РЕФЕРАТ
На тему:
Поняття та функції політичних партій.
Хоча термін “партія” (лат. pars/partis – частина, галузь, відділ) існує
ще з давньоримських часів, поняття “політична партія” як ми розуміємо
його зараз – витвір новітньої доби. Звичайно, різноманітні політичні
групи, клуби та кліки такі ж старі, як і сама політика, але політичні
партії у сучасному їх значенні тісно пов’язані зі становленням і
розвитком представницької демократії та основного її елементу –
парламентаризму як форми і методу організації та здійснення влади.
Власне, у більшості західних демократій виникнення політичних партій
ішло поряд з поширенням права участі у виборах на все ширші верстви
суспільства. Розширення народного представництва в органах влади не
могло не вплинути на сам механізм виборчого процесу та його дійових
осіб. Політики не могли більше ігнорувати значну кількість своїх
потенційних прихильників. Зі зростаючою кількістю осіб, які не лише
мають право обирати, але й право бути обраними, з’явилася небезпека
безладдя у вільному політичному суперництві. За умов, коли на політичній
арені відбувається строката метушня великої кількості кандидатів з
різнобарвними політичними гаслами і програмами, виборець у такому хаосі
політичних прапорів навряд чи міг зробити обдуманий і виважений вибір.
Крім того, формування уряду у парламентській системі за такого
величезного розмаїття представлених точок зору було вкрай складною, якщо
не сказати майже неможливою, справою.
Таким чином, постала необхідність певних форм організації між офіційними
особами чи кандидатами на політичні посади і тими групами громадян,
котрі їх підтримують, з метою сприяння цим особам у здобутті або
збереженні влади. Так, протягом ХIX-початку ХХ століть у західних
демократіях виникають політичні партії, які об’єднують громадян у більш
чи менш формально організовані структури, призначені забезпечити
кандидатів на політичні посади у державі і культивувати громадську
підтримку в суспільстві, необхідну для їх обрання на основі їхніх
спільних заяв принципів і програм діяльності.
Спочатку це були так звані “внутрішньо створені” партії в межах певної
парламентської асамблеї, у подальшому переважали “зовнішньо створені”
(поза парламентом) партії, які відображали вимоги і потреби різних
соціальних верств і класів для їх законодавчого та самоврядного
представництва. Яскравим прикладом таких “зовнішньо створених” партій є
соціалістичні робітничі партії, що поширилися в Європі з початку
нинішнього століття. Трохи пізніше таким чином виникли комуністичні,
націоналістичні та фашистські партії, котрі вимагали вже не лише реформ,
але повної трансформації суспільств, у яких вони діяли. Поява та
розвиток цих партій знаходили сприятливий грунт саме серед суспільств з
нерозвиненими демократичними інституціями, передусім такими як парламент
та інші представницькі органи влади, а також за умов слабкої, хиткої
виконавчої влади.
Політична партія ставала практичним засобом, що відкриває канали
зв’язку, комунікації серед різних соціальних груп, виявляючи і
представляючи їхні інтереси; інструментом, який виражає під спільним
знаменником об’єднаний політичний вибір її членів і прихильників.
Поряд з цим, ідентифікація посадових осіб за певною партією слугувала
продовженням політичного процесу. Окремі особи, зрештою, полишали
політичну діяльність, але те, що вони зробили, перебуваючи на посадах,
створювало імідж їхньої партії. Коли час розмірковувань виходив,
виборець часто підтримував або відкидав ту чи іншу партію безвідносно до
змін у складі її кандидатів. На багатьох виборців з часом назви партій
вже діяли як певні кодові символи, які викликали прихильну або
несхвальну реакцію, навіть коли виборець мало знав про склад та особисті
якості партійних кандидатів.
Таким чином, природа політичної партії полягає в тому, що вона об’єднує
у своїй структурі громадян певних соціальних верств і груп, а також
завдяки цій структурі партія бере участь у процесах здобуття, утримання
та впливу на державну владу.
З іншого боку, політична партія як організована частина певної
соціальної спільноти відображає її політичну ідеологію у прагненні
змінити або зберегти існуючі у суспільстві відносини, а також роль,
характер і реалізацію державної влади. Партія чи кілька партій
репрезентують відповідний політичний рух, що несе у собі певну ідеологію
стосовно розвитку суспільства. У руслі будь-якого руху політичних ідей
партія відіграє роль організованої структури цього суспільного руху,
реалізатора і втілювача його ідеології в суспільстві через участь у
політичному процесі. Тому справедливим є також визначення політичної
партії як організації, що прагне досягти політичної влади шляхом обрання
своїх членів на державні посади з тим, щоб її політична філософія могла
бути відображена у державній політиці.
Отже, політична партія у політичній системі суспільства є важливим і
необхідним елементом здобуття, впливу та здійснення політичної влади.
Вона є тим інститутом політичної системи, що акумулює і виражає
політичні інтереси тих чи інших суб’єктів політики, які спрямовані на
здобуття або утримання державної влади, крізь призму їхніх ідеологічних
засад.
2. Функції політичних партій.
У політичній системі будь-якого суспільства партії як інститут цієї
системи виконують певні, притаманні їм функції.
1. Представництво інтересів. Партії виступають важливими виразниками
інтересів соціальних класів, прошарків і груп, трансформуючи велику
кількість цих різноманітних і специфічних потреб і вимог у більш
системні, зручні для оперування пакети пропозицій. Проте, у той час як
групи тиску лише виражають певні інтереси, політичні партії відбирають,
раціоналізують і впорядковують інтереси, як правило, різних груп,
об’єднуючи їх в єдину систему. При цьому багато з цих вимог відкидаються
залежно від їх відповідності партійній ідеології, що пояснюється
двостороннім зв’язком політичної партії з її соціальною базою. Таким
чином, політична партія є важливим фактором у визначенні, відборі,
систематизації і вираженні суспільних інтересів у політиці.
2. Комунікативна функція. Багато західних авторів особливо наголошують
на цій функції політичних партій, зазначаючи, що саме вони значною мірою
забезпечують необхідний зв’язок між тими, хто здійснює політичне
керівництво, та тими, на кого воно поширюється, тобто практично на всіх
інших громадян. Партія, таким чином, виконує роль каналу вираження та
формування ідей, цілей, завдань тощо, який спрямований як вгору – до
вершини владної піраміди у державі, так і вниз – до найнижчих соціальних
верств, та є визначальним для політичного управління у суспільстві. У
конкурентних партійних системах висхідний канал комунікації (зв’язку)
від керованих до керуючих є досить інтенсивним і сталим. Однак навіть у
таких системах партія функціонує як засіб для вираження і поширення
інформації, освіти, впливу на громадську думку. Саме це мав на увазі М.
Дюверже, зазначаючи, що партійна система меншою мірою є відбитком
громадської думки, ніж громадська думка – проекцією партійної системи. В
однопартійних системах, де існує тільки правляча партія, потік
політичної комунікації спрямований переважно донизу.
3. Формування і підбір політичних еліт та соціалізація. Партії служать
головним механізмом у комплектуванні та поповненні еліт, через який
кандидати на політичні посади готуються і відбираються на всіх рівнях
партійної піраміди та через який, зокрема, обирається національне
(державне) політичне керівництво. Відбір кандидатів усередині партій
часто є більш вирішальним етапом, ніж подальші всенародні чи регіональні
вибори. Це є справедливим для усіх партійних систем, у тому числі й для
однопартійних. А в системах пропорційного представництва з партійними
списками, що переважають у континентальній Європі, позиції кандидатів у
виборчому списку практично визначають їхні шанси на виборах. Якою б не
була виборча система, попередній відбір кандидатів на ті чи інші
державні посади часто здійснюється вузьким “електоратом” партійних
діячів. Крім того, за допомогою партій відбувається політична
соціалізація їхніх членів і прихильників, виховання та ідентифікація їх
у певному політико-ідеологічному руслі. Часто передача цих соціальних
цінностей та політичних уподобань здійснюється з покоління у покоління.
Приміром, у Великобританії та США значна частина виборчих округів
протягом більш ніж століття зберігає свою прихильність до кандидатів
однієї й тієї ж політичної партії.
4. Розробка політики та здійснення політичного курсу. У правлячій партії
її лідери, що здійснюють політичне керівництво країною, вирішують
подвійне завдання по встановленню, впорядкуванню та забезпеченню
виконання спільних для всього суспільства цілей, національних інтересів
даної держави. Політичні партії були головними рушійними силами у
революційних перетвореннях сучасної доби. Так, грандіозні трансформації
суспільств у СРСР та Китаї, котрі відбулися у цьому столітті, були
проведені “передовими загонами пролетаріату” – комуністичними партіями,
що призвело до радикальних, корінних соціальних змін. А націоналістичні
партії в більшості країн, що розвиваються, відіграли вирішальну роль у
здобутті державної незалежності та подальшого згуртування нових націй у
“традиційні” суспільства. Подібний процес можна також спостерігати з
розпадом СРСР та Югославії у так званих нових незалежних державах.
Коротко кажучи, політичні партії задають напрямок та беруть або прагнуть
брати активну участь у здійсненні державної політики.
5. Функції соціальної інтеграції. Політичні партії, несучи в собі певну
систему ідейних цінностей по відношенню до здійснення політичної влади у
суспільстві, виступають об’єктами емоційної прихильності (відданості)
або протидії (ворожнечі). Справляючи, таким чином, значний вплив на
громадську думку та поведінку громадян (виборців), партії відіграють
роль своєрідного “лакмусового папірця” – соціального індикатора і
відповідно – інтегруючого фактора для тих чи інших соціальних верств,
спільнот і груп, які бачать у конкретній партії виразника своїх
політичних потреб та інтересів, з якою вони пов’язують свої надії на
вирішення певних суспільних завдань і розвиток країни, з якою, нарешті,
вони ідентифікують себе у ставленні до різних проблем, що існують у
суспільстві. Політичні партії є, як визначають соціологи, референтними
групами для своїх прихильників. Досить часто виборець звично голосує за
“свою” партію, не заглиблюючих у суть її програм або складу і якостей її
кандидатів, просто тому, що психологічно він зорієнтований саме на цю
конкретну партію, з якою він асоціює і свій політичний вибір. Партія
стає “певним реальним явищем у пам’яті та емоціях електорату, незалежно
від його думки і дій” (Г. Уоллес) 2). Це підтверджується багатьма
науковими дослідженнями виборчої поведінки, хоча очевидним сьогодні є
також і зниження рівня ідентифікації виборців з політичними партіями у
багатьох демократіях світу.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
