Реферат на тему:
Психічний розвиток дітей з ДЦП
Поняття ДЦП.
Дитячий церебральний параліч (ДЦП) – це важке захворювання , яке виникає
у дитини внаслідок головного і спинного мозку на ранніх етапах його
формування (всередньоутробному, в період пологів або в період
новонародженості). Основним клінічним симптомом при ДЦП є порушення
рухових функцій, однак, крім цього, у дітей з ДЦП мають місце порушення
зору, слуху, мови, інтелекту. У деяких дітей спостерігаються судомні
синдроми. За даними ряду авторів, на 10000 новонароджених припадає 34-32
дитини, які страждають церебральним паралічем.
Перший клінічний опис ДЦП було зроблено англійським лікарем-хірургом
В.Літтлем у 1861 році. Він вперше доклав про це на засіданні
англійського Королівського медичного товариства, а потім опублікував
свої спостереження за дітьми, у яких після перенесеної при пологах
травми голови розвинулись паралічі кінцівок (Little, 1862). Протягом
майже 100 років дитячий церебральний параліч називали хворобою Літтля.
Термін «дитячий церебральний параліч» належить Зігмунду Фрейду. В 1893
році він запропонував об’єднати всі форми спастичних паралічів всередині
утробного походження з однаковими клінічними ознаками в групу
церебральних паралічів.
У 1958 році за засіданні восьмого перегляду ВОЗ в Оксфорді цей термін
було затверджено і було дано визначення: «Дитячий церебральний параліч –
не прогресуюче захворювання головного мозку, які уражують його відділи,
котрі відповідають рухом і положенню тіла, захворювання набувається на
ранніх етапах розвитку головного мозку». В даний час цей термін є
загальноприйнятим. В 1983 році Л.О. Бадалян запропонував іншу назву
дитячих церебральних паралічів – «дизонтогенетичні поступальні
дискенизії». Автор справедливо відмічає, що ураження нервової системи
при ДЦП представляє собою не «поломку» уже готового механізму, а
затримку чи «викривлення» розвитку. «Ці порушення не можна вважати
виключно церебральними, так як механізми реалізації патологічної рухової
активності лежить не горизонтально, а охоплює всю вертикальну систему
регуляції рухів» (Бадалян, 1993, с.214). Безперечно, термін «дискенизії»
значно точніше відображає характер рухових порушень при ДЦП, підкреслює
їх обумовленість розладами локомоторних функцій. Хоча термін «дитячий
церебральний параліч» не відображає сутність належних при цьому
захворюванні порушень, однак його широко використовують в світовій
літературі, а іншого поняття, всебічно характеризую чого ці патологічні
стани, на даний час не запропоновано.
М.Я. Брейт ман (1902) першим описав патолого-анатомічну і клінічну
картину ДЦП і відмітив, що при даному захворюванні страждає не тільки
рухова сфера, але інтелект і мова.
В 1960 рр. з’явилось багато робіт, присвячених вивченню пізнавальних
процесів і мови у дітей з церебральним паралічем (Rastein, Hendin, 1951;
Botta N., Botta P., Eйдіновова і Правді на-Вінорська, 1959; Henderson,
1961; Кіріченко, 1962; Абрамович-Лехтман, 1962, 1965; Хейссерман, 1964;
OswinБ 1967; Іполітова, 1967; Данилова, 1969; Мамайчук, 1976; Сімонова,
1981; Saran, 1986; Калижнюк, 1987 та інші).
В даний час ДЦП розглядається як захворювання, отримане внаслідок
краження мозку, перенесеного в пренатальний період чи у період
новонораженості; як одна з форм резидуальної нервово-психічної патології
центральної нервової системи складного генезіса. Мозковий органічний
дефект, який складає основу ДЦП, виникає рано у період незавершеного
процесу формування основних структур і механізмів мозку, що обумовлює
складну об’єднану структуру неврологічних і психічних розладів
(К.А.Семьонова, Є.М.Мастюкова, А.О.Бадалян, Е.С.Калижнюк та інші).
Важливою ланкою в патогенезі психічних порушень у дітей з церебральним
паралічем є недорозвиток або аномальний розвиток найбільш молодих
мозкових структур, які розвиваються уже в постнатальний період. У дитини
з ДЦП перш за все в тій чи іншій ситуації виключена з діяльності важлива
функціональна система – рухова.
Виражена рухова патологія нерідко в поєднанні з сенсорною недостатністю
може бути однією з причин недорозвитку пізнавальної діяльності і
інтелекта у дітей з ДЦП.
Причини розвитку ДЦП різноманітні. Прийнято виділяти пренатальні,
натальні постнатальні шкідливі фактори, котрі можуть мати відношення до
походження ДЦП. На практиці частіше за все зустрічаються комбінації
шкідливих впливів, діючих на різних етапах розвитку. До шкідливих
факторів, які мають шкідливий вплив на розвиток мозку дитини на різних
етапах формування відносяться інфекційні захворювання матері в період
вагітності, психічні і фізичні травми під час пологів, асфіксії,
черепно-мозгові травми та інші.
Вітчизняній клінічній паткиці використовується класифікація К.А.
Семьонової (1968), в яку включені особисті дані і елементи класифікації
Д.С. Футера (1967) і М.Б. Цукер (1947). В даній класифікації виділено
п’ять основних форм ДЦП: спастична диплегія, геміпаретична форма ДЦП,
гіперкінетична форма ДЦП, двійна гіміплегія і атонічно-астатична форма.
На практиці виділяється також змішана форма ДЦП. Зупинимось на короткому
описі цих клінічних форм ДЦП.
1.ж Спастична диплегія – найбільш часто зустрічається. Відома під назвою
хвороби або синдрома Літтля. В даній формі найбільш уражені ноги, однак
дитина може навчитися частково обслуговувати себе. При цьому часто
спостерігається затримка психічного розвитку, 30-35% дітей з даною
формою ДЦП страждають розумовим відхиленням в степені нерізко вираженої
дебільності. У 70% спостерігаються мовні розлади в формі дизартрій.
2. Геліпаретична форма ДЦП у 80% випадках розвивається у дитини в ранній
постнатальний період, коли внаслідок травм, інфекцій були уражені
пірамідні шляхи, які тільки почали формуватись. При цій формі уражений
один бік тіла: лівий – при правосторонньому ураженні головного мозку і
правий – при ураженні лівої півкулі. В цій формі, зазвичай, більше
вражається верхня кінцівка. У 25-30% дітей з цією формою ДЦП
спостерігається дебільність, у 40-50% – вторинна затримка розумового
розвитку.
??@eA?C4H/////////eeeeeeeeeeeeeeeeee
3. Гіперкінетична форма ДЦП розвивається у дитини внаслідок білі
рубінової інцефалопатії, що є результатом гемолітичної хвороби
новонароджених. В неврологічному статусі у цих хворих спостерігаються
гіперкінези, м’язева регідність шиї, тулуба, ніг. Не дивлячись на
складний русальних дефект і обмежену можливість самообслуговування,
рівень інтелектуального розвитку вищий від попередніх.
4. Двійна геміплегія – найскладніша форма ДЦП. Окрім складних рухових
порушень (ураження верхніх і нижніх кінцівок) при даній формі ДЦП, як
правило, спостерігаються складні мовленнєві порушення, зниження
інтелекту.
5. Атонічно-астатична форма зустрічається значно рідше інших форм,
характеризується зниженням м’язевого тонуса, порушенням координації
рухів, рівноваги.
Багаторічний досвід вітчизняних і зарубіжних спеціалістів, які працюють
з дітьми хворими на ДЦП показав, що чим скоріше розпочата
медико-педагогічна реабілітація цих дітей, тим вона ефективніша і має
кращі результати.
Особливі труднощі представляє прогностична оцінка психомотного розвитку
дітей з ДЦП. Сприятливий прогноз найбільш вірогідний при спастичній
диплегії і гімепаретичнів формах ДЦП. За даними К.А.Смьонової (1073),
70% дітей з гіміпаретичною формою ДЦП навчаються в зОШ і тільки 29,2%
мають знижений інтелект. За нашими даними у 65% дітей зі спастичною
диплегією інтелект первинно збережений і вони здатні до навчання за
загальною програмою. У 38% визначається розумове відхилення у степені
дебільності і тільки у 7% дітей спостерігаються глибокі порушення
інтелекту (Мамойчук, 1985, 1992).
Особливі труднощі в процесі соціальної адаптації переживають діти з
гіперкінетичною формою ДЦП. Не дивлячись на первинно збережений інтелект
вони через важкий дефект рухів не можуть відвідувати загально середню
школу, працювати. Найбільше несприятливий прогноз у дітей двійною
геміплегією і астенічно-астетичною формою ДЦП через грубий недорозвиток
розумових здібностей.
Медична реабілітація і соціально-педагогічна адаптація дітей з
церебральним паралічем на різних етапах розвитку суспільства
вирішувалось по-різному. В кінці ХVІІІ і поч. ХІХ ст. в Європі
з’являються заклади для дітей з порушеннями рухових функцій. Вони
виникають у столицях і великих містах. Наприклад, в Лондоні,
Копенгагені, Стокгольмі, Мюнхені та ін. Приблизно в той самий час такі
заклади з’являються і на інших континентах – в США, Японії, Австралії.
В Росії такий заклад уперше відкрився в Санки-Петербурзі у 1890 році.
Товариство «Синій хрест» організовувало «Приют для дітей-калік і
паралітиків» на 20 чоловік. У цьому приюті за дітьми спостерігали
лікарі, діти отримували початкову освіту і навчались ремеслу. З 1904
року консультантом, а пізніше керівником лікувального процесу стає
основоположник вітчизняної ортопедії професор Воєнно-медичної академії
Генріх Іванович Турнер. У 1963 році на базі лікувально-педагогічного
закладі для дітей з руховими порушеннями був створений
Науково-дослідницький інститут дитячої ортопедії і травматології імені
Г.І.Турнера. За багатолітній період в Інституті ім. Турне тільки
ортопедо-хірургічного лікування дітей. але й лікувально-педагогічної і
психологічної роботи з ними. З дня заснування приюту на базі інституту
постійно працювала школа, а з 1962 року була створена перша в Росії
психологічна служба під керівництвом доцента Р.Я. Абрамович-Лехман. У
1967 році в клініці інституту відкрили відділення для реабілітаційного і
ортопедо-хірургічного лікування дітей з церебральним паралічем. А у 1968
році – відділення «Мати і дитина», де дитина разом із мамою перебували
проявом трьох місяців.
За цей період дитина отримувала комплексне відновлювальне лікування,
займалася з психологом, логопедом, в кабінеті ЛФК, а мати навчалася
догляду за дитиною, елементарним педагогічним навичкам у логопеда,
психолога, педагога – дефектолога. Досвід роботи відділення «Мати і
дитина» узагальнений у наукових працях інституту. В кінці 1950 рр. у
Ленінграді і в інших великих містах почали з’являтись санаторії і
школи-інтернати для дітей-інвалідів, які мали труднощі у пересуванні.
Переважно це були діти з ДЦП. Одним з перших у Ленінграді відкривається
санаторій Комарова, який має багаторічний досвід санаторно-курортного
лікування таких дітей. Під керівництвом С.А.Бортфель були розроблені
різні оригінальні методи лікувальної фізкультури для дітей з ДЦП. На
початку 1970 рр. в Москві було відкрито Всесвітній Центр
відновлювального лікування дітей з ДЦП.
У наш час розроблено недостатньо програм диференційованого навчання
дітей з ДЦП з урахуванням ступеня важкості рухового та інтелектуального
дефектів. Розвиток цих проблем можливий при психологічному дослідження
дітей з церебральним паралічем.
Використана література.
Загальна психологія.- К.: Либідь, 2005.- 464с.
Бондарчук Олена Іванівна Психологія сім’ї.- К.: МАУП, 2001.- 96с.
Морозов С.М., Бондар В.В. Клінічна психологія.- К.: ІПО КНУ
ім.Т.Г.Шевченка, 2001.- 116с.
Пащенко, Світлана Юріївна Загальна психологія.- Запоріжжя, 2004.- 32с.-
1.50
Петро Андрійович Загальна психологія.- К.: Вища школа, 2004.-
Цимбалюк Іван Миколайович Психологія.- К.: ВД “Професіонал”, 2004.-
216с.
Занюк Сергій Степанович Психологія мотивації.- К.: Либідь, 2002.- 304с.
Власова Олена Іванівна Педагогічна психологія.- К.: Либідь, 2005.- 400с.
Траверсе Тетяна Михайлівна Психологія праці.- К.: ІПО КНУ
ім.Т.Г.Шевченка, 2004.- 116с.
Роменець Володимир Андрійович Психологія творчості.- К.: Либідь, 2001.-
288с.
Цимбалюк Іван Миколайович Психологія спілкування.- К.: ВД “Професіонал”,
2004.- 304с.
Петро Андрійович Загальна психологія.- К.: Вища школа, 2000.- 479с.
Гуменюк Оксана Психологія Я-концепції.- Тернопіль: Економічна думка,
2002.- 186с.
Мельник, Людмила Павлівна Психологія управління: Курс лекцій.- К: МАУП,
1999.- 171с.- 14.00
Лозниця Віктор Стефанович Психологія і педагогіка:основні положення.-
К.: ЕксОб, 2001.- 304с.
Петро Андрійович Загальна психологія: Навчальний посібник.- 2-ге вид.,
доп.- К.: Вища школа, 2001.- 488с.- 21.00
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
