.

Любов – основа взаємин між чоловіком і жінкою (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1227 10192
Скачать документ

Реферат

Тема:

Любов – основа взаємин між чоловіком і жінкою

І. Гімн про любов: Любов над усе!

«Коли я говорю мовами людськими й ангельськими та любові не маю, — то
став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!

І коли маю дар пророкувати, і знаю всі таємниці і усe знання, і коли
маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любові не маю, — то я
ніщо!

І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення,
та любові не маю, — то пожитку не матиму жодного!

Любов довго терпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не
величається, не надимається, не заздриться нечемно, не шукає тільки
свого, не рветься від гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але
тішиться правдою, усе зносить, вірить все, сподівається всього, усе
терпить! Ніколи любов не припиняється!». 1Корин.: 13: 1-8.

У філософсько-релігійних поетичних розміркуваннях апостола Павла йдеться
про один із найскладніших феноменів людського буття — любов.

Що таке любов? Чи це інтенсивне вираження симпатії, чи щось зовсім од
неї відмінне? Що значить любити? Які потреби реалізує людина в любові?
Яку любов можна назвати зрілою? Ці та подібні запитання впродовж: віків
ставили не лише закохані, а й поети, філософи, а згодом і соціальні
психологи. Незважаючи на постійний інтерес до дослідження феномену
любові, її визначення, механізм розгортання, функції, які вона виконує,
залишаються не до кінця зрозумілими. Адже любов є не унітарним,
одновимірним станом, а швидше складним багатоликим феноменом, що має
місце у максимально широкому діапазоні людських взаємин.

Ми говоримо про любов, коли описуємо почуття матері до дитини, любов’ю
називаємо зв’язок між закоханими, цей самий термін вживаємо для
характеристики ставлення до праці, природи, батьківщини.

Отже, не слід шукати єдиного визначення любові. Немає ліку сторінкам,
присвяченим її дослідженню, та, зрештою, вона залишається такою
таємничою та розмаїтою, що щоразу як уперше закохані услід за поетом
повторюють: «Так ніхто не кохав. Через тисячу літ лиш приходить подібне
кохання!» цінує, наділена зовнішністю, яка їй завжди подобається…
Таким чином, одна людина впізнає в іншій свою міфологічну половинку.
Любовне єднання людей стає злиттям цих двох половинок і здобуванням
родиною жаданої цілісності і гармонії. Це почуття дуже піднесене й
надихаюче, злиття двох в одному, надіндивідуальному, є одним із
неодмінних ідеалів палкої любові.

«Любити — означає жити життям того, кого люби» — так висловлювався про
сутність любові Ям. толстой. Межа між «Я» і «Ти» крок, за кроком
долається в любові.

Навіть статева любов, що вважається найпростішою і
найприземленішою, неможлива без глибокого діалогізму. Інтимні
подробиці плотського начала людського буття розкриваються в любові як в
сексуальній насолоді: відчуття запахів, дотиків до шкіри, лагідні обійми
— є не просто тілесними контактами, а радше тілесним діалогом, що
уможливлює розширення чуттєвої зони одного з партнерів »через іншого: і
мої руки стають твоїми руками, мій подих — твоїм, і те, що чую я, — чуєш
ти, те, що бачиш ти, — постає перед зором моїм. Переживання стосунків
між «Я» і «Ти» в любові пов’язане з подоланням межі між ними і виходом
обох на вищий рівень духовності любові. У духовних різновидах любові «Я»
і «Ти» особливо прагнуть відчувати найпотаємніші нюанси душі одне
одного, знати найпотаємніші думки і переживання, жити життям одне
одного так, що біль одного стає болем іншого, радість одного стає
радістю обох. Це прагнення до відкритості і правдивості. Саме через це
нерідко буває так, що найбільше вражає душу саме слово їй вчинок
коханого і те, що людина вибачила б будь-кому іншому, не вибачає душі
найріднішій. Ця вразливість нерідко спричиняє розчарування,
конфлікти, непорозуміння.

ІІ. Любов — це не обов’язок. Любов є вільним вибором і змусити будь-кого
любити неможливо. Утім, зріла любов є відповідальною і породжує
обов’язок. Перефразовуючи Антуана де Сент-Екзюпері, який писав: «Ми
відповідаємо за тих, кого приручили». Можна сказати: ми відповідаємо за
тих, кого любимо. Коли минає любов-пристрасть, її місце посідає
любов-повага і любов-дружба.

Любові притаманні некерованість, здатність до ризику. Любов кидає виклик
нормі, усередненості, регламентації. Вона прагне бути космічною,
безмежною, не мати жодних пут, розвиватися поза всякими правилами. Та
період романтичної любові проходить, закохані стикаються з тим, що любов
не може довго існувати поза здоровим глуздом, обов’язком,
відповідальністю, розрахунком. У цьому потенційний трагізм любові.

З одного боку, любов є почуття самовіддане, жертовне, щире і
безпосереднє, з іншого — воно не може залишатися лише таким у
нормативному соціальному середовищі. Глибока, духовно багата особистість
приймає цей трагізм, який слугує для її любові випробуванням і
утвердженням. Турботи й обов’язки, то їх привносят!, сірі будні
подружнього життя, тиск неприємних подій та життєвих скрут не вбивають
приязного ставлення подружжя одне до одного, до дітей, до сімейного
вогнища. Любов у цьому разі є великою працею душі.

ІІІ. Неправильно було б думати, ніби любов двох людей сама собою
гарантує гармонію і щастя у шлюбі. Сімейні стосунки — неоднозначні та
суперечливі, а шлях до родинного щастя сповнений терпіння і праці.

Про що слід пам’ятати, аби подружнє життя приносило радість?

1. Прагнучи злиття, не забувайте залишати одне одному зону свободи дії.

Люди, що люблять одне одного, прагнуть злитись у єднанні, розчинитись
одне в одному. Адже з часом з’являються чинники, що спонукають до
найтіснішої взаємодії подружжя — облаштування сімейного життя,
народження і виховання дітей, спільне ведення господарства.

Утім слід пам’ятати, що потреба у зближенні, у подоланні відмінностей
між «Я» та «Ти» має допустиму межу.

Ще існують і протилежно спрямовані сили — потреби в автономії, у
збереженні зони свободи кожного з подружжя. Вступивши у шлюбні стосунки,
дружина і чоловік не перестають бути членами інших соціальних груп —
родини, у якій вони зросли, дружньої компанії, колег по роботі… У цих
групах вони продовжують грати різні, більш чи менш значущі ролі. Роль
чоловіка чи дружини не може і не повинна витіснити всі інші.

Залежно від того, наскільки задоволені будуть чоловік і дружина новою
розстановкою їх ролей, залежить гармонія подружнього життя. Трапляється,
що саме вимога до одного з членів подружжя реалізувати своє життя в
межах сім’ї стає причиною розпаду шлюбу. Сучасна дружина не хоче бути
лише матір’ю і домогосподаркою. Вона бачить себе у навчанні,
професійному самоствердженні. А сучасний чоловік живе не лише задля
фінансового добробуту сім’ї — він робить кар’єру, відпочиває, подорожує,
має хобі…

2. Лише взаємодоповнюючі частки можуть скласти ціле.

Коли сімейне життя не складається, і подружжя приймає рішення розірвати
шлюб, частіше всього це мотивується так — «не зійшлися характерами».

Звісно, кожна людина особлива. Потенційно інакшими одне щодо одного є й
найбільш люблячі чоловік і дружина. Коли, приміром, один із них полюбляє
веселу, гамірну компанію, інший прагне усамітнитись; коли один
організований і дисциплінований, інший усе робить спонтанно,
імпульсивно; . один звик керувати, брати на себе відповідальність, інший
— пасивно наслідувати когось, піддавшись навіюванню…

Індивідуально-особистісні риси чоловіка і дружини мають значення для
створення гармонійних стосунків. Але вже з самого початку слід знати, що
коли б Він і Вона були абсолютно однаковими, шлюб, певно, тривкішим не
став. Для щасливого сімейного життя вони мусять бути різними, а отже,
завжди цікавими одне для одного, завжди трішки таємничими і не до кінця
збагненними.

I

Взаємодоповнюючи своєю інакшістю одне одного, чоловік і дружина
складають багату можливостями розвитку сім’ю.

3. Спільні ідеали й життєві плани спонукають подружжя йти пліч-о-пліч.

Особистість спрямована у майбутнє. Коли створюється сім’я, чоловік і
дружина сподіваються разом реалізувати у ній свої особистісно значущі
цілі і плани. Отже, для міцності сімейних стосунків має значення те, що
допомагає кожному з подружжя реалізовувати свої життєві плани. Це
можливо за умови їхньої несперечливості й узгодження.

Нерідко ми стаємо свідками того, що шлюбні стосунки людей, поєднаних
пристрасним коханням, є менш міцними, аніж стосунки людей, які створили
сім’ю за розрахунком — піддавали раціональному аналізові фінансові
можливості партнера, наявність у нього житла, рівня освіченості, спектр
інтересів і захоплень, риси характеру. Так трапляється тому, що емоції
палкого кохання не дають змоги бачити того, що можна побачити не серцем,
а розумом. А коли «рожеві окуляри» разом із шалом любові-пристрасті
зникають, виявляється, що він не той і вона те така…

Раніше існувала традиція: молодята не могли вступити у шлюб, якщо батьки
не давали на те свого благословення. А чим керувалися мудрі батьки,
здійснюючи вибір — благословити на шлюб чи відмовити? Найперше,
цікавилися, якого роду молода людина, чи її сім’я шанована людьми, чи
працелюбна і хазяйновита, яке майно надбала — житло, гроші, земля, млин;
який стиль стосунків у ній між батьком і матір’ю, чи шанують молоді
старих, як ставляться до них сусіди. Цей давній український звичай був
пересторогою від омани «рожевих окулярів». І коли казали: «Знайся кінь з
конем, а віл з волом», то у метаморфічній формі найперше
підкреслювати той факт, що у дружбі чи шлюб добре тоді, коли обоє
сповідують подібний стилі життя, мають спільні життєві цінності та
ідеали.

У нинішньому суспільстві підсилилися тенденції соціальної нерівності,
поділу соціальних шарів за рівнем прибутків і способом життя, наявністю
чи відсутністю привілеїв. Цей процес має назву соціальної стратифікації.
Термін «стратифікація» запозичене з геології де він означає розташування
по вертикал різних земних пластів. У суспільстві соціальні шарк (страти)
теж можна розташувати по вертикалі. Засадою для поділу на страти слугує
різниця у прибутках — низькі, середні, високі. Кожна страта включає
людей, які мають приблизно однаковий рівень прибутків, владу, освіту та
престиж. Саме ці чотири шкали — прибуток, освіта, влада та престиж —
визначають сукупний соціально-економічний статус, тобто становище і
місце людини в суспільстві. Бачення молодою людиною майбутнього свого і
своєї сім’ї життєві цінності, ідеали, моральні принципи, на яки:
будуються сімейні стосунки, розуміння ролі батьків вихованні дітей та
відповідальності перед ними — усі ці та низка інших стратегічно значущих
моментів для успішного життя молодої сім’ї пов’язані з належністю
кожного з подружжя до певної соціальної страти.

Взаємини у подружжі мають більше шансів б ти гармонійними у разі, коли
один здатен приймати життєвий план іншого як свій власний. Колі хтось
постійно змушений відмовлятися од самореалізації заради іншого,
нагромаджуються негативи емоції, невдоволеність життям, роздратування
від неможливості діяти за власною метою. Створюється психологічне
підґрунтя до конфлікту. Сімейні стосунки починають видаватися бар’єром
для успішної самореалізації у житті.

4. Важливо розуміти одне одного.

«Щастя — це коли тебе розуміють…» Що вне сить взаєморозуміння у
сімейні стосунки? Найголовніше — відчуття захищеності й комфорту у
сьогоднішньому кризовому, слабко прогнозованому сповненому
несправедливості світі. І коли чолові чи дружина після напруженого
трудодня, у якому можливо, шеф був надто прискіпливим, колега не
коректною, а податковий інспектор невиправдано суворим, приходить
додому, — хочеться зняти професійну маску, розслабитися і просто побути
самим собою. А чи це можливо? Так, можливо, якщо вдома тебе готові
прийняти без прикрас, якщо шанує атмосфера щирого і довірливого
спілкування.

У ньому не треба грати, тебе приймають цілком і беззастережливо з усіма
слабкостями і недолікам! шанують і розуміють. «А що потрібно людині? –
запитував М. Гоголь і відповідав сутнісно-стисло. Повага і відданість,
повага і відданість, повага, відданість».

Прийняття і розуміння подружжям одне одного є чи не найбільш важливим у
створенні оптимісти1 но доброзичливо атмосфери у сім’ї.

ІV. Одне із значень терміну «культура» базується на поняттях «обробка»,
«вирощування», «створення». У цьому розумінні «культура» є протилежною
«натурі». «Культура» потребує праці над «натурою». Але зверніться до
знаменитого давньогрецького міфу про Амура та Психею, де про культуру
любові йдеться не сухою мовою наукових термінів, а ближчою люблячим
мовою поетичної прози. Його переповідають так. Було у царя три доньки.
Наймолодшу звали Психея. Вона була такою прекрасною, що достойні юнаки
з’їжджалися звідусіль, аби тільки на неї поглянути. Психею це ображало,
бо вона прагнула не милування, а глибокої любові.

Батько, співчуваючи стражданням Психеї, звернувся за допомогою до
оракула. Та його провісництво виявилося важким: убрана у поховальний
одяг, Психея мала бути відведеною на призначене місце для шлюбу з
чудовиськом.

Коли волю оракула було виконано і Психея залишилася сама, аби чекати
чудовисько, поривом вітру, що з’явився раптом невідь-звідки, віднесло її
до прекрасного палацу. Там Психея стала дружиною невидимого юнака. Але
коли б захотіла дівчина його побачити, то мала б за це кару — розлуку з
коханим, тяжкі біди та поневіряння.

Сестри Психеї позаздрили їй і спонукали порушити заборону — темної ночі,
коли коханий спить, запалити вогонь та подивитися на нього. Зробивши, як
порадили сестри, Психея впізнала у своєму чоловікові Амура — бога
кохання. Довго милувалася вражена Психея вродою Амура, аж доки крапля
гарячої олії зі світильника не розбудила його. Ображений порушенням
заборони, Амур полетів геть, а Психея пішла на його пошуки. Немало
тяжких бід випало на її долю, та всі вона здолала. Навіть упоралася
заради кохання із завданнями самої богині Венери — матері Амура.

Оцінюючи подвиги Психеї заради любові до Амура, великий бог Зевс дав їй
божественне безсмертя та уможливив цим шлюб із богом любові.

Психея — від грецького «псюхе», що означає «душа». Отже, знаменита
притча про Амура та Психею є притчею про душу і бога любові.

Психеї (душі) довелося докласти чимало зусиль, аби піднятися на рівень
справжньої любові. Спочатку Психея жила передчуттям любові, що є виявом
споконвічної людської потреби. Далі — налетів Амур в образі вітру (у
римській міфології Купідон, він же Амур — крилатий бог пристрасті) і
захопив Психею. До неї прийшла пристрасть, утім, це ще не любов.
Пристрасть нестримна, спонтанна, вона важко піддається аналізу, вона
бездумна і неуважна до іншого — вона не відповідальна. Психея,
спонукувана пристрастю (тобто незрілою, неокультуреною любов’ю), порушує
заборону. Юнак, ображений такою поведінкою, кидає її, і Психея (тобто
душі) доводиться немало вистраждати, зрозуміти й навчитись, аби його
повернути. Долаючи перешкоди заради Амура, Психея сама зросла до рівня
зрілої любові. За це й дістала винагороду від Зевса.

Любов являє людині повноту її душевної реалізації. Завдяки зрілій любові
людина може витримати суворий тиск обставин, залишитися вірною у шлюбі,
не зрадити своїх цінностей та ідеалів. Любов — це джерело моральної сили
та енергії. Якщо вона вашою працею переросла у любов зрілу, ви здобули
безмірно сильну й надійну моральну основу вашої сім’ї.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020