувати закон; діянь, небезпека і
протиправність яких є загальновідомою через їх очевидність; та ін. [5,
с.32].
Хоча дана позиція є спірною, однак у сучасних умовах стрімкого розвитку
засобів інформації та зв‘язку ймовірність, що особа не знала про
протиправність свого діяння є незначною, та навіть винятковою. Особи, що
вчинили чи причетні до вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів
(вбивство, зґвалтування та ін.), суспільна небезпека яких є очевидною з
огляду на загальнолюдські, моральні та етичні цінності, не можуть
сподіватись на процес спростування презумпції знання закону. Відносно
такого кола злочинів повинна діяти категорична неспростовність
презумпційного положення, інакше в процесі слідства та судового розгляду
необхідність доведення в кожному випадку того, що обвинувачуваний знав
закон, приведе до зайвого обсягу непотрібної роботи.
Напевне, кримінальний закон виходить із припущення про наявність у
кожної особи, що досягла віку кримінальної відповідальності, здатності
усвідомлювати обставини й суспільну небезпеку вчиненого діяння, керувати
своїми діями. Зазначене положення, що становить зміст презумпції
осудності, надає право державі очікувати від громадян усвідомлення та
дотримання приписів кримінальної заборони, адже тільки поведінка осудної
особи може бути предметом ефективного правового регулювання.
Література:
Строгович М.С. Учение о материальной истине в уголовном процессе. М.,
1947. – С.207.
Тилле А. А. Время, пространство, закон. Действие советского закона во
времени и пространстве.- М., – 1965. – С. 36.
Александров Н.Г. и др. Теория государства и права. – М.: Юридическая
литература, 1968. –548с.
Каминская В. И. Учение о правовых презумпциях в уголовном процессе.
Издательство Академии наук СССР.М.-Л., – 1948г.-С.49.
Щекин Д.М. Юридические презумпции в налоговом праве: Дисс. канд. юрид.
наук. – М.: Институт государства и права РАН, 2001г.- С.32.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
