РЕФЕРАТ
на тему:
Іспанська поезія епохи Відродження
ПЛАН
Вступ
1. Суспільно-політична атмосфера Іспанії епохи Відродження
2. Основні риси іспанської поезії Відродження
3. Найяскравіші поетичні твори іспанської поезії доби Відродження
Список використаної літератури
Вступ
У зародженні іспанської поезії велику роль відіграв Гонсальво де Берсео
(прибл. 1180 р. – 1246 р.), автор релігійних і дидактичних творів, а
основоположником іспанської прози прийнято вважати короля Кастилії і
Леону Альфонса Х Мудрого (1252-1284), який залишив ряд історичних хронік
і трактатів. У жанрі художньої прози його справу продовжив інфант Хуан
Мануель (1282-1348), автор збірки новел Граф Луканор (1328-1335).
Найбільшим поетом початкового періоду кастильської літератури був Хуан
Руїс (1283 – прибл. 1350), що створив Книгу благої любові (1343).
Вершиною середньовічної іспанської поезії стала творчість лірика Хорхе
Манріке (прибл. 1440-1479). Доба Раннього Відродження (початок XVI ст.)
позначена італійським впливом, провідником якого став Гарсіласо де ла
Вега (1503-1536), і розквітом іспанського рицарського роману. “Золотим
віком” іспанської літератури прийнято вважати період із середини XVI по
кінець XVII ст., коли творили Лопе де Руеда (між 1500-1510 – прибл.
1565), Лопе де Вега (1562-1635), Педро Кальдерон (1600-1681), Тирсо де
Моліна (1571-1648), Хуан Руїс де Аларкон (1581-1639), Франсиско Кеведо
(1580-1645), Луїс Гонгора (1561-1627) і, нарешті, Мігель де Сервантес
Сааведра (1547-1616), автор безсмертного Дон Кіхота (1605-1615).
Важливим і загальним моментом для всієї європейської поезії епохи
Відродження було те, що вона відірвалася від співочого мистецтва, а
незабаром і від музичного акомпанементу, без якого була немислима
народна лірика середньовіччя, а також мистецтво лицарських поетів —
трубадурів і мыннезингерыв.
Ціною зусиль сміливих реформаторів поезія стала областю строго
індивідуальної творчості, у якому нова особистість, породжена в бурях
Відродження, розкривала свої відносини з іншими людьми, із суспільством,
із природою.
Суспільно-політична атмосфера Іспанії епохи Відродження
Література Відродження в Іспанії тісно пов’язаній своєю культурою з
Іспанією і підвладній їй з 1581 по 1640 рік, розвивалася в складних і
своєрідних суспільно-політичних умовах. Від самого початку формування
іспанського королівства в країні існували обставини, що сприяли
обмеженню королівської влади. Передовсім країна була роздріблена на
окремі королівства, які створювалися в різний час у міру відвоювання
іспанської території від маврів. У ході реконкісти складалися й
утверджувалися народні закони і звичаї, посилювалася могутність
дворянства, і це послаблювало владу короля.
Обмежували королівську владу і міста, які відігравали велику роль у
боротьбі з маврами, мали незалежність і значні права. Особливо
розвинутими були торговельні міста на узбережжі Іспанії, оскільки вони
підтримували тісні зв’язки з Італією. Уже в XVI ст. представники міст
становили наймогутнішу частину кортесів – дорадчого органу, що створився
в Іспанії ще в XI ст. і складався з представників дворянства, міст і
духівництва. Спроби посилення королівської влади у XV ст. викликали опір
аристократії, який в середині XV ст. виливається у повстання проти
короля Хуана II і його фаворитів, а згодом проти короля Енріке IV.
На початку XVI ст. рішучу спробу централізувати країну і замінити
феодальну монархію абсолютною здійснив Карл І.
Ліквідація королівською владою древніх вільностей збігалася зі
зростанням зовнішньої могутності Іспанії, яка згодом стала першою
колоніальною державою, найбільш впливовою країною Європи.
Справжньої державної єдності іспанський абсолютизм не здійснив і не міг
надійно забезпечити могутність країни. Ні пограбування колоній, ні потік
золота з Америки монархія не зуміла використати для розвитку
національної економіки, яка неухильно занепадала. Товарів у країні
виготовляли мало, бо їх переважно ввозили; у зв’язку з цим занепали
промисловість, землеробство, тваринництво, відбувалось масове
зруйнування й зубожіння селянства, дрібного дворянства (ідальгії).
Головною опорою абсолютизму були армія і католицька церква. Сотні тисяч
священиків і ченців боролися з усіма проявами свободи і вірно служили
інтересам монархії. Іспанія стала батьківщиною єзуїтів, країною
найжорстокішої інквізиції, найповнішим на той час втіленням католицької
реакції.
Авантюрна зовнішня політика абсолютизму розбещувала населення,
відвертала увагу від плідної праці всередині країни і вселяла надію на
легке збагачення в колоніях і підлеглих європейських країнах (Фландрії,
Італії) шляхом військової служби.
Хиткість основ іспанської монархії проявилася уже в кінці XVI ст. Саме в
цей час біля берегів Англії було розгромлено іспанський флот
«Непереможну Армаду» (1588), вибороли свою свободу Нідерланди,
припинився потік золота з Америки. Національна економіка до того часу
була вже зруйнована, народ зубожів, посилилася реакція. Іспанія втратила
свою могутність.
Такі соціально-історичні процеси і визначали характер розвитку гуманізму
в Іспанії і особливості літератури.
2. Основні риси іспанської поезії Відродження
Перехід від Середніх віків до Відродження охоплює в Іспанії кінець XIV-
перші три чверті XV ст. У цей час інтенсивно розвиваються народна
поетична творчість і придворна аристократична література. В народній
поезії XV ст. провідна роль належить романсу. Це ліричний або
ліро-епічний вірш, який розвинувся переважно на грунті реконкісти і
пройнятий духом патріотизму і незалежності. Згодом романс засвоюється
також аристократичною поезією, йому належатиме помітна роль у розвитку
літератури Відродження.
У XV ст. Іспанія була тісно пов’язана з Італією і досить добре
ознайомлена з її культурою. Досвід італійської літератури, особливо
творчість Данте, Петрарки і Боккаччо, засвоюється придворною
літературою. Під сильним впливом Петрарки створюється в цей час в
Іспанії сонет (маркіз де Сантільяна), з’являються в аристократичній
літературі дидактичні поезії, алегоричні твори, епічні поеми, твори
сатиричного характеру.
Наприкінці XV ст. іспанська література вступила в період Відродження. В
своєму розвитку вона спиралася як на досвід античної і гуманістичної
літератури європейських країн, особливо Італії, так і на національну
літературну традицію і народну творчість. Від самого початку в ній
визначилися два напрями: один із них основувався на традиціях народної
літератури, а другий, «учений» – на використанні античності. Перший
напрям був провідним, у ньому найповніше проявився характер ренесансної
літератури, визначений тими силами, що існували в іспанському народі і
були породжені його героїчною історією. Багатовікова боротьба проти
арабського загарбання, завойована ще в середні віки незалежність міст,
селянські повстання, розмах військових і політичних дій держави, далекі
морські подорожі – все це визначило високий рівень народної свідомості,
виховувало почуття гідності й честі, відвагу, допитливий розум. Звідси й
характерні риси іспанської літератури: демократизм, багата уява,
пристрасність, органічне засвоєння й збереження народних поетичних форм.
Водночас у своєрідних обставинах країни рано визначився розрив між
ідеями Відродження і реальністю, що зумовило й раннє розчарування в
гуманістичних ідеалах, і гострокритичне зображення реальної дійсності в
літературі.
Раннє Відродження в Іспанії припадає на кінець XV- першу половину XVI
ст., зріле і пізнє Відродження охоплює другу половину XVI- перші
десятиліття XVII ст.
Найвищого розвитку іспанська література досягла в другій половині XVI на
початку XVII ст. Цей час знаменувався розквітом багатьох жанрів: поеми,
драми, роману, лірики.
Помітним явищем став пасторальний роман. У ньому зображалося ідилічне
життя пастухів на лоні природи. В образах пастухів і пастушок виступали
не люди з народу, а представники аристократичного світу, здатні на
піднесені та витончені почуття. В романах розповідалося про чисту,
платонічну любов, прославлялася простота життя, створювався ідеальний,
вигаданий світ, далекий від соціальної реальності. Іноді на сторінках
цих творів відбивалися деякі етичні й філософські питання. Виникли такі
романи на грунті розчарування тогочасною дійсністю. їй і протиставлявся
утопічний світ пасторалі. Найвизначнішим іспанським пасторальним романом
був твір Хорхе де Монтемайора «Діана» . (1559).
3. Найяскравіші поетичні твори
іспанської поезії доби Відродження
Провідне місце в іспанській літературі другої половини XVI ст. належить
поезії. В ній поряд із лірикою розвивається і новий жанр – епічна поема
ренесансного характеру, в якій зображувались відкриття й завоювання
нових країн, славились героїка подвигів, мужність відважних мореплавців
та шукачів пригод. Найяскравішим твором цього жанру була велика епопея
«Араукана» Алонсо де Ерсільї (1533-1594). В основі сюжету поеми лежать
події війни, яку вела Іспанія проти союзу індійських племен Арауко в
Чілі і в якій сам поет брав участь. Поема створювалася протягом 20 років
(1569-1589). Складається з 37 пісень. Події війни між іспанцями та
арауканцями відтворюються досить точно, тому твір виправдано називають
хронікою війни у Чілі. Ерсілья звеличує іспанських воїнів і саму ідею
завоювання ними Арауко, славить їхню хоробрість, витримку. Разом з тим
величезну увагу він приділяє зображенню арауканців. Поет цікавиться
їхнім побутом і звичаями, захоплюється їхнім мужнім і гордим, незалежним
характером, високим почуттям честі. Саме в захопленому зображенні
відважного, вільнолюбивого народу, який мужньо захищав від
поневолювачів-чужинців свій рідний край і свободу, найповніше проявився
гуманістичний смисл поеми.
Видатним зразком епопеї Відродження є «Лузіади» (1572) португальського
поета Луїса ді Камоенса (1525-1580). Він походив з дворянської родини,
отримав університетську освіту, замолоду почав писати поезії. Обставини
змусили його стати солдатом і відправитись у Марокко, де у битві з
маврами він втратив око. Камоенс повернувся у – Ліссабон та пробув там
недовго. За дуель з одним придворним його засудили до каторги, але потім
вирок замінили засланням в Індію.
Камоенс багато років Прожив удалині від батьківщини, зазнав
різноманітних пригод. Там він і написав велику поему, в якій оспівав
плавання Васко да Гами в Індію (1497-1498). Зміст поеми, яка складається
з 10 пісень, багатий і різноманітний. Даниною античній епічній традиції
було введення в сюжет твору олімпійських богів, які втручаються в земні
справи: Венера і Марс допомагають мандрівникам, Вакх намагається їх
погубити. Головне ж у поемі – захоплююча розповідь про подорож
португальців на чолі з Васко да Гамою повз африканські береги до Індії,
про цікаві пригоди й повернення мандрівників на батьківщину. Твір
містить широкі картини незвичайної природи далеких країв, описи звичаїв
і побуту тубільців, морських стихій і великих небезпек.
Помітне місце в поемі займають авторські відступи-роздуми і вставні
історії. У відступах автор викриває пороки тогочасного життя, особливо
гнівно засуджує низькопоклонство й корисливість придворних, жадібність
та несправедливість політиків і законників.
З сумом Камоенс говорить, що дух наживи убиває інтерес до культури і
поетичного слова, часто нарікає на несправедливе ставлення до поета.
Вся поема пройнята новим гуманістичним світосприйняттям. Воно
проявляється в пристрасній любові до батьківщини, в непримиренному
ставленні до соціального зла, в посиленому інтересі до світу й людини, у
звеличенні мужності й витривалості людини перед лицем незгод і небезпек,
в усвідомленні цінності людської доблесті, незрівнянно вагомішої, за
переконанням автора, ніж усі придворні почесті й лукаві похвали.
Характерним для гуманістичного світогляду Камоенса є уславлення доблесті
не тільки відважних португальців, а й тубільців, їхніх супротивників.
У «Лузіадах» відчувається дух апології колоніальних загарбань, але сам
Камоенс, безумовно, не міг у той час передбачити їхній трагічний
наслідок для підкорених народів. Цінність поеми полягає в
високохудожньому поетичному звеличенні здібностей і можливостей людини.
Список використаної літератури
Літературна енциклопедія. – К., 1996.
Литературная жизнь Испании в средние века. – М., 2000.
PAGE
PAGE 9
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
