.

Міжнародні економічні відносини, їх зміст і значення (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
148 1184
Скачать документ

Реферат на тему:

Міжнародні економічні відносини, їх зміст і значення

Міжнародні економічні відносини є складовою системи існуючих міжнародних
відносин. Поняття «міжнародні відносини» досить широке. Воно включає в
себе насамперед міждержавні відносини, в яких суб’єктами виступають
держави та їх об’єднання як носії публічної влади. Суб’єктами цих
відносин можуть бути також і міжнародні організації, зокрема економічні,
та ін.

Як і будь-які суспільні відносини, міжнародні відносини є відносинами
надбудовного характеру. Аналіз наукової літератури з цього питання дає
можливість зробити висновок про те, що під міжнародними (міждержавними)
відносинами слід розуміти відносини, які виходять за межі держав і
виникають між ними. Ці відносини, як відомо, регламентуються нормами
міжнародного права.

Міждержавні економічні відносини виникають і встановлюються передусім
між державами як політичними формами організації суспільства, що
виражають обумовлену економічним ладом певну політичну владу економічно
пануючого класу або всього народу. Вони можуть виникати також, як уже
зазначалося, і між державами та міжнародними організаціями, між
міжнародними організаціями.

Отже, міжнародні економічні відносини — це особлива форма
суспільно-виробничих зв’язків між окремими державами, між державами та
міжнародними організаціями, між міжнародними організаціями.

За своїм змістом міжнародні економічні відносини є складними. Це
обумовлено, по-перше, значною кількістю країн, їх угруповань і
міжнародних організацій, які є суб’єктами міжнародних економічних
відносин. По-друге, на складність і характер цих відносин істотно
впливає і суспільно-політичний устрій країн або їх угруповань. Цілком
зрозуміло, що певні особливості в економічних відносинах існували (й
існують ще й сьогодні) між країнами з різним соціально-економічним
устроєм.

На земній кулі налічується нині понад 220 суверенних та незалежних
держав, як великих, так і малих. Рівень їх економічного розвитку різний.
Країни світу можна поділити на економічно розвинуті та ті, що
розвиваються. Як відомо, до найбільш економічно розвинутих країн
належать США, Японія, ФРН, Італія, Франція, Велика Британія та деякі
інші, які протягом 90-х років ХХ ст. виробляли та експортували майже 2/3
світового обсягу промислової продукції. Серед країн, що розвиваються,
виділяються такі «ключові», як Бразилія, Мексика, Китай та Індія, обсяг
промислової продукції яких дорівнює обсягу всіх інших держав цієї групи,
разом узятих. Важливо зазначити, що на території країн, що розвиваються,
мешкає приблизно 75 % населення землі, яке постійно перебуває у вкрай
скрутному економічному становищі. Тому Організація Об’єднаних Націй
(ООН), інші міжнародні структури спрямовують свої зусилля на розвиток
саме цих країн.

Але, незважаючи на рівень розвитку держав, кожна з них, вирішуючи свої
внутрішні, а тим більше зовнішні проблеми, вступає в економічні
відносини з іншими державами та міжнародними економічними організаціями.
Це зумовлюється значною кількістю чинників, серед яких, окрім рівня
розвитку економіки, можна виділити міжнародний поділ праці, природні та
кліматичні умови, географічне положення, доступ до морських шляхів,
наявність трудових ресурсів тощо. Наприклад, якщо взяти до уваги такий
чинник, як міжнародний поділ праці, то можна виділити країни, які є
провідними у галузі машинобудування (США, Німеччина, Франція тощо),
комп’ютерної техніки (США, Японія, Південна Корея тощо), добування та
перероблення нафти (держави ОПЕК — Алжир, Венесуела, Габон, Еквадор,
Індонезія, Ірак, Іран, Катар, Кувейт, Лівія, Нігерія, Об’єднані Арабські
Емірати й Саудівська Аравія) тощо. Якщо ж брати до уваги кліматичні
умови, то ми знаємо, що тільки обмежене коло держав може вирощувати
оливу (країни Середземномор’я), чай (Індія, Китай, Шрі-Ланка), каву
(Бразилія, Колумбія), какао (Гана, Бразилія), соняшник (Україна, Росія)
тощо. Інші держави, які не вирощують цих сільськогосподарських культур,
змушені їх купувати. Отже, природні та кліматичні умови багатьом країнам
не дають змоги вирощувати певні сільськогосподарські культури, а це
значить, що ці умови є відповідним чинником, що сприяє виникненню
міжнародних економічних відносин як з приводу виробництва, так і
закупівлі цих культур.

B

D

v

i

v

\?

i

i

X

Z

\?B*NHphA стосунки між країнами обумовлює і наявність відповідних
природних запасів, що міститься в надрах тієї чи іншої країни. Так, є
країни, які мають величезні запаси нафти, газу. До таких можна віднести
Алжир, Венесуелу, Ірак, Іран, Кувейт та ряд інших країн Африки, Азії та
Латинської Америки, об’єднаних в єдину організацію експортерів нафти,
відомою за назвою ОПЕК. Наявність наприклад, достатньої кількості нафти
та газу в Російській Федерації і відсутність потрібної кількості їх в
Україні є однією з причин міжнародного співробітництва між ними.

Важливим при організації міжнародних економічних відносин є і
географічне положення країн, унаслідок якого одні мають доступ до моря,
інші — навпаки. Ті країни, які не мають такого доступу, вимушені,
використовуючи інші шляхи сполучення, що пролягають через територію
відповідних країн, перевозити свої вантажі, щоб мати доступ до водних
транспортних артерій. В основі таких відносин, що виникають при цьому
між країнами, лежить принцип свободи відкритого моря, відповідно до
якого всі держави і народи мають рівні права на користування світовим
океаном. Як свідчить ст.1 Женевської конвенції 1958 р. «Про відкрите
море», під «відкритим» морем розуміють усі частини моря, які не входять
як до територіальних, так і до внутрішніх вод якої-небудь держави і
якими можуть користуватися різні держави з метою здійснення
судноплавства, рибальства, добування біологічних і мінеральних ресурсів,
проведення наукових досліджень, прокладення підводних кабелів і
трубопроводів тощо.

З огляду на ці та інші чинники держави вступають у певні відносини або
безпосередньо, або через створені для цього угруповання країн,
міжнародні економічні організації. Економічна ефективність таких
міжнародних відносин за сприятливих політичних умов може бути
надзвичайно високою. Наприклад, така маленька держава, як Люксембург,
для забезпечення функціонування своєї промисловості змушена імпортувати
вугілля, кокс, залізну руду, машини та обладнання, нафтопродукти,
тканини та зерно. Експортує вона переважно сталевий прокат, добрива та
цемент і має валовий національний продукт, який дорівнює приблизно 41
тис. дол. США на душу населення. Для порівняння: у США цей показник
становить 24 тис. дол. США, у Франції — близько 22 тис.

Подібні приклади свідчать, що в умовах зростаючої інтернаціоналізації
світового господарства економіка окремої країни багато в чому залежить
від рівня розвитку економіки інших держав. Будучи складовою світової
економіки, вона не може успішно розвиватись у відриві від неї, тому
виникає потреба в узгодженні зовнішньоекономічної політики різних країн
і стратегії щодо її реалізації.

Одночасно слід зауважити, що розвиток міжнародного економічного
співробітництва сприяє не лише функціонуванню національного
господарського механізму. Таке співробітництво, а це підтверджує і
практика міжнародного життя, дає змогу підтримувати і зміцнювати мир на
Землі, створювати систему міжнародної економічної безпеки, уникати
певною мірою військових конфліктів під час розв’язання спірних питань.
Іншими словами, міжнародне економічне співробітництво є реальною
матеріальною основою зміцнення миру.

Отже, можна зробити висновок, що нині важливою передумовою реалізації
економічного потенціалу будь-якої держави, а також найголовнішою
гарантією забезпечення її національної безпеки стає активна участь цієї
держави у міжнародному економічному співробітництві на основі належного
дотримання принципів і норм міжнародного права, всебічного розвитку
передусім міждержавних торговельних зв’язків та взаємопроникнення
економік. Сказане повною мірою стосується й України, адже
загальновідомо, що країни, які з будь-яких причин опинилися поза межами
міжнародних економічних структур, поступово витісняються зі світових
ринків, що врешті-решт веде до втрати ними спочатку економічної, а потім
і політичної незалежності.

Література

Міжнародне співробітництво України у правовій сфері.- Харків: Фоліо,
1975.- 408с.

Наукові праці Одеської національної юридичної академії.- Одеса: Юридична
література, 2002.- 324с.

Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні.- Львів: ЛНУ,
2002.- 312с.

Дахно Іван Іванович Міжнародне економічне право.- К.: МАУП, 2000.- 158с.

Міжнародне право в схемах і таблицях: Навчальний посібник(для студентів
юридичного факультету)/ Укладач Бичківський О.П.- Запоріжжя: ЗДУ, 2002.-
210с.- 9.58

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020