.

Український народний костюм та зачіски (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
467 10014
Скачать документ

Реферат на тему:

Український народний костюм та зачіски

Національна історія України своїм корінням відходить в далеку давнину.
Сучасну територію України було заселено нашими предками з часів
пізнього палеоліту. З часом формування нові племені до яких можна
віднести: кіммерійців, скіфів, сарматів. В І-му тис. до н.е. виникають
рабовласницькі античні держави Північного Причорномор’я – Херсонес,
Феодосія, Ольвія. В VI-VII ст. територія Середнього Подніпрв’я займав
союз Давньо-слов’янських племен – анти, а пізніше – руси. З часом
формуються князівства. В ІХ ст. Київське і Новгородське князівська
об’єднались в одну державу – Київську Русь, Вона стала однією з
наймогутніших в Середньовічній Європі. Стародавньою етнічною назвою
українців було: руси, русини, русичі. Пізніше територія України була
розподілена на декілька основних зон, кожна з яких мала свої
особливості. До цих зон належали:

Середня Наддніпров’я – територія Київської, Черкаської,
Дніпропетровської, Західна частина Полтавської і Чернігівської областей;
Поділля – басейн Південного Бугу і лівий берег Дніпра; Слобожанщина –
Південно-Східна Україна; Полтавщина; Волинь – Віль Прип’яті до верхівки
Західного Бугу; Полісся – басейн Прип’яті; Прикарпаття; Закарпаття;
Буковина.

Жінки Київської Русі були справжніми красунями. Чоловіче населення
славилось силою та мужністю.

Український народний одяг – яскраве й самобутнє культурне явище, котре
розвивалось й удосконалювалось протягом століть. Зберігаючи ознаки
різних епох, особливості костюма являють собою важливе джерело вивчення
етнічної історії населення, його соціальної структури, естетичних
поглядів та уявлень.

Історія українського народного костюма генетично пов’язана з традиціями
Київської Русі. Археологічні розкопки засвідчують широкий розвиток
ткацтва та різноманітних ремесел того часу, дають певне уявлення про
давньоруське вбрання.

Основним матеріалом для пошиття українських народних костюмів було
домоткане полотно з льону та конопель. При цьому таке полотно було
білого кольору, оскільки його ретельно відбілювали. Поряд з полотном,
виняткового поширення набули також шерстяні тканини місцевого домашнього
виробництва.

У жінок, як у чоловіків, універсальним для всіх верст тогочасного
суспільства щоденним одягом була сорочка, довжина якої від 125 до 150
см. Основним оздобленням була вишивка. В порівнянні з чоловічою вона
була біль багатою, різнокольоровою.

У жіночій сорочці, як у чоловічій, переважали рукава відкриті, біля
кисті нічим не притримувані. Лише з ХVІ ст. на нарядних сорочках з
пишними суцільними рукавами почали виникати – призбирані шнурочком
вузькі.

Істотною особливістю українських жіночих костюмів було широке
застосування поясного одягу. Обгортка, плахта, запаска здавна становили
обов’язковий і повсюдний основний одяг, який носили поверх сорочки. Весь
український поясний жіночий одяг дуже просто драпірувався.

Найбільш примітивним і дуже давнім видом поясного жіночого одягу була
обгортка, що являла собою пілку – прямокутний шматочок переважно
шерстяної тканини, завширшки близько 1 м, – якою обгортали тіло нижче
пояса поверх сорочки. Колір обгортки переважно був чорним або червоним.

Значно більшого поширення, принаймні в центральній і східній частинах
українських земель, мала плахта, відносно складна, ретельно розроблена і
стала узорчастість якої уже сама по собі свідчить про тривалий її
розвиток. Довжиною сягала низько, майже самого подолу сорочки. Плахта
була одягом жінок і дівчат.

Найбільш універсальним, спільним для всіх верств суспільства і повсюдним
українським поясним одягом була запаска. По суті, вона являла собою
найпростіший фартушок. Її надягали безпосередньо поверх сорочки спереду
або спереду і ззаду, що було характерно для західної частини українських
земель і Подніпров’я.

Повсюдне застосування поясного одягу викликало запровадження в
українських жіночий костюмах поясів. Для підперізування сорочок і
підв’язування плахт застосовувались прості ткані пояси-крайки завширшки
від 3 до 5 см, або іноді (наприклад на Закарпатті) – вузькі шкіряні
пояси з мідними бляшками.

З додаткового верхнього одягу в народних жіночих костюмах були ще овчині
некриті, прямого крою кожухи. Серед вищих верст населення криті сукном,
китайкою, а іноді й шовком не приталені просторі хутряні шуби.

Киреї і делії в жіночих костюмах, не побутували. Навпаки – два основні
види короткого верхнього одягу, дуже характерно для чоловічих костюмів
західних, особливо гірських районів, а саме – безрукавий кептар і
рукавний сердак, – жінки носили здавна.

Українське жіноче взуття в ХV-XVII ст. обмежувалось трьома основними
видами: постолами, чоботами і туфлями.

Звичайним головним убором дівчат була смуга тканини або стрічка з
орнаментом навколо голови. Заміжні жінки поверх скрученого волосся
одягали очіпок.

Неодмінною прикрасою було намисто. Воно виготовлялось з каміння. Скла,
мало круглу циліндричну форму. Використовувались прикраси для головних
уборів: пір’я, стрічки, китиці.

Догляд за волоссям – гордість і окраса жіноцтва, хоч доглядати за ним
справа непроста.

Волосся було ретельно розчесане, заплетене в коси, причому чим довша і
товща коса, тим більше гордості було в її володарки.

Буденна зачіска дівчини – українки виглядала так: волосся розчесане на
рівний проділ, гладенько зачесане і заплетене у дві коси, які потім, як
віночок укладались навколо голови. У святкові дні волосся заплітали в
одну косу, прикрашали стрічками.

На Київщині і Черкащині робили зачіски двох видів: “Зв’язки” і
“Колоколки”.

“Зв’язки” виконували наступним чином: волосся ділили на дві сторони
правим проділом, потім над чолом перпендикулярно до проділу, відділяли
частину волосся і спереду відділяли два пасма для начісу. З потилиці
зачісували догори: на маківці зав’язували. Після цього волосся ділили
знову навпіл і плели з них коси.

“Коло кіл”. Волосся розділяли зав’язували укладали у вигляді зв’язок,
щоб заплести по декілька пасом волосся призначені для коси, розділяли на
3 частини: дві однакові, а третя дуже тонка. Тонкими пасмом почергово
обгортали дві перші так, щоб коса, яка утворилась мала посередник
заглиблення, на кінець цієї коси прикріпляли стрічку. Над чолом волосся
маленькими частинами чіпляли гребенем і перекладали з однієї сторони на
іншу і в результаті утворювалось зигзагоподібним проділом. На Закарпатті
ділили волосся на дві частини щільно пригладжували над вухами дві коси,
вплітаючи в них прикраси з бісеру або різнокольорові стрічки.

Цікава була зачіска “Брібниці” – волосся заплітали в маленькі кіски,
плетіння починали при самій голові, три пасма поступово збільшуючи
кількістю пасом від 6 до 24.

На Херсонщині прикрашали косу гребінцями по одному гребені викладали на
скронях, а три на потилиці. Спереду волосся піднімали гребенями
невисокими валиками в кінці коси вплітали стрічку і зав’язували її
бантом. Найкращою прикрасою зачіски був вінок, плели їх з маку, волошок,
ромашок. Ще давніше вінки плели із пір’я птахів (Закарпаття).

На українському весіллі вінок із стрічками відігравав ту ж саму роль що
і фата у інших народів. У весільний вінок обов’язково вплітали барвінок
– символ вічного кохання.

Як і у всіх костюмах східних слов’ян в Україні чоловічим основним одягом
завжди була сорочка, прямого крою із вставленими рукавами, її носили всі
верстви населення. Шили її з домотканого лляного полотна. Майже повсюдно
в сорочках робили довгий центральний грудний розріз. Довжина української
чоловічої сорочки була різною.

Будучи невідхильним елементом костюму спільними для всіх верств
населення. Сорочка за своїм кроєм у різних соціальних групах мало
відрізнялась. Відмінності полягали тільки в якості матеріалу і декору.

Декор був представлений насамперед вишивкою. Найпоширенішим і
універсальним верхнім одягом була свита. Вона являла собою розстібне
кептаноподібне вбрання майже прямого крою. Довжина свити була різного
розміру від колін і до кісточок. Носили свиту підперезану широким
поясом. Для пошиття свит переважно використовували кольорове сукно.
Улюбленим оздобленням були вишивки або шнуркові аплікації. Найбільш
поширеним додатковим верхнім одягом, що одягався поверх свити була
кирея. До основного одягу до українських чоловічих костюмів належали
штани, у 15-17 столітті існувало 3 типи штанів:

Загальнослов’янські вузькі довгі штани;

Дуже широкі шаровари;

Довгі, теж дуже широкі штани, але іншої конструкції і зовнішнього
вигляду.

Найбільш характерними для українських чоловічих костюмів були шаровари.
Ширина була 40 см і більше з’єднані вони були простою вставкою, матнею.
Вона була особливо у запорізьких козаків, настільки широкою, що звисала
майже до землі. Тканини на таке пошиття потрібно було до 10 м. Дуже
велику роль в українських чоловічих костюмах відігравав пояс, який
пов’язували поверх штанів, здебільшого як декоративну прикрасу. Пояс
являв собою широку смугу з цупкої тканини з витканим простим узором.,
оздоблену на краях рамками або китичками. Універсальним народним взуттям
в Україні були постоли (ходаки) із свинячої або сиром’ятої шкіри.

Єдиним винятком становило Полісся, де носили звичайні личаки. Однак
поряд з постолами майже таким самим загальновживаним взуттям були
чоботи. Побутували в основному 2 типи чобіт:

більш м’які кольорові;

більш грубі з цупкими халявами;

Шапка – кучма (циліндричної форми або форми зрізаного конуса)
виготовлялись із овчини з суконним верхом.

Представники козацької старшини носили польську шапку циліндричної форми
із сукна, шовку, бархату. Типовими українськими чоловічими головними
уборами були капелюхи. Вони могли прикрашатись стрічками, а в святкові
дні квітами. Єдиними чоловічими прикрасами були сережки, точніше одна у
вигляді каблучка або півмісяця, яку носили запорізькі козаки у вусі.
Також носили персні, браслети.

Серед чоловічих зачісок можна виділити 3 основі групи:

Перша: досить поширена майже на всіх українських землях “зачіска під
макітру”, яка побутувала серед усіх соціальних верств населення. Волосся
розчісували від маківки навсібіч шапкою і підстригали колом. При цьому
лінія підрізування йшла в основному приблизно по середині чолі і вух,
залишаючи нижню частину потилиці відкритою. Зачіска “під макітру”
увійшла в історію української моди, ще на початку утворення нашої
держави.

Менш поширеним різновидом була зачіска “під ворота”, коли волосся
спереду виски вистригали по богах, відкриваючи все чоло. Серед городян
козацької старшини і дворянства переважала зачіска польського типу з
підголюванням чуприни, коли шапку волосся перетворювали на невеликий
кружок, розташований лише в горі і частково ззаду (на потилиці), тобто
на чуприну.

В другу групу зачісок, що побутувала з 16 століття і в основному тільки
серед козацтва являла широковідома зачіска з чубом або “оселедцем”, при
цьому всю голову голини за винятком маківки, де залишали пучок волосся,
яке ретельно відрощували у довге пасмо. Це пасмо виростало таким довгим,
що його іноді намотували на вуха.

Третя група українських чоловічих зачісок характеризується довгим
волоссям, яке спадало на потилицю і навіть на плечі і спину. В таких
зачісках волосся спереду випускали або рівно підрізали чубчиком. Ці
зачіски найчастіше носили чоловіки західної України.

Вуса були однаково властивими і для народних мас і для верхівки
суспільства. Бороди носили тільки старі чоловіки і частково жителі
Полісся. Форми вус були різними, але в основному панувало два типи:
спущені до низу і такі що стирчали в боки. Серед козацтва в пошані були
довгі вуса, які звисали значно нижче підборіддя. На Західній Україні
віддавали перевагу невеликим підстриженим над губами вусом, трохи
спущеним до низків рота або дещо піднятими кінцями в боки.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020