.

Психологічна теорія драми та реальна трагедія її автора. Ж. Політцер (1903—1942) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
185 1192
Скачать документ

РЕФЕРАТ

На тему:

Психологічна теорія драми та реальна трагедія її автора.

Ж. Політцер (1903—1942)

Французький мислитель “широкого профілю” (філософія, психологія,
політична економія, культура, політика) Жорж Політцер протягом свого
короткого життя встиг увійти в історію психології XX століття, створивши
своєрідну теорію драми, що долає однобічності панівних концепцій того
часу. Він зробив своє життя реальною драмою, коли став учасником
французького Опору, за що був страчений.

Праці Політцера побачили світ уже після війни. Його “Основи психології”,
спрямовані проти схоластики сцієнтизму, подають оригінальне бачення
психології, де людина постає як активний творець свого життя. Автор
розкриває відмінності двох психологій — міфологічної та наукової,
викладає свої передбачення подальшого руху психології, пропонуючи власну
концепцію “нової психології”, протиставлену класичній. Він називає її
також позитивною, такою, що найглибше пов’язана з потребами життя.
Різноманітність течій у сучасній психології Політцер кваліфікує як
анархію, спрямовуючи свою критику в першу чергу проти біхевіоризму.

Найбільшу увагу Політцер звертає на досягнення психоаналізу, психології
індивідуальних відмінностей, психотехніки і характерології. Саме в цих
напрямах автор убачає відкриття, використовуючи які. можна прийти до
спільного позитивного результату.

Політцер висуває головний постулат: психологія має своїм предметом не
лише духовну особистість, але й матеріальний організм. Рух до нової
психологічної теми базується на матеріальній організації нових
“психологічних сил”.

Конкретна психологія тлумачиться як долання антитез суб’єктивної
психології та об’єктивної. Психологія потерпає не лише від догматизму, а
й від надмірного критицизму. Вже протягом цілого півстоліття психологія
позначена безперервною критикою: філософської психології — “науковою”,
механістичної психології — психологією діяльнісною, психології без
значень — такою, що досліджує значення, психології душі — психологією
свідомості тощо. Але всі вони стояли осторонь реального життя
особистості. В усіх спрямуваннях психології, може, за винятком
класичного ортодоксального біхевіоризму, в тій чи іншій формі
виявляється стара система явищ душі, стверджує Політцер.

Людське життя полягає в тому, що ми відчуваємо себе тотожними
особистостям, а не фізично-хімічним структурам. Тут Політцер підходить
до свого основного визначення психології: “Людське життя утворює драму”.
Саме до драми відносимо ми наш повсякденний досвід. Події, що
відбуваються з нами, — драматичні події; ми граємо ту або іншу роль і
т.д. Образ нас самих — це драматичний образ. Ми знаємо про себе, що були
дійовою особою або свідком тих чи інших сцен або дій. Драматизмом
позначені й наші наміри. Ми думаємо про себе у драматичних термінах,
особливо коли йдеться про спілкування з такими істотами, як ми самі.
Драматичним є взаєморозуміння. Саме у драматичному плані ми пізнаємо
одне одного.

Драматичний план подій є планом власне людських значень. У драмі є
матеріал для особливої науки. Науки про природу вивчають те, що не має
драматичного характеру. Зв’язок усіх власне людських подій, подій, що
відбуваються з нами між життям і смертю, окреслює сферу, якою цікавиться
драматична психологія.

Оскільки науки про природу вивчають тільки матеріальну мізансцену драми,
а гуманітарні науки — загальні мотиви поведінки, має постати наука, яка
вивчає драму в усій її актуальності та своєрідності.

Із закономірностей драматичного досвіду людина створює істинну мудрість.
Це і є практичне пізнання людини. “Іди за жінкою — і вона станс тебе
уникати, уникай жінки — і вона піде за тобою”. Треба підняти подібні
спостереження до рівня позитивної науки, що й складає істинну
психологію. Досвід сучасної психології — поза нашими повсякденними
діями. Замість людських подій бачать процеси, замість людської драми —
уявлення, образи, інстинкти.

Політцер констатує, що сучасна йому психологія є натуралістичною.
Класична психологія від Вундта до Бергсона звертається до психічних
явищ, а не до драматичних подій, і залишається формалістичною. Існує
тільки єдиний психологічний досвід, який виправдовує введення нової
науки, а саме — драма.

Драмі властиві дві важливі риси: її події унікальні в просторі і часі та
пов’язані з індивідами, що виступають у своєрідній єдності.
Психологічний факт — це завжди якийсь драматичний фрагмент життя
окремого індивіда. Будь-який спосіб його тлумачення руйнує його
реальність. Щоб психологічне твердження стало психологічним знанням,
воно має відображати драматичні факти в їхній індивідуальній
своєрідності. Можна говорити про драму життя як сукупність одиничних
подій, що відбуваються між народженням і смертю. Ці події пов’язані з
розвитком індивідуального життя, стандартизовані. Так виступає основа
для поділу психології на індивідуальну та загальну. Але обидві виходять
із драматичних подій і дотримуються властивої їм точності.

Таким чином, Політцер визначає психологію як науку, предметом якої с
сукупність оригінальних фактів, які й складають драму. Психологічні
факти виступають її фрагментами.

Політцер називає міфологічною таку форму психології, яка перетворює
драму в психічні процеси за допомогою реалізму, абстракції і формалізму.
Донауковою він називає будь-яку форму психології, яка не виводить свої
дослідження із дійсного аналізу драми в усій її повноті. І нарешті,
Політцер називає метапсихологією сукупність досліджень і теорій, що
підпадають під визначення як міфологічні та донаукові.

Дослідник цілком на боці конкретної психології, що долає протилежність
суб’єктивізму та об’єктивізму. Психічний факт визначається не як
наслідок будь-якого сприймання (зовнішнього або внутрішнього). Він є
результатом досвіду-драми, досвіду, ускладненого розумінням. Конкретна
психологія розчленовує драматичні фрагменти на інші, більш глибокі й
фундаментальні, але при цьому передбачається цілісність індивіда, його
життя, тобто цілісність драми.

Політцер не раз повторює, що і психоаналіз, і індивідуальна психологія
(а разом і індустріальна) не мають іншого предмета, як вивчення
драматичного досвіду. Психоаналіз уперше показав реальні суперечності
людського життя, справжню його драматичність. Тому принцип драматичності
слід зробити основоположним і будувати на ньому справжню психологію.
Іншими словами, драма має бути розширена як принцип до рівня
трагедійності й комедійності. Бальзак назвав серію своїх романів
“Людською комедією” — замість “Божественної комедії” Дайте. Драма, на
яку спирається Політцер, є водночас осередком, що втілює і людську
комедію, і трагедію.

Лейтмотивом усіх методологічних міркувань Політцера є конкретна
психологія, яка пов’язує себе з діалектичним матеріалізмом. Такий
матеріалізм Політцер вбачає і у фрейдизмі, тобто потрапляє на той же
“гачок”, що й радянські психологи. На щастя, ідеологічні композиції
Політцера не завдали шкоди його тлумаченню завдань, що стояли перед
психологією XX століття.

Головний внесок Політцера у поступ психології — це консолідація принципу
дії у формі драми, в чому він виступив своєрідним попередником
Дж.Морепо. Визначивши фундаментальність поняття драми, Політцер зробив
серйозний крок вперед у побудові такої психології, що має повернутися
обличчям до подій дійсного людського життя, до реальних умов, в яких
воно відбувається. Це має бути наука про людські події. Щоб повернутися
до життя, психологія має імітувати театр. Режисер-психолог замінює
процеси та штучне середовище людьми та конкретними рисами їхнього лаптя.
Психологія має вивчати людину в праці, а не м’яз, який скорочується.
Процес не може бути суб’єктом людських подій: “ідея любити не може”.

Праця чи злочин є психологічними фактами тією мірою, якою вони є
актуальною сценою людського життя, де мають бути здійсненими індивідом
або індивідами з урахуванням всіх аспектів детерміністичного погляду. Це
приводить Політцера до пошуку економічного механізму психології злочину,
а далі й до грубо-матеріалістичного висновку про те, що “психологія в
цілому можлива тільки в рамках політичної економії”. Він зауважує: праця
стала психологічною проблемою тоді, коли капіталістичному виробництву
стала потрібна раціональна експлуатація індивідів. Психологія має
входити в економічний детермінізм людських фактів та спиратися на дані
марксистської економічної науки. Сам по собі психологічний детермінізм
не є завершеним детермінізмом, а лише ланкою економічного детермінізму.
Таким чином, за Політцером, “концепція детермінізму олюднюється”. Мова
йде про драматичну детермінацію. Психологія має виражатись у термінах
людини, дій та людських ситуацій.

Політцер зробив спробу показати, як в економічних умовах пролетарської
сім’ї у дитини розвивається комплекс неповноцінності. Це стосується й
становища жінки. Від цієї думки автор знову повертається до свого
провідного визначення: “Детермінанта психологічних фактів є
матеріалістичною у драматичному плані, а не в плані процесів”. А далі
типова картина; намір поєднати матеріалізм і фрейдизм.

Найбільш фундаментальним чинником “кризи” психології Політцер вважає
протилежність ідеалістичної психології та матеріалістичної, причому
бачить це досить схематично. “Або—або” — ось його вихідна позиція.
Винаходячи неіснуюче внутрішнє життя, наполягає Політцер, ми створюємо
тим самим “дірку” у міркуваннях, прямуючи до порожнечі й небуття.
Ставити в основу психології ідеї форми, структури, значення, навіть
особистості — це, на його думку, залишатися в країні привидів.

Реальне — це шлюб, злочин, праця. Ота реальність і становить драму
людського буття, Поведінка людини мотивується примітивними фактами, а
вони, зрештою, випливають із економічної структури. З іншого боку,
Політцер дуже влучно, фактично відкидаючи свою філософію, твердить про
примат ідеї “руху”, “людської позиції”.

У 1939 році Політцер публікує статтю під прямолінійною назвою “Кінець
психоаналізу”. Відхід психоаналізу в минуле він безпосередньо пов’язує
зі смертю Фрейда і кваліфікує весь подальший процес як “схоластичний
занепад”, панування еклектизму та догматизму. Врешті він пов’язує
фрейдизм із найреакційнішою ідеологією.

Слід сказати, що в історії психології нерідко витрачалися великі зусилля
на “ідеологічну боротьбу”, зокрема тими, хто не створював свою
оригінальну концепцію. Однак запропонована Політцером теорія драми, як
видається, могла б бути розвинута досить широко, якби не драматичний
підсумок життя її автора.

Література.

Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург,
1998.

Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995.
Т. 1.

Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.

Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.

Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.

Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о
месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020