Реферат на тему
Банківська система
План
1. Банківська справа в Україні
2. Національний банк України – гарант стабільної урядової грошової
політики
3. Універсальні і спеціалізовані банки України
4. Мета державної банківської політики
ЛітератураБанківська справа в Україні
Банківська система в Україні започаткована 20 березня 1991 року з
прийняттям Закону України “Про банки та банківську діяльність”, який
став законодавчою основою створення Національного банку України (НБУ).
Національний банк України – юридично і фактично центральний банк
держави. Цим Законом були закладені основи класичної дворівневої
банківської системи України.
За останні дев’ять років в Україні проведена конкретна практична робота
щодо створення національної грошової кредитно-дебетової системи:
впроваджена дворівнева банківська система; введена в обіг національна
грошова одиниця; побудована національна база для емісії паперових грошей
і карбування монет; запроваджена система електронних рахунків;
удосконалена система бухгалтерського обліку на основі міжнародних
стандартів; створено національну біржу тощо.
Але банківська система України на сучасному етапі ще не є ефективною.
Велика кількість банків є прихованими банкрутами. Вони функціонують у
нестабільному інфляційному середовищі з нерозвиненим податковим і
фінансовим законодавством.
Банківська система України сьогодні має високу вартість фінансового
посередництва, спостерігається відсутність національної мотивації для
збереження коштів і розміщення кредитів, ускладненість питань діяльності
небанківських комерційних посередників тощо. Складними для реалізації
залишаються питання, що стосуються банківської таємниці.
Тобто існує безліч проблем, які найближчим часом необхідно розв’язати у
межах сучасних інформаційних технологій розвитку банківської системи
України з метою: покращання залучення заощаджень населення України і
сприяння росту національної економіки; удосконалення розвитку фінансових
механізмів; підвищення ефективності розподілу грошових ресурсів між
українськими підприємствами; здійснення контролю за фінансовим станом
підприємства на національному ринку під наглядом банків; автоматизації
проблеми неплатежів та розробки інструментарію її подолання;
вдосконалення і підвищення ефективності платіжної системи на
національному та міжнародному рівнях.
Потрібно створити фінансову інфраструктуру, яка буде базуватися на
сучасних інформаційних технологіях, національній правовій системі,
системі банківського аудиту тощо.
Національний банк України – гарант стабільної урядової грошової політики
Відомо, що НБУ є юридичною особою з державною формою власності, його
статутний фонд формується винятково на основі засобів держави. Розмір
фонду затверджується рішенням Верховної Ради України, а статут –
Президією Верховної Ради [18, 27]. Незалежність НБУ означає, що йому
надається можливість досягати мети монетарної політики без втручання
інших організацій. Засади незалежності не виключають того, що НБУ
періодично звітує перед Верховною Радою України про свою діяльність.
Остання призначає Правління НБУ, регулярно розглядає звіти та
аудиторські висновки про діяльність НБУ.
У систему НБУ входить центральний апарат, регіональні управління,
розрахункові палати, центральне сховище, спеціалізовані підприємства,
банківські вищі та середні навчальні заклади та інші організації, які
необхідні для успішної діяльності банку. Керує НБУ Правління банку.
Правління НБУ приймає нормативні постанови, що є обов’язковими для
виконання всіма структурами державної влади, а також юридичними та
фізичними особами на території України.
Визначимо основні функції НБУ: визначення та здійснення єдиної державної
грошово-кредитної політики; здійснення емісії валюти України та
організація її обертання; кредитування комерційних банків, організація
системи рефінансування; встановлення правил проведення банківських
операцій, бухгалтерського обліку та звітності; визначення системи,
порядку і форми розрахунків; проведення державної реєстрації банків і
кредитних установ та ліцензування банківських операцій; здійснення всіх
необхідних видів банківських операцій; розробка прогнозу платіжного
балансу України, укладання звітного платіжного балансу України;
проведення валютного регулювання, визначення порядку здійснення
розрахунків з іноземними державами, організація і здійснення валютного
контролю; забезпечення накопичення, зберігання і проведення операцій із
золотовалютними запасами і резервами; здійснення банківського нагляду за
діяльністю банків і кредитних установ; аналіз та прогнозування стану
грошово-кредитних, фінансових, цінових і валютних відносин; організація
інкасації і перевезення грошових знаків та інших коштовностей;
реалізація державної політики з питань захисту державних секретів у
системі НБУ; підготовка кадрів для банківської системи України тощо.
НБУ може використовувати спеціальні засоби, що за технологією
поділяються на прямі і непрямі.
До прямих засобів належать обмеження на розмір відсоткових ставок,
колективні та індивідуальні кредитні межі, резервні вимоги.
Непрямі засоби побічно впливають на функціонування всієї банківської
системи. Ось деякі з них – операції на ринку, договори про викуп цінних
паперів, вільні кредитні аукціони, переговори і попередження тощо.
Вважається, що основними інструментами і методами грошово-кредитної
політики НБУ є: визначення меж відсоткових ставок за кредитами і
депозитами НБУ; визначення норм обов’язкових резервів, що депонуються в
НБУ; операції на відкритому ринку; встановлення для банків і
фінансово-кредитних установ прямих кількісних обмежень; рефінансування
банків і надання кредитів уряду України; регулювання об’єму грошової
маси в обігу; валютне регулювання.
Універсальні і спеціалізовані банки України
Відомо, що універсальні і спеціалізовані або комерційні банки є базовою
ланкою дворівневої банківської системи України [1, 18]. Їх головна
характерна особливість – відсутність права емісії банкнот. Універсальні
банки здійснюють усі види банківських операцій, а спеціалізовані мають
обмежені функції і здійснюють один або декілька видів банківських
послуг.
Комерційний банк – це сучасна фінансова організація, що займається
широким спектром послуг кредитного, страхового і платіжного напрямів та
виконує різноманітні фінансові операції щодо будь-якого економічного
об’єкта.
Вважається, що питаннями діяльності українських комерційних банків є:
прийом заощаджень та інших коштів; надання кредитів; здійснення
інвестицій; переміщення коштів тощо.
Але комерційним банкам забороняється діяльність у сферах матеріального
виробництва і торгівлі та у всіх видах страхування.
Сучасну систему комерційних банків в Україні інколи умовно поділяють на
три групи: системні банки; нові комерційні банки; банки з 100 %
іноземного капіталу.
Перша група складається з колишніх державних спеціалізованих банків:
“Промінвестбанк”, “Ощадбанк”, АПБ “Україна”, “Укрсоцбанк”. Друга група –
це нові універсальні і спеціалізовані банки, створені за останні роки.
Третя група – це філії великих міжнародних банків і фінансових груп.
За статистичними даними на 1 липня 1998 року, в Книзі реєстрації банків,
валютних бірж і фінансово-кредитних установ зареєстровано 221 банк. При
чому у формі відкритих акціонерних товариств – 131, у формі закритих
акціонерних товариств – 54 та у формі товариств з обмеженою
відповідальністю – 36. За формою власності виділяються 2 державних банки
(“Ощадбанк”, “Укрексімбанк”) [18].
; в розмірі 10 млн. ЕКЮ – для банків із часткою іноземної участі 50 % і
більше.
Власний капітал банків відчутно впливає на стійкість та ефективність
роботи банку, бо це джерело його фінансових ресурсів банку та основний
гарант для покриття непередбачених витрат і збитків, що виникають у
процесі діяльності банку.
Структура банківського капіталу може мати такі компоненти: статутний
капітал; загальні резерви; нерозподілений фінансовий результат минулих
років; фінансовий залишок поточного року; фонд переоцінки основних
коштів тощо.
У комерційних банках майже 90 % усієї потреби в грошових ресурсах
покривається за рахунок залучених коштів, до яких належать депозити.
Поряд із депозитами банки використовують інші грошові капітали,
наприклад, позики. Головна мета цих операцій – покращання ліквідності
банку. Це можуть бути позики на міжбанківському ринку, угоди РЕПО,
випуск облігацій.
До недепозитних джерел належать міжбанківські позики.
Важливу роль у фінансуванні різних об’єктів відіграють внутрішні джерела
коштів, до яких часто відносять внески населення. Вважається, що
залучення коштів населення – справа надзвичайно важлива та актуальна.
Але для цього необхідні банківські гарантії та довіра клієнтів.
Комерційні банки велику увагу приділяють відповідності структури їх
активів. Рівновага між залученими та розміщеними коштами – один із
головних принципів підтримки на необхідному рівні ліквідності банків.
Активні операції комерційних банків щодо надання кредитів є
найважливішим питанням банківської діяльності, тому що вони приносять
значний прибуток.
Мета державної банківської політики
Державна політика у сфері банківської діяльності спрямована на підтримку
здоров’я та стійкості національної банківської системи. Держава
запобігає банкрутству окремих банків, коли це впливає на стабільність
економіки країни.
Основною метою державної політики в банківській сфері є: запобігання
надмірній концентрації економічної влади та підтримка конкуренції на
банківських ринках, а також підтримка політики достатньої концентрації з
метою підсилення їх конкурентоспроможності на міжнародних ринках
банківських послуг; пом’якшення наслідків можливих зрушень банківської
системи у випадку банкрутства великого банку; забезпечення діяльності
банківської системи у грошово-кредитній політиці; виконання законів та
встановлених правил, що вимагає високого рівня ведення банківської
справи; задоволення потреб суспільства та клієнтів в отриманні зручних
банківських послуг; стимулювання та сприяння високому рівню ефективності
і прибутковості операцій з розміщення кредиту в будь-які сфери
економіки; сприяння ефективному розподілу прибутку між акціонерами,
кредиторами, клієнтами тощо.
Організація банківського регулювання та нагляду базується на
комбінованій моделі, що характеризується трьома відомими у світовій
практиці підходами [18]. Неформальний підхід базується, головним чином,
на консультаціях, переговорах та попередженнях. Формалізований підхід
вимагає активної перевірки шляхом експериментування на місцях з боку
органів банківського аудиту. Легалістичний підхід базується на
обговоренні сукупності показників, яких повинен дотримуватися банк, і на
делегуванні повноважень з перевірки та контролю банківської документації
на місцях.
Вибір моделі на практиці означає: встановлення сфери діяльності та
функцій органу банківського регулювання і нагляду; надання НБУ права
призначати повну або вибіркову перевірку діяльності та ризиків банків;
надання представникам НБУ права бути присутніми та виступати на зборах і
засіданнях акціонерів правління, спостережної ради та ревізійної комісії
комерційного банку; надання НБУ права здійснювати відповідні заходи у
випадку порушення комерційними банками економічних нормативів або
банківського законодавства; визначення НБУ рейтингу комерційних банків;
проведення статистичного аналізу банківської діяльності, широке
впровадження досягнень сучасних комп’ютерних технологій для аналізу
обов’язкових звітів, генерації коментарів, прогнозування розвитку, стану
банків тощо.
До функцій НБУ належить [27]: проведення вступного контролю (визначення
вимог при реєстрації та отримання ліцензій); проведення попереднього
контролю (встановлення вимог до банківської справи, заборона або
обмеження банківської діяльності, застосування санкцій адміністративного
або фінансового характеру, встановлення вимог при відрахуванні до
резервів страхування активних операцій); проведення поточного контролю
(визначення методів перевірки банків, шляхів їх використання, розробки
заходів оздоровлення фінансового стану банків та способів їх
застосування). При цьому НБУ вважає за головне дотримуватися міжнародних
стандартів банківського регулювання та нагляду з метою підвищення
конкурентоспроможності українських банків на міжнародному та
внутрішньому ринках.
Для забезпечення фінансової надійності комерційних банків, НБУ
встановлює для них обов’язкові економічні нормативи та визначає методику
їх розрахунків. До них належать [18, 27]: нормативи капіталу
комерційного банку; нормативи швидкості; нормативи ризику; нормативи
відкритої валютної позиції уповноваженого банку; нормативи зваженої
відкритої валютної позиції уповноваженого банку.
Комерційні банки повинні в обов’язковому порядку визначати свої сумнівні
активи та формувати адекватні резерви під можливі збитки. Класифікація
виданих банками кредитів та оцінка кредитних ризиків здійснюється
залежно від наявності відповідного реального забезпечення та кількості
днів простроченої заборгованості.
У випадку порушення банками чинного законодавства, нормативних актів
НБУ, технології здійснення банківських операцій тощо НБУ має право вжити
до банку, що припустився порушення, наступні заходи: спрямувати дії на
фінансове оздоровлення банку, а також на зміну структури активів;
заборонити здійснення окремих банківських операцій на строк до одного
року та відкликати ліцензію на здійснення окремих або всіх банківських
операцій; заборонити відкриття нових філіалів на строк до одного року;
накласти штраф на керівництво банків; списати з банку прибуток,
отриманий внаслідок неправомірних дій; усунути керівництво від
управління банком та призначати тимчасову адміністрацію; обмежити або
припинити сплату дивідендів; прийняти рішення про виключення з
Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших
кредитних закладів та їх реорганізацію або ліквідацію.
Література
Антонов В.М. АРМ економіста, фінансиста, менеджера. – К.: Таксон, 1998.
– 120 с.
Антонов В.Н. АРМ: Вопросы практического использования. – К.: Лыбидь,
1992. – 164 с.
Антонов В.Н. Архитектура интеллектуально-экспертной системы поддержки
принятия решений // Информатизация и новые технологии. –1996. – № 4. –
С. 16-18.
Антонов В.Н. Интеллектуально-экспертная графическая система //
Информатизация и новые технологии. – 1996. – № 2. – С. 17-20.
Антонов В.Н. Интеллектуально-экспертная система обработки документов,
подсказки принятия решений: метод построения и реализации // УСиМ. –
1995. – № 3. – С. 82-85.
Антонов В.Н. Проектирование объектно-ориентированых интеллектуальных
АРМ// УСиМ. – 1997. – № 4/5. – С. 102-106.
Антонов В.Н., Антонова Ю.В. Основы проектирования интеллектуальных АРМ
// Информатизация и новые технологии. – 1994. – № 1/2. – С. 27-29.
Банки на развивающихся рынках: В 2-х т. / Кол. авт. – М.: Финансы и
статистика, 1994.
Банківська енциклопедія / Під ред. проф. А.М. Мороза – К.: Ельтра, 1993.
– 328 с.
Велш Глен А., Шорт Денієл Г. Основи фінансового обліку. – К.: Основи,
1997. – 943 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
