.

Право спільної власності. Право інтелектуальної власності на наукове відкриття та комерційну таємницю (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
485 5785
Скачать документ

Реферат на тему:

Право спільної власності. Право інтелектуальної власності на наукове
відкриття та комерційну таємницю

1. Право спільної власності

Майно може належати на праві власності не одній, а кільком особам
одночасно. В такому разі виникають відносини спільної власності.

Право спільної власності — це право двох і більше осіб на один і той же
об’єкт, який може складатися з однієї речі або з їх сукупності. Ці речі
можуть бути подільними або неподільними, однак як об’єкт права власності
вони створюють єдине ціле. Тому право власності кожного учасника
спільної власності поширюється на весь об’єкт, а не на його частину.

З поняттям права спільної власності пов’язані категорії “ідеальна
частка” і “реальна частка”.

Ідеальна частка — це частка у праві на річ. Наприклад, якщо дві особи
мають у рівних частках право спільної власності на річ, то кожній з них
належить не половина речі, а половина права на цю річ.

Реальна частка визначається при припиненні права спільної власності і
поділі речі. У цьому випадку йдеться саме про право на частину речі.

Слід мати на увазі, що співвласники можуть визначити порядок
користування спільною річчю без визначення реальних часток. У цьому разі
право спільної власності не припиняється, кожний зберігає свою частку в
праві на річ.

Наприклад: двом братам на праві спільної власності належить будинок,
перший поверх якого кам’яний, а другий — дерев’яний. За угодою між ними
один з братів користується першим, а інший — другим поверхом. Якщо за
невідомих обставин другий поверх згорить, ризик випадкової загибелі речі
ляже на обох власників: загальний розмір будинку поменшає, але обидва
зберігають частку у праві на вцілілу частину будинку. Отже, той з
братів, який користувався дерев’яною частиною будинку, зберігає право
користування першим поверхом. Якщо ж верхня частина будови з випадкової
причини буде знищена після того, як будуть визначені реальні частки і
відбудеться поділ будинку, то власник другого поверху не зможе
претендувати на вцілілу частину будинку. Як власник він несе ризик
випадкової загибелі речі.

Стаття 3 Закону “Про власність” зняла обмеження, що існували раніше в
законодавстві щодо суб’єктного складу учасників, спільної власності.
Тепер можливе виникнення відносин спільної власності за участю громадян,
юридичних осіб і держави, тобто незалежно від форми власності.

Види спільної власності. Спільне майно може належати сторонам на праві
спільної часткової власності чи на праві спільної сумісної власності.

Спільна часткова власність має місце тоді, коли частка співвласників у
праві власності на спільне майно (ідеальну частку) чітко визначена
наперед. Якщо законом або угодою учасників спільної власності не
передбачене інше, то до спільного майна застосовується правовий режим
саме спільної часткової власності (ст.355 ЦК). Суб’єктами права спільної
часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава,
територіальні громади (ст.356 ЦК).

При спільній сумісній власності розміри часток заздалегідь не значені,
хоча і припускається, що вони рівні. Спільна сумісна власність виникає у
випадках, безпосередньо передбачених у законом (наприклад, спільна
сумісна власність подружжя), а також на підставі угоди учасників
спільної часткової власності.

Особливістю суб’єктного складу правовідносин спільної власності є велика
кількість її учасників. У зв’язку з цим правовідносин виникають не
тільки між власником і невласником, а й між піввласниками. У літературі
розрізняють зовнішні правовідносини спільної власності (між
співвласниками з однієї сторони і невласниками — з іншої) та внутрішні
правовідносини спільної власності (між самими власниками).

Змістом внутрішніх правовідносин спільної власності є право кожного із
співвласників щодо володіння, користування і розпорядження спільною
річчю й обов’язок кожного із співвласників погоджувати свою поведінку
щодо володіння, користування і розпорядження спільною річчю з іншими
співвласниками, тобто кожен із співвласників при здійсненні права
спільної власності зобов’язаний не тільки не перешкоджати один одному в
здійсненні повноважень права спільної власності, а й погоджувати свою
поведінку щодо володіння, користування І розпорядження спільним майном з
іншими співвласниками.

2. Право інтелектуальної власності на наукове відкриття

та комерційну таємницю

Однією з найбільш важливих і характерних рис людини як частини живого
світу є її здатність до осмисленої (цілеспрямованої) творчості.

Творчість визначається як цілеспрямована інтелектуальна діяльність
людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється
неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю.

Конкретною правовою основою здійснення і захисту інтелектуальної
власності в Україні є низка спеціальних законів: від 15 грудня 1993 р.
“Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, від 15 грудня 1993 р.
“Про охорону прав на промислові зразки”, від 15 грудня 1993 р. “Про
охорону прав на знаки для товарів і послуг” та від 15 грудня 1993 р.
“Про племінне тваринництво”, від 23 грудня 1993 р. “Про авторське право
і суміжні права”, від 25 червня 1993 р. “Про науково-технічну
інформацію”, від 21 січня 1994 р. “Про державну таємницю”, від 10 лютого
1995 р. “Про наукову і науково-технічну експертизу”, від 5 листопада
1997р. “Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” та інші.
Тією чи іншою мірою стосуються інтелектуальної власності закони України:
від 2 жовтня 1992 р. “Про інформацію”; від 21 грудня 1993 р. “Про
телебачення і радіомовлення”; від 5 червня 1997 р. “Про видавничу
справу”, від 7 жовтня 1997 р. “Про професійних творчих працівників та
творчі спілки”, від 13 січня 1998 р. “Про кінематографію”, від 23 грудня
1998 р. “Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність”, від 16
червня 1999 р. “Про охорону прав на зазначення походження товарів” та
інші.

Поняття “інтелектуальна власність” поки що потребує доопрацювання.
Недосконалість його полягає у тому, що цей вид власності розуміється як
такий, що формується інтелектуальними зусиллями автора, але оформляється
юридичне за допомогою документів, які гарантують майнові права.

Комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що
вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою
та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом
інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну
цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо
збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю
інформацію.

Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного,
комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які
відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

Майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю є:

1) право на використання комерційної таємниці;

2) виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;

3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або
використанню комерційної таємниці;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать
особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо
інше не встановлено договором.

Органи державної влади зобов’язані охороняти від недобросовісного
комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею та
створення якої потребує значних зусиль і яка надана їм з метою отримання
встановленого законом дозволу на діяльність, пов’язану з
фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що
містять нові хімічні сполуки. Ця інформація охороняється органами
державної влади також від розголошення, крім випадків, коли розголошення
необхідне для забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо
її охорони від недобросовісного комерційного використання.

Органи державної влади зобов’язані охороняти комерційну таємницю також в
інших випадках, передбачених законом.

Строк чинності права інтелектуальної власності на комерційну таємницю
обмежується строком існування сукупності ознак комерційної таємниці,
встановлених частиною першою статті 505 цього Кодексу.

Сьогодні в Україні відповідно до ст.420 Цивільного кодексу України
(ЦКУ), що набрав чинності з 1 січня 2004 року, відкриття входить в
перелік охоронюваних об’єктів інтелектуальної власності і лише в двох
його статтях розкриваються поняття і право на наукове відкриття (це
питання пока що не набуло подальшого розвитку в законодавчих
документах). Але з огляду на минулий 35-літній досвід нашої країни по
охороні наукових відкриттів, познайомимося з основними поняттями цього
об’єкта інтелектуальної власності.

Наукове відкриття – це встановлення закономірностей, властивостей і явищ
матеріального світу. До певної пори людина про ці, об’єктивно існуючі
закономірності, властивості чи явища, просто не знала. В результаті, як
правило, тривалих, копітких і дорогих науково-дослідних робіт зазначені
закономірності, властивості, явища людиною виявляються, пізнаються,
встановлюються. Отже, на відміну від винаходу та інших технічних рішень,
які втілюють ідею людини, наукові відкриття людиною не створюються, вони
існують в природі незалежно від волі людини, а людиною лише пізнаються.
Цей процес вивчення навколишнього середовища, матеріального світу,
людини тощо почався як тільки з’явилася сама людина і буде
продовжуватися, поки людина буде жити на землі. Відкриття не втрачають
свого значення з плином часу, так само як не може зупинитися здійснення
самого відкриття.

Світова традиція склалася таким чином, що наукові відкриття в силу
їхньої надзвичайно великої цінності для всього людства не визнаються
об’єктами чийогось монопольного або якогось іншого виключного права.

Наукові відкриття – надбання всього людства і ними людство має
користуватися безперешкодно. Саме цим пояснюється та обставина, що майже
усі правові системи не передбачають спеціальної правової охорони
наукових відкриттів.

Тут дуже важлива відмінність порядку встановлення пріоритету для
відкриття у порівнянні з установленням пріоритету для винаходу. Якщо
сутність винаходу, як правило, не можна обнародувати до дати подачі
заявки в патентне відомство, то сутність відкриття необхідно
обнародувати, тобто довести до відома третіх осіб, якомога раніше. При
цьому необхідно будь-яким способом зафіксувати факт обнародування
сутності відкриття, склад авторів і дату обнародування. Найпростіше
опублікувати сутність відкриття в офіційно зареєстрованому виданні, або
зареєструвати авторське права на наукову статтю, в якій описано
відкриття.

Дуже важливий аспект у відношенні відкриттів, як об’єктів
інтелектуальної власності, — відкриття не є об’єктом виключних прав.
Ніхто не може установити монополію на використання відкриттів. Відкриття
належать усьому світові.

Проте, автори відкриттів мають особисті немайнові права: право авторства
— як честь вважатися першовідкривачем визначених знань; право на ім’я —
як право на спеціальну назву відкриття або на визначену форму вказівки у
відкритті імені автора: під своїм ім’ям, під умовним ім’ям або
псевдонімом, а також анонімно.

Ст.458 ЦКУ: «Право на наукове відкриття засвідчується дипломом та
охороняється у порядку, встановленому законом».

Список використаної літератури

Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р.
// Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – Ст.141.

Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. // Комп’ютерна правова
система “Ліга: Закон”.

Підопригора О.А. Проблеми кодифікації законодавства про інтелектуальну
власність // Українське право. — 2002. — Число 1. — С.61-80.

Підопригора О. Проблеми системи законодавства України про інтелектуальну
власність // Інтелектуальна власність. — 2000. — №3. – С.3-14.

Право інтелектуальної власності: Підручн. / За ред. О.А. Підопригори,
О.Д. Святоцького. — К., 2002.

Сіренко І. Юридична природа прав на об’єкти інтелектуальної власності //
Українське право. — 1997. — Число 3. — С.132-135.

Шишка Р.Б. Охорона права інтелектуальної власності: авторсько-правовий
аспект. — Харків, 2002.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020