.

Виборчі системи та їх види: мажоритарна, пропорційна, змішана (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
786 6270
Скачать документ

Реферат на тему:

Виборчі системи та їх види: мажоритарна, пропорційна, змішана

План

TOC \o “1-3” \h \z HYPERLINK \l “_Toc30847427” 1. Поняття виборчої
системи та її складові PAGEREF _Toc30847427 \h 3

HYPERLINK \l “_Toc30847428” 2. Види виборів PAGEREF _Toc30847428 \h
7

HYPERLINK \l “_Toc30847429” 3. Види виборчих систем PAGEREF
_Toc30847429 \h 8

HYPERLINK \l “_Toc30847430” 3.1. Мажоритарна система PAGEREF
_Toc30847430 \h 9

HYPERLINK \l “_Toc30847431” 3.2. Пропорційна система PAGEREF
_Toc30847431 \h 12

HYPERLINK \l “_Toc30847432” 3.3. Змішана система PAGEREF
_Toc30847432 \h 14

HYPERLINK \l “_Toc30847433” Використана література: PAGEREF
_Toc30847433 \h 17

1. Поняття виборчої системи та її складові

Виборча система — неодмінний елемент сучасної цивілізації, елемент
будь-якої демократії, яка взагалі не може існувати без повноважного
представництва, яке забезпечує реальну участь населення в управлінні
справами суспільства і держави. Таке представництво, в свою чергу може
бути демократичним лише при умові його формування самим суспільством,
самим народом. Представницька демократія сама по собі не вирішує всіх
проблем народовладдя. Тільки у поєднанні з безпосередньою демократією
вона забезпечує цивілізований розвиток суспільства, створює необхідні
умови самореалізації народу. В.с. є найважливішою формою прямої
демократії, головна функція якої — формування повноважного народного
представництва. Характер виборчої системи безпосередньо зумовлює основні
характеристики представницької системи. Вибори — не тільки важлива форма
безпосередньої участі населення у здійсненні державної влади, не тільки
акт обрання представників народу до органів державної влади. Це також
засіб його виховання і самоорганізації. Нарешті, це практична реалізація
виборчого права громадян, ефективний засіб перебудови сучасного
суспільства. Історичний досвід переконливо свідчить про те, що серйозні
зміни суспільного життя в цілому і в окремих його сферах (а найперше — а
політичній) неодмінно стосувались виборчої системи, а в деяких випадках
її радикальні зміни висувались на перший план. Існуюча нині система
відповідає потребам становлення української державності і як така
потребує радикальних змін і оновлення. В.с. — сукупність юридичних,
організаційних та інших засобів формування представницьких органів
державної влади та здійснення громадянами своїх виборчих прав. Інститут
В.с. знайшов свій законодавчий вираз у Конституції України, законах про
вибори до Рад народних депутатів різних ланок, про порядок відкликання
депутатів народних рад. В.с. будується на таких конституційних
принципах, як загальне, рівне і пряме виборче право при таємному
голосуванні, висунення кандидатів громадськими організаціями трудовими
колективами, зборами військовослужбовців; вільне і всебічне обговорення
якостей кандидата в депутати; передвиборна агітація; проведення виборів
на кошти держави; забезпечення виборів по округах виборчими комісіями;
накази виборців; відповідальність за порушення законодавства про вибори
тощо. Розрізняють кілька різновидів В.с.: мажоритарна система (система
більшості), пропорційна система представництва політичних партій та
змішана.

Виборча влада — в деяких країнах офіційно визнаний різновид публічної
влади — нарівні з законодавчою, виконавчою та судовою. Здійснюється вона
виборчим корпусом країни, тобто в спеціальних судових чи квазісудових
органах типу виборчих трибуналів, які розглядають спори, пов’язані з
організацією і проведенням виборів. В Україні такого інституту немає: їх
роль виконують виборчі комісії — від дільничної до Центральної виборчої
комісії і суди — від районного до Верховного Суду України.

Виборча дільниця — територіальна одиниця, створена для проведення
голосування і підрахунку голосів на виборах до всіх ланок рад народних
депутатів. Організація і робота В. д. визначається законодавством про
вибори. Так, наприклад, у відповідності з Законом України «Про вибори
народних депутатів України» від 17 листопада 1993 року для проведення
голосування і підрахунку голосів на виборах народних депутатів України
територія районів, міст, районів у містах, які входять до виборчих
округів, ділиться на В.д. В.д. утворюються з кількістю від 20 до 3 000
виборців, а в необхідних випадках з меншою або більшою кількістю
виборців.

Виборча застава — грошова сума, яку згідно з законодавством ряду країн,
в тому числі й України, повинен внести при реєстрації кандидат в
депутати і яка повертається йому лише в тому випадку, якщо кандидат
одержить на виборах не менше п’яти відсотків голосів виборців, що взяли
участь у голосуванні. Застава, що не підлягає поверненню, зараховується
до державного бюджету. В Україні В. з. вноситься кандидатом у депутати в
розмірі п’яти мінімальних заробітних плат.

Виборча комісія — орган, утворений для організації та проведення виборів
до Рад народних депутатів. В Україні система виборчих комісій включає
Центральну виборчу комісію по виборах народних депутатів України,
окружні виборчі комісії, дільничні виборчі комісії — для проведення
виборів народних депутатів України; обласні, районні, міські, районні в
містах, селищні, сільські виборчі комісії; окружні та дільничні виборчі
комісії — для проведення виборів депутатів місцевих рад. Центральна
виборча комісія утворюється Верховною Радою України за поданням
відповідних органів не пізніше як за 4 місяці до виборів у складі
голови, секретаря і 11 членів комісії. Строк її повноважень — 4 роки.
Обласні, районні, сільські В.к. утворюються відповідною Радою строком на
4 роки.

Виборчий округ — просторова (національно-територіальна) одиниця
утворювана для проведення виборів до Рад народних депутатів. Кількість
В.о. залежить від складу відповідних Рад. Норми представництва та
кількість В.о. визначаються законодавством про вибори. Так, Закон про
вибори народних депутатів України трактує, що для виборів народних
депутатів України утворюється 450 одномандатних округів. Вони
утворюються Центральною виборчою комісією за поданням відповідних Рад.
Від кожного В. о. обирається один народний депутат. Та округи
утворюються приблизно з рівною кількістю виборців на всі території
України.

Виборче право має два значення: 1) сукупність юридичних норм, які
регламентують участь громадян України у виборах представницьких органів
влади, організацію і проведення виборів, взаємовідносини між виборцями,
депутатами і представницькими установами; 2) право громадян обирати
(активне виборче право) і право бути обраними (пасив не виборче право).
Іншими словами це суб’єктивне право громадян. В.п. — один із
найважливіших інститутів конституційного права України. Це сукупність
конституційно-правових норм, які регламентують порядок організації і
проведення виборів, умови участі громадян у виборах представницьких
органів влади, взаємовідносини між депутатами і виборцями, порядок
відкликання депутата виборцями.

Виборчий процес в Україні здійснюється на таких засадах:

1) вільне і рівноправне висунення претендентів і кандидатів;

2) гласність;

3) безпристрасність до кандидатів з боку державних органів, установ,
організацій, органів місцевого і регіонального самоврядування;

4) рівність можливостей для всіх кандидатів;

5) свобода агітації;

6) контроль за джерелами фінансування та витратами на виборну кампанію.

Виборчий процес — встановлена законодавством процедура, порядок
організації і проведення виборів, один із елементів виборчої
системи-Передбачає певні етапи, стадії, недотримання яких може призвести
до небажаних наслідків — аж до касації результатів виборів. Складовими
В.п. є: 1) призначення виборів, які можуть бути черговими, позачерговими
(достроковими), повторними, а також замість депутатів, які вибули. 2)
Утворення виборчих округів і виборчих дільниць, системи виборчих комісій
— Центральної виборчої комісії, окружних та дільничних виборчих комісій.
3) Складання списків виборців, яке здійснюється дільничними виборчими
комісіями. 4) Висування і реєстрація кандидатів у депутати, право на які
належить суб’єкті безпосередньо визначеним законом. 5) Процесуальні дії,
пов’язані із забезпеченням гарантій діяльності кандидатів у депутати та
інших учасників виборчого процесу. 6) Проведення голосування. 7)
Підрахування голосів і визначення результатів виборів (голосування),
причому під час підрахунку голосів виборча комісія повинна дотримуватись
визначеної законом послідовності дій, належним чином оформляти
відповідні документи. 8) Однак описана процедура може мати своє
продовження, коли виникає потреба проведення повторного голосування
повторних виборів та виборів депутатів замість вибулих.

2. Види виборів

Вибори — надзвичайно багатогранне суспільне явище. Як зазначав німецький
державознавець Г. Майєр, у загальнонаціональному масштабі вибори — це
наймасовіший процес, який знає право.

Залежно від підстав можна розрізняти кілька класифікацій видів виборів.

За територіальною ознакою вибори бувають:

1) загальнонаціональні (загальнодержавні), які здійснюються на території
всієї країни: вибори до Верховної Ради України, вибори Президента
України;

2) місцеві (іноді їх називають локальними, комунальними,
адміністративними): вибори до представницьких органів місцевого
самоврядування (сільських, селищних, міських, районних у містах,
районних, обласних рад та сільських, селищних, міських голів).

За об’єктом, що передбачає органи або посади, до яких входять або на які
обираються представники народу, вибори можна класифікувати як:

1) вибори парламенту — вибори до Верховної Ради України;

2) вибори на посаду Президента України;

3) вибори представницького органу територіальної автономії — вибори
Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

4) вибори представницьких органів самоврядування міських, сільських,
селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад;

5) вибори на посади сільських, селищних, міських голів.

За часом проведення вибори поділяють на:

1) чергові. Вибори, що проводяться в період закінчення строку
повноважень (легіслатури), передбаченого Конституцією і законами України
для функціонування певного виду виборного органу або посади;

2) позачергові або дострокові. Вибори, що проводяться в разі
дострокового припинення строку повноважень, передбаченого Конституцією
України і законами України для функціонування певного виду виборчого
органу або посади;

3) повторні. Вибори, що проводяться у випадках, коли вибори у виборчому
окрузі визнані недійсними або такими, що не відбулися;

4) вибори замість депутатів, голів (сільських, селищних, міських рад),
які вибули. Вибори, що проводяться у одномандатних виборчих округах у
разі втрати депутатського мандата або дострокового припинення
повноважень депутата чи сільського, селищного, міського голови на
підставах і в порядку, передбачених Конституцією України і законами
України;

5) вибори, що проводяться в разі утворення нової
адміністративно-територіальної одиниці.

За кількісною ознакою участі виборців вибори бувають:

1) загальними, основними, коли в них за законом мають право брати участь
всі виборці держави;

2) частковими (додатковими), коли поповнюється склад Верховної Ради
України, місцевих рад в разі дострокового вибуття деяких депутатів, або
визнання виборів недійсними.

З огляду на правові наслідки вибори поділяють на:

1) дійсні — це вибори, проведені у порядку, визначеному Конституцією
України і відповідному виборчому законі;

2) недійсні — вибори, в ході яких мали місце порушення виборчого
законодавства, які вплинули на підсумки виборів.

3. Види виборчих систем

Виборча технологія — це механізм, система засобів і методів організації
і проведення виборів, основа виборчої системи будь-якої країни.

За порядком визначення результатів виборів розрізняють такі виборчі
системи:

1) мажоритарна;

2) пропорційна;

3) змішана.

3.1. Мажоритарна система

Мажоритарна система є найстарішою серед виборчих систем. Назва її
походить від французького majorite, що означає “більшість”. Мажоритарною
вважається система визначення результатів виборів, завдяки якій
депутатські мандати (один або кілька) від округу одержують тільки ті
кандидати, які отримали встановлену законом більшість голосів, а усі
інші кандидати вважаються необраними. У 83 країн світу застосовується
мажоритарна система, в тому числі США, Франції, Великобританії, Канаді.
Залежно від того, як визначається більшість голосів, необхідна для
обрання кандидата, розрізняють:

1) мажоритарну систему абсолютної більшості; 2) мажоритарну систему
відносної більшості; 3) мажоритарну систему кваліфікованої більшості.

При застосуванні мажоритарної системи виборчі округи найчастіше бувають
одномандатними. Рідше трапляється варіант багатомандатних округів. В
одномандатних округах голосують, як правило, персоніфіковано, у
багатомандатних — як за певних осіб, так і за партійними списками.
Багатомандатні округи є в Японії, США, Росії, зараз уже і в Україні.

Мажоритарна система відносної більшості (або простої більшості, або
“перший обирається на посаду”) є найпростішою різновидністю мажоритарної
системи. За умов її запровадження обраним вважається кандидат, який
отримав найбільшу кількість голосів виборців. Ця система досить
результативна. За умов однакової кількості набраних голосів двома або
більше кандидатами, що буває дуже рідко, законодавством традиційно
використовується процедура жеребкування. При цій системі голосування
відбувається в один тур. Як правило, не встановлюється обов’язковий
мінімум участі виборців у голосуванні.

Недоліком мажоритарної системи відносної більшості є те, що вона не дає
можливості враховувати інтереси всіх виборців округу, бо кандидат може
бути обраним абсолютною меншістю виборців, хоча і відносною їх більшістю
на момент голосування, за таких умов голоси виборців, що голосували
проти обраного кандидата, пропадають. Ця система також фактично анулює
середні і малі партії. З прийняттям нового масиву виборчого
законодавства нині в Україні запроваджується мажоритарна система
відносної більшості частково на парламентських, повністю на місцевих
виборах. Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України “Про вибори народних
депутатів України”, 225 депутатів парламенту обираються в одномандатних
виборчих округах на основі відносної більшості. Відповідно до ст. 2
Закону України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських,
селищних, міських голів” вибори депутатів сільської, селищної, міської,
районної у місті ради проводяться за мажоритарною системою відносної
більшості по одномандатних виборчих округах, на які поділяється вся
територія відповідного села, селища, міста, району в місті. Згідно зі
ст. З цього Закону, вибори сільського, селищного, міського голови
проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по
єдиному одномандатному виборчому округові, межі якого збігаються з
межами села, селища, міста. Також відповідно до ст. 4 цього ж Закону
вибори депутатів районної ради проводяться за мажоритарною виборчою
системою відносної більшості по багатомандатних виборчих округах, межі
яких відповідають межам відповідних сіл, селищ, міст районного значення,
які є адміністративно-територіальними одиницями, що входять до цього
району. Вибори депутатів обласної ради проводяться за мажоритарною
виборчою системою відносної більшості по багатомандатних виборчих
округах, межі яких є водночас межами районів та міст обласного значення,
що входять до цієї області.

Напротивагу означеній мажоритарна система абсолютної більшості для
обрання кандидата вимагає зібрати більше половини голосів виборців,
тобто діє формула 50 % + 1 голос. Похідна від цієї кількості голосів
виборців може бути різною: 1) загальне число зареєстрованих виборців; 2)
загальне число виборців, які брали участь у виборах (одержали виборчі
бюлетені); 3) загальне число виборців, які брали участь в голосуванні.
При застосуванні цієї системи, як правило, обов’язковий нижній поріг
участі в голосуванні. Також іноді встановлюють мінімум кількості голосів
виборців, набрання яких є теж умовою обрання кандидата.

Перевага означеної системи — в її потенційному демократизмі: вона
враховує інтереси більшості виборців, хоча голоси виборців, поданих
проти, знову ж втрачаються. Недоліком системи є її не результативність.
Голосування за цією системою передбачає, як правило, повторне
голосування або повторні вибори. Оскільки активність виборців у другому
турі помітно знижується, законодавство часто не встановлює ніяких
бар’єрів, що мають місце при першому турі голосування. Іншим способом,
яким долається не результативність системи абсолютної більшості вже в
першому турі виборів, є альтернативне голосування (преференційне, або
абсолютне голосування), при якому виборці голосують за одного кандидата,
але вказують при цьому порядок своїх переваг для інших. Якщо жоден з
кандидатів не отримує абсолютної більшості при першому підрахунку, то
той, що отримав найменшу кількість голосів, виключається зі списку і
підраховуються відповідні другі позиції в системі. Цю операцію
повторюють доти, поки один кандидат не набере абсолютну кількість в
результаті цих перетворень голосів. Така система запроваджена у
Австралії при виборах Палати представників.

В Україні, як відомо, ще до недавна, в тому числі на парламентських і
місцевих виборах, для підрахунку голосів на виборах застосовувалась
мажоритарна система абсолютної більшості. Відтепер ця система збережена
тільки на виборах Президента України.

Мажоритарна система кваліфікованої більшості передбачає, що обраним
вважається кандидат (або список кандидатів), який отримав певну,
кваліфіковану більшість голосів виборців. Кваліфікована більшість
встановлюється законодавством і, як правило, перевищує більшість
абсолютну. Ця система застосовується зовсім зрідка в практиці виборів.
Основна причина цього полягає в її не результативності. До 1993 р. вона
діяла в Італії при виборах Сенату, також застосовується в Чилі.

3.2. Пропорційна система

Другим видом виборчих систем є пропорційна система. Вперше вона
запроваджена у 1889 р. в Бельгії, а тепер 57 країн використовують цю
систему, в тому числі Ізраїль, ФРН, Іспанія, Італія, Португалія.

При пропорційній системі депутатські мандати розподіляються між партіями
пропорційно кількості голосів виборців, зібраних кожною з них у межах
виборчого округу. При застосуванні цієї системи округи завжди
багатомандатні.

Є два шляхи створення виборчих округів при застосуванні пропорційної
системи підрахунку голосів. Найбільш поширений спосіб, коли межі
виборчих округів збігаються з межами адміністративно-територіальних
одиниць. Рідше застосовують спосіб, коли територія всієї держави складає
єдиний виборчий округ.

За впливом виборців на розташування кандидатів у списку для голосування
розрізняють наступні види пропорційної системи:

1) з жорсткими списками;

2) з преференціями;

3) з напівжорсткими списками. При застосуванні жорстких списків виборець
голосує за список партії, що він обирає, в цілому. У виборчому бюлетені
вказуються тільки назви, емблеми партій, іноді певна кількість перших
кандидатів у партійних списках. Система жорстких списків практикується в
Іспанії, Португалії, Ізраїлі, Росії, Україні.

При застосуванні системи преференцій (в перекладі означає “перевага”)
виборець не просто голосує за списки партії, що обирає, а й робить
помітку навпроти номеру того кандидата в кандидатському списку від
партії, якому він віддає свій голос. Таким чином, обирається той, хто
отримав найбільше число преференцій, в разі рівності кількості
преференцій у кількох кандидатів від партії перевагу віддають тому, хто
займає вище місце у партійному списку. Система преференцій практикується
у Фінляндії, Бельгії, Нідерландах.

Система напівжорстких списків передбачає можливість для виборця
голосувати:

1) за список у цілому;

2) визначати преференції, помітивши чи вписавши прізвища одного або
кількох кандидатів. У першому випадку голоси виборців підраховуються за
системою жорстких списків, у другому — за системою преференцій. Ця
система практикується в Швейцарії, Австрії, Італії.

Пропорційна система з жорсткими списками має свої переваги: при
голосуванні обирається передусім політична платформа і програма
майбутньої діяльності партії; дана система найпростіша за формою
здійснення і найдешевша. Недоліком її є те, що партійний список може
“витягнути” у депутати, сенатори тощо невідомих, некомпетентних,
непопулярних політиків. На відміну від цього, система преференцій дає
змогу розширити сферу волевиявлення саме виборців, бо голосують і
списки, і персонали’. 1 в цьому її перевага, проте недоліком є, так би
мовити, мажоритарність — виборець орієнтується більше на окремих
політичних осіб, а не на інтереси й завдання партії в цілому.
Запровадження системи з напівжорсткими списками викликане необхідністю
подолати вади системи жорстких списків і преференцій.

Загальною, так би мовити, “обтяжливою” обставиною при запровадженні
пропорційної системи є досить складна система обрахунку голосів
виборців. Це більш або менш складне математичне обрахування вимагає
двоетапної операції. На початковій стадії кожен список отримує стільки
місць, скільки разів він відповідає виборчому коефіцієнтові. Оскільки
кількість місць, відведених для окремого списку, є загальною кількістю
голосів, отриманих за цим списком, завжди залишаються декілька голосів.
Ці голоси є остачею (або надлишком), яка враховується аж до логічного
завершення розподілу голосів виборців. Виборчий коефіцієнт (виборча
квота, виборчий метр) — це дільник, що використовується для визнання
кількості місць, які отримає кожен список під час розподілу. Найчастіше
використовують простий коефіцієнт, що отримується після голосування
шляхом ділення в кожному окрузі окремо загальної кількості поданих
голосів на кількість місць на заміщення (заповнення). Існують інші види
коефіцієнтів: коефіцієнт Хе-генбаха-Бішоффа, стандартний коефіцієнт,
коефіцієнт зниження, подвійний коефіцієнт, виборчий коефіцієнт.

Розподіл надлишків (остачі) проводиться двома основними методами:

1) метод найбільших надлишків включає розподіл місць за списком, що має
найбільшу кількість непредставлених голосів, відкладених від першого
розподілу, і так далі, доки всі місця не будуть розприділені.

2) метод найбільшого середнього — метод, шляхом якого загальна кількість
голосів, отриманих за списком, ділиться на кількість місць, вже
отриманих за цим списком, плюс одне фіктивне місце. Список, який таким
чином отримує найбільше середнє, отримує наступне місце і так далі, доки
всі місця не будуть розприділені.

Існують інші методи обрахування надлишків: метод д’Хонта, метод
Сен-Лапо, модифікований метод Сен-Лапо.

З метою запобігання швидкому росту кількості дрібних, непредставницьких
партій при пропорційних системах виборів запроваджують виборчий поріг,
який полягає в тому, що для участі у розподілі місць після голосування
допускаються тільки ті партійні списки, що набрали певний, встановлений
у законодавстві відсоток голосів. Ці пороги бувають різні, наприклад у
Нідерландах — 0,67, Ізраїлі — 1, Швеції, Росії, Німеччині — 5,
Ліхтенштейні — 8, Туреччині — 10 %. В Україні за новим парламентським
виборчим законодавством — 4 %.

3.3. Змішана система

Існує досить широкий спектр змішаних систем, які є поєднанням
мажоритарної та пропорційної систем. Принаймні 20 країн світу
застосовують їх. Змішані вибори системи застосовуються, як правило, в
тих країнах, де йде пошук і становлення виборчих систем або необхідно
досягти компроміс між принципом представництва у парламенті різних
політичних сил та стабільністю сформованого ними уряду.

Іноді змішані системи запроваджуються в модифікованому вигляді з
перевагою тієї чи іншої виборчої системи.

Виборчими системами, що надають перевагу мажоритарному методові
голосування при застосуванні і пропорційного голосування виступають
наступні змішані системи:

1) система з єдиним голосом, що не допускає передачі. Зміст її полягає в
тому, що в багатомандатному виборчому окрузі виборець голосує за одного
кандидата, а не за список кандидатів від партії. Це практикується в
Японії, Китаї;

2) обмежене голосування, яке передбачає, що виборці можуть обрати
кількох кандидатів з одного бюлетеня, але їх має бути менше, ніж
кількість місць для заповнення;

3) кумулятивне голосування передбачає, що виборець має стільки голосів,
скільки мандатів у окрузі, і може її розподілити між всіма кандидатами,
а може й віддати всі свої голоси за тільки одного з кандидатів.

Існує й змішана система, що використовує переважно модифіковану
пропорційну систему представництва.

Система з єдиним голосом, який передається, передбачає, що виборці
голосують за одного кандидата незалежно від числа мандатів у виборчому
окрузі, але при цьому виражають перевагу і щодо інших кандидатів.

Найпростішим варіантом змішаної виборчої системи є паралельне
комбінування: певна частина представницького органу обирається за
мажоритарним, інша — за пропорційним принципом. Прикладом є парламент
Німеччини, де нижня палата — Бундестаг — наполовину обирається за
мажоритарною системою, а наполовину — за пропорційною. Такі ж чинники
покладені в основу обрання парламентів Литви, Грузії, Словенії,
Болгарії.

В Україні також парламент обирається на основі загального, рівного і
прямого виборчого права шляхом таємного голосування за змішаною
мажоритарно-пропорційною системою. Усього обирається 450 депутатів. Із
них 225 — в одномандатних виборчих округах на основі відносної
більшості, а 225 — за списками кандидатів у депутати від політичних
партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному
виборчому окрузі на основі пропорційного представництва.

Використана література:

Молдован В.В. Конституційне право. – К.: 1996р.

Конституційне право України, під ред. Погорілка В.Ф. – К.: 2000р.

Лисенков С.Л. Конституція України, матеріали до вивчення. – К.: 1997р.

Закон України про вибори народних депутатів України. – К.: 2001р.

Коментар законодавства України про права та свободи людини і
громадянина. – К.: 1999р.

PAGE

PAGE 17

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020