.

Правове регулювання придбання та зберігання короткоствольної вогнепальної зброї (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
316 3488
Скачать документ

Реферат на тему:

Правове регулювання придбання та зберігання короткоствольної
вогнепальної зброї

Україна переживає складний період становлення та розвитку демократичної
держави, головною ознакою якої є реальне гарантування з боку держави
основних прав і свобод та законних інтересів людини і громадянина,
створення механізму їх реалізації, охорони та захисту. Стаття 3
Конституції України проголошує, що „людина, її життя і здоров’я, честь і
гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою
соціальною цінністю”, а стаття 27 говорить: „кожен має право захищати
своє життя і здоров’я та життя і здоров’я інших людей від протиправних
посягань” [1]. Ці конституційні положення особливо актуальні в наш час,
коли криміналізація усіх сфер життя в Україні визначається як одна з
найбільших загроз не лише особистій безпеці громадян, але й незалежному
розвитку держави. Нормативно-врегульованою ця конституційна норма
зафіксована у ст. 36 Кримінального кодексу України „Необхідна оборона”.
Відповідно до її положень людина має реальне право на застосування зброї
для захисту свого життя та здоров’я, а також житла.

Як показує статистика, найбільш поширеними серед різних кримінальних
проявів є злочини проти особи. Кожні дві години в Україні вчиняється
умисне убивство та розбійний напад, щогодини один громадянин дістає
тяжкі тілесні ушкодження, кожні 18 хвилин відбувається пограбування.
Крадіжки індивідуального майна громадян – кожні 3 хвилини, через кожні 4
години – зґвалтування [2]. Спостерігається значне зростання рівня
озброєності злочинців.

За такої ситуації у населення виникає природне бажання самозахисту, у
тому числі з використанням короткоствольної вогнепальної зброї,
пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених
гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами
несмертельної дії або інших спеціальних засобів.

Три століття назад італійський юрист Чезаре Беккаріа, передбачаючи
теперішню проблему про право громадян на зброю, писав: „Ложное понятие о
пользе, когда отнимают у людей огонь, потому что от него пожары, и воду,
потому что в ней тонут … Законы, запрещающие ношение оружия,
обезоруживают тех, кто не склонен к преступлениям” [3]. Володіння зброєю
– це велике право вільного громадянина.

Значну зацікавленість серед громадян України викликало обговорення у
Верховній Раді України проектів Закону України „Про зброю”.

Упродовж 1994–2002 років розроблено ряд законопроектів щодо правового
регулювання обігу зброї в Україні, декілька разів питання щодо зброї
заслуховувалося на сесіях Верховної Ради України. Але тільки на початку
2004 р. законопроект за номером 1171-д досяг у законодавчому процесі
найбільш позитивних результатів. Верховна Рада України 4 березня 2004 р.
прийняла цей законопроект у першому читанні.

Проект Закону України „Про зброю” № 1171-д став компромісним варіантом,
який поєднав у собі найбільш прийнятні положення решти проектів. Після
того як у квітні 2003 р. проекти законів № 1171 та 1171-2 знову не були
схвалені в парламенті, було прийнято рішення про об’єднання цих
документів і винесення на голосування єдиного проекту про зброю.

Також доцільною є пропозиції авторів законопроектів про зброю, що
пропонують обов’язкове навчання усіх осіб, які бажають стати власниками
зброї на спеціалізованих курсах, де б вони могли вивчити технічний
устрій зброї, тактико-технічні характеристики, правила поводження з
вогнепальною зброєю, вивчити нормативну базу, яка регулює питання обігу,
застосування зброї. Також такі курси повинні передбачати обов’язковий
початковий курс практичних стрільб.

Тим більше це доцільно, оскільки зброя є джерелом підвищеної небезпеки
як для особи, яка володіє такою зброєю, такі і для інших осіб. Незнання
основних правил поводження зі зброєю чи нехтування такими правилами може
привести до досить негативних наслідків.

Сьогодні можна впевнено стверджувати, що процедура законодавчого
врегулювання обігу зброї в Україні майже ні на крок не зрушила з місця.
На сьогодні майже всі пострадянські країни та країни СНД мають власні
закони про зброю: Росія – Закон „Про зброю”, прийнятий у 1993 р. (другий
у 1996 р., нині готується третя редакція); Білорусь – Закон „Про зброю”,
прийнятий у 2001 р.; Естонія – Закон „Про зброю”, прийнятий у 1996 р.;
Латвія – Закон „Про зброю”, прийнятий у 2002 р.; Молдова – Закон „Про
контроль над індивідуальною зброєю”, прийнятий у 1994 р.; Азербайджан –
Закон „Про службову та цивільну зброю”, прийнятий у 1997 р.; Киргизія –
Закон „Про зброю”, прийнятий у 1999 р.; у Грузії на сьогодні закон
відсутній, але громадяни мають право зберігати за місцем проживання
короткоствольну нарізну зброю з метою самозахисту.

Попереднє схвалення проекту Закону України „Про зброю” в першому читанні
– от і весь здобуток національного законодавства. І це незважаючи на те,
що Комітет Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення
правоохоронної діяльності спільно з Кабінетом Міністрів України
доопрацював зазначений законопроект, який був схвалений парламентом у
першому читанні. На жаль, жодних змін у цьому питанні більше не
спостерігається.

Політики, юристи щодо вирішення цього питання висловлюють різні погляди,
які можна звести до таких двох протилежних думок: перша – легалізувати
короткоствольну вогнепальну зброю (йдеться про пістолети та револьвери)
і друга – не допустити володіння цивільним населенням короткоствольною
вогнепальною зброєю.

Так, прихильники першої думки вважають, що короткоствольна вогнепальна
зброя повинна бути легалізована тому, що: а) це стане засобом реалізації
конституційних прав громадян на самозахист від протиправних посягань; б)
надасть можливість збройної відсічі злочинним посяганням і призведе до
їх зменшення, сприятиме криміногенній обстановці в державі.

Прихильники другої наводять такі аргументи: а) вільний обіг
короткоствольної вогнепальної зброї призведе до ускладнення
криміногенної обстановки; б) зросте злочинність на побутовому рівні; в)
зросте кількість нещасних випадків у зв’язку з необережним поводженням
зі зброєю; г) не налагоджена система спеціалізованого навчання
цивільного населення правилам поводження з вогнепальною зброєю, знання
її матеріальної частини, основних вимог чинного законодавства щодо
зброї.

Отже, аргументи кожної із сторін досить вагомі, проте їх однаково важко
як підтвердити, так і спростувати. Перш за все необхідно взяти до уваги
наступне: злочинний світ озброєний; існує підпільний продаж зброї;
законослухняна людина пов’язана путами норм законів, норм правил
поведінки.

Розглянемо досвід тих держав, які вже, щоправда кожна по-своєму,
вирішили питання про співвідношення людини і зброї в суспільстві.

Показове відношення до зброї в США – країні, народженій антиколоніальною
революцією, здійсненою озброєним народом, який повстав заради свободи.

П’ятдесят відсотків американських сімей мають особисту вогнепальну
зброю. У даний час у 31 штаті із 51 прийняті закони, які дозволяють
приховане носіння зброї законослухняними громадянами. У тих штатах, де
дозволено приховане носіння, рівень насильницької злочинності нижче, ніж
у штатах, де таке право відсутнє. Так, у них насильницьких злочинів
менше на 18 %, убивств – на 21 %, грабежів – на 32 % [4].

На основі досліджень, проведених у США, можна зробити однозначний
висновок – забезпечення права законослухняних громадян на володіння і
носіння зброї знижує кількість злочинів, здійснених із застосуванням
насилля внаслідок двох причин.

По-перше, злочинці остерігаючись збройного опору і, враховуючи, що їх
потенціальна жертва озброєна, часто відмовляється від злочинних
посягань. По-друге, озброєна людина має кращі шанси захистити себе
самостійно.

Чим більша частина населення отримує право на носіння зброї, тим більше
зменшується кількість злочинних посягань із застосуванням насилля. З
того часу, як у США були прийняті закони, які дозволяють приховане
носіння пістолетів і револьверів, кількість вбивств знизилася на 3 %,
зґвалтувань – на 2 %, грабежів – більш чим на 2 % [4]. При цьому рівень
випадкових смертей від необережного поводження зі зброєю, кількість
самовбивств з її допомогою не збільшилася.

Закон „Про зброю” Латвійської Республіки, ухвалений в 1993 році,
дозволяє громадянам, які досягли 21 року, а також іноземцям, членам
дипломатичного корпусу використовувати з метою самооборони
короткоствольну зброю калібром до 9-мм включно. Основним показником
доцільності і прийнятності цього закону є відсутність випадків
протиправного використання легальної зброї. Збройні злочини, як правило,
скоюються нелегальною зброєю. Є дані про успішне застосування зброї
проти грабіжників, у тому числі сільськими жителями похилого віку, які,
якщо б не мали можливості дати зловмисникам збройну відсіч, стали б
жертвами грабежу або вбивства. Концептуально право носіння зброї
уможливлює законослухняному громадянинові захистити себе, свою власність
усіма законними засобами і змушує злочинця враховувати можливість
збройного опору жертви.

Аналогічне законодавство існує в Литві, Естонії. У країнах Балтії після
впровадження законодавства про зброю помітне загальне зниження кількості
насильницьких злочинів так званої вуличної злочинності, навіть
квартирних крадіжок.

У Швейцарії, наприклад, де важко уявити дім, в якому не було б
вогнепальної зброї, – високий рівень життя і дуже низький рівень
злочинності і самогубства. У кожному домі країни чарівних Альп
зберігається не просто зброя, а цілий її арсенал, тому що всі чоловіки
отримують особисту армійську зброю і ящик патронів до неї.

А ось в Англії, де зброя у населення вилучена, пограбування домів –
процвітаючий бізнес, так як у грабіжника є стовідсоткова гарантія, що
він володіє монополією на зброю. Так що навряд чи заборона на зброю може
служити передумовою зниження злочинності, відповідно, не потрібно
очікувати різкого її збільшення в випадку дозволу на вільний продаж.

На основі наведених вище даних можна стверджувати, що не посилення
доступу до зброї законослухняних громадян дозволить зниження рівня
злочинності, а посилення боротьби саме з злочинцями, серед яких – мала
частка громадян цієї країни.

Таким чином, заборона для придбання зброї законослухняними громадянами,
штучно створювана законодавцями, виявляється вигідніше швидше злочинцям,
а чим краще озброєне цивільне населення, тим менша імовірність
здійснення злочинів.

На жаль, міліція не в змозі зупинити і покарати вбивць, тому що вбивають
і працівників міліції.

Проблема існує. Її потрібно розв’язати чим швидше та, як правильніше в
інтересах суспільства, в інтересах кожного законослухняного громадянина,
а не в інтересах осіб, які схильні до правопорушень.

Чинне законодавство України не передбачає права власності громадян на
короткоствольну вогнепальну зброю. Не передбачено таке право і для
юридичних осіб-суб’єктів підприємницької діяльності, крім правоохоронних
органів, охороних структур, служби інкасації та перевезень цінностей
НБУ.

Розпочинаючи аналіз поставленого питання, доцільно, на нашу думку, з
вивчення правового регулювання правил придбання громадянами спеціальних
засобів та їх права власності на ці спецзасоби й ті чи інші види зброї.

Правове регулювання питань у цій сфері в Україні розпочалося 17 червня
1992 року №2471-ХІІ – з прийняттям постанови Верховної Ради України „Про
право власності на окремі види майна”. Ця постанова встановлює
спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види
майна, в тому числі й на газову та пневматичну зброю з названими
параметрами. Таке право надане як фізичним, так і юридичним особам,
незалежно від форми власності, в порядку, визначеному підзаконними
актами і інструкціями МВД України [5].

Єдиними спеціальними засобами, які можна назвати засобами самозахисту –
засоби самооборони, що можуть вільно зберігатися та носитися
громадянами, які досягли 18-ти річного віку, є упаковки з аерозолями
сльозоточивої та дратівливої дії [6]. Щодо ефективності газової зброї
(пістолетів, револьверів, аерозольних балончиків, розпилювачів),
необхідно сказати, що вона не завжди дає очікуваний ефект. По-перше, це
зумовлено обмеженим терміном дії аерозольних балончиків чи куль,
споряджених дратівною речовиною. Застосування засобів, споряджених
речовинами дратівної дії, у яких скінчився термін, може взагалі не мати
ніякого впливу на злочинця. По-друге, такі засоби самозахисту потребують
певних навичок поводження, адже, наприклад, при зустрічному струмені
повітря, особа, яка захищається, може сама стати жертвою власного засобу
захисту. По-третє, це обмежена дистанція дії таких захисних засобів. Все
це створює умови, за яких іноді особа, що застосовує перераховані
засоби, одержує прямо протилежний ефект – замість знешкодження злочинець
навпаки більше роздратовується від таких дій жертви. Винятки у них
становлять лише газові балончики сльозоточивої та дратівної дії, які
використовуються правоохоронними органами, про що їх виробник прямо
зазначає в інструкції виробу.

Необхідно зазначити також, що єдиним видом зброї, яку можуть мати
громадяни, юридичні особи, є пневматична зброя з сукупними параметрами,
що не перевищують швидкість польоту кулі 100 м/с та калібром, не більше
4,5 мм [6].

Дозвіл на придбання і зберігання (носіння) газових пістолетів і
револьверів та патронів до них видаються громадянам, які досягли
18-річного віку, за умови наявності висновку (довідки) медичного закладу
(лікувально-кваліфікаційної комісії) встановленої форми та ознайомлені з
порядком їх зберігання (носіння) і застосування. Також з цього віку
дозволено придбати холодну або пневматичну зброю.

Значний інтерес, на нашу думку, викликає відносно новий порядок
правового регулювання права власності на пристрої вітчизняного
виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними
за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії (побутова
назва – зброя для стрільби гумовими кулями). Так, на придбання,
зберігання та носіння названих засобів активної оборони – пістолети з
гумовими кулями, зараз мають право такі категорії громадян: працівники
суду, правоохоронних органів і їх близькі родичі, особи, які беруть
участь у кримінальному судочинстві і журналісти. Таку зброю першочергово
розраховано лише на те, щоб нейтралізувати нападника, нанісши йому
несмертельну травму.

При виконанні своїх службових обов’язків судді, правоохоронці
користуються бойовою короткоствольною зброєю. Військові, відповідно,
бойовою військовою зброєю. Індивідуальні дозволи громадяни можуть мати
на мисливську зброю: вогнепальну гладкоствольну – з 21 року; нарізну
мисливську – з 25 років. Можна не зовсім погодитися з таким законодавчим
вирішенням цього питання. У нашій державі повноліття настає для
будь-якої особи, незалежно від її статевої належності, з 18-ти років.
Саме цей вік характеризується настанням повної дієздатності для кожної
особи, а також є віком, з якого настає повна кримінальна
відповідальність за усі види злочинів, передбачені чинним Кримінальним
кодексом.

Тим більше не зовсім правильним є визначення саме 21-го та 25-тирічного
віку, враховуючи те, що, як правило, до лав Збройних сил України
призиваються особи з 18-тирічного віку і десь у 19 років (пройшовши
першопочаткове навчання) починають нести службу з вогнепальною зброєю
(наприклад, у караулах чи інших видах нарядів), при чому це не
мисливська рушниця і навіть не пістолет, а автоматична зброя.

Постановою Верховної Ради України від 10 листопада 1994 року за № 203/94
передбачено, що народним депутатам та окремим посадовим особам апарату
Верховної Ради України надається в користування вогнепальна зброя.

Ще однією категорією, яка володіє вогнепальною зброєю, є особи, яких
відповідно до Указу Президента України нагороджено іменною зброєю.

Сьогодні в Україні суспільні відносини, пов’язані з обігом зброї,
регулюють майже 89 нормативно-правових актів, серед яких – накази,
постанови, укази, навіть закони.

Проаналізувавши усі основні позитивні та негативні аспекти щодо надання
права громадянам на володіння короткоствольною вогнепальною зброєю,
можна зробити такі висновки.

Враховуючи стан криміногенної ситуації в країні, у тому числі, значний
рівень вуличної злочинності, надання такого права дійсно стане реальною
гарантією конституційного права на життя та його самозахист людиною,
додатковим захистом житла особи, з огляду на те, що газова та
довгоствольна вогнепальна зброя не є досить ефективним засобом
самозахисту особи від протиправних посягань.

Звичайно, в разі прийняття Верховною Радою України одного з
законопроектів про зброю, який передбачає надання права громадянам на
вогнепальну зброю, постає досить багато питань різного характеру, які
треба вирішити разом із прийняттям такого законодавчого акта. Тому, на
нашу думку необхідно вирішувати це питання в комплексі: по-перше,
створити гідну нормативну базу, що повинна включати також переробку
чинних нормативних актів, які регулюють або тим чи іншим боком
торкаються питань обігу зброї; по-друге, необхідність створення
відповідних умов для зберігання вогнепальної зброї.

Література:

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. –
№ 30. – Ст. 141.

2. Федоров М.П. Адміністративно-правове регулювання відносин, пов’язаних
з реалізацією права громадян на зброю та спеціальні засоби
індивідуального захисту: Автореф. дис. канд. юрид. наук. – Київ, 2000. –
Ст. 1.

3. Доброта В. Здраствуй, оружие // Московский комсомолец. – 2003. – 8–15
января.

4. Юрьев В. Оружие и закон // Оружие и охота. – 2001. – №11 (28) –
Ст. 28.

5. Інструкція про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку,
перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї,
пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених
гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами
несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї
та вибухових матеріалів. Затверджено наказом МВС України від 21 серпня
1998 р. № 622 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 42. – Ст. 1574.

6. Положення про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і
застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами
сльозоточивої та дратівливої дії. Затверджено постановою Кабінету
Міністрів України від 7 вересня 1993 р. № 706.

7. Положення про порядок придбання, видачі, обліку, зберігання та
застосування вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, спеціальних засобів
індивідуального захисту працівниками судів і правоохоронних органів, а
також особами, які беруть участь у кримінальному судочинстві.
Затверджено наказом МВС України від 24 липня 1996 р. № 523.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020