Реферат на тему:
Відкриття гробниці Тутанхамона у Єгипті
Смерть фараона Тутанхамона настала вірогідно наприкінці прохолодного
місяця фармуті (січень —лютий) 1342 року до нової ери… А приблизно на
початку місяця епіфі (квітень – травень), опісля тривалого скорботного
ритуалу бальзамування володар був похований у невеликій гробниці в
“Долині царів” – сумній ущелині, де над скелястими урвищами височіє
Вершина Заходу, обитель богині смерті Мерітсегер, яка любить мовчання.
Відкриття 1922 року археологом Говардом Картером гробниці
давньоєгипетського правителя мов вихопило, як промінь світла, з вічного
мороку неоціненний історико-культурний комплекс. До цього часу царську
діадему, а також символи влади: короткі посохи-жезли з загнутою гаком
верхньою частиною (хекет) і бичі (чи цепи) з трьома кінцями (нехеху),
скіпетри (сехем); дорогоцінну парадну зброю, палиці-трості, особисті
ювелірні прикраси володарів Єгипту – речі, що завжди виконувалися на
високому художньому рівні й ще від древніх часів викликали шанобливе
захоплення, власне, як перші історичні коштовності у світі, вчені
здебільшого бачили лише зображеними в розписах інтер’єрів
гробниць-домовин, скульптурах, рельєфах храмів. На думку Говарда
Картера, злодії все ж побували в гробниці Тутанхамона двічі. Нишпорячи у
“володіннях Осіріса” три тисячі триста років тому, майже одразу після
загадкової передчасної кончини фараона, охочі до блюзнірської поживи
розкрили двері тільки першого великого поховального балдахіна. Можливо,
їх схопили. І з того дня, коли непідкупні жерці, котрі добре знали, що
слід вважати істиними цінностями, нашвидкоруч впорядкувавши розкиданий
грабіжниками поховальний інвентар, звеліли закласти пробиті ними лази у
стінах, гробниця стала вкриватися пилом забуття.
Засипали щебінкою шістнадцять сходинок, що вели до входу; зверху
утворилося майже метрове нашарування кам’янистого грунту. У XII столітті
до нової ери тут тулились халупки будівельників гробниці фараона XX
династії – Рамзеса VI. Вже тоді про місцезнаходження гробниці правителя
Тутанхамона ніхто не знав…
Тож поховальну камеру фараона всепоглинаюча людська жадоба не
спустошила. І коли Картер та лорд Карнарвон, на кошти якого велися
розкопки, стояли перед дверима другого, покритого золотим листом,
балдахіна, ті так само, як і понад три тисячоліття тому, замикав засув
із ебенового дерева, що був управлений в металеві скоби та прив’язаний
до них мотузкою. Непошкоджені печаті некрополя й володаря означали межу
післяпогребного покою. Археолога охопило відчуття вторгнення.
З дослідження не бачених досі балдахінів, кварцитового саркофагу,
схованих у ньому дерев’яних, вкритих листовим золотом, та золотого
антропоморфних саркофагів, масивної золотої портретної маски фараона
Тутанхамона та ювелірних виробів почалося не тільки вивчення шедеврів,
рівень виконання яких ніколи вже не був досягнутий людством, а й деяких
філософських аспектів культури Стародавнього Єгипту.
В ході тривалої, складної поховальної церемонії саркофаги залили
духмяними рідинами, на грудях перевили гірлянди з листя верби й оливи,
квітів волошок та блакитних німфей. Мумія фараона Тутанхамона була
огорнена в полотняні покрови, що розділяли шари дорогоцінних прикрас і
амулетів. Говард Картер поділив їх на заупокійний інвентар і предмети
прижиттєвого користування. Серед цих багаточисленних коштовностей є
особливі. Невимовне хвилювання викликають прикраси, що відтворюють
символіку тронного імені фараона Тутанхамона – Небхепрура. Тронне (або
сонячне, із закінченням на -ра) ім’я входить до “великого імені”
фараонів з часів Древнього царства. Раніше одні правителі мали сонячне
ім’я, знищуючи будь-яку пам’ять про власне, інші його не
використовували. Царі V династії по-особливому звеличували й підносили
над пантеоном бога Сонця – Ра. Фараон вважався нащадком Сонця
-ієрогліфічний напис “Син Ра” почали розміщувати біля імені володаря,
вписаного у картуш. “Велике ім’я” фараонів складалося з кількох частин:
“горівського імені”, яке вписувалося у фасад палацу – серех й
стверджувало, що цар є земним втіленням бога Гора, імені Небті – фрази,
в якій згадувалися “Обидві Владичиці”, богині -покровительки Верхнього
та Нижнього Єгипту, імені Нісу-біт (воно, зокрема, містить думку про
служіння царя своєму народові, як правителя і захисника країн),
“золотого горівського імені” – найменування царя Золотим Гором (має
відтінок владарювання багатствами), тронного та власного імені. Деякі
володарі змінювали власне ім’я, обирали до імен красномовні епітети.
В одній підвісці, знайденій на мумії фараона Тутанхамона, по вертикалі
зіставлені: знак “неб” (“володар”), три золоті риски, лазуритовий
скарабей із розгорненими крильцями, що тримає в лапках золотий серп
Місяця та кам’яний на золотій основі диск над ним. Знаки Сонця та його
нічного віддзеркалення – Місяця на коштовностях, зокрема, ілюструють
мовою художніх образів астрономічні знання єгиптян про закономірності
руху небесних тіл. У широкому філософському розумінні скарабей із
Сонцем – це один із найдавніших, дуже містких за змістом
знаків-символів – стислий вираз цілої космогонічної теорії про початок
розвитку Всесвіту з точки, лершоматерії, вічне обертання, появу світла
та сяйва, життєдайного Сонця, Місяця, зародження живого з
неживого. Викладена у міфічній формі концепція світобудови
багатотисячолітньої давності по суті не відрізняється від тверджень
сучасної науки… Підвіска кріпиться на плетеному золотому ланцюжку. В
центрі тричасної застібки розміщений маленький картуш із
загальноприйнятним графічним написанням тронного імені правителя.
AE
E
E
* – багатопланове, складне для тлумачення. Прийняте з царським титулом,
воно, окрім філософського світогляду, відображало політичну доктрину –
прихильність ідеям поступу, розвитку, творення. Чітко простежується
вказівка на вік правителя. Божественну особу царя текст стисло та
алегорично може іменувати: “Володар юний сходить променистим світанковим
Сонцем” (тлумачення ієрогліфічного тексту наше. – О. Т.)
Типовою для давньоєгипетського мистецтва можна назвати композицію
золотої підвіски з трьома скарабеями. Подібні фризові, наближені до
орнаменту побудови трапляються в усіх видах образотворчого мистецтва:
монументальному живописі та скульптурі, архітектурі,
декоративно-прикладному мистецтві. Скарабеї підтримують золоті сонячні
диски, середній жук – місячний серп. Кожний скарабей спирається на знак
“неб”. Нижній край виробу окантований підвісками у формі квітів і
бутонів блакитних німфей. На Низках намистин фіксується
застібка-пектораль із зображенням бога часу, який тримає у піднятих над
головою руках картуш із написаною ієрогліфами фразою: “Прекрасний бог
Небхепрура-Амон-Ра, обраний Ра”. Поруч бога – урій в короні Верхнього
Єгипту і знак “джед”.
На прикладі наведених ювелірних прикрас, що поєднують
художньо-символічне й ієрогліфічне виконання царських імен, особливо
помітно, яке велике значення надавалося у Стародавньому Єгипті імені.
Ім’я берегли. Знищити напис, зображення імені означало зашкодити людині.
Багатоголосним хором, який вітає фараона, виглядає масивне золоте
намисто довжиною 50 сантиметрів, знайдене у “скарбниці”. Дуже складний
деталізований виріб, симетричний по вертикальній осі, що нечасто
зустрічається у давньоєгипетській ювелірній справі. Як правило, твори
компонували за принципом живої симетрії. На підвісці зображений сонячний
човен (знак “неб”) на платівці блакитного кольору, що символізує
первісний хаос – океан -Нун, (найстаріший бог); в човні великий скарабей
із синього лазуриту підіймає напівпрозоре Сонце – померанчево-червоний
сердолік, огранований кабошоном у жовтій золотій оправі. Передача
світила лінійно і колоритом тяжіє до символу “обрій” (небесне шатро) – у
значенні царського палацу або храму, як місця, де сходить і заходить
Сонце та де мешкає його бог Ра (а фараон є втіленням бога Сонця на
землі). Слід зазначити, що для давньоєгипетського мистецтва взагалі
притаманний живописний хід, яскраво виражений, зокрема, у високохудожніх
ювелірних виробах.
Золото тут зустрічається багатьох відтінків – лимонне, жовте,
зеленувате, червонувате. Майстри були чудово обізнані з властивостями
металів і способами легування золота з міддю, сріблом, залізом. У
контексті даного дослідження помітний перехід художніх рис у мовленнєві
півтони: часто сонця сяють сердоліками і червоним золотом, місяць
холодить сплавом золота зі сріблом.
Намисто несе значне текстове навантаження, непомітне для необізнаного
глядача. З боків Сонця вигнулися два урія, до яких підвішені знаки “анх”
(“життя”). В човні обабіч скарабея – змії з сонячними дисками над
головами, між скарабеєм і ними знаки: “сталість”, “життя”, “краса”.
Центральні мотиви творчо розвинуті в широкому ланцюзі. Як орнаментальні
візерунки чергуються скарабеї, сонця, урії, знаки “володар”, “життя”,
“краса”. Закінчуються стрічки ланцюга символами “володар” і “сталість”
та сяянням червоного сонця над ними.
Ілюструє положення космогонії і теогонії про появу самоствореного
сонячного бога й підвіска у формі човна зі скарабеєм і павіанами.
Галасливі на світанку та під час заходу Сонця мавпи-павіани вважалися у
Стародавньому Єгипті істотами, які вітають денне світило, перевтіленими
відкривателями небесних воріт. Ажурний ланцюг складають ланки
орнаментальних символічних знаків (“довголіття”, “сталість”, “життя”,
“захист”), та знаків “володар”, “сила”. Таким чином утворюються хвалебні
словосполучення. На застібці – бог часу, який тримає над головою знак
“вічність”. Обабіч нього – два урії в коронах Верхнього та Нижнього
Єгипту. Філософські витоки багатьох символічних ієрогліфів губляться в
уявленнях суспільства первісного ладу. Деякі, наприклад, “анх” -“життя”,
“шен” – “вічність” та інші завжди були поширені у вигляді амулетів,
оберегів.
Хоча давньоєгипетські митці використовували у кольоровому декорі золотих
виробів досить прості для ювелірної справи матеріали: напівкоштовне
каміння -лазурит, сердолік, халцедон, польовий шпат та інші, безліч
кольорових смальт, – їхні твори назавжди залишаються неперевершеними
завдяки майстерності творців. Тільки в руках художника звичайна сировина
стає безцінним скарбом.
У гробниці Тутанхамона не знайдені документи-папіруси, які б розповіли
про складну політичну ситуацію часів царювання цього володаря. Зовсім
молодого фараона ймовірно нарік мудрий високоосвічений вельможа.
Вірогідно тут ми бачимо тінь постійної присутності біля трону таємничої
постаті наступника Тутанхамона – фараона Ейє. Повернення у символіці
тронного імені, прийнятого володарем Тутанхамоном, до філософських
першоджерел давньоєгипетської цивілізації, схоже, було спробою,
відновивши давню духовну опору, відійти від релігійно-державного
протистояння між прихильниками культів богів Амона й Атона. Походження
молодого фараона Тутанхамона й причина його смерті точно не встановлені.
Цар Небхепрура ніби пішов супроти руху: зупинився в образі Хепера –
Сонця, що підноситься над горизонтом на світанку – та впав назад, у
пітьму. Не судилося йому пропливти небосхилом полуденним Ра, схилитися
до небокраю вечірнім Атумом… На речах із гробниці прочитується ще
багато традиційних заупокійних молитов і восхвалінь.
“Страшні слова, коли вони мовчать… ”
(Ліна Костенко)
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
