Реферат на тему:
Поєднання християнських і язичницьких мотивів в орнаментах рушників
центральної Чигиринщини
Протягом багатовікової історії мистецтва прямий, безпосередній зміст
символічних зображень поступово стирався. Однак, хоча орнаментальні
форми дійшли до нас дещо трансформованими можливо, більш абстрактними,
символіка їх в основному збереглася завдяки традиції
Як пише Вадим Щербаківський, “ці оздоби й символи вживав український
народ, так як і старовинні пісні, колядки, веснянки, купальські тощо.
Вживали їх, не питаючи пояснення, лише тому, що “так годиться”. Але
вишивали, за старими зразками, стародавні мотиви, що зберегли відгомони
міфопоетичннх уявлень про світ наших далеких предків. З цими давніми
знаками була пов`язана віра в захист від ворожих сил, рясні врожаї, в
численних нащадків, добробут, щастя” [11,7].
В Україні завжди вишивали одяг, різноманітні предмети домашнього вжитку
і, зокрема, такі давні обереги, як рушники.
У фондах Кам`янського державного історико-культурного заповідника
зберігається близько 100 рушників. Вони різняться сюжетом і композицією,
кольоровою гамою, технікою виконання і часом виготовлення.
Більшість рушників датується серединою XXст. Велика частина їх
виготовлена вже в післявоєнні роки. На таких рушниках в основному вишиті
реалістичні квіти, їм притаманна багатоколірність, основні техніки –
хрестик і гладь.
Ми хочемо розглянути кілька найбільш цікавих, на нашу думку. Зразків (це
перша половина XX ст.), в яких поєднуються і переплітаються християнські
і давні язичницькі мотиви. Адже не лише вишивка, але й усе народне
мистецтво, українська обрядовість пронизані двовір`ям, сліди якого
бачимо у різдвяних, купальських, весняних святах і т.д.
Один з таких рушників, що знаходиться в експозиції історичного музею
Кам`янського державного історико-культурного заповідника, було знайдено
в селі Жаботин. Вишитий він у характерних для середнього Подніпров`я
червоно-чорних тонах, хрестиком. Виготовлення його могло присвячуватися
великому святу Великодня.
У центрі рушника зображено багатокінцевий розгалужений хрест, що має 30
кінців. Форма його може втілювати ідею розповсюдження християнства по
всій землі.
Посередині хреста вишито восьмигранник, від якого в різні боки відходять
промені. Це – язичницький знак Сонця – джерела світла, тепла і життя, що
в християнській інтерпретації стало уособленням родючості Землі,
символом добра і щастя. Біля хреста зображені розетки – давній знак
Сонця. Це як заклинання світла, добра і достатку.
З обох боків до хреста схиляються людиноптахи – ангели, образи яких
зустрічаються на багатьох Жаботинських рушниках з подібними сюжетами.
Нижня частина рушника, відділена горизонтальною лінією землі, зашита
рослинним орнаментом, в основі якого лежить культ поклоніння природі,
рослині. Завитки стебел і листя переходять у стилізовані жіночі фігурки
– символи жінки-матері плодоріддя, а також нескінченності людського
життя.
Коли поглянути на цей орнамент з іншого боку, в ньому можна побачити
обриси дзвонів, що також досить часто зустрічаються у вишивані як
відомий символ заклику віруючих до богослужіння.
Взагалі дзвони в Україні – улюблений знак урочистості й оберіг. Рушник,
про який іде мова, міг виготовлятися й до свята Трійці. Це
підтверджується написом: “Тебе, Господи, тройческое кі”, а також
трикратністю орнаменту: рослини мають по 3 листочки, 3 пелюстки на
квітах. Цифра 3 символічна: вона означає три стадії людського життя, три
стихії (воду, вогонь, повітря), а в християнстві – Святу Трійцю,
Науковці вважають також, що в основі подібних орнаментів, де квіти мають
дзвіночкоподібну форму, міг бути крин тобто (лілія) – один з давніх
знаків-символів.
Відомий вчений Б. Рибаков стверджує, що в основі крину як знаку лежить
ідея народження паростка, зерна, що тріскається.
На рушниках він складається з трьох пелюсток, дві з яких відігнуті в
різні боки, а центральна пелюстка – у формі овалу листочка або бруньки,
спрямованої догори.
Таким чином зображується рослина в процесі її народження. А в широкому
розумінні – це момент зародження життя.
Узор, в який вкладена ідея життєвого начала, направлений верхівкою
серединних листків наростка “на всі чотири боки”. Словами це можна
сказати так: “Нехай буде всюди життя!” [10,553].
Інший рушник з експозиції історичного музею, що потрапив до нас з м.
Олександрівка (Кіровоградська обл.) також поєднує в собі і християнські,
і давні язичницькі мотиви.
На нашу думку, цей рушник складається з двох частин, що були зшиті за
допомогою мережива. Вони різняться і сюжетом, і технікою виконання
(верхня частина вишита хрестиком, у нижній переважає гладь).
На верхній частині зображено хрест у вазоні з квітами. Буяння рослин
навколо хреста символізує весняне пробудження природи і разом з тим –
воскресіння Спасителя.
У вазонах наші майстрині зазвичай зображували дерева і квітнучі кущі –
трансформований образ дерева життя, що пізніше міг замінюватися хрестом.
Взагалі хрест можна розглядати як геометричний символ дерева.
Прообразом вазона науковці вважають церковну чашу – потир, з якого під
час причастя роздають вино і воду [2,172].
На кінцях хреста сидить 3 пташки: вгорі – голуб з піднятими крильцями,
по боках – пташки зі складеними крилами, повернуті голівками один до
одного.
Птахи – улюблений образ рушників середньої Наддніпрянщини, зображення їх
на рушниках пов`язане з культом неба. Птах – то посланник сонця, символ
весни, радості і щастя [4, ЗО, 31]. Голуб у даному випадку – то небесний
вісник, образ його тут має релігійне забарвлення і символізує Святий
Дух.
Хрест на рушнику оточений рослинним орнаментом з вигнутих гілочок з
ягідками та трояндових віті в.
гато науковців вважають, що зображення троянд прийшло в українську
вишивку досить недавно і було просто перенесене на тканину з фабричних
зразків. Інші дослідники стверджують, що троянда – одна з улюблених
квіток українців, і зображення її на полотні не випадкове.
Слід згадати, що в християнській символіці троянда – томістичний центр,
що є одночасно й універсальним знаком небесної довершеності й Бога.
Композиція нижньої частини рушника складається з геометричного
орнаменту. Це кілька перехрещених ліній, що утворюють ромби з крапками –
квадратами всередині, причому кожна з ліній закінчується “сосонкою”.
За Б. Рибаковим, ромбокрапкова композиція – це древній знак землі,
відомий ще з доби енеоліту (мідно-кам`яний вік – IV – III тис. до н.е.),
який побутував протягом кількох тисячоліть [10, 524,525].
Ромб чи квадрат, поставлений на кут і розділений на 4 частини, був
символом поля і плодоріддя, крапка – це сім`я. Такі знаки можна побачити
в оздобленні кераміки, виробів з каменю, на прадавньому металі. Зокрема,
ми можемо спостерігати ромбо-крапкову чотирискладову композицію на
трипільському посуді, ритуальних глиняних жіночих фігурках, що мали
забезпечити родючість землі та жінки. Думка давніх художників
поверталася до такої чотирискладової композиції тому, що для землероба
вона асоціювалася з чотирма сторонами світу (північ, південь, захід,
схід), а головне, – зі сторонами прямокутного поля” [5, 26].
У вишивку цей знак прийшов уже пізніше, але смислове навантаження його
залишилося початковим, пов`язаним з аграрним достатком, плодоріддям
людини і землі.
Орнамент “сосонка” (“ялинка”), широко розповсюджений у вишивці ХІХ-ХХ
ст., копіює верхньої верхньопалеолітичні наскельні малюнки – нанизані на
вертикальні лінії кути, вершиною догори та донизу.
В основі таких “ялинок” лежить кут – знак, відомий ще з початків
становлення мистецтва. Кути ніби відтворюють знаки роду, бо кут вершиною
донизу – жіночий знак, вершиною догори – чоловічий. Таким чином в період
верхнього палеоліту позначали людину.
Як зазначає С. Китова, антропоморфність знаку з`явилася на основі
споглядання людиною самої себе: так відтворюється та частина тіла,
звідки народжується нове життя [2, 93].
Восьмикінцеві зірки – розетки, зображені на рушникові, – давні солярні
знаки, заклинання світлих, добрих сил.
Завершується композиція китицями, якими зазвичай прикрашали нижній
орнаментний ряд рушника. Китиці – відомий знак кінця, завершеності.
Неабиякий інтерес викликає рушник з колекції Кам`янського державного
історико-культурного заповідника, на якому зображено могилу з хрестом,
уквітчаним колосками і виноградним листям (м. Олександрівка).
Найбільш цікавий образ цього рушника півень, що сидить на хресті.
Взагалі цей образ, досить широко розповсюджений у світовій міфології, –
пов`язаний з сонцем (як і сонце, півень “відраховує” час). Півень – це
зооморфне втілення сонця, небесного вогню. У наших предків, древніх
слов`ян, існував звичай приносити півня в жертву, молячись сварожичу –
сонцю, вогню.
Півень також символізує перемогу добра над злом, дня над ніччю. В
багатьох казках зустрічається мотив півня, що своїм криком розганяє
нечисту силу, відлякує мерців.
Саме з півнем пов`язується і символіка воскресіння з мертвих, вічного
життя. Адже півень своїм вранішнім співом віщує відродження дня, світла
після ночі. Все повертається і починається спочатку [9, 309, 310).
В цьому контексті зрозуміле зображення півня на могильному хресті. Ідея,
закладена в сюжет рушника, підсилюється написом: “Итам им счастье”.
Листя винограду й хлібне колосся, що обвиває хрест, символізують
плодоріддя й достаток. Ці образи ніби доповнюють словесне побажання
померлому – відродження й благоденствія у новому житті.
У контексті християнської символіки вишивані переплетення винограду (в
даному випадку лише листя) з колосками злаків можна розглядати як
символи вина і хліба святого причастя.
Виходячи з опису рушника, можна зробити висновок, що за призначенням він
поминальний. У наших предків існував звичай вивішувати рушник (іноді
фартух) на могильному хресті. Це було ритуальне дійство, що
символізувало передачу або демонстрацію жертви, дару померлому родичеві,
від якого живі сподівалися захисту й опіки. Цей звичай був притаманний
усім слов`янським народам і особливо стосувався поминальних днів, коли,
за народними віруваннями, душі померлих приходять на цей світ відвідати
своїх рідних [6, 14].
В деяких місцевостях в такі дні рушник вивішували з вікна і ставили на
нього запалену свічку. Рушник ставав своєрідною дорогою, по якій душі
померлих можуть завітати до хати [7, 61).
Отже, у своїй доповіді ми спробували прослідкувати, як поєднується
християнська та язичницька символіка в орнаментах рушників (за
матеріалами фондів Кам`янського державного історико-культурного
заповідника). Зробили це на прикладі кількох зразків, де, на нашу думку,
прояви язичництва й християнства є найбільш яскравими.
Проте на дослідження чекають і інші рушники, зокрема й ті, де зображено
світове древо (серед них і чернецькі), землеробські, весільні, рушники
із рослинними, орнітоморфними та антропоморфними зображеннями, рушники з
жанровими сценками іт. д.
Література
Гасюк О., Степан М. Художнє вишивання. – К.: “Вища школа”, 1982.
2.Китова С. Полотняний літопис України. Семантика орнаменту українського
рушника. – Черкаси, 2003.
Китова С. Птахи у фольклорі та вишивці середнього Подніпров`я. –
Черкаси: “Сіяч”, 1993.
Кочереженко С. Вишивка Сумщини // Народне мистецтво, №3-4 1999 р.
Кузь В., Синачук Н. Семантика образів старовинних рушників Уманщини. //
Берегиня. Число 2`03 (37).
ЛупійТ.Семантика рушників увесільній,поховальній та поминальній
обрядовості// Берегиня. Число 3`00 (26).
Мельничук Ю. Семантикаукраїнських вишитих рушників. // Народне
мистецтво. № 3-4, 2004.
Мельничук Ю. Семантика українських вишитих рушників. // Народне
мистецтво, № 1 -2, 2005.
Мифы народов мира. Энциклопедия. – М., 1991.
Рыбаков Б. Язычества Древней Руси. – М.: “Наука”, 1998.
Фоменко І. Давні рушники і їх символіка // Народне мистецтво, № 3-4,
1999.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
