.

Переваги та вади організаційно-правових форм бізнесу (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3375
Скачать документ

Реферат на тему:

Переваги та вади організаційно-правових форм бізнесу

1. Одноосібне володіння

Індивідуальний підприємець — це особа, яка веде справу за власний
рахунок, особисто управляє бізнесом і несе особисту відповідальність за
забезпечення його необхідними засобами, самостійно приймає рішення.

Індивідуальне підприємство тісно пов’язане з поняттям «малий бізнес».

Підприємство, що знаходиться в індивідуальній власності забезпечує
підприємцю максимум простоти та гнучкості, однак, як і будь-яка інша
організаційно-правова форма, має свої переваги та вади.

Переваги одноосібного володіння:

легко розпочати та припинити бізнес;

повна самостійність, свобода і незалежність;

максимальні можливості у діяльності, в тому числі моральне задоволення
від своєї роботи;

конфіденційність діяльності (є можливість зберігати секрети фірми);

відсутність спеціальних для одноосібного володіння податків (звичайно
податки на доходи фізичних осіб).

Вади одноосібного володіння:

необмежена відповідальність;

обмежені фінансові можливості;

труднощі у менеджменті;

невизначеність термінів діяльності (зі смертю власника припиняється
діяльність);

велике фізичне та психологічне навантаження.

9.4.2. Господарське товариство

Товариство (партнерство) — це об’єднання зусиль і коштів індивідуальних
підприємців, коли дві особи чи більше мають спільний бізнес.

Товариства є юридичними особами і можуть займатися будь-якою діяльністю
згідно з чинним законодавством.

Переваги господарського товариства:

ширші фінансові можливості. У разі поєднання капіталів декількох
партнерів фінансовий стан фірми стає стійкішим, з’являється можливість
збільшення обсягів виробництва;

спеціалізація у менеджменті. Партнери доповнюють здібності один одного.
Функції управління можуть бути розподілені, а це означає, що вони
виконуватимуться якісніше;

свобода та оперативність дій;

розподіл відповідальності, в тому числі й за прийняття рішень. Це певною
мірою зменшує, порівняно з індивідуальним підприємством, психологічний
стрес;

товариство, як і індивідуальне підприємство, не є об’єктом подвійного
оподаткування. Партнери сплачують податок на свою частку прибутку, як
фізичні особи.

Вади товариств:

особиста відповідальність за борги фірми незалежно від того, хто у цьому
винен. Якщо в одного з партнерів недостатньо власних коштів, інші
зобов’язані покрити його частку у збитках;

труднощі щодо розподілу прибутку;

часто виникають суперечки між партнерами; причини можуть бути різними;

труднощі з ліквідацією товариства — важко розділити не тільки майно, а й
відповідальність за борги.

9.4.3. Акціонерне товариство

Цю організаційно-правову форму доцільно розглянути окремо, хоча
відмінності між малим АТ і товариством з обмеженою відповідальністю
несуттєві. Власниками акціонерного товариства (АТ) є численні власники
акцій, які мають обмежену відповідальність у розмірі свого вкладу в
акціонерний капітал. У світовій практиці акціонерні товариства називають
корпораціями.

Переваги корпорацій:

можливість акумулювати значні кошти. Акції як частки загального
капіталу, можуть бути досить малими, що дає змогу залучати як великих,
так і безліч малих інвесторів, приватних осіб;

обмежена відповідальність, тобто акціонери не несуть відповідальності за
борги товариства. Кредитори висувають позов на активи товариства, а не
на особисту власність акціонерів. З юридичного погляду, акціонер, що
придбав акції, вже не є власником вкладеного капіталу. Він набуває права
отримувати дивіденди та брати участь у справах товариства, його
відповідальність за борги товариства обмежена розміром вкладеного
капіталу;

масштаб. Корпорація має змогу залучати значні грошові кошти і оснащувати
своє виробництво сучасним обладнанням, наймати висококваліфікованих
фахівців та експертів.

тривалий життєвий цикл. Існування корпорації не залежить від частки її
окремих власників, тобто власників акцій. Корпорація продовжує існувати
незалежно від того чи живі ті, хто її створював. Це робить корпорацію
привабливою формою організації бізнесу для банкірів і кредиторів,
оскільки гарантії повернення займів більш вищі, ніж за інших форм.

легкість зміни власника. Власник акцій може з будь-якої причини продати
свої акції іншим особам, передати їх у спадок новому поколінню
власників. Такі зміни складу власників не порушать бізнес корпорації;

АТ має можливість будувати свою діяльність, спираючись на наукові методи
управління та професійних менеджерів;

можливість змінювати вид своєї виробничої діяльності.

Вади корпорацій:

відносно великі витрати на створення. Реєстрація корпорації значно
дорожча, ніж одноосібного володіння або партнерства, витрати часу на цю
процедуру значно більші. Для підготовки реєстраційних документів
потрібна допомога кваліфікованих спеціалістів з права, фінансів, обліку
тощо;

їх розмір: великі корпорації можуть стати неповороткими, не встигати
своєчасно реагувати на зміни ситуації на ринку;

подвійне оподаткування (основна вада). Податки перший раз корпорації
сплачують до того як доходи будуть розподілені між акціонерами, вдруге
сплачують акціонери з отриманих дивідендів.

суворіше, порівняно з індивідуальним одноосібним володінням або
партнерством, жорсткіші правила реєстрації та звітності про свою
діяльність перед відповідними державними установами;

складність ліквідації. Найчастіше корпорації припиняють своє існування в
результаті злиття або поглинання іншими фірмами. Злиття — це процес
формування однієї фірми з двох, раніше самостійних. Поглинання — це
придбання однією фірмою іншої.

9.5. Засновники інформаційної

фірми, їх функції

Згідно із чинним законодавством засновником фірми є той, хто її створює.
Суб’єкти підприємництва, залежно від організаційно-правової форми,
можуть створюватися:

державними, орендними, колективними, спільними підприємствами, АТ,
господарськими асоціаціями та іншими юридичними особами;

державними установами, уповноваженими управляти державним майном;

разом із зазначеними вище органами — підприємствами, організаціями та
громадянами;

громадянами України, членами їх сімей та іншими особами, які спільно
ведуть трудове господарство.

Структура, що займається інформаційним бізнесом, може створюватися на
базі структурних одиниць, виділених зі складу діючих обчислювальних
центрів (ОЦ) різних типів, відділів АСУ тощо. У такому разі засновником
цієї фірми є ОЦ, з якого виокремилась інформаційна структура, й
обов’язковим є дотримання низки умов, зокрема:

рішення трудового колективу про створення нової фірми та її виділення зі
складу ОЦ;

згода власника майна ОЦ (міністерства, відомства тощо);

забезпечення виконання новою фірмою раніше взятих ОЦ договірних
зобов’язань.

До найбільш загальних функцій засновника можна віднести:

визначення виду фірми, її назви, місцезнаходження, предмету та цілі
діяльності;

встановлення джерел і порядку створення майна, розподілу прибутку, а
також умов реорганізації та припинення діяльності фірми.

Засновники розроблюють і затверджують статут, беруть участь у складанні
установчого договору та інших установчих документів.

Засновники виконують функції, передбачені статутом, установчим договором
та іншими документами, що регулюють взаємовідносини засновника та фірми.

9.6. Установчі документи

Важливим етапом організації фірми є складання установчих документів і
державна реєстрація. Установчими документами суб’єктів підприємницької
діяльності є установчий договір і статут. Вимоги до установчих
документів такі.

Установчий договір. У ньому необхідно зазначити:

предмет зобов’язання засновника та суб’єкта підприємницької діяльності;

зобов’язання щодо виконання раніше прийнятих засновником договірних
зобов’язань;

відповідальність сторін;

порядок вирішення суперечок;

термін дії договору;

юридичні адреси сторін.

До установчого договору інформаційної фірми можуть додаватися: список
ЕОМ та іншого обладнання, що їй передається, договір оренди виробничих
приміщень та іншого майна; контракт про найм директора фірми, перелік
послуг, що надаватимуться засновнику, тощо. Установчий договір набуває
чинності з дня реєстрації фірми, якщо інше не передбачено договором.

Статут — основний юридичний документ, на основі якого діє підприємство.
Статут визначає діяльність підприємства і затверджується власником
майна, а для державних підприємств — власником майна за участю трудового
колективу. У статуті наводиться всебічна характеристика діяльності
підприємства. Вимоги до змісту статуту встановлено Законом України «Про
підприємства в Україні». У статуті зазначається власник і найменування
фірми, її місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, порядок утворення
фірми, органи управління та порядок формування їх, компетенція та
повноваження трудового колективу та його виборних органів, порядок
утворення майна, умови реорганізації та припинення діяльності.

У найменуванні підприємства зазначаються його назва (фірма, майстерня та
ін.) і вид (індивідуальне, сімейне, приватне, колективне, державне)
тощо.

До статуту можуть включатися положення, пов’язані з особливостями
діяльності підприємства: про трудові відносини, що виникають на підставі
членства; про повноваження, порядок створення та структуру ради
підприємства; про знаки для товарів і послуг та ін. У статуті
підприємства зазначається орган, який має право представляти інтереси
трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства,
профспілковий комітет тощо).

Якщо організаційно-правовою формою є господарське товариство (ТОВ, ТДВ,
ПТ, КТ, АТ), слід ураховувати обов’язкові вимоги до змісту установчих
документів, визначені Законом України «Про господарські товариства».
Згідно із Законом акціонерне товариство, товариство з обмеженою
відповідальністю і товариство з додатковою відповідальністю створюються
і діють на підставі установчого договору та статуту; повне і командитне
товариство — на підставі установчого договору. Установчі документи
товариства у випадках, передбачених чинним законодавством, погоджуються
з Антимонопольним комітетом України.

Найменування товариства має містити зазначення виду товариства, для
повних та командитних товариств — прізвища (найменування) учасників
товариства, а також інші необхідні відомості. Найменування товариства
міститься в установчих документах товариства.

Загальні вимоги до змісту установчих документів товариств:

відомості про вид товариства;

предмет і цілі діяльності;

склад засновників та учасників;

найменування та місцезнаходження;

розмір і порядок утворення статутного фонду;

порядок розподілу прибутків і збитків;

склад і компетенція органів товариства та порядок прийняття ними рішень,
включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або
кваліфікована більшість голосів;

порядок унесення змін до установчих документів;

порядок ліквідації та реорганізації товариства.

До установчих документів можуть бути включені й інші умови, що не
суперечать законодавству України.

Статут акціонерного товариства, крім цих відомостей, має містити
відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість,
співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються
засновниками, наслідки невиконання зобов’язань про викуп акцій

Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю додатково
мають містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір,
склад і порядок внесення ними вкладів.

Обов’язковою вимогою щодо товариства з додатковою відповідальністю є
врахування особливостей цієї юридичної форми, тобто учасники ТДВ у разі
недостатності сум у межах своїх внесків несуть додаткову
відповідальність належним їм майном в однаковому для всіх розмірі,
кратному внеску кожного учасника.

Установчий договір повного товариства, крім загальних відомостей,
повинен визначати розмір частки кожного з учасників, форми їх участі у
справах товариства, розмір, склад і порядок внесення вкладів.

Установчий договір командитного товариства додатково має включати розмір
часток кожного з учасників з повною відповідальністю, розмір, склад і
порядок внесення ними вкладів, форму їх участі у справах товариства.
Стосовно інших вкладників в установчому договорі вказується сукупний
розмір їх часток у майно товариства, а також розмір, склад і порядок
внесення ними вкладів.

Відсутність в установчих документах відомостей, зазначених у законі,
може стати підставою для відмови у держреєстрації товариства. До
установчих документів можуть бути включені й інші умови, що не
суперечить чинному законодавству.

9.7. Державна реєстрація підприємництва

Підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня
його державної реєстрації.

Згідно з чинним законодавством державна реєстрація суб’єктів
підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської,
районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя
державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання
даного суб’єкта, якщо інше не передбачено законом. Для державної
реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної особи
подаються такі документи:

рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу
про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо
власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є
установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) — у
випадках, передбачених законом;

статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми бізнесу;

реєстраційна картка встановленого зразка, яка водночас є заявою про
державну реєстрацію;

документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до
статутного фонду суб’єкта підприємницької діяльності в розмірі,
передбаченому законом;

документ, який засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без
створення юридичної особи, подають: реєстраційну картку встановленого
зразка, яка водночас є заявою про державну реєстрацію; копію довідки про
присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи — платника податків
та інших обов’язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати
за державну реєстрацію.

Якщо власник — юридична особа, то додатково подається нотаріально
засвідчена копія свідоцтва про реєстрацію юридичної особи, якщо власник
— фізична особа, то його підпис на установчих документах має бути
нотаріально засвідченим.

Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності проводиться за
наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом впродовж не
більше п’яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов’язані у цей
термін внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб’єктів
підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію
встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом (для
юридичних осіб), який їм надається органами державної статистики, або
ідентифікаційним номером фізичної особи — платника податків та інших
обов’язкових платежів. За порушення термінів реєстрації та за вимогу
подання для реєстрації документів, не передбачених законом, посадові
особи несуть адміністративну відповідальність згідно із законодавством.
У п’ятиденний термін з дати реєстрації органи державної реєстрації
направляють примірник реєстраційної картки з відміткою про державну
реєстрацію відповідному державному податковому органу та органу
державної статистики та подають відомості про державну реєстрацію
суб’єкта підприємницької діяльності до органів Фонду соціального
страхування і Пенсійного фонду України. Свідоцтво про державну
реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності та копія документа, що
підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі, є
підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках України та інших
держав за вибором суб’єкта підприємницької діяльності і за згодою цих
банків у порядку, встановлюваному Національним банком України.
Повідомлення про відкриття або закриття рахунків у банках суб’єкт
підприємницької діяльності зобов’язаний направити державному податковому
органу, в якому він обліковується як платник податків і зборів
(обов’язкових платежів). Таке повідомлення протягом трьох робочих днів з
дня відкриття або закриття рахунка (включаючи день відкриття або
закриття) подається особисто або направляється на адресу відповідного
державного податкового органу з повідомленням про вручення. Форма і
зміст повідомлення про відкриття або закриття рахунків у банках
установлюється центральним податковим органом України. В разі зміни
назви, організаційно-правової форми суб’єкта підприємницької діяльності,
а також форми власності суб’єкти підприємницької діяльності у місячний
термін з моменту настання зазначених змін зобов’язані подати документи
для перереєстрації. Перереєстрація суб’єкта підприємницької діяльності
проводиться в порядку, встановленому для його реєстрації. Суб’єкт
підприємницької діяльності має право відкривати свої філії (відділення),
представництва без створення юридичної особи. Відкриття зазначених
підрозділів не потребує їх державної реєстрації. Суб’єкт підприємницької
діяльності повідомляє про відкриття філії (відділення), представництва
орган державної реєстрації шляхом унесення додаткової інформації в свою
реєстраційну картку.

PAGE 1

PAGE

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020