РЕФЕРАТ
На тему:
Засоби масової інформації (ЗМІ) чи засоби маніпуляції?
В XX ст. виникла розвинута система засобів масової інформації (ЗМІ):
фотографії, кіно, телебачення, радіо, комп’ютери, дизайн і т.п. Завдяки
їм перш за все класичне мистецтво отримало можливість для широкого і
блискавичного репродукування. Зміна в ЗМІ полягає і в тому, що під їх
впливом змінюється роль і значення традиційних форм побутування
культури. Самі ЗМІ перейшли до створення власної образотворчої мови і
набувають статусу мистецтва. Це вдається їм тільки при поєднуванні
репродуктивної функції з продуктивною.
В середині 50-х років відбулась світова інформаційна революція. Основним
її наслідком стала доступність величезних масивів інформації. Естетичним
втіленням такого перевороту стало телебачення, що синтезувало в собі
текстову, звукову і візуальну інформацію. Стаючи все більш доступними,
телебачення поступово перетворилось в основний засіб формування масової
культури. Отже, телебачення виявилось генератором, естетичних стандартів
суспільства споживання.
З кінця 60-х років теорія ЗМІ відокремлюється в самостійну наукову
галузь. З теорії масової комунікації виникає комунікативний підхід при
дослідженні літератури і мистецтва. Цей метод потім перетворюється в
концепцію теоретико-інформативної естетики (М. Бензе, А. Моль). Культура
цими вченими трактується як комунікативна і інформативна трансляційна
система.
Теорія масової комунікації почала застосовуватися і при дослідженні
культури. ЗМІ, розповсюджуючи культуру, сприяють єднанню і інтеграції
глядачів. В умовах повсюдного розподілу культурних і художніх цінностей
все більшу роль починає відігравати телебачення. Воно стає не тільки
ЗМІ, а й самостійним видом мистецтва. Все більше розширюється його
просвітницька і культурна сфера діяльності. В системі видів мистецтва
телебачення за своїми потребами, кількістю і швидкістю передачі стійко
займає перше місце. При художніх передачах телебачення виступає в двох
функціях: репродуктивній (передача творів мистецтва) і продуктивній
(креація — створення телевізійних художніх цінностей). Одним з
найважливіших завдань сьогодні є поєднання програм культурного розвитку
з вдосконаленням ЗМІ в єдину систему.
Під кінець XX століття види і можливості ЗМІ значно розширилися. До
сфери мас-медіа належать тепер всі види телебачення разом з такими його
новими технологіями, як супутникове і кабельне, радіомовлення, всі
різновиди звукозапису та його розповсюдження. А комп’ютери та їх
програмне забезпечення, відео, кіно, друковані видання надали людству
неймовірні можливості для отримання різнобічної інформації в найкоротші
строки. Винахід комп’ютера знаменував собою перехід людства від
моделювання і посилення фізичних можливостей і функцій людини до
моделювання і посилення її інтелектуальних можливостей.
Після прийняття в США в 1996 році «Телекомунікаційного акту» до
мас-медіа були зараховані також і такі засоби індивідуальної комунікації
(ЗІК) як телефони і факси. В епоху інформаційного суспільства звичними
стали супермагістралі зв’язку, Інтернет і CD-диски, діджитальна та
компресована інформація.
В кінці XX століття з’явилися віртуальні технології — спочатку для
створення комп’ютерної гри, а потім з науковою метою. Десь в 1997 році
вони стали використовуватися на телебаченні. Два головних різновиди
віртуальної технології використовуються на телебаченні. Перша — це
анімація в реальному часі (performans animation), коли комп’ютерні
актори грають в реальному оточенні. Друга — це віртуальні студії, де
комп’ютерне оточення і живі актори. Спеціалісти вважають, що на наших
очах народжуються mass-media XXI століття — гібрид телевізора,
комп’ютера і Інтернета.
Отже, поступово щезає різниця між ЗМІ і засобами між-персональної
комунікації. Керівники мультимедійних корпорацій стали одними з найбільш
впливових осіб в міжнародному бізнесі. Концентрація влади і багатств в
руках керівників міжнародних корпорацій мас-медіа може дуже швидко
призвести до змін ідеологій, моральних цінностей, політики, та й
національного характеру.
Однією з форм впливу ЗМІ на культуру є трансляція інформації про неї і
репродукція. Другою — власні творчі, продуктивні можливості ЗМІ. І
третьою формою впливу ЗМІ є естетична їх функція. Деякі спеціалісти
вважають, що принаймні половина людства формує свої погляди під впливом
преси. XX століття — це епоха «змішувального спрощення», чи «бунту мас»,
як називали її К. Леонтьев та Х.Ортега-і-Гассет. У другій половині цього
століття вона переходить в надінформаційне суспільство, де панує «екстаз
комунікації» (Ж.Бодріайр), коли всі хочуть мати інформацію про все, але
нічого не хочуть знати по суті. Кажуть, що логіка світової гармонії
побудована на інформації.
ЗМІ — це системи, за допомогою яких здійснюється процес спілкування. Ще
в 40-х роках на Заході склалися два підходи до процесу комунікації —
природно-технічний і науково-гуманітарний.
Історичний розвиток ЗМІ пережив два якісних стрибка, які змінили зразок
художньої культури. Перший пов’язаний з переходом від усного
висловлювання думки до її письмової фіксації. Другий полягає в переході
від друкованого тексту до звукового, аудіовізуального вираження
художнього образу.
Друковані і електронні ЗМІ транслюють широкому загалу населення біжучу
актуальну інформацію. Вони тлумачать пересічній людині значення подій,
що відбуваються, суджень і вчинків діячів з різних сфер суспільної
практики. Крім того, ЗМІ інтерпретують цю інформацію в бажаному для
соціального замовника напрямку. Отже, ЗМІ фактично маніпулюють
свідомістю людей і на замовлення формують громадську думку з тих чи
інших проблем. «Засоби масової інформації, може, й не досягають великого
успіху в тому, щоб розтлумачити людям, що думати, проте вони неймовірно
успішно розтлумачують їм, про що думати» (Б. Коен).
При цьому Верховний суд США вже в першій половині XX століття в рішенні
по одній з справ встановив, що зловживання свободою друку, при всіх
незручностях, які вони породжують, незрівнянно менш небезпечні, ніж
руйнівна роль державної цензури, яка змітає всі демократичні інститути.
Обмежити маніпулятивні можливості ЗМІ можна лише за допомогою їх
відповідної організації. В сучасних демократичних державах існують три
головні форми суспільної організації ЗМІ: приватна форма їх організації
давно вже існує в США, державна переважає у Франції, а суспільно-правова
— у ФРН. Це особливо важливо в сучасному західному суспільстві, де саме
ЗМІ генерують соціальну пам’ять, надають соціального змісту подіям, що
відбуваються. Таким чином, вони програмують не тільки сьогодення, але й
майбутню політичну поведінку громадян. Недарма ЗМІ або мас-медіа
називають ще «четвертою владою».
Справді, небезпека інформації полягає в тому, що вона впливає на
свідомість людини безпосередньо, укорінюючись в ній в якості органічного
елемента, здатного доповнити і навіть замінити функції відчуттів,
сприйняття, уяви тощо. Тобто безконтрольний інформаційний потік може як
завгодно глибоко проникати в суть людини і деформувати її свідомість.
Все на продаж або комерціалізація мистецтва
«Мистецтво — не для гендлю!» Під цим гаслом донедавна працювали
письменники, художники, музиканти Східної Європи. Ринковому мистецтву
проголошувалася мало не священна війна на знищення.
Зовсім іншим є становище з комерціалізацією мистецтва, культури на
Заході. Там мистецтво, культура, ці продукти розумової праці
розглядаються як товар, підвладний закономірностям ринку.
«Не продається натхнення, та можна рукопис продати», — писав ще О.
Пушкін. Енді Ворхол комерційним мистецтвом назвав таке, що продається і
купується за гроші. Тут перш за все мається на увазі, що окрім великих
грошей в таке мистецтво закладені і символічні цінності, які відносять
твір художника до явища культури. Так що вислів американця є адекватним
сучасному світовідчуттю. Якщо художник став провідником
загальноприйнятих естетичних ідеалів або виконавцем соціальних
замовлень, то його твори мають обов’язковий комерційний успіх. «Ідоли
ринку» (Ф. Бекон) спокушають художника і він часто впадає в гріх
вульгаризації, аби тільки ціна була достатньо високою.
Однак варто пам’ятати, що навіть на Заході розвиток капіталізму
супроводжувався певною критикою на його адресу з боку не тільки
ліворадикальних вчень, але і всіх основних напрямків
суспільно-політичної і художньої думки. Європейська культура завжди
знаходилась в прямій чи опосередкованій опозиції до економічної
дійсності буржуазного суспільства. Там же, де вона здавала свої позиції,
проникалася духом комерційного розрахунку і вигоди, цілком підкорялась
ринковим відносинам, там закінчувалася і її духовна свобода. Тобто
культура таким чином перетворювалася в один з різновидів більш чи менш
успішної підприємницької діяльності.
Бурхливий розвиток засобів масової інформації (ЗМІ) відсунув на другий
план такі центри культурної діяльності як університет (освіта, наука),
видавництво (книгодрукування), театр (драматичне мистецтво) тощо. Тим
самим були остаточно зруйновані бар’єри, що захищали світ інтелектуалів
від ринкової стихії капіталізму. Розповсюдження мистецтва, культури
відокремилося від їх виробництва. Обсяг і характер їх продукування
залежать тепер від попиту. Видання книги чи успіх художньої виставки
залежить від реклами у пресі або на радіо і на телебаченні.
Існування культури в умовах ринку ставить вузьку сферу інформації в
залежність від більш широкої. Так, університет попадає у залежність від
видавництва; видавництво і «товстий журнал» — від великого щотижневика,
а останній — від великої газети чи РТБ. Відповідно письменник чи
художник попадає у залежність від журналіста; видавництво — від
розповсюдження; культура, мистецтво — від рецензента; зміст — від форми,
тощо. У такий спосіб інтелігенція виявляється цілком підвладною через
ЗМІ економічним законам.
Всі бажання, задуми, імперативи, всі людські пристрасті і відносини
сьогодні абстрагуються в знаках і речах, щоб зробитися предметом купівлі
і споживання.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
