.

Розвиток радянсько-американських відносин у період Кубинської революції 1953 – 1961 рр. (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
261 2068
Скачать документ

Реферат на тему:

Розвиток радянсько-американських відносин у період Кубинської революції
1953 – 1961 рр.

Напередодні Кубинської революції 1953-1961 рр. головним завданням
Сполучених Штатів Америки було розширення сфери своїх геополітичних
інтересів у Латинській Америці. Боротьба за гегемонію в цьому регіоні
являла собою окрему ланку в єдиній системі зовнішньої політики
американського уряду, спрямованої на встановлення світового панування
капіталістичного способу життя і суспільного ладу на чолі зі США.

Радянський Союз в цей час починав поступово поширювати свій вплив. Не
маючи можливості контролювати латиноамериканський регіон, радянський
уряд бачив своє головне завдання в економічному проникненні на територію
Карибського басейну. Активізація торговельних відносин з Кубою могла
сприяти більш швидкому включенню цієї країни до соціалістичного табору.

Засилля американського капіталу та диктатура Ф. Батисти викликали
виступи революційно налаштованої частини кубинського суспільства. 26
липня 1953 р. відбувся штурм казарми „Монкада,” який ознаменував початок
революції на Кубі. Штурм був швидко відбитий, учасники заарештовані.

Відсутність єдиної точки зору серед ділових і бізнесових кіл Америки
щодо ведення відносин з СРСР обумовлювали зиґзаґи в зовнішньополітичному
курсі США.

Промислові кола Сполучених Штатів намагалися встановити нормальні
взаємовідносини з Радянським Союзом. Їм була вигідна світова розрядка і
стабільність.

Проте, представники військового істеблішменту були зацікавлені у
створенні кризових ситуацій у світі і загострення стосунків з СРСР. Вони
розповсюджували міф про небезпеку комунізму і його агресивні наміри,
виношували ідеї превентивної війни, пояснювали її переваги для Америки.

На Кубі ЦРУ надавало підтримку Ф. Батисті, створювали там поліцейські
підрозділи. КДБ, в свою чергу, намагалося використати Ф. Кастро і Р.
Кастро в своїх інтересах. Ці відомства вели збір інформації про стан
військових та інших приготувань країн-суперниць.

Революційні події на Кубі в 1956 р. не сприяли кардинальній зміні  
міжнародних відносин. Світова громадськість залишалася пасивною.
Партизанський кубинський рух не здавався надто перспективним Радянському
урядові. Білий Дім обмежувався лише контролем уряду Ф. Батисти і до
військових дій не вдавався. Основні події цього часу розгорталися на
загальносвітовій арені.

Керівництво військово-промислового комплексу США продовжувало
загострювати протиріччя з СРСР, ведучи провокаційну політику. Основу її
складав антикомунізм, який уже давно американська реакція
використовувала в якості своєї головної ідеологічної зброї проти СРСР,
проти комунізму.

Проте, і в самих Сполучених Штатах були прибічники нормалізації
стосунків з Радянським Союзом. Вони заявляли, що саме США першими
оточили СРСР  по всьому периметру військовими базами. Але ці заяви
шкодили інтересам Білого Дому, ЦРУ та власникам військових концернів.

Однак Радянський Союз вів послідовну і чітку політику міжнародної
розрядки і нормалізації відносин зі США.

В січні 1956 р.Кремль, прагнучи подальшого розвитку
радянсько-американських відносин і тим самим укріплення загального миру,
запропонував заключити договір про дружбу і співробітництво між СРСР і
США.

gd·%l

Наявність прихильників мирної політики у Сполучених Штатах дозволила на
деякий час послабити міжнародну напругу. У 1957-1959 рр. намітилося
певне покращенняу радянсько-американських відносинах. Прагнучи до
ліквідації міжнародної напруги, країни-учасниці Варшавського договору
звернулися в травні 1958 р. до країн-учасниць НАТО з пропозицією про
укладення пакту про ненапад і направили їм проект такого пакту.

Світова громадськість схвалила такі рішення. Посилювався рух за
співпрацю між СРСР та США. Відбувався обмін делегаціями.

Але міжнародна розрядка лякала військове керівництво. Активізувалася
діяльність по підриву радянсько-американської співпраці і по організації
провокацій. Саме в цей час на Кубі з новою силою розгорілася
народно-демократична революція. Цього разу Сполучені Штати Америки були
вже занепокоєні розвитком подій на Кубі, оскільки склався широкий
національний антиамериканський фронт і Ф. Батиста вже не міг
контролювати ситуацію. Білий Дім зробив спробу придушити революцію,
здійснивши контрреволюційний переворот, але це йому не вдалося. 1 січня
1959 р. революція перемогла. Тоді Сполучені Штати вдалися до економічної
блокади Куби, підбурювання світової громадськості через ООН до
військової інтервенції.

Проте, в цей час, побачивши можливість використати революційну Гавану
для створення про радянського табору поблизу США, Радянський Союз
прийшов на допомогу революційному урядові Ф. Кастро. Одноосібним
рішенням М. Хрущова було продано Кубі зброю.

Це все не могло не позначитися на радянсько-американських відносинах.
Почастішали вторгнення американських військових літаків у мирне
радянське небо. Ініціатори цих дій, мабуть, вирішили, що таким шляхом
можна „натиснути на Кремль,” налякати його своєю удаваною військовою
перевагою.

Останньою спробою Білого Дому здійснити контрреволюційний переворот на
Кубі була висадка військ у Затоці Свиней, підготована американською
адміністрацією і ЦРУ 17 квітня 1961 року. Проте, ця акція зазнала
провалу.

В результаті перемоги Кубинської революції Куба здобула національну
незалежність, СРСР отримав надійного союзника у протистоянні зі США.
Куба перейшла на соціалістичну модель розвитку і багато в чому була
залежною від Радянського Союзу та від економічної співпраці з ним,
оскільки, весь капіталістичний світ проводив політику блокади Куби.

Але, як стане відомо пізніше, ця перемога і співпраця призведе до
посилення конфронтації між соціалістичним та капіталістичним таборами і
поставить світ на межі нової світової війни.

Література:

1. Адамишин А.Л. Советский Союз и революционная Куба // История внешней
политики СССР. 1945-1976. –  М.: Наука, 1977. – Т. 2. – С. 358-366.

2. Бушуев В.Г. Латинская Америка – США: революция и контрреволюция. –
М.: Междун. отношения, 1987. – 276 с.

3. Григорьев Е.Е., Колесниченко Т.А. Вашингтон, Москва. Что дальше? –
М.: Междун. отношения, 1988. – 104 с.

4. Жуков Ю.А. СССР – США: дорога длинною в семьдесят лет, или Рассказ о
том, как развивались советско-американские отношения. – М.: Политиздат,
1988. – 318 с.

5. Фурсенко А., Нафтали Т. Адская игра. Секретная история Карибского
кризиса, 1958-1964. – М.: Гея интерум, 1999. – 556 с.

6. Чернов С.А. Анализ политики США в отношения СРСР:
системно-циклический поход // США. Канада: экономика, политика,
культура. -2001. – №6. – С.76 – 88.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020