.

Види підприємництва в зовнішньоекономічній діяльності (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
346 2106
Скачать документ

Реферат на тему:

Види підприємництва в зовнішньоекономічній діяльності

Форма і організація підприємств. Фізичні особи. Юридичні особи.
Товариства. Товариства з обмеженою відповідальністю. Акціонерні
товариства. Інші об’єднання. Державні торгові підприємства.
Представництва і агентства підприємств.

ФОРМА І ОРГАНІЗАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВ

Для підприємницької діяльності (як внутрішньодержавної, так і
міжнародної) дуже важлива форма організації підприємства. Вона потрібна,
щоб дати окремим особам або об’єднанням осіб можливість займатися
підприємництвом.

Історично підприємницька діяльність ніколи не підпадала під певну
загальну схему. Завжди і скрізь першою формою організації бізнесу була
одна людина, що працювала не тільки для себе (для споживання), але й для
інших (на продаж). Ще одна форма організації підприємства – колективна
(декілька людей діють разом). Досить часто люди вкладають свій капітал і
покладаються в організації підприємництва на спеціалістів. Існує безліч
варіантів організації колективних підприємств. Найголовніше у виборі
форми підприємства – характер підприємницької діяльності. У дрібній
торгівлі люди, як правило, самі управляють створеними ними
підприємствами. На великих підприємствах обирають такі форми
організації, які дозволяють досягти загальної мети з найменшими
витратами і з найбільшим прибутком (“cost effectively”). Щоб залучити
великі обсяги капіталу, часто необхідно брати у борг, що може
оформлятися через випуск цінних паперів (привілейованих акцій, облігацій
і т.ін.). Для організації великого бізнесу, у тому числі управління
майном, необхідно наймати кваліфікованих спеціалістів.

В організації підприємства важливо зменшити ризик “втратити все” у
випадку невдачі. Звідси прагнення уникнути необмеженої відповідальності
учасників об’єднання і виникнення “підприємств з обмеженою
відповідальністю”. Кредитори підприємства з обмеженою відповідальністю
можуть звернути стягнення тільки на те майно, що знаходиться в його
власності, але не на майно учасників такого підприємства.

Важливим є питання про те, яким чином будуть прийматися рішення в
підприємстві з обмеженою відповідальністю.

Якщо люди (підприємства) хочуть діяти в бізнесі спільно, то створення
підприємства – це єдиний засіб досягнення мети. Доцільність створення
нового підприємства залежить від конкретних обставин.

У двадцятому столітті все більшу роль почав відігравати ще один чинник –
податкове законодавство. Від форми організації бізнесу нерідко залежить,
хто буде сплачувати податки – наприклад, підприємство або його
засновник, – і якою буде сума цих податків.

Отже, для організації бізнесу головне значення мають такі чинники, як
кількість учасників; обсяги капіталу; ризик; порядок управління;
оподаткування.

У праві всі особи поділяються на фізичних і юридичних. Фізична особа –
людина. Юридична особа – будь-яка організація, що має відокремлене
майно, може від свого імені набувати прав і нести обов’язки, бути
позивачем або відповідачем у суді (див., наприклад, Цивільний кодекс
Української РСР, ст. 23).

Варто мати на увазі, що права юридичних і фізичних осіб займатися
міжнародною торгівлею ніяк не відрізняються. Наприклад, в Україні після
18 років фізична особа має ті ж права, що і юридична особа, тобто може
набувати від свого імені прав, нести обов’язки, бути позивачем або
відповідачем у суді. До цього віку фізична особа може мати права, але,
як правило, не може їх набувати, і найчастіше не може бути позивачем або
відповідачем у суді.

ФІЗИЧНІ ОСОБИ

На практиці немає істотної різниці між тим, як працює фізична особа і
корпорація. Фізична особа, так само як і корпорація, може найняти
менеджерів, що будуть управляти підприємством самі або разом із цією
фізичною особою.

Відмінності існують у питанні реєстрації. Справа в тому, що в більшості
країн фізичній особі, на відміну від корпорацій, не потрібно проходити
реєстрацію, шоб займатися міжнародною торгівлею. Питання про реєстрацію
може виникнути, коли підприємство здійснює роздрібну торгівлю і хоче
відкрити “торгову точку” – магазин, кіоск тощо. 

Коли мова заходить про відповідальність перед кредиторами, то фізична
особа відповідає за своїми зобов’язаннями усім своїм майном, без
обмежень.

ЮРИДИЧНІ ОСОБИ

Коли люди прагнуть займатися колективним підприємництвом, вони повинні
обрати одну з форм організації спільного бізнесу.

Питання про організацію бізнесу може постати і тоді, коли людина хоче
займатися бізнесом сама, але за посередництвом юридичної особи, яку вона
створює самостійно.

Існує декілька найважливіших питань, які потрібно вирішити,
організовуючи підприємство.

1. Хто і як буде розпоряджатися майном і хто буде приймати рішення? Для
управління бізнесом нерідко наймають менеджерів. Важливо заздалегідь
знати, які вони мають права та обов’язки, якими будуть наслідки їхніх
дій для третіх осіб. У багатьох випадках учасники роблять внесок майном
або грошима, але не бажають керувати справами підприємства
безпосередньо. З іншого боку, як правило, без згоди учасників
підприємства менеджери не можуть приймати найбільш важливі рішення, що
стосуються істотних змін у діяльності і структурі підприємства, як,
наприклад, злиття підприємств. Керівники (менеджери) підприємства
приймають рішення з всіх інших питань. Дуже важливо чітко визначити
права, обов’язки і відповідальність керівника підприємства. Це
необхідно:

– по-перше, щоб упорядкувати відносини між керівником підприємства і
його засновниками (акціонерами);

– по-друге, щоб упорядкувати відносини між керівником і співробітниками
підприємства;

– по-третє, щоб захистити кредиторів підприємства від можливих порушень
з боку його керівника.

2. Як будуть розподілятися прибутки?

3. Хто і як (у яких межах) буде відповідати за борги? Існує багато
можливих форм організації колективного бізнесу. Наприклад, учасники
можуть зібрати разом певне майно або гроші для здійснення єдиного
проекту. Історично саме таким способом здійснювалося багато торгових
походів у середньовічних Венеції та Генуї.

Учасники можуть домовитися про те, щоб займатися підприємництвом разом
на постійній основі. Дуже багато людей бажають брати участь у бізнесі
своїм капіталом, розраховуючи потім одержати частину прибутку, але не
бажають самі вести справи. Інші учасники можуть вести справи. При цьому
вони мають право передати частину свого капіталу в спільну власність або
не передавати нічого. Такий капітал стає спільною власністю учасників
товариства і розпоряджатися ним вони можуть тільки разом. Якщо
підприємство велике, складним стає питання про порядок прийняття ділових
рішень.

Організовуючи колективний бізнес, потрібно вибирати одну з форм
підприємства. Коло можливих варіантів у різних країнах не однакове.
Проте всі можливі форми можна розділити на декілька логічних груп:

– товариства;

– підприємства з обмеженою відповідальністю;

– інші об’єднання.

ТОВАРИСТВА

Товариства створюються там, де дві або декілька осіб бажають діяти
разом, але не бажають або не можуть мати велику організацію і коли вони
самі хочуть брати участь у менеджменті. Питання, що порушуються при
організації товариства, – про спільні відносини, а також про власність і
про права кожного учасника на цю власність, про розподіл прибутку і про
вирішення питань користування капіталом.

Згідно з законодавством багатьох країн товариства поділяються на два
види:

– повні товариства;

– командитні товариства (societe en commandite, Kommanditgesellschaft,
societa in accomanditad).

У повних товариствах усі учасники відповідають за зобов’язаннями
товариства усім своїм майном і грошима. Повні товариства створюють, як
правило, ті люди, що бажають безпосередньо управляти справами
товариства.

У командитних товариствах частина учасників робить внесок, але не бажає
брати участі у роботі підприємства, їхня відповідальність обмежена
тільки їхніми внесками. Інші ж відповідають за зобов’язаннями товариства
всім майном і безпосередньо управляють його справами.

Варто мати на увазі, що в багатьох країнах товариства не є самостійними
особами, їхні справи учасники вирішують тільки разом і всі рішення
приймаються від імені їх усіх. Капітал, переданий для ведення бізнесу,
знаходиться в спільній власності його учасників, а не у власності
товариства як самостійної особи. 

ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ. АКЦІОНЕРНІ ТОВАРИСТВА

Підприємства з обмеженою відповідальністю почали розвиватися в Західній
Європі, головним чином в Англії, у вісімнадцятому столітті, під впливом
індустріальної революції. В цей час виникла потреба у великих обсягах
капіталу. Поняття “спільний капітал” (“joint stock”) з’явилося в
торгових містах Італії в XV-XVI ст. Спільний капітал створювався, як
правило, для реалізації одного проекту, наприклад торгового походу.
Оскільки такі проекти завжди пов’язувалися з деяким ризиком, вкладники
були зацікавлені в тому, щоб обмежити свою відповідальність на випадок
невдачі.

З розвитком промисловості цей спосіб використання спільного капіталу для
підприємницької діяльності почав розвиватися значно швидше. Але для
того, щоб це відбувалося ще успішніше, були потрібні більш сприятливі
умови для інвесторів. Обмеження ризику інвесторів створило б такі умови.
Інвестори бажали одержати всі переваги участі в підприємстві, але
водночас обмежити свою відповідальність тільки тим капіталом, який вони
передали для ведення цього підприємства. Щоб зробити це можливим і в
такий спосіб залучити капітал до підприємницької діяльності, було
необхідно юридичне “винайти” поняття обмеженої відповідальності. Цей
юридичний винахід призвів до великого розвитку не тільки промисловості,
але й торгівлі.

Крім того, розвиток обмеженої відповідальності сприяв виникненню
важливої відмінності між товариствами і підприємствами з обмеженою
відповідальністю – останніми управляли спеціально найняті менеджери.
Засновники лише зрідка (декілька разів на рік) збиралися і вирішували
найбільш принципові питання управління підприємством. На таких
підприємствах сам розвиток став залежати саме від здібностей і зусиль
менеджерів.

Згодом роль головних менеджерів все більш зростала. На сьогодні її
порівнюють з роллю президентів держав, їхня діяльність може впливати на
економічний розвиток країн і навіть усього світу (пригадаємо, наприклад,
тепер уже колишнього головного менеджера корпорації “Майкрософт” Білла
Гейтса).

Сучасна система підприємств з обмеженою відповідальністю з її поділом на
“пасивних” вкладників і менеджерів викликає колосальну кількість
юридичних суперечок, насамперед у таких питаннях, як відносини між
управляючим і учасниками підприємства, між учасниками, що мають
більшість у підприємстві, і тими, що знаходяться в меншості. Ці труднощі
в різних країнах вирішуються по-різному.

Один спосіб – спробувати врегулювати всі питання в законодавстві. До
нього схиляються в країнах “континентального” права (наприклад
Німеччина, Франція). Проте практика довела, що врегулювати всі питання в
законодавстві неможливо.

В інших країнах (країни “англо-американського” права) з питань
внутрішніх відносин на підприємствах з обмеженою відповідальністю є дуже
велика судова практика.

Безумовно, існують не тільки великі, але й маленькі підприємства з
обмеженою відповідальністю. Вони становлять, по суті, ще один вид
товариств, але всі їхні учасники мають обмежену відповідальність. Крім
того, форма підприємства з обмеженою відповідальністю краще пристосована
для розподілу прибутку між учасниками, особливо в тих випадках, коли
частки вкладників нерівні.

З цієї причини в країнах континентальної Європи (за винятком Нідерландів
і Скандинавських країн) підприємства з обмеженою відповідальністю
поділяють на два види. Наприклад, у Німеччині підприємство з обмеженою
відповідальністю може бути:

– “Aktiengesellschaft” (акціонерним товариством), або

– “Gesellschaft тіt beschrankter Haftung [G.m.b.H.]” (товариством з
обмеженою відповідальністю).

Норми, що регламентують порядок створення і внутрішні відносини між
учасниками підприємств різних видів, відрізняються. До акціонерних
товариств ставляться більш жорсткі вимоги.

У Великій Британії є розбіжності між “private company” і “public
company”. Перші не можуть мати більше 50 засновників і не можуть
поширювати акції серед осіб, коло яких визначити заздалегідь нереально.

У США, Нідерландах, Скандинавських країнах усі підприємства з обмеженою
відповідальністю створюються і функціонують однаково. Правда,
відмінності між “private company” і “public company” все-таки існують,
але вони не стосуються порядку створення підприємств і внутрішніх
відносин у них.

На практиці всі види підприємств з обмеженою відповідальністю працюють
однаково. “Public companies” створюються тоді, коли потрібно залучити
значні кошти, які неможливо одержати від декількох засновників.

Спільні підприємства. Для створення юридичної особи необхідна участь, як
мінімум, двох осіб (принаймні на початку). Коли ці особи походять з
різних країн (наприклад громадяни різних країн або підприємства,
зареєстровані в різних країнах), така організація підпадає під
спеціальні норми, що встановлюють:

– особливі вимоги до таких юридичних осіб. Наприклад, у багатьох
державах, що розвиваються, іноземці не можуть мати більше визначеного
відсотка акцій (зазвичай – 49 %) у місцевих підприємствах;

– додаткові права таких юридичних осіб. Це часто відбувається в країнах
із перехідною економікою, щоб залучити іноземні інвестиції. 

ІНШІ ОБ’ЄДНАННЯ

Світовій практиці відомі й інші форми поєднання зусиль людей і
підприємств. У одних об’єднаннях відносини мають лише договірний
характер, в інших – частина майна переходить у спільну власність
учасників. Не всі з цих об’єднань є юридичними особами. Іноді
підприємства просто укладають договір про координацію своїх зусиль у тій
або іншій сфері. Вклад у спільну діяльність може бути не тільки у
вигляді майна, але й в інших формах – наприклад, передача ліцензії на
технологію, франчайзинг (про це більш докладно див. п. 2.7).

Прикладом об’єднань зусиль людей можуть бути кооперативи для придбання
квартир.

Деякі підприємства з обмеженою відповідальністю і товариства створюються
для благодійних цілей, і їхня діяльність регулюється спеціальним
законодавством.

Раніше могли створюватися і такі об’єднання, як картелі – договірні
асоціації підприємств, що регулюють поведінку своїх учасників на ринку,
але на сьогодні їх створення заборонено.

Прикладом об’єднання є також і консорціум – тимчасова угода між
декількома банками або промисловими підприємствами для спільного
розміщення позики або здійснення єдиного капіталомісткого промислового
проекту. Відносини в консорціумах будуються на договірних основах, майно
або кошти не передаються у спільну власність.

Література

Грачев Ю.Н. Внешнеэкономическая деятельность. Организация и техника
внешнеторговых операций: Учеб.-практ. пособие. – М., 2001.

Солошенко Л. Внешнеэкономическая деятельность: организация и
документальное оформление. – X., 2001.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020