.

Походження, державна та громадська діяльність представників дворянських родин, внесених у родовідну книгу дворянства Бессарабської губернії (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2094
Скачать документ

Реферат на тему:

Походження, державна та громадська діяльність представників дворянських
родин, внесених у родовідну книгу дворянства Бессарабської губернії

В Бессарабії до найбільш знатних родів відносились князівські фамілії
Гагаріних-Стурдза, Кантакузинів та ін. Зупинимося на  генеалогії окремих
дворянських родин, які так чи інакше пов’язані з Бессарабією.

Одним з найвпливовіших на бессарабських землях був рід Стурдза. Ще в
1679 р. воєвода трансільванської землі Михайло Анафі дарував великому
ворнику* Молдавії Іллі Матвійовичу Стурдзі, його дружині Софті
Петрицейді та братам великому спатарю

? Трансільванії Федору Стурдза та Кіріаку Стурдза власний родинний
герб. Три брати були дітьми Матвія – молдавського вістерніка

? * і представляли шосте коліно роду Турзо. Свій рід представники
родини  Стурдза вели від молдавського господаря Влада Турзо,
підтвердженням чого була грамота молдавського господаря, датована 1432
р., яка давала родині підстави для підтвердження своєї знатності.

У 40-х роках ХІХ ст., з метою складання повного родоводу, господар
князівства Молдавії і Валахії князь Михайло Григорович Стурдза
(1834-1849 рр.), з метою встановлення всіх представників своїх фамілій,
створив спеціальну комісію, до складу якої увійшли  молдавські
сановники. Ретельно обробивши архівні матеріали, родинні архіви комісія
склала майже повний родовід.  Але проведена робота не змогла заповнити
прогалину в 63 роки – від виходу грамоти Влада Турзо до Баліци Стурдза,
що згадувався в грамоті Стефана Великого 1495 р.

Родоначальником князівської династії  можна вважати Баліцу Стурдза, який
залишив по собі двох дітей – сина Філіпа та дочку Марію. У Філіпа були
діти – Фето та Іван, який пізніше став молдавським гетьманом.
 І.Стурдза, який був одружений на Накшиї Хухо, мав сина Дмитра,
майбутнього молдавського вестіара. У Дмитра Стурдза народилося два сини
– Василь і Матвій. Матвій мав трьох синів –  Іллю, Федора і Кіріяка. Від
Кіріяка Матвійовича пішли дві гілки родини – старша, засновником якої
був Іван Кіріякович, і молодша – нащадки Сандула Кіріяковича.
Представники останньої були найбільш відомі в Бессарабії; серед них два
молдавські господарі – Іван Сандулович (1823-1828 рр.) і вже згаданий
нами Михайло Григорович. Члени родини Стурдза, як правило, одружувалися
з дочками молдавських господарів. Так, наприклад, логофет Дмитро
Сандулович – на княжні Роксані Гіка, вестіар Сандул Степанович – на
княжні Катерині Мурузи. Дочка господаря Івана Стурдзи Олена вийшла заміж
за господаря Григорія Гіка.

Четвертий онук Кіріяка, син Івана – Сандул Іванович, представник старшої
гілки, був батьком логофета Дмитра Стурдза. У останнього від шлюбу з
княжною Роксаною Гіка було два сина – Скарлат і Григорій та три дочки,
що вийшли заміж за представників родин Бранковано, Філіпеско і
Маврокордато. Скарлат Дмитрович Стурдза після підписання Ясського миру
1791 р. оселився в Росії. Саме він, маючи чин дійсного статського
радника, став першим цивільним губернатором Бессарабської області після
її приєднання до Росії. З цього часу доля сім’ї Стурдза  тісно пов’язана
із Росією. Син Скарлата від шлюбу з княжною Султаною Мурузи Олександр
Скарлатович Стурдза продовжив служіння Російській імперії, отримавши чин
тайного радника. У 1848 р. імператорським указом йому дозволили
перетворити свій маєток Мансирь в Бессарабії в заповідне князівське
помістя. Дочка князя Олександра – княжна Марія Олександрівна вийшла
заміж за сина російського посла в Римі князя Євгена Григоровича
Гагаріна. Старший син цієї пари – князь Євген Євгенович, приєднав до
фамілії Гагарін фамілію Стурдза.

Не менш впливовою в Бессарабії була князівська династія Кантакузінів.
Рід Кантакузінів вважався одним з найдавніших і почесних, тому що вів
свій початок від візантійського імператора Іоанна VІ Кантакузіна, який
правив з 1344 по 1355 рр. Він мав чотирьох синів – Матвія, що пізніше
теж став імператором, Фому, Еммануїла і Андроніка. У імператора Матвія
Кантакузіна було три сина – Іоанн (з 1357 р. – спартанський дукс),
Дмитро і Георгій. Взагалі, рід Кантакузінів мав дуже заплутану і складну
генеалогію, однак нас будуть цікавити лише ті представники роду, життя і
діяльність яких були пов’язані із Молдавією та Бессарабією. Перші члени
князівської родини, зокрема Фома Андроникович, переселилися до  Молдавії
ще в 1633 р. Засновником молдавської гілки роду Кантакузінів був
Костянтин Матвійович Кантакузін, який переселився з Константинополя до
Молдавського князівства у 1733 р. Він мав сина Іоанна і чотирьох онуків
– Костянтина – батька Івана Костянтиновича; Івана – батька Івана
Івановича; Георгія (бездітного) і Миколу. Останній був російським
генерал-майором та батьком  п’яти синів – Дмитра, Івана, Василя, Матвія
і Миколи.

Одним з найвідоміших представників роду Кантакузінів у Бессарабії був
син Родіона Миколайовича  – Михайло Родіонович Кантакузін. Він народився
1848 р., після набуття освіти отримав посаду директора Департаменту
духовних справ іноземних сповідань. Згодом одружився з Єлизаветою
Карлівною Сікар. Мав синів Михайла, Бориса, Сергія і дочку Дар’ю. Князь
Михайло Родіонович був тісно пов’язаний з відомим російським титулованим
родом Сперанських. Сам Михайло Кантакузін був сином онуки графа
Сперанського, тобто правнуком головного укладача Повного зібрання
законів Російської імперії Михайла Михайловича Сперанського, що отримав
графський титул в 1838 р. Указом від 19 травня 1872 р. Михайлу
Родіоновичу Кантакузіну надавалось право додати до своєї князівської
фамілії прізвище графа Сперанського і його фамільний герб.

У титулованої знаті завжди були певні відмінності, які відрізняли її від
переважної більшості дворянства. Однією з таких відмінностей була
наявність власних дворянських гербів. Свої герби мали і деякі
 бессарабські родини. Наприклад, герб князівської династії
Гагаріних-Стурдза був затверджений 14 липня 1852 р. Цей герб складався з
двох великих частин: родового гербу князів Гагаріних та зображення
стародавнього гербу фамілії Стурдза. Перший розміщувався справа і являв
собою щит, розділений на чотири частини: в першій – на лазурному полі
зображення руки в латах зі шпагою, в другій – в срібному полі червона
фортеця, в четвертій – в лазурному полі дуб, а від нього направо
ведмідь; в центрі розділень в малому щитку – в золотому полі був
зображений дуб. В лівій половині гербового щита розміщувався герб родини
Стурдза. Він складався з двох вертикальних розділень: в першому – на
червоному фоні золотий хрест, прикрашений короною та обвитий срібним
змієм; в другому – на лазурному полі стоячий на задніх лапах та
увінчаний короною залізний лев, який тримав в правій лапі меч, обвитий
олійною гілкою. Гербовий щит розміщався на розгорнутій горностаєвій
князівській мантії, а вінчався російською князівською шапкою. Під щитом
на лазурній стрічці золотими буквами було написано девіз роду: «utroque
clarescere pulchrum» або «під час миру і на війні – подвигами» [1].

Титульний герб князя Кантакузіна був затверджений 30 листопада 1872 р. і
являв собою складне з’єднання гербів земель Валахії і Молдавії та гербів
візантійських князів Ангелів, Комнінов, Палеологів і Кантакузінів,
розташованих в щиті на грудях візантійського орла. Герб роду Ангелів: на
срібному фоні людина в лазурному одязі на колінах зі складеними руками
на чорній скалі, а в правому верхньому куті була зображена рука, що
виходить з лазурної хмари і тримає зелену пальмову гілку. Герб роду
Комнінів: на лазурному фоні зображена візантійська царська корона, яка
підтримувалася двома руками, що виходили з обох боків. Герб Палеологів:
на червоному фоні зображений золотий хрест, який мав в своїх кутах
чотири золоті букви «В». Герб князів Кантакузінів: на золотому фоні
зображено два червоних лева, які тримають передніми лапами зелене
дерево. Герб Молдавії: на лазурному полі золота голова буйвола із зіркою
між рогами, супроводжена срібним півмісяцем і розою з шістьма шипами.
Герб Валахії: на лазурному полі золотий ворон на зеленій скалі, який
тримав у дзьобі золотий хрест, супроводжений золотим сонцем та
півмісяцем. Гербовий щит був увінчаний срібною короною великого магістра
ордену Св. Костянтина із золотими прикрасами, розміщався  на
горностаєвій мантії візантійських імператорів. Покриття на щиту було
червоним з золотом. Щит тримали щитоутримувачі  – два ангели в срібному
одязі, які однією рукою тримали щит, а іншою – пальмову гілку. На
червоній стрічці золотими буквами був написаний девіз роду: «qui nocent
docent» або «що примушує страждати, те наставляє» [2].

D AAeAE

E

i

AAE

gd

 

gd

На початку ХХ ст. у практику увійшло складання генеалогічних списків
незнатних дворянських родів. В канцелярії Акерманського предводителя
дворянства було декілька таких списків. Один з них – генеалогічний
список Григорія Григоровича Навроцького 1902 р., внесеного в 1-шу
частину родовідної книги Бессарабської губернії в 1856 р. З нього стає
відомо, що він був затверджений в дворянському достоїнстві указом Сенату
24 березня 1848 р., сам походив з Полтавської губернії. Його син –
титулярний радник Олександр Григорович Навроцький народився 1864 р., був
одружений з Євгенією Миколаївною Соболєвою, мав дочку Ксенію (нар. 1899
р.) і сина Георгія (нар. 1901 р.). Маєтку О.Г.Навроцький не мав, проте
займав посаду голови з’їзду мирових суддів Каменецького округу
Подільської губернії. Складання цього родового списку було пов’язане із
включенням О.Г.Навроцького і його дітей до дворянства Бессарабії, яке
було здійснене рішенням дворянських депутатських зборів в липні 1903 р.
За включення до книги з О.Г.Навроцького витребували в дворянську касу
суму в 100 рублів [3].

Задача складання алфавітних списків лежала на повітових предводителях
дворянства. В списках обов’язково подавалися ім’я, по батькові та
прізвище дворянина, відомості про шлюб, дружину та дітей, наявність
нерухомості, місце перебування, службові посади. Ці списки подавалися
губернському предводителю дворянства. На підставі цих списків
депутатське дворянське зібрання приймало рішення про внесення в
родовідну книгу кожного конкретного роду, при цьому, як вимагалося в
законі, рішення про внесення повинно було спиратися на незаперечні
докази, а  проголосувати за нього мали не менш як дві третини депутатів
зборів.

Так, за 1911 – 1913 рр. до дворянства по Акерманському повіту були
приписані: дочка генерал-майора Волошинова Надія, відставний полковник
М.Д.Заботкін, відставний генерал-лейтенант О.М.Стороженко, дочка
генерала кавалерії, барона І.К.Сталь-фон-Гольдштейна Олександра, вдова
генерала від інфантерії Бобрикова Єлизавета, дійсний статський радник
П.Х.Стаматов, корнет М.В.Терентьєв, відставний полковник
Броніслав-Микола Рудольфович-Йосифович Цебржинський, до дворянських
родів Баллас були приписані вдова П.К.Баллас Домнікія і його дочка Анна,
дружина тайного радника І.О.Балласа Надія, яка володіла маєтком Ляшково
на балці Софат площею 300 десятин, дочка тайного радника М.К.Балласа
Катерина; до дворянського роду Беліковичів – дочки О.М.Беліковича Лідія
і Юлія, діти М.Ц. Беліковича Євген і Лідія, а також його дружина Ольга,
вдова Д.Ц.Беліковича Анастасія і його син Євген; дочка О.Ф.Докса
Варвара, діти К.Є.Мунтянова Михайло, Григорій та Євген; полковник
Генерального штабу М.О.Берг, дружина дворянина А.А.Ярошевича Олена [4].
Як бачимо, більшість внесених в список дворян  краю становили військові
офіцери. Пов’язане це було, напевно, з переведенням напередодні світової
війни до прикордонного регіону додаткових військових підрозділів, з
якими перебирався і їх офіцерський склад.

Рішення депутатських зборів направлялися на ревізію до Департаменту
герольдії Сенату, який в свою чергу перевіряв справи кандидатів у
дворяни. Крім цього департамент здійснював видачу  у встановленому
законодавством порядку грамот, дипломів та свідоцтв на дворянські права,
розглядав справи про зміну прізвищ дворян, складав гербовник дворянських
родів.

Одна з основних функцій дворянських депутатських зборів полягала у
необхідності внесення нових осіб до  дворянства, в основному
новонароджених дітей. Так, наприклад, в 1896-1898 рр. по Акерманському
повіту до дворянської родовідної книги Бессарабії були приписані
Анатолій Докс, Володимир Томачинський і його син Костянтин, Навроцький
Микола Григорович і його дочка Юлія, Міткова Катерина Олександрівна,
вдова Анна Єгорівна Баллас. З останньої депутатські збори витребували
касові і гербові збори за долучення до дворянства в сумі 54 руб. [5]. На
протязі 1902-1904 рр. Бессарабськими депутатськими зборами були
приписані до бессарабського дворянства сини М.М.Красовського В’ячеслав і
Всеволод; І.О.Баллас та його дружина Надія і діти Олександр, Петро,
Наталія; Марія Окуліч та її діти Михайло, Леонід, Владислав; син
Митрофана Пурішкевича Михайло [6].  

Внесення до списків дворянства даного повіту відбувалось також після
купівлі в межах повіту землі або іншого майна. У 1912 р. дворянин Андрій
Миколайович Гіжицький подав клопотання про занесення його в списки
дворян Акерманського повіту у зв’язку з купівлею в урочищі Малога 376
десятин землі із садами, виноградниками, угіддями і будинками. Означене
майно знаходилось в закладі Херсонського земельного банку за видану його
колишньому власнику позики на 35 700 руб. [7].

Деякі спадкові дворяни, які мешкали на території Бессарабії, були
внесені в родовідні книги інших губерній. В 1902 р. підполковник
Костянтин Стржижевський подав прохання до Бессарабського дворянського
депутатського дворянства про зарахування його до бессарабського
дворянства на основі свідоцтва Подільського дворянського депутатського
дворянства про його перебування в списках спадкових дворян Подільської
губернії. У відповідь депутатські збори затребували від нього копію
формулярного списку, свідоцтва губернатора про те, що він не був
позбавлений своїх прав на дворянство та зобов’язали сплатити збір в
дворянську касу за внесення до дворянства в сумі 100 руб. [8]. А
відставний капітан Дмитро Велізарій у 1914 р. був внесений в списки 2-ї
частини родословної книги Бессарабської губернії по Акерманському
повіту, паралельно знаходячись у родовідній  книзі  Херсонської
губернії. Сам Д.Ф.Велізарій був уродженцем Акермана і сином місцевого
судового слідчого, племінником колишнього предводителя дворянства
А.М.Томачинського. Велізарій дослужив до штабс-капітана 59-го піхотного
Люблінського полку і після відставки надіявся обійняти посаду земського
начальника в Акерманському повіті [9].  

Бессарабське дворянство брало активну участь у створенні Російського
генеалогічного товариства. Його статут було затверджено 19 серпня 1897
р., а ідея створення належала князю О.Б.Лобанову-Ростовському. Головною
метою товариство поставило наукову розробку історії та генеалогії
російського дворянства, включаючи і служилий клас допетровської Русі,
вивчення дворянської геральдики, сфрагістики, дипломатики. Результати
своїх досліджень товариство видавало в формі періодичних видань. В
будинку Російського музею імператора Олександра ІІІ в Петербурзі
товариство мало свою бібліотеку та сховище, в якій знаходились
родословні розписи, таблиці, жалувані грамоти, плани, креслення, малюнки
дворянських маєтків, акти, фамільні портрети, герби, печатки, автографи,
мемуари та інші предмети, що належали дворянам.

Дворянство Бессарабії займало вагоме місце у суспільному та
соціально-економічному житті регіону на протязі ХІХ – на початку ХХ ст.
Юридичне оформлення бессарабського дворянства та затвердження станової
корпоративної системи відбулось доволі швидко і було наслідком
цілеспрямованих дій російського уряду, який намагався в такий засіб
зміцнити своє становище на Балканах і створити міцну соціальну опору.
Домінування дворянства в соціальній структурі адекватно відображало його
роль в суспільному житті. Дворяни регіону відіграли важливу роль у
 культурних процесах краю, поширенні освіти, підприємницькій справі, в
роботі земських і міських установ. В будь – якому випадку, це сприяло
формуванню початків громадянського суспільства. Прогресивна частина
вищого стану об’єктивно сприяла модернізації суспільства, впровадженню в
життя нових норм, установ і моделей поведінки, розширенню суспільної
активності.

* Ворнік – боярський чин, член Дивану, вищий суддя з карних і деяких
цивільних справ.  При відсутності Господаря здійснював командування
військами князівства під час війни. Було два великих ворника – Верхньої
та Нижньої Землі.

? Спатарь – боярський чин, член Дивану.

? *Вістернік –  боярський чин, державний скарбник, який здійснював
функції міністра фінансів та судді в справах, пов’язаних із зібранням
податків.  Вістернік – перша апеляційна інстанція у вирішенні справ між
ясськими купцями.

Література:

История родов русского дворянства: В 2-х кн. – Книга вторая. – М., 1991.
–  С.24.

Муніципальне підприємство «Ізмаїльський архів». –  Ф.770 (Акерманський
повітовий предводитель дворянства), оп.1, спр.18, арк. 87. 

История родов русского дворянства: В 2-х кн. – Книга вторая. – М., 1991.
–  С.23.

Муніципальне підприємство «Ізмаїльський архів». –  Ф.770, оп.1, спр.18,
арк. 87.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020