Реферат на тему:
Аксіологічний контекст педагогічної культури
Глибокі соціальні, духовні й економічні зрушення, що відбуваються в
Україні на межі третього тисячоліття, спонукають до реформування системи
освіти, яка має сприяти утвердженню людини як найвищої соціальної
цінності, найповнішому розкриттю її здібностей, задоволенню
різноманітних освітніх потреб, забезпеченню пріоритетності
загальнолюдських цінностей, гармонізації стосунків людини і
навколишнього середовища, суспільства та природи. Базу життєдіяльності
людини становлять цінності. Головним завданням аксіології виступає
визначення самого поняття „цінність”. Основною цінністю людського буття
є цінність життя. Це цінність, яка не може відновлюватися чи
передаватися. Тому захист права на гідне життя належить до найцінніших
пріоритетів людської цивілізації і гарантується Конституцією України.
Сучасний педагог має глибоко усвідомлювати місце і роль освітніх
процесів у світовому культурному просторі, поєднувати глибокі
фундаментальні теоретичні знання й практичну підготовку. Тільки в
культурному середовищі можуть сформуватися спеціалісти, здатні вільно й
широко мислити, створювати нові інтелектуальні цінності, яких завжди
потребує суспільство. Особливої актуальності саме сьогодні набуває теза
“Від людини освіченої – до людини культурної” (І.Бех, О.Савченко,
А.Cоколов), що визначає відродження національної інтелігенції, створення
внутрішніх передумов для розвитку творчої індивідуальності.
Наше дослідження ставить за мету з’ясувати аксіологічний контекст
поняття “педагогічна культура”, яке імпліцитно включає в себе неосяжний
зміст людської діяльності на царині освіти, його об’єм та межі, принципи
та рольове навантаження. Аналіз історії педагогічної науки дає підстави
для виваженої думки про те, що педагогічна культура виступає найвищим
досягненням загальної педагогіки та професіоналів, задіяних у цій
галузі. Разом з тим виразною є полівалентність цього поняття та його
методологічна сутність.
Дослідження педагогічної науки XVII – XX ст. свідчать про значний
інтерес філософів, вчених, педагогів – новаторів до культури
освітянської діяльності. (Ш.О.Амонашвілі, Г.М.Волков, І.А.Зязюн,
Я.А.Коменський, Д.С.Ліхачов, А.С.Макаренко, Д.І.Писарєв, Г.С.Сковорода,
В.О.Сухомлинський, Л.М.Толстой, П.П.Щербань.)
Людина культури є незалежною особистістю, здатною до самовизначення у
світі культури. З педагогічного погляду це означає подальший розвиток у
студентів самосвідомості, самостійності, незалежності суджень у
поєднанні з повагою до поглядів інших людей, почуття самоповаги;
здатність орієнтуватися у світі духовних цінностей і навколишньому
середовищі; уміння приймати рішення і відповідати за свої вчинки,
самостійно вибирати зміст своєї життєдіяльності, стиль поведінки,
способи свого розвитку тощо.
На основі теоретичного аналізу наукової літератури встановлено, що
феномен “культура” багатозначний і характеризується складністю та
багатовимірністю. Серед великої кількості визначень поняття “культура”
можна виділити такі основні положення: суть культури – гуманістична,
людинотворча, яка полягає в конкретизації загальнолюдських цінностей
щодо кожної людини; продуктом і одночасно творцем культури є людина;
головне джерело культури – діяльність людини; культура включає в себе
способи і результати діяльності людини. Культура розглядається як
механізм, що регламентує і регулює поведінку й діяльність людини, а сама
людина є носієм і ретранслятором, тобто культура – специфічно людський
спосіб життя, який визначає весь спектр практичної та духовної
активності людини, її можливої взаємодії з навколишнім світом і собою.
Визначення педагогічної культури як однієї з найважливіших складових
культури суспільства, зумовлене роллю освіти у суспільстві, специфікою
педагогічної діяльності вчителя, спрямованою на формування особистості,
здатної в майбутньому відтворювати й збагачувати культуру суспільства. У
навчально-виховному процесі головним засобом трансляції культури,
духовних цінностей є неповторна індивідуальність учителя як носія
культури і суб’єкта міжособистісних відносин з унікальною особистістю
учня, котра постійно змінюється і збагачується. Діяльнісний підхід, як
методологічна основа формування педагогічної культури виразно показує
взаємопроникнення та взаємозалежність структур творчої діяльності
(В.Давидович, Н.С.Злобін, М.С.Каган, В.І.Межуєв, А.Тойнбі, В.Франкл,
Т.В.Холостова, ).
До теорії виховання поняття “педагогічна культура” вперше ввів і розкрив
його зміст та структуру В.О.Сухомлинський у роботі “Розмова з молодим
директором школи”, а також у неопублікованій книзі про педагогічну
культуру вчителя, яка знаходиться в архіві автора. За його
твердженням, педагогічна культура неможлива без оволодіння надбаннями
загальнолюдської культури – науковими, моральними знаннями та
естетичними цінностями. Педагогічна культура, за В.О.Сухомлинським,
являє собою високий ступінь оволодіння вчителем соціокультурним досвідом
(цінностями) людства; глибоке знання методології науки та вміння
використовувати її досягнення на практиці в різноманітних інноваційних
формах; психологічну підготовленість учителя [1, 146].
Умовами формування педагогічної культури є: цілісність, безперервність і
системність розвитку педагогічної культури в процесі діяльності;
побудова змісту і структури навчально-виховного процесу відповідно до
завдань та основних компонентів педагогічної культури; орієнтація
педагогічного процесу на суб’єктивну позицію студента як носія
загальнолюдських і культурних цінностей; формування позитивної мотивації
студентів до навчально-виховного процесу, педагогічної діяльності,
педагогічної культури на основі максимальної інтенсифікації їх учіння;
залучення студентів до діяльності, яка моделює майбутню професійну
діяльність; створення сприятливого емоційно-психологічного мікроклімату
на заняттях, а також урахування емоційного самопочуття кожного студента;
реалізація вимог провідної ролі соціокультурного контексту, гуманізації,
індивідуалізації, активності, спільної діяльності студентів і
викладачів, варіативності видів навчальної діяльності на заняттях з
предметів педагогічного циклу; виховання в студентів потреби до
постійного самовдосконалення (самоосвіти, саморозвитку, самовиховання),
формування “Я – концепції”.
futh, Н.О.Комар, С.С.Муцинов, В.О.Огнев’юк, А.Н.Чалов, П.П.Щербань, )
свідчить, що культура є ціннісним, практичним аспектом людської
діяльності, і ті завдання, які вона перед собою ставить, є цілком
реальними, істотними і конкретними результатами діяльності в межах
досягнення.
Педагогічна культура як спеціальне наукове поняття не є усталеним і
потребує всебічного розгляду, бо являє собою педагогічну систему й
водночас її елемент, особистісне утворення, діалектичну інтегровану
єдність педагогічних цінностей, між якими існують певні зв’язки і
відношення, що формуються, реалізуються і вдосконалюються в
різноманітних видах професійно-педагогічної діяльності й спілкування. Ця
система є відкритою. Ідеал її – учитель-інтелігент з досконалим рівнем
сформованості педагогічної культури – є постійним наближенням до
ідеального “Я”, нескінченним процесом самовдосконалення неповторної
творчої індивідуальності. Індивідуальність педагога виявляється в його
духовності, духовній культурі, гуманістичній спрямованості власної
професійно – педагогічної діяльності.
Педагогічна культура діалектично пов’язана з усіма елементами
особистісної культури: моральною, естетичною, розумовою, правовою,
політичною, екологічною тощо, бо вона виступає інтегральним показником
інших видів культур.
Характеристика системи педагогічних цінностей уможливлює розкриття
змісту педагогічної культури, тобто її структурних компонентів.
Звичайно, багато в чому зміст педагогічної культури залежить від
педагогічної діяльності вчителя, рівня його педагогічного мислення,
способів діяльності, але цей зміст також визначається характером
ціннісних відносин у суспільстві.
Самоцінність людини означає, що людина сама по собі є найвищою цінністю
будь-якої культури. Принцип самоцінності людини означає визнання людиною
свого унікального права на життя, творчість, існування нарешті. А також
права на реалізацію своєї індивідуальності. Не випадково новий 2004–2005
навчальний рік у загальноосвітніх навчальних закладах України розпочався
першим уроком за темою “Життя людини – найвища цінність”.
Цінності, виступаючи одним з найважливіших особистісних утворень,
виражають свідоме ставлення людини до соціальної дійсності й у цій своїй
якості визначають широку мотивацію її поведінки та впливають на всю її
життєдіяльність. (Б.Ананьєв, І.Бех,С.Рубінштейн).
Проблема цінностей цілком справедливо вважається проблемою
міждисциплінарною, оскільки вона є предметом вивчення психології,
філософії, аксіології, соціології, етики, естетики, педагогіки. Можна
погодитись з думкою про те, що “проблеми, пов’язані з людськими
цінностями, відносяться до найважливіших для будь-якої з наук, яка
вивчає людину і суспільство. Найважливіших насамперед тому, що цінності
виступають інтегративною основою як для окремо взятого індивіда, так і
для будь-якої малої або великої соціальної групи, культури, нації,
нарешті, для людства загалом” [2, 15].
Процес формування педагогічної культури майбутнього вчителя є складним,
динамічним і багатогранним, кінцевий результат якого – досконалий рівень
сформованості педагогічної культури, а також проміжні результати:
сформованість професійної позиції, професійної компетентності,
педагогічної етики, педагогічної майстерності.
Будь-яка культура завжди має особистісне підґрунття. Її цінностями, як
правило, стає те, що людина сама пережила, що стало її власним досвідом,
що сповнило її душу радістю або ж смутком. Тобто справжня культура –
та, яка здійснює прямий вплив, – це культура пережитого, якою одна
особистість ділиться з іншою. Це мова почуттів, емоцій, відчуттів,
вражень, захоплень, це мова особистісної культури. Особистісна культура
включає не лише слова та гасла, а й відчуття. Особистісно-ціннісний
досвід означає, що цінності людини матеріалізуються, інтеріоризуються
не лише на рівні розуму й слів, а й душі та серця людини. Без
особистісного переживання культура залишається лише порожнім, нічим не
наповненим звуком, словом, яке можна забути, не надаючи йому ніякого
значення. Тільки зігріте душею слово, пропущене через себе, дає той
ефект, якого ми завжди чекаємо від культури, виховання, освіти. Серед
безлічі цінностей, які пропонує культура, дієвими будуть тільки ті, які
пережиті людиною на особистому рівні. Те, чого вона не знає, не відчула,
не пережила, не дасть бажаного ефекту або результату (В.П.Андрущенко,
І.Д.Бех, І.А.Зязюн, С.Д.Максименко, С.О.Сисоєва).
Якщо ми справді хочемо, щоб наша освіта була якісною, ми маємо
орієнтувати її учасників на таку мету, як покращення якості життя у
будь-яких сферах – духовній, матеріальній, політичній, психологічній,
технологічній. А починається досягнення цієї мети з позитивної
трансформації цінностей – переходу від демонстрації себе – до
усвідомлення необхідності ефективного виконання завдання як ментальної
риси.
Наше дослідження, проведене серед студентів Бердянського державного
педагогічного університету, констатує ціннісний характер педагогічної
культури, оскільки вона втілюється людьми (педагогами та учнями) та
існує заради їх блага. Встановлено, що ідеальні досягнення культури
завжди корелюють, узгоджуються з реальними переживаннями тих чи інших
досягнень. І якщо певне досягнення не відображається у відчуттях
педагога, це означає, що мета не досягнута. Якщо ж феномен переживання
результату культурної діяльності достатньо стійкий у часі, навіть
афектний за силою прояву, то це означає, що мета педагогічно-культурного
впливу на формування аксіосфери студентів досягнута.
ЛІТЕРАТУРА
Сухомлинський В.О.Серце віддаю дітям. Вибрані твори. В 5-ти т. Т.3., К.,
Рад. школа, 1977.
Іванілов О. Ціннісні орієнтації сучасної молоді та проблеми їх
реалізації в сучасному суспільстві: [О. Іванілов, студ., Запорізький
державний університет] // Современное студенчество Украины: опыт,
проблемы, перспективы. – Запорожье, 2002. – С. 136 – 139.
Освітній менеджмент: Навчальний посібник / За ред. Л. Даниленко, Л.
Карамушки. – К.: Шкільний світ, 2003. – 400 с.
Гриньова В. Аксіологічний підхід до проблеми педагогічної культури
майбутнього вчителя. Шляхи освіти, 2002. – №2. С. 2 – 6.
Неперервна професійна освіта: філософія, педагогічні парадигми, прогноз:
Монографія (В.П. Андрущенко, І.А. Зязюн, В.Г. Кремень, С.Д. Максименко,
Н.Г. Ничкало, С.О. Сисоєва, Я.В. Цехмістер, О.В. Чалий) За ред. В.Г.
Кременя. – К.: Наукова думка, 2003. – 853 с.
Малай Н.О. Моральні цінності сучасного студенства. Современное
студенчество Украины: опыт, проблемы, перспективы. – Запорожье, 2002. –
С. 89 – 91.
Педагогічна майстерність: Підручник / І.А. Зязюн, Л.В. Крамущенко, та
ін. – К.: Вища школа, 1997. – 349 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
