Реферат на тему:
Свідчення використання протикорабельної артилерії у матеріалах
Богородицької фортеці
Судноплавство по Дніпру вже в середині XVII сторіччя набуло високого
професійного рівня, про що свідчить багатий документальний матеріал,
насамперед опис підготовки та проведення морських походів козацької
доби, питання стратегії і тактики ведення запорожцями-мореплавцями
бойових дійна морі [1].
Про високу боєздатність козацького флоту наприкінці XVIIст. говорить те,
що у ході війни проти Туреччини і Кримського ханства козаками на
узбережжі було підкорено 5 турецьких фортець: у 1695 р. козацьке військо
добуло у пониззі Дніпра турецькі фортеці Кизи-Кермень (Кизикермен),
Мустрит-Енмень (Тавань), Аслам-Кермень, Муберєк-Кермеиь. Протягом усієї
Азово-Дніпровської кампанії козацька флотилія показувала високу
боєздатність.
Організовуючи морські експедиції на невеликих суднах дубах та чайках
козаки перехоплювали також турецькі галери, брали в полон їх екіпажі й
захоплювали вантажі, що перевозилися на кораблях. Невеликий розмір
козацьких суден, які не змогли б витримувати великого вантажу,
обумовлював склад артилерії. На початку XVIIIст. вона здебільшого
складалась з фальконетів (дрібнокаліберних гармат), армат (гармат) та
„можжир” (мортир). розмірами гармати поділялися на „малі” й „потужні”,
за калібрами – на трифунтові, шестилотові і т.ін. [2, с.122, 123].
Маючи численні архівні свідчення морських битв, ми майже не знаємо про
воєнні сутички на річках. Винятком є взяття приступом у ніч з 11 на 12
серпня 1635 р. польської фортеці Кодак козаками Івана Сулими, частина
яких піднімалися Дніпром на чайках,повертаючись з чорноморського походу.
Вдалі напади на фортеці з води довели необхідність тримати в арсеналах
кріплень серед інших артилерійських набоїв і специфічні боєприпаси, які
використовувалися здебільшогопротикораблів – кніпелів. Кніпель являє
собою дві чавунні напівсфери, нерухомоз`єднанізалізнимкованим,
квадратним в перетині, стрижнем. Цей снаряд, котрий мав вигляд гантелі,
ніколишенаповнювавсяпоміжнапівядрамичавунноюабосвинцевою картеччю, яка
обмотувалась просмоленою мотузкою. Під час польоту снаряд обертався
навколо себе й трощив щогли і весла, збиваючи такелаж. Картечі, в свою
вражали живу силу ворога [3, с.97]. На відміну від ядер, кніпель летів
на коротшу відстань і прицільність пострілу через низьку аеродинаміку
невелика. Тому для влучного пострілу треба було стріляти з досить
невеликої відстані 150-300 м.
Використання подібних набоїв засвідчено під час археологічних досліджень
2001-2006 рр.Богородицької(Новобогородицької) фортеці розташованої в
пониззі р. Самари. Місцезнаходженню та часу виникне поселення та фортеці
на північній околиці сучасного селища Шевченко м.Дніпропетровську
присвячена низка публікацій, в яких доведено існував на цьому місці
перевозу через р. Самара ще наприкінціXIV ст., а пізніше козацького
містечка Самарь[4,5, 6]. Але про бойові дії із застосування артилерії
можна твердити лише після побудови російської фортеці в 1688 р. [7,
с.48-50]. Нею в 1692 році намагалися оволодіти повстанці Петрика, а в
1711 році гарнізоном був відбитий напад турецько-татарських військ [8,
с. 153].
Слід зауважити,що знахідки кніпелів було зроблено на двох окремих
ділянках пам` ятки.По-перше,напівнічному розімису,якийдо
спорудженняДніпрогесу був берегом р. Кримки (притоки р. Кільчень). Тут
навідстані250-300 м від північного та південно-східного бастіонів
фортецізафіксовано скупчення залишків артилерійських боєприпасів. Серед
них: литачавунна картеч діаметрами 3,5, 3,1, 2,8 і 2,2 см (6 шт.);
кована залізна картеч розмірами від 2×2 до 1,6×1,5 см (4 шт.); ядра
калібрів 7 см та 4 см; також уламки чавунних гранат (5 шт.) та великих
бомб з товщиною стінок до 4 см (З ) Розміри останніх дозволяють
реконструювати калібр фортифікаційної у 42 см. Найбільш цікавою
єзнахідка чотирьох уламків кніпелів калібрами 12 і 13 см.
Розташування набоїв на місцевості дозволяє зробити висновок: обстріл
здійснювався фортечною артилерією проти супротивника, судна якого
рухалися вздовж берега, або який форсував вузьку р. Кримку.
Друге скупчення боєприпасів виявлене влітку 2006 року під час розкопок
високого берегу р. Самари наподалік від північно-східного бастіону
фортеці. Де на відстані 1,0-1,2 м від горішнього краю обриву в льосовому
грунті материка стали траплятися розплющені свинцеві кулі, чавунна
картеч, а також уламки кніпелів. Умови залягання знахідок дають підставу
припустити, що всі вони були випущені з боку Самари і влучили у берег
через недоліт або низький приціл.
6
?????????U?Кніпелі дозволяють визначити калібр гармат в 9,2 та 10,3 см.
До речі, ще один уламок кніпеля діаметром 9,2 см випадково знайдено на
території самої фортеці. Це ще раз підтверджує гіпотезу її обстрілу з
кораблів, або з протилежного берегу, який зараз підтоплений. На користь
різночасовості бойових дій за знахідками кніпелів свідчить неспівпадіння
калібрів та умови їх знахідки.
В першому випадку використання кніпелів разом з іншими артилерійськими
набоями можна, вірогідно, пов` язати із несподіваним нічним нападом
загонів самопроголошеного гетьмана Петрика. В письмових джерелах
знаходимо відомості, що 28 травня 1692 р. Петрик (Петро Іванович
Іваненко) у Криму уклав союзний україно-татарський договір про захист
спільних інтересів та взаємну оборону. На підставі договору Гетьманщина,
Слобідська й Правобережна Україна мали стати самостійною державою
-„Князівством удільним Київським і Чернігівським і Всього Війська
запорозького городового та народу Малоросійського”. Заручившись
підтримкою 12-тисячного корпусу татар, Петрик у липні 1692 р. розпочав
збройну боротьбу, виступивши проти законного гетьмана Івана Мазепи. На
бік Петрика перейшли Царичанка і Китайгородок [8, с.154].
Д.І. Яворницький так описує події цього часу: “Разослав свои универсалы
южным малороссийским местечкам и городам, Петрик решил взять приступом в
ночь с субботы на воскресенье, июля 31 дня, Новобогородицкую крепость. С
ним были все казаки ватажане с полковником Сысой и 500 татар,как те, так
и другие пешие. Казаки и татары лодступили к иижнему городу, успели
зажечь две башни и несколько дворов и захватать около ста штук овец и
несколько ульев, но в это время по ним начал стрелять из пушек гарнизон
из верхнего города и казаки стали отступать” [7, с.119].
Нам, на жаль, не відомо, чи були у нападників човни, але раптовий нічний
штурм примусив гарнізон фортеці скористатися всієюнаявною артилерією. В
темряві пушкарі могли не знати про наявність у нападаючих суден й
стріляли навмання, а якщо човни й були, то кніпелі на берег р. Кримки
попали внаслідок недольотів.
Наявність кніпелів серед артилерійських запасів фортець підтверджується
знахідками цілих невикористаних снарядів на о. Хортиця, де за свідченням
Г.І.Шаповалова, могли призначатися для кораблів Дніпровської річкової
флотилії. У випадку знахідки корабельних кніпелів у високому березі р.
Самари неподалік фортеці постає два питання: коли й ким було здій напад,
а також чому суто протикорабельну зброю застосовано проти укріплення?
За письмовими джерелами відомо, що під час російсько-турецької війни
1711 року фортецю було атаковано військами Девлет-Гірея [7, с. 368].
Використаннякніпелівпротигарнізонумоглобутидоречнимз метою знащення
дерев` яних рогаток та інших смуг перешкод з боку берега для полегшення
висадки десанту, а також з метою спалення дерев` яних фортечних споруд.
В цьому випадку на стрижень, який з` єднував напівядра намотувалась
тканина,насичена горючою рідиною-олією або нафтою.В такому разі
попадання кніпелів та куль у берег через недоліт зовсім недивне. Слід
зазначити, що після зруйнуваня фортеці за угодами Прутського миру і
після її відновлення в 1731 році бойових дій на Самарі із застосуванням
артилерії не велося.
Таким чином присутність численних уламківкніпелівна території пам` ятки
ми розглядаємо як свідчення використання протикорабельної зброї під час
атак на фортецю в 1692 та 1711 роках.
Бібліографічні посилання:
Грушевський М.С. Історія України-Русі в одинадцяти томах, двадцяти
книгах. – К.: Наукова думка. Т.І – 1991. – 648 с.; Т.ІІ – 1992. – 633
с.; Т.VI. – 1995. – 667 с.; Т.VII. – 1995.-624 с.
2.Апанович О.М. Збройні сили України першої половини XVIII ст. –
Дніпропетровськ: Січ, 2004. – 229 с.
3.Шокарев Ю.В. Артилєрия. – М.: ООО „Издательство АСТ”, 2001. – 270 с: с
ил.
4.Бинкевич В.В., Камеко В.Ф. Городок стариннмй Запорожский Самарь с
перевозом. – Дніпропетровськ: Пороги, 2000. – 156 с.
5.Шалобудов В.М. Матеріали золотоординського часу з околиць
Богородицької фортеці // Вісник Дніпропетровського університету. –
Дніпропетровськ: ДНУ, 2004. С.140-142.
6.Векленко В.О., Ковальова І.Ф., Шалобудов В.М. Археологічне вирішення
дискусії стосовно розташування містечка Самарь та Богородицької фортеці
// Український археографічний щорічник: Вип. 8-9. – Київ – Нью-Йорк,
2004. – С.190-221.
7.Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. – К.: Наук, думка, 1993.
– Т.З. – С. 48-50.
8.Літопис Самовидця. – К.: Наук, думка, 1971.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
