Реферат
на тему:
Українська культура початку ХХ ст.
Розвиток української культури був невід’ємною складовою тих загальних
процесів, які проходили в країні. Ці процеси мали складний,
неоднозначний характер: досягнення супроводжувалися значними труднощами
й перепонами, і сфера культури, природно, не була винятком. З одного
боку, на неї впливало піднесення національно-визвольного, революційного
руху, особливо в період 1905— 1907 рр., з іншого — шовіністична політика
царської влади, продовження русифікації та репресій. Найбільших
масштабів цей курс набув після придушення революції, в період реакції.
Слід також зазначити, що на початку XX ст. розрив у розвитку культури в
Україні поглибився: якщо невеликий прошарок суспільства виходив у цьому
плані на європейський рівень, то переважна більшість населення не була
знайома навіть з найвідомішими досягненнями національної культури.
Рівень письменності в Україні був нижчим від середнього для Європейської
Росії показника — 4—10% проти 20% у Московській та Петербурзькій
губерніях. Особливої шкоди русифікаторська політика завдавала освіті.
Після поразки революції в університетах було заборонено викладати
українською мовою. Влада не дозволяла брати на викладацьку роботу
педагогів, які підозрювались у «мазепинстві», «українському
сепаратизмі». Переважна більшість «Просвіт» була закрита.
Разом із тим, головним чином під впливом революційних подій 1905—1907
рр., у сфері культури і духовного життя поступово розвивалися й інші,
позитивні процеси. В деяких школах тимчасово запроваджується вивчення
української мови, викладання нею. Жінкам було дозволено вступати до
вищих закладів у якості вільних слухачок. У ряді українських міст
створено вищі жіночі курси. У 1908 р. в Києві засновано Фребелівський
жіночий педагогічний інститут. Значного поширення набули
культурно-освітні заклади, особливо Народні будинки. Вони мали
бібліотеки, вечірні класи для дорослих, їдальні тощо.
Українські вчені та інженери зробили чималий внесок у розвиток науки й
техніки. М. Курако розробив і реалізував проект доменної печі, що
відповідав кращим європейським зразкам. Д. Григорович сконструював
перший у світі гідролітак, І. Сікорський — перший багатомоторний літак.
П. Нестеров обгрунтував теорію вищого пілотажу і продемонстрував на
практиці низку нових прийомів, у тому числі «мертву петлю». Д.
Заболотний уперше в світі визначив ефективні методи боротьби з чумою.
Вагомий доробок у галузі української лінгвістики належить Б. Грінченку,
авторові чотиритомного «Словника української мови». Друкуються перші
праці з національної історії — «Історія України-Руси» М. Аркаса,
«История украинского народа» О. Єфименко та ін. Найвизначнішу роль у
становленні й розвитку української історичної науки відіграли в цей час
роботи М. Грушевського — «Очерк истории украинского народа»,
«Ілюстрована історія України». Багато років учений присвятив праці над
багатотомною «Історією України-Руси», яка стала першим фундаментальним
дослідженням української історії із стародавніх часів до середини XVII
ст. Плідно працювали в цей час також Д. Багалій, Д. Яворницький, І.
Лучицький, В. Барвінський та ін.
На початку XX ст., незважаючи на обмеження з боку влади, чималих успіхів
досягає українська література. Одним з найвидатніших творів цієї доби
стала поема І.Франка «Мойсей», сповнена глибокої віри в силу й
непереможність українського народу. Одним із вищих досягнень української
прози вважається повість М. Коцюбинського «Фата моргана». У 1903 р.
вперше побачив світ гостросоціальний роман Панаса Мирного та І. Білика
«Пропаща сила» («Хіба ревуть воли, як ясла повні»), який автори
закінчили ще в 1875 р., але не змогли видати в зв’язку з горезвісним
Емським указом. Пафосом свободи й непокори пройняті палкі твори Лесі
Українки. Помітними постатями в українській літературі були Я.
Грабовський, М. Черемшина, Л. Мартович, А. Тесленко, С. Васильченко та
ін.
Долаючи заборони, розвивалося українське мистецтво. Неперевершений
внесок в національну музичну культуру зробив М. Лисенко. В 1904 р. він
організував у Києві музично-драматичну школу, яка готувала фахівців
різних галузей музичного мистецтва. Серед її вихованців — композитор К.
Стеценко, співак М. Микита, та ін. Всесвітньовизнаною співачкою стала С.
Крушельницька, чий неповторний голос ввійшов у світову скарбницю
вокального мистецтва. В українському театрі існувала ціла плеяда
видатних митців — М. Кропивницький, П. Саксаганський, М. Старицький, І.
Карпенко-Карий, М. Заньковецька та ін. У 1907 р. М. Садовський створив у
Києві перший український стаціонарний театр, де здійснив постановку
таких відомих українських опер, як «Запорожець за Дунаєм», «Наталка
Полтавка», «Різдвяна ніч», «Енеїда», «Роксолана» та ін. В образотворчому
мистецтві плідно працювали І. Труш, С. Васильківський, М, Самокиш, М.
Пимоненко, О. Мурашко та ін. Український живопис знаходив своїх
шанувальників не лише в Україні, а й далеко за її межами.
Таким чином, у період після революційної реакції українська культура не
тільки вижила, а й примножувала свої досягнення, сприяючи зміцненню
національної самосвідомості народу.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
