Реферат на тему:
Грошово-кредитна політика України в перехідний період у світлі сучасних
монетаристських теорій
Сучасна економічна думка, незалежно від її конкретного теоретичного
спрямування, визнає відповідальність держави за стан розвитку економіки
країни, а отже і її право впливати на економічне життя суспільства.
Відмінності в поглядах окремих теоретиків стосуються лише ступеня та
методів реалізації такого впливу. Одні з них, назвемо їх умовно
кейнсіанцями, вважають, що такий вплив повинен бути прямим,
безпосередньо спрямованим на окремого економічного суб’єкта,
індивідуалізовано стимулювати відповідну його поведінку. Інші — назвемо
їх умовно монетаристами, вважають, що економічні суб’єкти по природі
своїй «запрограмовані» на високоефективну діяльність у ринковому
середовищі, спроможні самостійно забезпечити найбільш доцільну поведінку
з позицій окремого індивіда та суспільства в цілому. Тому державі немає
потреби безпосередньо втручатися в поведінку окремих економічних
суб’єктів, а свій вплив на економіку вона повинна звести до гарантування
їм сприятливих умов діяльності, тобто опосередковано.
Сьогодні, для реалізації свого впливу на економіку держава повинна
розробляти відповідну економічну політику. Цілі політики:
— забезпечення певного рівня економічного зростання;
— забезпечення максимальної зайнятості;
— контроль над інфляцією з метою її мінімізації та стабілізації цін;
—урівноваження активів і пасивів платіжного балансу.
Для досягнення вказаних цілей економічна політика передбачає
використання заходів, які умовно можна розділити на чотири групи:
структурна політика; політика конкуренції; соціальна політика;
кон’юнктурна політика.
Кон’юнктурна політика реалізується через вплив держави на ринкову
кон’юнктуру, на співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції на
ринках. Оскільки сукупний платоспроможний попит формується і
реалізується в грошовій формі у процесі формування, розподілу і
використання національного доходу, кон’юнктурна політика забезпечується
насамперед державним регулюванням грошового обороту.
Заходи кон’юнктурної політики, що спирається на регулювання грошового
обороту, можна розділити на три групи:
— заходи фіскальної політики;
— заходи грошово-кредитної (монетарної) політики;
— заходи прямого впливу.
Фіскальна політика зводиться до економічного регулювання через механізми
оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фінансових
ресурсів, фінансування витрат держави, пов’язаних з виконанням нею своїх
суспільних функцій.
Грошово-кредитна політика зводиться до економічного регулювання через
механізми зміни пропозиції (маси) грошей та їх ціни (проценту) на
грошовому ринку. Збільшення пропозиції грошей, за інших рівних умов,
зумовлює зниження процента та зростання інвестицій, а також зростання
платоспроможного попиту на ринках. Усе це на коротких часових інтервалах
пожвавлює кон’юнктуру ринків і посилює стимули до розширення
виробництва.
Залежно від напряму та темпів зміни пропозиції грошей та рівня процента
розрізняють такі види грошово-кредитної політики:
— експансійна;
— рестрикційна.
При експапсійпій політиці відбувається зростання пропозиції грошей, яке
може бути неконтрольоване, довільне. Наслідком такої політики стає
інфляція у зв’язку з чим її ще називають політикою інфляції.
Більш доцільною і широко застосовуваною є політика повільного,
контрольованого зростання грошової маси і м’якого зниження процента,
завдяки чому інфляція підтримується на заданому рівні, стає
контрольованою і перетворюється у дійовий стимулятор економічного
зростання, збільшення зайнятості. Цю політику називають політикою
дезінфляції.
При політиці грошово-кредитної рестрикції допускається різке, не досить
зважене, обвальне скорочення пропозиції грошей, внаслідок чого гроші
стрімко «дорожчають», сукупний попит скорочується, провокуючи зниження
рівня цін і різке падіння економічної активності. Цю політику називають
політикою дефляції. Зважаючи на її негативні наслідки, уряди стараються
уникати відвертої політики дефляції, а допускають лише повільне і
незначне скорочення пропозиції грошей та рівня процента, що м’яко
гальмує економічну активність, без глибокого спаду виробництва. Така
політика дістала назву політики рефляції.
Пряме втручання держави в економічне життя допускається у тих випадках,
коли заходи фіскальної та монетарної політики не можуть дати бажаного
результату чи він настане із запізненням. До таких заходів можна
віднести обмеження (заморожування) цін і доходів з метою гальмування
високої інфляції; раціонування споживання, коли товари та послуги
розподіляються не за платоспроможністю покупців, а за встановленими
державою нормами тощо. Заходи прямого втручання суперечать
закономірностям ринкового господарювання і тому застосовуються не часто,
як виняток.
Cутність монетарної політики виражає визначення її як комплексу взаємозв
‘язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених, суспільних
цілей та заходів щодо регулювання грошового обороту, які здійснює
держава через центральний банк.
Грошово-кредитна політика України в перехідний період пройшла складний
шлях розвитку. Необхідно зробити спробу оцінити характер її на окремих
етапах розвитку під кутом зору відповідності основним положенням
кейнсіанської та монетаристської концепцій.
На першому етапі (1991—1994 рр.) підходи до вирішення завдань
економічної політики в Україні мали переважно кейнсіанський уклін. На
цьому етапі вирішальну роль у прийнятті владними структурами економічних
рішень відігравали поточні, переважно короткострокові, цілі, що
визначалися в основному політичними чи соціальними міркуваннями.
Довгострокові, стратегічні цілі (стабілізація цін, макроекономічна
стабілізація, забезпечення економічного зростання, підвищення зайнятості
тощо) відсувалися на другий план. Навіть перехід до ринкової економіки і
запровадження ринкових методів господарювання, проголошені як
стратегічна ціль економічної політики, найчастіше не враховувалися при
прийнятті тактичних рішень. Це виявлялося в надмірному втручанні органів
державного управління в господарські процеси, в переважно «ручному»
управлінні вирішенням конкретних економічних завдань, замість того, щоб
швидше створити ринковий механізм економічного розвитку і забезпечити
його функціонування на засадах саморегулювання. Такий підхід зумовлював
надто повільний перебіг ринкових реформ в Україні, сприяв поглибленню
економічної кризи.
д явно перебільшувалася роль та можливості держави в регулюванні
економіки, переоцінювалися можливості фіскально-бюджетного механізму у
вирішенні всіх соціально-економічних завдань — тактичних і стратегічних,
доводилась доцільність і ефективність прямого втручання державних
органів в економічні процеси. Оскільки такі методи управління економікою
в нових умовах не спрацьовували, економічне життя країни виявилося
некерованим і опинилося у вкрай складному становищі: ринки
розбалансовані, державні фінанси підірвані, бюджет непомірно дефіцитний,
сфера обігу переповнена зайвими грошима, виробництво швидко
скорочувалося.
Кейнсіанський підхід проявлявся також у ставленні до інфляції.
Інфляційна загроза явно недооцінювалася. Емісія грошей широко
використовувалася для фінансування всіх поточних потреб, які не були
передбачені державним бюджетом, та для покриття бюджетного дефіциту.
У руслі кейнсіанського підходу були і конкретні заходи в монетарній
політиці — жорстка фіксація валютного курсу в 1993— 1994рр., переважне
використання адміністративно-обмежувальних монетарних інструментів
(висока норма обов’язкового резервування та часті її зміни, пряме
обмеження кредитної діяльності комерційних банків — через установлення
кредитних стель, обмеження доступу банків до централізованих кредитних
ресурсів тощо).
З 1994 р. в економічній політиці відбулися деякі зміни, особливо в
монетарній сфері, а саме:
· в загальноекономічній політиці був проголошений курс на
макроекономічну стабілізацію, на прискорення ринкових реформ та
формування ринкового механізму функціонування економіки;
· у фіскально-бюджетній політиці визнавалося за необхідне
переорієнтуватися на подолання бюджетного дефіциту і послаблення
дефіцитного фінансування економіки, зменшення податкового тиску і
переведення суб’єктів господарювання на засади самофінансування;
· у грошово-кредитній політиці було взято курс на подолання
гіперінфляції, лібералізацію кредитного та валютного ринків, формування
ринку цінних паперів, відмежування емісійного механізму НБУ від
бюджетного механізму і скорочення фінансування бюджетного дефіциту за
рахунок сеньйоражу.
Усі ці зміни більше відповідали монетаристському підходу, ніж
кейнсіанському. Проте подальший розвиток подій показав, що досить
послідовно дотримувалося проголошеного курсу лише монетарне керівництво
країни, передусім НБУ. У загальноекономічній та фіскально-бюджетній
політиці суттєвих змін у бік посилення засад ринкового саморегулювання
не відбулося.
Тому є підстави вважати, що на другому етапі перехідного періоду, що
розпочався з 1994 р., економічна політика в Україні проводилася на
дуальних засадах — керівництво реальної економіки та фіскально-бюджетної
сфери здійснювалося більше в руслі кейнсіанських підходів, а керівництво
монетарної сфери — у руслі монетаристських підходів. Такий дуалізм
негативно вплинув на хід ринкової трансформації економіки, на стан
макроекономічної стабілізації та оздоровлення державних фінансів,
поглибив розрив між секторами реальної економіки та грошово-кредитним.
Адже механізм ринкової саморегуляції економіки як неминуча передумова
монетаристських ідей грошово-кредитного регулювання, не був створений.
Це істотно знизило результативність антиінфляційної політики, обмежило
її позитивні наслідки переважно монетарною сферою.
Орієнтація грошово-кредитної політики в Україні на монетаристські
підходи економічного регулювання проявилася в багатьох діях і рішеннях
Національного банку. Це насамперед перехід до жорсткої грошово-кредитної
політики та орієнтація її на регулювання грошової маси в обороті
відповідно до динаміки обсягу ВВП. Звичайно, мова не йде про дотримання
НБУ «грошового правила» М. Фрідмана, для цього ще не було достатніх
передумов, проте орієнтація динаміки пропозиції грошей на динаміку ВВП
досить чітко відповідає підходам сучасних монетаристів.
Як адекватну монетаристській концепції можна оцінити послідовну
орієнтацію НБУ на утвердження своєї самостійності в проведенні
монетарної політики, збереження незалежності від органів виконавчої
влади, лібералізацію кредитного і валютного ринків, запровадження режиму
плаваючого валютного курсу, розвиток ринку цінних паперів, на посилення
ролі суто економічних інструментів грошово-кредитного регулювання тощо.
Позитивними наслідками такої політики НБУ стали:
• поступове (протягом 1994—1995 рр.) зниження інфляції з гіпервисокого
(10 260% в 1993 р.) до помірного (139% в 1996 р.) рівня;
• помітна стабілізація валютного курсу гривні;
• формування авторитету НБУ як органу монетарного управління серед
українських та міжнародних банків та фінансових структур;
• утвердження самостійного статусу НБУ серед органів державного
управління економікою.
Щоб реалізувати ці досягнення в грошово-кредитній сфері і вивести
економіку зі стану тривалої стагнації, потрібно прискорити формування
ринкового механізму функціонування економіки України. Тільки за цієї
умови можна буде довести, що результативність монетаристських підходів
не обмежується лише грошово-кредитною сферою, а й проявляється у сфері
реальної економіки. А також більш ефективно використати рекомендації
представників обох напрямів сучасної монетаристської теорії, що
формуються на засадах кейнсіансько-неокласичного синтезу.
ЛІТЕРАТУРА
Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи, 1996.
Савлук М. І. Гроші та кредит: Підручник. — К.: КНЕУ,2001.-602с.
Гроші та кредит. / За ред.Б. С. Івасіва.- Тернопіль: Карт-бланш,
2000.-510.
Єпіфанов А. О., Міщенко В. І., Гребник Н. І. Грошово-кредитна політика в
Україні; тенденції та перспективи. // Фінанси України, -2000.- №9.
Синбченко М. І. Кон’юнктурна теорія грошей. М. І. Туган —
Барановського.// Фінанси України. — 2000.- №9.
Мельничук О. М. Законодавчі основи та найважливіші параметри
грошово-кредитної політики.// Фінанси України, 2000, -№7.
Жан — Поль Бландіьєр. Валютний курс: його місце і роль у перехідній
економіці.// Фінанси України, 2000, – №8.
Остапець А. І. Остапець Л. В. Банківська система України: стан і
проблеми розвитку.// Фінанси України, 2000 – №8.
Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. — К.: Основи, 1996. —
Розд. 1.
Деньги / Сост. А. А. Чухно. — К., 1997.
ВСТУП до банківської справи / Відп. ред. М. І. Савлук. — К.: Лібра,
1998.—Розд. 2.
Жуков Е. Ф. Обшая теория денег и кредита. — М.: Банки и биржи.
Деньги, кредит, банки / Авт. колл. под рук. Г. И. Кравцовой. — Минск:
Меркаванне,1994.
Кейнс Дж. Общая теория занятости, процента и денег. — М.: Прогресе,
1978.
Косолапов А. Г. Грошово-кредитна політика — гарант стабілізації
економіки України // Фінанси України. — 1997. — № 7.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
