.

Взаємодія правоохоронних органів України щодо адміністративно-правової протидії нелегальній імміграції (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
309 2977
Скачать документ

Реферат на тему:

Взаємодія правоохоронних органів України щодо адміністративно-правової
протидії нелегальній імміграції

При дослідженні політичних і адміністративних структур, створених у
різних країнах для проведення політики щодо різних категорій мігрантів,
важливо розуміти, що кожна держава ставиться до цього питання
по-різному. Ситуація у тій чи іншій країні має оригінальний характер і
набуває гостроти, драматизму або конфліктності не через наявність у ній
різних категорій мігрантів, а через специфічне поєднання їхніх проблем.
Кожна цивілізована держава має чітко відрегульований механізм
забезпечення добробуту власних громадян, зокрема, у наданні їм
соціальних пільг і гарантій, а також підтримки національних традицій та
усталеного способу життя. Звідси випливає досить виважене ставлення до
легальних іммігрантів і якнайжорсткіша протидія нелегальним іммігрантам.
Це загальноприйнята світова практика.

Від часу становлення України як незалежної, суверенної держави було
опубліковано значну кількість робіт, в яких міститься важливий
аналітичний та емпіричний матеріал щодо різних складових міграційних
процесів, зокрема змісту та наслідків нелегальної імміграції,
законодавчого вирішення пов’язаних з нею проблем, зокрема, це праці
В.Б. Євтуха, І.Ф. Кураса, Е.М. Лібанової, С.І. Пирожкова, А.В. Позняка,
І.М. Прибиткової, В.П. Трощинського, О.У. Хомри, С.Б. Чеховича,
М.О. Шульги тощо. У галузі методології та методів вивчення міграцій
взагалі та нелегальної зокрема, управління ними, сутнісних характеристик
міграційних процесів значні здобутки належать російським науковцям
О.Д. Воробйовій, Ж.А. Зайончковській, Т.І. Заславській, В.А. Іонцеву,
Л.Л. Рибаковському, а також численним західним авторам, серед яких
Р. Епплярд, Р. Бонінг, М. Вайнер, Д. Массей, Д. Салт, С. Сассен,
П. Сталкер, П. Стокер, Т. Хаммар та інші.

Мета дослідження полягає у вивченні та обґрунтуванні того факту, що за
нових умов розвитку міграційних процесів такі старі інститути їхнього
регулювання, як жорсткий паспортний режим, реєстрація, обмеження в’їзду
в країну тощо втрачають своє первісне значення. На сьогодні постає
завдання створення нової, більш гнучкої та оперативної у своїй щоденній
діяльності структури, яка повинна виконувати функції, що випливають як з
аналізу імміграційної ситуації в Україні, так і з міжнародного досвіду
регулювання імміграційних процесів. Нею могла б стати Єдина державна
міграційна служба України з відповідними функціями, повноваженнями і
підрозділами, з чітким розмежуванням їх з іншими відомствами. Дієвість
здійснення управління усіма міграційними процесами, на нашу думку
повинна полягати у належній координації їхньої діяльності, розширенні
повноважень, матеріально-технічному, кадровому посиленні відповідних
підрозділів, утворенні нових необхідних ланок.

Першочерговою метою державної міграційної служби повинно бути
регулювання імміграційним потоком, подолання негативних наслідків
нелегальної імміграції, які в більшості своїй розвиваються стихійно,
створення належних умов для безперешкодної реалізації найважливіших прав
мігрантів усіх категорій, а також забезпечення гуманного ставлення зі
сторони владних структур до осіб, які шукають захисту на території
України.

Основними завданнями державної міграційної служби, на нашу думку,
повинні бути: захист прав та інтересів мігрантів, дотримання державних
інтересів при реалізації імміграційних програм і заходів, постійне
удосконалення системи імміграційного контролю, регулювання міграційних
потоків з урахуванням соціально-економічного розвитку регіону, який
приймає іммігрантів, національної сумісності, специфіки психології
іммігрантів, кліматичних особливостей місць їх розселення, створення
відповідних умов прийому та розміщення іммігрантів, які стимулюватимуть
їхню активну участь у процесі адаптації до існуючого
соціально-економічного середовища.

Початок формування новітньої політики України у сфері імміграції треба
віднести до першого етапу державотворення. Уже в Декларації про
державний суверенітет, прийнятій Верховною Радою 16 липня 1990 року,
серед іншого, було проголошено, що Україна „регулює імміграційні
процеси” [1, с. 576].

Перший закон України, який мав суттєве значення для регулювання
зовнішньої міграції, а саме Закон України „Про громадянство України” від
13 листопада 1991 року [2], надав вихідцям з України, які поверталися на
її територію, право отримати українське громадянство і тим самим сприяв
репатріації. Пізніші зміни та доповнення, внесені до цього законодавчого
акта (1993, 1994, 1997, 2001 р.), значно посилили відповідну
спрямованість даного Закону. Таким чином, цитований вище документ, по
праву, можна вважати першим із законодавчих актів України щодо
регулювання імміграційного процесу.

У процесі розбудови України як незалежної, суверенної держави було
закладено основи щодо протидії нелегальній імміграції – прийнято деякі
нормативні акти.

Правову основу протидії нелегальній імміграції, крім конституційних
норм, становлять закони України „Про правовий статус іноземців”, „Про
біженців”, „Про державний кордон України”, „Про прикордонні війська
України”, „Про порядок виїзду та в’їзду в Україну громадян України”,
„Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо боротьби з
нелегальною міграцією”, а також укази Президента України „Про додаткові
заходи щодо зміцнення законності та правопорядку в Україні” від 5 серпня
1996 р. № 628/96, „Про невідкладні заходи щодо усунення порушень
законності та правопорядку в Автономній Республіці Крим” від 26 червня
1995 р. № 487/95, „Про Основні напрями соціальної політики на 1997–2000
роки” від 18 жовтня 1997 р. № 1166/97, „Про Комплексну цільову програму
боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки” від 17 вересня 1996 р. №
837/96, „Національна програма боротьби з корупцією”, затверджена Указом
Президента України від 10.04.1997 р., постанови Кабінету Міністрів
України „Про правила в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і
транзитного проїзду через її територію” від 29 грудня 1995 р., Положення
про прикордонний режим від 27.07.1998 р., „Про затвердження Програми
боротьби з нелегальною міграцією на 1996–1997 роки” від 15 січня 1996 р.
та постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження Програми
боротьби з нелегальною міграцією на 2001–2004 р.” тощо.

Навіть із переліку назв цитованих нормативно-правових актів видно, що
вони вирізняють проблему нелегальної імміграції серед інших
правопорушень, передбачають протидію та профілактику цього явища, але
повне і остаточне розв’язання даної проблеми, на нашу думку, залежить не
лише від сучасної законодавчої бази, але й від цілого комплексу
правових, організаційних і фінансових питань, які нині, на жаль,
вирішуються надто повільно.

Розглядаючи практичну сторону даної проблеми, слід зауважити, що значну
увагу проблемам нелегальної імміграції приділяла, з часу свого створення
Рада оборони та національної безпеки при Президентові України.

Указом Президента від 05.08.1996 року було створено Координаційний
комітет по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю. Оскільки
нелегальна імміграція значною мірою перетворилася в організований
злочинний бізнес, що був би неможливим без потурання та незаконних
послуг з боку окремих посадових осіб, на Комітет було покладено
обов’язки координації додаткових заходів щодо попередження нелегальної
імміграції та злочинних проявів з боку іноземців.

Серед центральних органів виконавчої влади основний тягар по боротьбі з
нелегальною імміграцією останні десять років несли три відомства:
Державна прикордонна служба України (ДПС), Прикордонні війська України
та Міністерство внутрішніх справ України.

Необхідно зазначити, що, в основному, дані відомства намагаються
узгоджувати свою роботу щодо регулювання імміграційного процесу взагалі
та протидії нелегальній імміграції зокрема. Результатом такої взаємодії
є розробка та прийняття нормативних актів міністерств і відомств України
щодо регулювання імміграційним процесом.

Сюди можна віднести Інструкцію від 28.03.1994 р. Державного комітету у
справах охорони державного кордону України „Про взаємодію та
розмежування функцій щодо здійснення контролю на державному кордоні”,
яка передбачає, що при виконанні своїх функціональних завдань у пунктах
пропуску та поза ними, підрозділи зазначених в Інструкції міністерств та
відомств взаємодіють з метою виявлення і затримання порушників кордону,
протидії нелегальній імміграції та іншим правопорушенням на кордоні,
контрабандному та незаконному переміщенню через кордон товарів та інших
предметів з порушеннями чинного законодавства.

Напрямами реальної взаємодії є розробка та здійснення узгоджених заходів
щодо запобігання, виявлення і розкриття порушень чинного законодавства з
імміграційних, прикордонних і митних питань, протидії організованій
нелегальній імміграції, контрабандному та незаконному переміщенню через
кордон товарів та інших предметів.

Серед найважливіших спільних нормативних актів МВС України та інших
міністерств і відомств України можна назвати:

– наказ Адміністрації державної прикордонної служби України,
Міністерства внутрішніх справ України № 742/1090 від 15.10. 2004 р. „Про
затвердження Інструкції про порядок взаємодії між органами охорони
державного кордону Державної прикордонної служби України та органами
внутрішніх справ України при передаванні затриманих ними іноземців та
осіб без громадянства” [3].

Даний документ прийнятий з метою врегулювання порядку передавання
затриманих органами Державної прикордонної служби України та органами
внутрішніх справ України іноземців та осіб без громадянства, які
порушили вимоги законодавства України про державний кордон, правовий
статус іноземців та осіб без громадянства, які були затримані: органами
внутрішніх справ України – у контрольованих прикордонних районах під час
спроби або після незаконного перетинання державного кордону; органами
ДПС України – поза межами контрольованих прикордонних районів за
порушення законодавства України про правовий статус іноземців та осіб
без громадянства; органами внутрішніх справ України та органами ДПС
України під час спільного несення служби як у межах контрольованих
прикордонних районів, так і поза ними за порушення законодавства України
про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Передавання затриманих правопорушників органами ДПС України до органів
внутрішніх справ України (або навпаки) здійснюється протягом однієї доби
з моменту адміністративного затримання.

– наказ від 09.01.1997 р. № 3/1/2/5/2/2 „Про затвердження Інструкції про
порядок використання правоохоронними органами можливостей НЦБ Інтерполу
в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів”
Міністерству внутрішніх справ України, Генеральній прокуратурі України,
Службі безпеки України, Державному комітету у справах охорони державного
кордону України, Державній митній службі, Державній податковій
адміністрації України (зареєстровано в Міністерстві юстиції України
26.02.1997 р. за № 54/1858) дає змогу використовувати правоохоронними
органами можливості НЦБ Інтерполу в Україні щодо боротьби з нелегальною
імміграцією.

Значно посилило роботу щодо адміністративно-правової протидії
нелегальній імміграції створення у структурі Міністерства внутрішніх
справ України, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14
червня 2002 р. № 844 Державного департаменту у справах громадянства,
імміграції та реєстрації фізичних осіб.

Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації
фізичних осіб МВС України у своїй діяльності керується Конституцією та
законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів
України, а також нормативними актами МВС України [4].

Ще одним документом, покликаним значно посилити взаємодію правоохоронних
органів та органів міграційних служб щодо адміністративно-правової
протидії нелегальній імміграції був спільний наказ Міністерства
внутрішніх справ України та Державного комітету у справах охорони
державного кордону України від 29 липня 2002 року № 723/435. Він
прийнятий з метою вдосконалення обліку нелегальних іммігрантів і
причетних до нелегальної імміграції осіб відповідно до законів України
„Про правовий статус іноземців”, „Про державний кордон України”, „Про
міліцію”, „Про Прикордонні війська України”, Кримінального кодексу
України, Кримінально-процесуального кодексу України, Кодексу України про
адміністративні правопорушення, постанови Кабінету Міністрів України від
29 грудня 1995 року № 1074 „Про Правила в’їзду іноземців в Україну, їх
виїзду з України і транзитного проїзду через її територію”.

Даний наказ покликаний забезпечити повноту реєстрації іноземців,
затриманих за порушення режиму державного кордону України, прикордонного
режиму, порядку перебування в Україні і транзитного проїзду через її
територію, а також осіб, затриманих за незаконне переправлення іноземців
через державний кордон України, порушення порядку оформлення для них
документів на право перебування в Україні та порядку надання їм житла,
транспортних засобів чи інших послуг, якісне оформлення облікових
матеріалів на них та своєчасне подання цих матеріалів до управлінь
(відділів) оперативної інформації при МВС, ГУМВС, УМВС, УМВСТ [5].

Нелегальна імміграція та транспортування людей через кордон, особливо
зв’язки останньої з транспортуванням наркотиків та зброї, є предметом
діяльності Служби безпеки України.

З метою організації та координації відповідної роботи на каналах
нелегальної імміграції СБУ у другій половині 1998 р. було вжито ряд
додаткових організаційних заходів, спрямованих на підвищення
ефективності протидії злочинним проявам у цій сфері. Зокрема, в
результаті реалізації інформації у 1998 р. виявлено та локалізовано
близько 50 каналів нелегального перетинання кордону, припинено дії 17
його організаторів, 99 переправників і посібників з-поміж іноземців і
громадян України [6].

Органи Служби безпеки України та посадові особи Прикордонних військ
України [7] при в’їзді іноземця на територію України мають право
перевіряти паспортний документ, що підтверджує громадянство іноземця або
посвідчує особу без громадянства, виданий уповноваженим органом
іноземної держави або статутною організацією ООН, дає право виїзду за
кордон і визнаний Україною. Спільно з Міністерством закордонних справ
України та органами внутрішніх справ України контролюють дотримання
іноземцями вказаних Правил, приймають рішення щодо заборони в’їзду
іноземців на територію України, а також щодо продовження терміну
заборони в’їзду.

У протидії нелегальній імміграції, виконуючи свої специфічні обов’язки,
задіяна й митна служба України.

Серед установ, робота яких безпосередньо пов’язана з регулюванням
міграційних процесів, треба назвати також Міністерство закордонних справ
України і, в першу чергу, його Консульське управління. Оскільки
транспортування іммігрантів є щонайменше двосторонньою, а в більшості
випадків – багатосторонньою проблемою, міжнародна координація зусиль
щодо боротьби з нею є необхідною умовою успіху. Крім розвитку
міжнародного співробітництва, консульські установи МЗС України
займаються безпосередньо видачею віз, документуванням, наданням
консультацій як іноземцям, які прибувають в Україну, так і українським
громадянам за кордоном, певна частина яких опиняється в зарубіжних
країнах у результаті контрабанди людьми.

Більшість із названих центральних органів виконавчої влади мають свої
підрозділи на місцях, де якраз і відбувається основна робота щодо
протидії нелегальній імміграції. Вона здійснюється у тісній співпраці з
місцевими органами влади, правоохоронними органами усіх рівнів та
органами місцевого самоврядування. На сьогодні така співпраця є особливо
важливою, а інколи – навіть і вирішальною, оскільки можливості
фінансування відповідних заходів з державного бюджету вкрай обмежені,
існує серйозна потреба їхньої підтримки з боку місцевих бюджетів.

Разом з тим можна констатувати, що практика проведення комплексних
оперативно-розшукових заходів щодо виявлення організованих злочинних
угруповань, членами чи засновниками яких є іноземці, ліквідації каналів
нелегальної імміграції, виявлення та притягнення до відповідальності їх
організаторів та осіб, причетних до переміщення нелегалів через
територію України, дозволяє зробити висновок про неготовність
оперативних служб у повному обсязі здійснювати цю роботу. Найважливішими
причинами такого становища, на нашу думку, є:

– по-перше, низький рівень обміну інформацією між оперативними
підрозділами органів внутрішніх справ, Служби безпеки України та
прикордонних військ;

– по-друге, відсутність чіткої взаємодії між органами внутрішніх справ,
Служби безпеки України та Державним комітетом у справах охорони
державного кордону. Такі правові акти як Рішення спільного засідання
колегії МВС України та Державного комітету у справах охорони державного
кордону України від 19.06.2001 р. № 4КМ/1/9 „Про поліпшення взаємодії
органів та підрозділів МВС України та Державного комітету у справах
охорони державного кордону з питань боротьби з нелегальною міграцією,
контрабандою, незаконним обігом наркотиків” [8] та Спільне розпорядження
ГУБОЗ МВС України та оперативно-розшукового Управління Державного
комітету у справах охорони державного кордону України від 4.10.2001 р. №
390/360 „Щодо поліпшення стану взаємодії між ГУБОЗ МВС України та
оперативно-розшуковим Управлінням Державного комітету у справах охорони
державного кордону України у сфері боротьби з організованою злочинністю”
[9], хоча і спрямовані на поліпшення взаємодії між МВС України та
Державним комітетом у справах охорони державного кордону України, але
остаточно не вирішили цієї проблеми;

– по-третє, недосконалий механізм взаємодії МВС України з відповідними
правоохоронними органами суміжних держав. Особливо гостро ця проблема
стоїть у прикордонних зонах. Це, насамперед, пов’язано з тим, що особи,
які чинять злочини на нашій території, можуть швидко сховатися від
покарання в суміжних країнах, мають налагоджені міждержавні злочинні
зв’язки, а також напрацьовані шляхи збуту, перевезення і придбання
викрадених речей і цінностей, предметів і речових, включених у
незаконний обіг;

– по-четверте, відсутність науково обгрунтованих рекомендацій діяльності
оперативних підрозділів щодо виявлення та ліквідації каналів нелегальної
імміграції, осіб, причетних до переміщення нелегалів через територію
України.

Вже декілька років в урядових колах точиться дискусія щодо утворення
Єдиної міграційної служби України, яка б здійснювала комплексне
регулювання міграційними процесами. Доцільність її створення не викликає
сумнівів у вищого керівництва держави. Проте вирішення цього питання
гальмується як фінансовими проблемами, так і відсутністю відповідної
законодавчої бази та єдності підходів до вирішення цього важливого
питання.

Існує також інша думка щодо вирішення даної проблеми. Відповідно до неї
об’єднати всю роботу щодо боротьби з нелегальною імміграцією в одних
руках все одно не вдасться, оскільки ця діяльність вимагає застосування
досить різних функцій. Отже, головне завдання полягає не в об’єднанні
цих функцій, а у розвиткові правових, матеріально-технічних і кадрових
можливостей відомств, що вже зараз займаються різними аспектами даної
проблеми. А також, безумовно, у чіткій, злагодженій координації їхніх
зусиль.

Підсумовуючи викладене вище, можна зробити кілька висновків.

По-перше, на сьогодні у нашій державі ведеться певна робота, спрямована
на вдосконалення взаємодії правоохоронних органів усіх рівнів із
міграційною службою України щодо протидії нелегальній імміграції.

По-друге, цьому, зокрема, сприяє наявність значної кількості нормативних
актів, в основному, підзаконних, якими врегульовані процедури надання
відповідних дозволів на в’їзд і виїзд на (з) території України громадян
України, іноземців, біженців, контролю за правилами в’їзду-виїзду та
транзитного проїзду через територію України, працевлаштування тощо, а
також те, що єдиним методом є метод адміністративно-правового
регулювання, метод владних приписів зумовлює необхідність впорядкування
цих нормативних актів через зведення їх у єдиний кодифікаційний акт –
Кодекс адміністративних процедур у сфері міграційного процесу.

По-третє, в Україні поки що немає єдиної адміністративної структури, на
яку були б покладені функції протидії нелегальній імміграції та
незаконному транспортуванню людей через державний кордон. Для всіх без
винятку організацій, які займаються вирішенням цієї проблеми, вона не є
основною у їхній діяльності. У зв’язку з цим кошти та людські ресурси
спеціально на боротьбу з нелегальною імміграцією та контрабандою людьми
не виділяються.

Література:

1. Декларація про державний суверенітет України // Національні процеси в
Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали: Довідник. – К.,
1997. – Ч. 2. – С. 576.

2. Про громадянство України: Закон України // Відомості Верховної Ради
України. – 1991. – № 50. – Ст. 701.

3. Про затвердження Інструкції про порядок взаємодії між органами
охорони державного кордону Державної прикордонної служби України та
органами внутрішніх справ України при передаванні затриманих ними
іноземців та осіб без громадянства: Наказ Адміністрації державної
прикордонної служби України, Міністерства внутрішніх справ України від
15.10. 2004 р. № 742/1090.

4. Про утворення Державного департаменту у справах громадянства,
імміграції та реєстрації фізичних осіб: Постанова КМУ від 14 червня 2002
року № 844.

5. Про затвердження Інструкції про порядок функціонування в органах
внутрішніх справ та органах охорони державного кордону України обліку
осіб, затриманих за порушення законодавства України про державний кордон
та про правовий статус іноземців: Наказ Міністерства внутрішніх справ
України та Державного комітету у справах охорони державного кордону
України від 29.07.2002 року № 723/435. – К.: МВС України, 2002.

6. Мінка Т. Нелегальна міграція та транспортування людей у контексті
боротьби з організованою злочинністю // Вісник Львівського інституту
внутрішніх справ. – № 3. – 2001. – С. 186–189.

7. Правила в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного
проїзду через її територію: Постанова Кабінету Міністрів України від 29
грудня 1995 р. № 1074 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 23. – Ст.
954.

8. Рішення спільного засідання колегії МВС України та Державного
комітету у справах охорони державного кордону України “Про поліпшення
взаємодії органів та підрозділів МВС України та Державного комітету у
справах охорони державного кордону України з питань боротьби з
нелегальною міграцією, контрабандою, незаконним обігом наркотиків” від
19 червня 2001 р. № 4 КМ/1/9. – К.: МВС України, 2001.

9. Спільне розпорядження ГУБОЗ МВС України та Оперативно-розшукового
управління Державного комітету у справах охорони державного кордону
України “Щодо поліпшення стану взаємодії між ГУБОЗ МВС України та
Оперативно-розшуковим управлінням Державного комітету у справах охорони
державного кордону України у сфері боротьби з організованою злочинністю”
від 4 жовтня 2001 р. № 390/360. – К.: МВС України, 2001.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020