Реферат на тему:
Вплив Візантії на культуру Київської Русі
Історичний акт прийняття християнства візантійського, православного
напряму був здійсненний князем Володимиром в 988 р. і з цього моменту в
сонмі Європейських християнських держав з’явилась Київська Русь. Великий
князь Володимир здійснив сміливу державну реформу, яка дозволила Древній
Русі встати врівень з розвинутими феодальними монархіями. Адже в цю
епоху Візантія була ще в розквіті: там не вмерла антична традиція – в її
школах вивчали Гомера та інших класиків древності, в філософських
диспутах продовжували жити Платон і Аристотель. Візантійський варіант
християнства відповідав потребам феодального суспільства і отже –
задумам Володимира.
Державна реформа Володимира як би вивільнила потенціал, що поступово
нагромаджувався в древньоруському суспільстві: почався бурхливий,
стрімкий розвиток, країни. Запрошені Візантії майстри будують кам’яні
споруди і храми, розписують їх прикрашають фресками, мозаїкою, іконами,
а поряд з ними працюють руські, які вчаться невідомій раніше
майстерності. Уже наступне покоління буде споруджувати складні будови в
руських містах, майже не потребуючи допомоги іноземців.
Духовенство, що прибуло, не тільки служить в нових храмах, але й готує
руські кадри для церкви, внаслідок чого поширюється знання і
письменність. Організовуються школи, в які Володимир під плач матерів
збирає дітей вищих верств, молодих людей посилають вчитися за рубежі
рідної країни. Вводиться літописання. Як і усі розвинуті держави,
Київська Русь починає чекати золоту монету.
Древня Русь поступово стає державою нової високої культури. Не слід,
однак, думати, що в язичеські часи вона не мала по-своєму досконалої
культури. Ця народна язичеська культура буде ще довго жити і надасть
древньоруській культурі своєрідність та неповторні риси. Саме сплав
досягнень тодішньої світової культури (від творів Аристотеля до засобів
кладки кам’яної арки) та успіхів язичеської культури і побудив
самобутній характер руської культури. Самобутність – у чому? Перш за все
вона виявляється в приматі естетичного моменту над філософським. Хто
кращі російські філософи? Державін (в оді «Бог»), Тютчев, Достоєвський,
Володимир Соловйов. Навіть Чернишевський прагне бути письменником. Можна
спорити – добрим чи недобрим, але російські філософи – всі письменники,
художники. А «світогляд у кольорі» – це ікони. Доказом цього служать
шедеври класичної пори руського іконопису. Щоб писати так, треба було
всім своїм Єством вірити, що краса – категорія не стільки естетична,
скільки онтологічна. Згадаємо, що Русь до ХVІІ ст. не знала шкільної
філософії, а тому не дала таких учених творів, як «Джерело знання»
Іоанна Дамаскіна (близько 650-746 рр.) у Візантії або «сума богослов’я»
Фоми Аквінського (1225-1274 рр.) на середньовічному заході, що підводили
б підсумки смисловому змісті цілої епохи. Але це не означає, що на Русі
не було свого філософськи осмисленого буття, тільки філософствування
здійснювалось в специфічних формах – в формах іконопису. Не в трактатах,
а в іконах, не в силогізмах і дефініціях, а в зримих проявах краси –
достатньо строгої, твердої та не замутненої. Щоб пропускати чисте світло
духовного смислу, доводиться шукати центральні ідеї древньоруської
культури. Творчість краси Валя на себе додаткові функції, які в інших
культурах брало абстрактне мислення.
Друга риса древньоруської культури і в Київській Русі, і в Московській
Русі – це релігійність. В той час, коли в Західній Європі протікала
криза Реформації, сфери буття на Русі були пронизані православним
релігійним впливом і багато в чому визначались ним. На Русі виникають
цілі міста – пам’ятники православного мистецтва, про які сучасна людина
може говорити як про міста – заповідники: Суздаль, Ростов Великий,
Переяслав-Зелеський, Кирилів та інші. Наші храми прикрашені,
монументальні і веселі, завдяки світлому, яскравому, сяючому іконостасу,
завдяки людяному устрою простору, його комізму і золоту вогню просто
красиві і світлі.
І, нарешті, характерною рисою древньоруської культури є двоє вір’я –
сполучення християнської віри і попередніх язичеських звичаїв. Дійсно,
тому що язичество було роздрібненим, воно було знищено. Володимиром
досить мирним шляхом. Скинули у воду язичеських ідолів, що простояли в
Києві кілька років, поплакали та й забули про них.
?
Використана література Клапчук С.М. і Остафійчук В.Ф. «Історія української та зарубіжної культури» Київ 2004 р. В.С. Полікарпов «Лекції з історії світової культури» Харків-Київ 1999 р. Л.Косянчук «Історія української та світової культури» Тернопіль «Астон» 2001 р. Джек Ліндсей «Коротка історія культури». ТІ. Київ 1995 р. Л.І. Левчук і інші «Історія світової культури» Київ 1994 р. Л.І. Левчук і інші «Історія світової культури» Київ 2000 р. В.Греченко і інші «Історія світової та української культури» Київ «Літера» 2000 р. Джек Ліндсей «Коротка історія культури» Київ 1995 р. В.М. Пічі «Культурологія» Львів «Новий світ-2000» том ІІ. 2004 р. М.М.Закович «Українська та зарубіжна культура» Київ 2001 р.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
