.

Вплив творчості Михайла Драгоманова на формування правових поглядів В`ячеслава Липинського (До питання про неперервність процесу розвитку української

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1489
Скачать документ

Реферат на тему:

Вплив творчості Михайла Драгоманова на формування правових поглядів
В`ячеслава Липинського (До питання про неперервність процесу розвитку
української правової думки)

В Акті проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. підкреслено,
що створення Української держави є продовженням тисячолітньої традиції
державотворення на Україні [1]. Державотворча традиція нерозривно
пов`язана з процесом розвитку української правової думки, який, хоч і з
певними часовими прогалинами, що викликалися несприятливими історичними
обставинами, протікав неперервно й органічно. Тобто, для еволюції
української правової думки характерна, перш за все, наступність – кожен
наступний етап, кожен мислитель, який торкався у своїх працях тих чи
інших правових проблем, спирався на здобутки попередників, доповнюючи та
змінюючи ці проблеми відповідно до вимог часу. Неперервність даного
процесу підтверджується й тим, що для всіх його етапів, усіх учасників
можна виділити такі характерні ознаки: 1) спільність мети та ідеалу –
політичне й національне визволення; 2) синтез досягнень зарубіжної
суспільно-політичної та державно-правової думки з українськими
національними та історичними традиціями й особливостями; 3) при всій
відмінності поглядів на форми державного устрою та форми правління, що
пояснюється існуючими в певний період політичними реаліями, –
гуманістичне спрямування права, його роль у регулюванні суспільних
відносин.

Виходячи зі сказаного, можна стверджувати, що велике значення у
формуванні правових поглядів В. Липинського мала політична та правова
творчість Михайла Драгоманова. Це твердження може видаватись дивним,
особливо з огляду на те, що Драгоманов постійно і небезуспішно
зараховувався до соціалістів [2], а Липинський як монархіст жодних
симпатій до соціалізму не відчував. Проте, на нашу думку, зараховувати
Драгоманова до якогось політико-ідеологічного напрямку, як показує ряд
діаметрально протилежних оцінок його політичного світогляду, справа
безнадійна і неперспективна. Мав рацію Л. Цегельський, називаючи
Драгоманова “розумом України” [3], бо той своєю творчістю замінив цілий
ряд мислителів різного напрямку, які б з`явилися при нормальних умовах
державного існування українського народу. Тому створене Драгомановим, до
суті, є фундаментом, на котрому базується увесь дальший розвиток
новітньої української політичної (у всіх її напрямках) та правової
думки.

Слід також мати на увазі, що коли говорять про вплив, не йдеться про
домінування. Правова теорія Липинського є абсолютно оригінальною і
самостійною, разом з тим вона не є випадковим і чужим для української
правової думки, більше того – органічно вписується в неї, доповнюючи та
розвиваючи її. Аналізуючи правові погляди Липинського і порівнюючи їх з
поглядами Драгоманова, неважко помітити їх взаємодоповнення. Саме це
відзначав, наприклад, один із сучасників Липинського, коли писав:
“Починаючи від 1920 року друкує він у збірнику “Хліборобська Україна”
свої “Листи до братів-хліборобів” і в сих “Листах…” з нечуваною у нас
по Драгоманову сміливістю й широтою думки, глибиною критичного аналізу,
а притім кров`ю серця та соком нервів напоєною любов`ю до рідного народу
– розкриває причини нашого теперішнього лихоліття й вказує нові шляхи до
визволення з нашої неволі” [4]. Так, якщо Драгоманов головну увагу
приділяв проблемі правового закріплення прав і свобод людини, їх
гарантованості та реальності, оскільки в той час більша частина України,
перебуваючи у складі Російської імперії, була практично позбавлена
правового регулювання статусу особи, а відсутність політичної свободи
робила неможливим будь-який рух за політичне чи національне визволення
правовими методами, Липинський головну увагу приділяє проблемам
державного будівництва, створення самостійної Української держави, але
при цьому не тільки не відкидає прав і свобод людини, а навпаки –
підкреслює їх значення для будівництва та розвитку держави, необхідність
законодавчого закріплення і гарантованості політичної свободи для всіх
громадян.

Особливо показовим у даному аспекті є розуміння співвідношення
національних та політичних прав, роль політичного фактора в будівництві
держави. Якщо Драгоманов зазначав, що необхідно боротись за політичне,
економічне й культурне визволення не тільки українського народу, але й
“живучих серед нього іншоплемінних колоній” [5], бо “сама по собі думка
про національність не може дати ради для впорядкування державних справ”
[6], то Липинський наполегливо підкреслює, що Українську державу можна
здобути тільки “через об`єднуючі всіх мешканців України державні
політичні гасла” [7].

?????????|?, що сприяють максимальній реалізації прав особи і прав
громадян. Але якщо Драгоманов не давав відповіді, на якій же основі буде
зберігатись ця децентралізована держава, то для Липинського майбутня
Україна – це “ряд автономних, класових, професійних і сільських
республік, об`єднаних владою відповідального за будучність нації й
держави своїм життям і життям своїх нащадків Господаря”, бо тільки
“Господар Монарх… може без ніякої шкоди ні для Землі, ні для Нації
якнайширшу автономію й кожному класові й кожному селу дати” [8].

Хоча Липинський у своїй правовій теорії головну увагу приділяє питанням
створення держави, проте держава у даному випадку не виступає як щось
антагоністичне до громадянина, навпаки, створення держави покликане бути
гарантією реальності його прав. Тут теж існує тісний зв`язок між
правовими поглядами Липинського і Драгоманова. І якщо Липинський піддає
критиці демократичні методи управління державою, зазначаючи: “біда не в
тім, що ми маємо демократію, а трагедія наша і нещастя в тім, що ми
маємо лише демократію” [9], то в даному випадку він має на увазі не
зовсім демократичну практику УНР з її класовим підходом та поділом
громадян за соціальним статусом. У своїй теорії “трудової монархії”
Липинський, слідом за Драгомановим, чітко проводить принцип рівності
всіх перед законом незалежно від соціального, національного чи
політичного статусу, підкреслюючи, що це не абсолютистичне, тоталітарне
утворення з необмеженою владою однієї чи кількох осіб, а правова
держава, де верховна гетьманська влада обмежена законом, “який стоїть
над Гетьманом так само, як над всіма” [10]. Тут доречно буде згадати, що
Драгоманов в одному з своїх листів зазначав: “не вірю я ніякій державі,
окрім Швейцарії і Англії”[11]. Тобто, він не тільки не мав якихось
застережень проти монархії взагалі, але й об`єктивно визнавав, що
найбільш демократичною державою Європи на той час була конституційна
англійська монархія.

Правову теорію Липинського неможливо розглядати у відриві від тих
історичних обставин, на тлі яких вона формувалась. Це, перш за все, крах
української державності, перемога більшовицької тоталітарної системи на
території колишньої Російської імперії, польська окупація Галичини,
загальний крах демократичних ідеалів у Європі і все більше поширення
ідеології тоталітаризму (комуністичної та фашистської). Саме тому
визначальним є той факт, що теорія “трудової” монархії не тільки
увібрала в себе все те прогресивне, що було в попередній українській
правовій думці, але й розвинула такі поняття, як “громадянство” (в
нинішній термінології “громадянське суспільство”), “законність”,
“правопорядок”. Спираючись на ці факти, можна твердити про вирішальний
вплив Драгоманова на Липинського, твори якого той добре знав і часто
посилався на них у своїх працях [12]. В умовах все більшого поширення
нігілістичного ставлення до права заслуга Липинського полягає у
проголошенні закону єдиним правовим регулятором суспільних відносин,
який не можна підмінити жодними класовими чи національними критеріями
або ж “волею народу”, закону, перед яким усі рівні і який є
загальнообов`язковим для всіх. Одночасно Липинський наголошує на
необхідності “відповідальності держави перед громадянством” [13].

Коли ми говоримо про правову теорію Липинського або взагалі про його
суспільно-політичні та державно-правові погляди, слід пам`ятати, що він
творив “для практичного ужитку в реальних умовах даного громадянства”
[14]. Тому спроби механічно переносити це до умов сьогоднішнього дня
неможливі. Але в процесі державного будівництва на Україні потрібно
враховувати все те, чим збагатив свою правову думку український народ на
протязі тисячолітнього державотворення. Без такого використання власних
правових вчень, орієнтуючись тільки на сучасний досвід державного
будівництва розвинутих демократичних країн, будівництво власної держави
неможливе.

Література

Акт проголошення незалежності України // Голос України. – 27 серпня 1991
р.

Див.: Грушевський М. С. З починів українського соціалістичного руху.
Михайло Драгоманов і женевський соціалістичний гурток. — Відень, 1922.
3. Цегельський Л. Михайло Драгоманов // Молода Україна. – Львів, 1900. –
С.38.

Забаревський М. Вячеслав Липинський і його думки про українську націю і
державу – Відень, 1925. – С.6.

“Вольний Союз” – “Вільна Спілка”. Опыт украинской политико-социальной
программы. Свод и объяснения М. Драгоманова. – Женева, 1884. – С.7.

Драгоманов М. П. Чудацькі думки про українську національну справу //
Вибране. — Київ, 1991. – С.469.

Липинський В. Листи до братів-хліборобів. — Відень, 1926 — С.15.

Там же. – С.46.

Там же. – С.486-487.

10 Там же. – С.34.

Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876-1895) / Зладив
М. Павлик. – Чернівці. – Т.3. – С.382.

Див.: Липинський В. Листии до братів-хліборобів. – С.30, 86 та ін.

Там же. – С.44.

Там же. – С.386.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020