.

Проблеми формування розмірів і структури власного капіталу підприємств аграрного сектора економіки України (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 4841
Скачать документ

Реферат на тему:

Проблеми формування розмірів і структури власного капіталу підприємств
аграрного сектора економіки України

У сучасних умовах реформування аграрного сектора економіки України
залишаються невирішеними проблеми майнових і земельних відносин, які є
основою процесів капіталотоворення. У вітчизняній науковій літературі
знайшли відображення проблеми ефективності використання та оптимізації
структури основного капіталу, значна кількість праць присвячена питанням
оборотності та вдосконалення структури оборотного капіталу, проте
питанням оптимізації структури власного капіталу підприємств аграрного
сектора економіки, впливу на нього цінових факторів і форм участі
засновників та учасників не приділяється належної уваги.

Недосконалість законодавчої бази і системи обліку та неврегульованість
трансформаційних механізмів призводять до зниження результативності
реформ. Ці проблеми розвитку аграрного бізнесу знайшли відображення в
працях А.С. Даниленка, В.В. Зіновчука, Ю.О. Лупенка, М.Й. Маліка,
В.Я. Меселя-Веселяка, Л.В. Романової, П.Т. Саблука, В.В. Юрчишина. Проте
в науковій літературі з даної проблематики немає комплексного аналізу
ролі власного капіталу та його структури, яка виконує одну з
найважливіших функцій у розвитку аграрного бізнесу.

Стихійні процеси пошуку форм реалізації власного капіталу не привели до
оптимізації його структури. Асоційоване членство не стало нормою участі
в капіталі. Натомість сформувалися частки в капіталі, які не завжди
відображають реальне вартісне вираження прав власності. Розпорошення
капіталу серед значної кількості учасників товариств не привело до появи
ефективного власника. Відсутність ефективних власників і нагромадження
управлінських проблем спонукало до пошуку форм бізнесу адекватних
вимогам часу і видів поєднання та залучення капіталу. У результаті цього
в Україні поряд з фермерськими господарствами і господарствами селян
функціонують господарства та кооперативи, які в більшості випадків є
збитковими і через цю причину та причини неефективного управління
розпродують майно. За цими явищами стоїть ряд проблем
обліково-аналітичного харатеру. Трансформація форм власності
супроводжувалася трансформацією системи обліку. В Україні було закладено
основи сучасного обліку. Прийняття стандартів обліку змінило як порядок
відображення в звітності власних джерел фінансування діяльності
підприємств, так і принципи фінансово-майнових відносин. Поява в
звітності власного капіталу була сприйнята теоретиками і практиками як
формальна заміна фондів спеціального призначення. Сьогодні можна
стверджувати, що це було великою помилкою. Значення власного капіталу
буде сповна оцінено лише при оцінці всіх втрат від спрощеного
використання облікових схем.

Для підтвердження функціональної ролі власного капіталу звернемось до
математичної моделі, яка наводиться В.В. Ковальовим [1, с. 333]. Якщо
прийняти за критерій масштабів агробізнесу обсяги реалізованої продукції
(Q), то він залежить від ряду факторів.

Введемо такі позначення для побудови моделі:

.

то

У такому випадку сума необхідних додаткових джерел фінансування (EFN)
буде складати:

.

Використовуючи наведені формули, отримаємо:

З наведеної моделі випливає, що темпи нарощування економічного
потенціалу підприємства залежать від двох факторів: рентабельності
власного капіталу і коефіцієнта реінвестування прибутку. Так як показник
рентабельності власного капіталу (ROE) залежить від ряду факторів:

то модель може бути трансформована так:

Ця жорстко детермінована модель показує залежність приросту агробізнесу
від факторів, що його визначають. Ці фактори дають узагальнену
комплексну характеристику різних сторін діяльності підприємства:
виробничу (ресурсовіддача), фінансову (роль власного капіталу),
взаємовідносини засновників і асоційованих членів (пайова політика),
фінансові результати (рентабельність продукції). Ця модель, на нашу
думку, теоретично доводить функціональну роль власного капіталу та
необхідність оптимізації як його розмірів, так і структури.

Крім того, що власний капітал є основним, початковим та умовно
безстроковим джерелом фінансування господарської діяльності підприємств,
а також джерелом погашення збитків підприємства, він є одним з
найвагоміших показників, що використовуються при оцінці фінансового
стану підприємства, оскільки показує, з одного боку, ступінь фінансової
самостійності підприємства, а з іншого – ступінь кредитоспроможності
підприємства.

Збереження власного капіталу є одним з основних показників якості
управління підприємством. Цей показник дозволяє власникам підприємства
уникнути ілюзії прибутковості своїх вкладень у випадках виплат їм
поточних доходів за рахунок зменшення власного капіталу протягом
періоду, за який сплачується дохід.

Сума власного капіталу, відображена у фінансовій звітності, показує лише
облікову, а не ринкову вартість прав власників сільськогосподарського
підприємства, оскільки цілком залежить від застосованих методів оцінки
активів і зобов’язань підприємства.

Залежно від джерел формування власний капітал можна поділити на
вкладений і нагромаджений. Вкладений капітал – це капітал, внесений
власниками підприємства (статутний капітал, пайовий капітал, додатково
вкладений капітал). Сума вкладеного капіталу може збільшуватися також
унаслідок конвертування боргових зобов’язань підприємства в акції або
частки (паї).

Нагромаджений капітал – це капітал, отриманий у процесі діяльності
підприємства. Він включає:

– капітал від переоцінки – інший додатковий капітал згідно з П(С)БО,
сформований унаслідок дооцінки активів, яка проводиться у випадках,
передбачених чинним законодавством, та відповідно до положень
бухгалтерського обліку. Ця частина капіталу негативно впливає на
структуру капіталу і є результатом недосконалості облікової схеми
індексації. На нашу думку, індексація основних засобів повинна
проводитись із адекватним збільшенням розмірів статутного капіталу, а не
іншого додаткового;

– дарчий капітал – інший додатковий капітал, отриманий підприємством від
інших осіб у вигляді безоплатно одержаних активів;

– резервний капітал – частина відрахувань з чистого прибутку на покриття
непередбачуваних збитків і втрат;

– нерозподілений прибуток – частина чистого прибутку, що не була
розподілена між власниками і використана в інших цілях.

Необхідно зазначити, що сума власного капіталу – це абстрактна вартість
майна, яка не є його поточною чи реалізаційною вартістю, а тому не
відображає поточну вартість прав власників. На суму власного капіталу
суттєво впливають усі умовності бухгалтерського обліку, що були
застосовані при оцінці активів і кредиторської заборгованості, і вона
може лише випадково співпадати із сукупною ринковою вартістю акцій
підприємства чи з сумою, яку можна отримати від продажу чистих активів
частинами або підприємства в цілому.

Власний капітал є основою для початку і продовження господарської
діяльності будь-якого підприємства, одним із найістотніших і
найважливіших показників, оскільки виконує функції джерела
довгострокового фінансування, забезпечення кредитоспроможності
підприємства, джерела фінансування ризику, забезпечення самостійності і
влади організаторів бізнесу, тому що, крім статутного, пайового
капіталу, він ще включає й додатковий, резервний капітал і
нерозподілений прибуток.

Власний капітал прийнято вважати чистою вартістю підприємства. Для того
щоб визначити чисту вартість підприємства, потрібно скласти показники
оборотних і необоротних активів і вирахувати з цієї суми довгострокові
та поточні зобов’язання:

Чиста вартіть = Необротні + Оборотні – Поточні
– Довгострокові

підприємства активи активи
зобов’язання зобов’язання

?

UIU?V?V”[ooooooooooooooooooooocUoo

`„Agdu/

u

, ступінь реалізму показника власного капіталу повністю залежить від
дійсної вартості активів. Вартість необоротних активів в аграрному
секторі економіки України зменшується в результаті розпродажу.

Рис. 1. Вартість активів сільськогосподарських, мисливських і
лісогосподарських підприємств, млрд грн. [2, с. 60]

Власний капітал сільськогосподарських підприємств у процесі реформ
зазнав впливів, які значно зменшили його розміри, погіршили структуру та
рівень ефективності використання. Визнання майна асоційованих членів,
виділеного документально у формі паїв не забезпечене нормою
законодавства і захищене від впливів інфляції. У результаті керівники
господарств, нехтуючи правами асоційованих членів, розпродують майно для
погашення заборгованості перед кредиторами. Наслідками цього є зменшення
власного капіталу при незмінній частці в ньому пайового чи статутного
капіталу і знецінення майнового наповнення пайової частки (рис. 2).

Рис. 2. Власний капітал сільськогосподарських, мисливських і
лісогосподарських підприємств, млрд грн. [2, с. 60]

Нераціональна структура власного капіталу призвела до здійснення
купівлі-продажу майна підприємств за залишковою вартістю та ігнорування
інтересів власників. Як уже зазначалося, чистою вартістю підприємства є
вартість власного капіталу. Якщо вартість пайового чи статутного
капіталу становить 30–35 відсотків, а то і меншу частку в структурі
власного капіталу, то, по суті, відбувається продаж частини чистої
вартості підприємства, яка не перебуває в межах правового поля пайових
відносин. В окремих випадках частка статутного капіталу є настільки
малою, що продаж майна підприємства є досить простою фінансовою
операцією.

На підставі даних Державного комітету статистики можна стверджувати, що
на завершальному етапі реформування сільського господарства склалась
вкрай нераціональна структура власного капіталу підприємств, яка
призводить до нівелювання ролі та значення статутного та пайового
капіталу при розпаюванні власності (рис. 3). Безконтрольний процес
зменшення майнового забезпечення вартості паїв призведе до остаточного
руйнування продуктивних сил сільського господарства.

Рис. 3. Структура сукупного власного капіталу сільськогосподарських,
мисливських та лісогосподарських підприємств у 2004 році, млрд грн. [4,
с. 60]

Ці факти породжують соціальне невдоволення і погіршують ставлення селян
до реформ. Дана проблема вже не один рік обговорюється Міністерством
аграрної політики, однак питання залишається неврегульованим. Як
свідчать постійні наради, конференції та семінари, проблема пайових
відносин не знімається, а загострюється [4].

З огляду на вищесказане можна стверджувати, що власний капітал
сільськогосподарських підприємств був значно зменшений за рахунок
розпродажу і передачі майна кредиторам за борги, а також за рахунок
виходу селян з сільськогосподарських підприємств з паями (рис. 4). При
цьому вкрай негативним є той факт, що в структурі власного капіталу
сільськогосподарських підприємств є значна частка додаткового капіталу,
який утворився внаслідок індексації необоротних активів. Оскільки
додатковий капітал не є зобов’язанням перед засновниками, асоційованими
членами, пайовиками, став можливим розпродаж майна. Селянам, які не
отримали своєї частки, залишилися паї, відображені в пайовому чи
статутному капіталі. Останній не відображає реальної вартості паїв, тому
що не враховує індексації, яка проводилася. Знецінення паїв можна було
уникнути за умови, що сума індексації основних засобів була відображена
шляхом збільшення статутного чи пайового капіталу. На перший погляд
проста операція з формування додаткового капіталу за рахунок індексації
основних засобів стала однією з облікових схем наступного відчуження
майна і прорахунків у проведенні реформ. Протягом 2001 року було
розпродано майна сільськогосподарських підприємств на суму 5,2 млрд.
грн., а протягом 2002–2003 років – на суму понад 16 млрд грн. [3; 2, с.
160]. Частка виділеного як паї майна є вкрай малою.

Рис. 4. Зменшення джерел власних коштів сільськогосподарських
підприємств у результаті розрахунків з кредиторами, розпродажу майна та
виділення паїв

У результаті зменшення власного капіталу підприємств агробізнесу і
неможливості його збільшення за рахунок грошових, майнових чи земельних
внесків відбувається значне скорочення джерел фінансування. Це в свою
чергу впливає на загальний фінансовий стан та результативність роботи
сільськогосподарських підприємств.

Якщо проблему майнових паїв в окремих випадках уже не можна вирішити,
тому що майно ряду господарств уже розпродано чи заставлено, то проблема
земельних паїв набирає надзвичайної гостроти. Ця проблема є складною, і
в зв’язку з відсутністю відповідного правового забезпечення і через
недосконалості обліку. Проблемою, яку необхідно вирішити уряду і
Верховній Раді, є невідповідність стандартів обліку законодавчим і
нормативним актам. Прийняття національних стандартів обліку не
супроводжувалось виробленням механізму відображення в обліку порядку
включення вартості земельних паїв до статутного капіталу підприємств
агробізнесу. Вважаємо, що це є однією з правових проблем на шляху
подальшого реформування аграрного сектора економіки.

У результаті такого обмеження щодо руху земельних ресурсів селянам, які
не хочуть чи не можуть обробляти земельні ділянки, залишається лише
можливість передачі землі в оренду. Говорити про продаж земельних
ділянок поки що не доводиться. При цьому, як показують результати
дослідження, в селах Волинської області лише частина селян продала б і
купила землю. Кількість бажаючих купити і продати землю майже однакова,
а противників продажу землі майже половина з опитаних (рис. 4).

Рис. 5. Розподіл респондентів – селян Волинської області – відповідно до
бажання купити чи продати земельний пай

Можна стверджувати, що сьогодні існує певна рівновага, яка при
впровадженні механізму торгівлі земельними паями забезпечила б як
цінову, так і ринкову загалом рівновагу. Як відомо, пунктом 15
Перехідних положень Земельного кодексу заборонено будь-яке відчуження
земельних ділянок за винятком успадкування та викупу для державних або
громадських потреб [5]. Ми вважаємо, що суспільство і селяни, зокрема,
ще не готові до впровадження ринку землі. Селяни ще не розуміють суті
заставних та іпотечних операцій. Інформаційне забезпечення розвитку
ринку землі необхідно починати розвивати за 2–3 роки до початку
запровадження обороту землі. Не менший період потрібен для розвитку
інфраструктури земельного ринку.

Водночас відсутність практичної можливості використовувати земельні паї
як внесок до товариств та кооперативів приводить до майнової
дискрімінації. Адже умови оренди землі дуже часто не задовільняють
селян. Позбавлення можливостей щодо альтернативного використання
земельних паїв є неправомірним.

Підсумовуючи вищесказане, можна стверджувати, що трансформація капіталу
господарств в результаті реформ привела до значного зменшення власних
джерел провадження бізнесу. Для подальшого розвитку аграрного бізнесу
необхідно врегулювати земельно-майнові та пайові відносини і забезпечити
зростання розмірів і оптимізації структури власного капіталу
реф6ормованих підприємств. До запровадження ринкового обороту землі
необхідно стимулювати процеси акумулювання власного капіталу і
здійснювати активну державну політику щодо підтримки асоційованої участі
селян у спільному бізнесі.

Література:

1. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор
инвестиций. Анализ отчетности.– М.: Финансы и статистика, 1996. – 432с.

2. Статистичний щорічник України за 2003 рік Державний комітет
статистики. – К.: Консультант, 2004. – 631 с.

3. Фінанси України // 1 півріччя 2002. – К.: Державний комітет
статистики, 2002. – 112 с.

4. Фінанси України // Державний комітет статистики. – К., 2004. – 134с.

5. www. parlament. org. ua/ ua/chasopis.

Залишкова вартість необоротних активів

Сума індексації необоротних активів

Статутний, пайовий капітал

Інший додатковий капітал

Вартість проданого майна

Вартість виділених паїв при виході членів кооперативу, товариства

Необоротні активи

Власний капітал

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020