.

Культура Стародавнього Єгипту (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1720 32270
Скачать документ

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

Культура Стародавнього Єгипту

Культура Стародавнього Єгипту

Мистецтво Стародавнього Єгипту розвивалося понад 6 тис. років. Дивовижні
пам’ятки архітектури, скульптури, живопису, декоративно-прикладного
мистецтва зберегли до наших днів історію цивілізації у долині Нілу. Вони
і сьогодні вражають досконалістю форм і конструкцій, реалістичною
достовірністю, високим рівнем художньої майстерності.

Мистецтво Стародавнього Єгипту було надзвичайно залежним від релігії, і
це значною мірою уповільнювало його розвиток. Культові догмати вимагали
канонізації художніх образів, суворого наслідування усталеним зразкам.
Та попри все протягом тривалого періоду єгипетська художня культура
розвивалась, відбиваючи і нові вимоги часу, і боротьбу різних соціальних
верств.

Роль мистецтва у Стародавньому Єгипті була абсолютно іншою, ніж у
сучасній культурі. На відміну від скороминущого земного життя, мистецтво
було носієм буття вічного, головним засобом забезпечення безсмертя. Тому
праця художників вважалася священнодією. Вони займали високе соціальне
становище, часто були жерцями.

Провідним видом мистецтва Стародавнього Єгипту була архітектура, а
всі інші види певним чином залежали від неї. У Єгипті вже на початку III
тисячоліття до н.е. складається монументальна архітектура. Причому майже
не збереглося громадських будівель, проте безліч – поховальних споруд і
храмів.

Монументальність форм — ось що перш за все впадає у вічі при знайомстві
із самобутньою єгипетською культурою. Грандіозність архітектури царських
поховань визначала стиль скульптури, стінопису, які складають єдиний
ансамбль з архітектурним комплексом.

Попередницею піраміди була так звана мастаба — кам’яна чи цегляна
споруда прямокутної форми. З часом прагнення вирізнити з-поміж інших
поховань царське веде до збільшення розмірів поховання — спочатку в
периметрі, а потім і по вертикалі. Однією із перших споруд, де виявилася
ця тенденція, є піраміда фараона Джосера на рівнині Саккара (XXVIII ст.
до н.е.). її конструкція, заввишки 60 м, складається з кількох
прямокутників, зведених один на одного — від найбільшого до найменшого.
Вік цього велетня монументальності 4700 років. Збереглося ім’я творця
самої грандіозної будови, зодчого Імхотепа — архітектора, астронома і
лікаря.

Наявною ілюстрацією історії є піраміди поблизу Гізи, які дають повне
уявлення про характер і розмах єгипетського поховального будівництва
періоду Стародавнього царства. Величезні гробниці фараонів IV династії
Хеопса, Хефрена, Мікеріна — пам’ятники праці сотень тисяч рабів —
височать серед піщаної пустелі неподалік від Каїра.

Цьому архітектурному комплексу, до складу якого входять, крім трьох
пірамід, колосальний сфінкс, ритуальні храми та численні
піраміди-супутниці, де поховано родичів фараона і знаті, властиві чіткий
ритм і сувора геометрія.

Найбільш грандіозною за параметром та площею в Гізі є піраміда Хеопса,
побудована архітектором Хеміуном. Висота її без шпилю 143,2 м. Складена
піраміда з 2 300 000 кам’яних брил вагою по 2,5 т кожна. Тепер це
каміння змогли б перевезти 20 000 товарних ешелонів, у кожному з яких по
30 вагонів. Сто тисяч рабів будували піраміду протягом 10 років. Вік
згаданого колоса сягає 4600 років. Всередині поділяється на три камери,
з яких третя — усипальня самого царя, обличкована бездоганно
відшліфованими й ретельно підігнаними гранітними плитами. До
архітектурної групи в Гізі, як уже зазначалося, входили поховальні
храми. Залишки храму фараона Хефрена збереглися до наших днів. Він стояв
на захід від піраміди, на гранітній терасі і займав чималу площу. Формою
він нагадував велику мастабу. Фасад і стіни його були обличковані
відшліфованим рожевим гранітом, за що його називають гранітним храмом.
Рівні площини стін, масивні чотиригранні стовпи, величні скульптурні
зображення фараона яскраво виражають монументальний стиль, властивий
усьому архітектурному комплексу. У центральному залі стояли 23 тронні
статуї фараона, здебільшого із алебастру й сланцю, і 16 гранітних колон;
два його входи стерегли 4 лежачі сфінкси.

Закритий перехід сполучає нижній храм Хефрена з верхнім, розташованим
безпосередньо біля підніжжя піраміди. Неподалік знаходиться гігантський
сфінкс — скульптурне зображення лева з головою фараона — втілення ідеї
надлюдської сили єгипетського володаря. Кам’яний колос висічено з
величезного моноліту. Його висота — 20 м, довжина — 57. На голові
сфінкса — смугаста царська хустка (немес), на чолі висічено урей —
священну змію (кобру), що охороняє царську владу. Цей величний страж
царського пантеону і сьогодні стоїть на межі дикої пустелі, вражаючи
царською величчю і нерозгаданою таємницею, що, здається, навіки застигла
на пощербленому сивою давниною обличчі. Монументальний страж і нині
вартує Гізехський некрополь. Піраміда Мікеріна поступається своїм
сусідкам — пірамідам Хеопса і Хефрена — і стоїть на значній відстані від
них. Проте вирізняється обличкуванням з червоного асуанського граніту,
який первісне вкривав третину висоти піраміди, а далі змінювався на білі
плити з вапняку. В такому вигляді піраміда проіснувала до XVI ст. н.е.

Спорудження грандіозних царських пам’ятників негативно позначалося на
економіці держави, відриваючи величезну кількість людей від
землеробства, ремісництва і тим викликало незадоволення не тільки
народних мас, а й знаті.

Піраміди, збудовані після піраміди Хефрена, мають значно менші розміри.
Якість кладки погіршується, зате порівняно більше уваги приділяється
оформленню поминальних храмів, їх стіни розписуються кольоровими
рельєфами, які звеличували божественне походження царя, його переможні
бойові походи тощо.

Наприкінці періоду Стародавнього царства в Єгипті відбуваються важливі
соціально-політичні зміни. Постійні війни та гігантські будівельні
роботи по спорудженню пірамід та храмів ущент підірвали економіку країни
і призвели до ослаблення влади фараонів. Єгипет розпався на окремі
області — номи, між правителями яких точилася жорстока боротьба за
владу.

Період Середнього царства відзначається боротьбою за об’єднання Єгипту,
в результаті якої владу в країні захопили південні володарі. Столиця
країни переноситься з півночі у місто Фіви (єгипетська назва Уасет), де
розпочинається інтенсивне спорудження царських гробниць і храмів.

Найвидатнішим у фіванському некрополі є поминальний храм в Деїрель-Бахрі
царя Ментухотепа І, родоначальника XI династії, котрий завершив
об’єднання країни. На стінах збереглися численні рельєфи, виконані в
стилі попередньої епохи. Цікавою особливістю будови є спрямування з
центру храму невисокої піраміди на масивному цоколі, обличкованої
плитами білого вапняку. Та головною архітектурною відзнакою споруди
постає фантастична багатоколонність — 254 колони. Перед рештками
колонади храму можна побачити сліди 6-ти десятків ям, вирубаних у скелі
через рівномірні проміжки. Призначення цілком однозначне — для зелених
насаджень. Отже, колись перед царським некрополем буяв декоративний сад.

Загалом мистецтво Середнього царства позначено прагненням наслідувати
пам’ятники Стародавнього царства. Продовжується будування пірамід,
щоправда, менших за розмірами. Запозичення давніх зразків
спостерігається також у скульптурному портреті, який втілює
ідеалізований образ царя-бога.

Спільну мову з жерцями намагався знайти наступник Ехнатона, його юний
зять Тутанхамон, який підозріло помер у молодому віці.

3.2. Скульптура

У Стародавньому Єгипті, як і в усьому стародавньому світі, обожнювали
сили природи. Після розливу Нілу зміна засухи розквітом рослинності
сприймалася як воскресіння бога рослинного світу Осіріса. Міф про
чудесне воскресіння його породив вірування людей у загробне життя, яке,
у свою чергу, зумовило виникнення й розвиток портретної скульптури.
Вважалося, що душа померлого може перебувати в його скульптурному
зображенні. Ось чому поряд з муміфікацією трупів у Єгипті значно
поширився звичай ставити в місцях поховання статуї.

Давньоєгипетську скульптуру характеризує високий ступінь розвитку,
незважаючи на суворі релігійні канони.

Статуям властива симетричність фігур, статичність поз, спокійна
зосередженість обличчя. Все це ми спостерігаємо в зображенні фараона
Хефрена. Фронтальне положення статуї, узагальненість форм, обличчя,
позбавлене афектації, погляд, спрямований вдалечінь, — такі риси
скульптури продиктовані культовими вимогами, з покоління в покоління
залишаючись характерними ознаками єгипетської пластики. Єгипетські
скульптори прекрасно володіли технічними можливостями різних матеріалів:
граніту, алебастру, піщанику, дерева, міді тощо.

Про високий рівень скульптури свідчать портретні статуї фараонів IV
династії Джедефра, Мікеріна, Шепсескфа. Основна думка, яку прагнули
донести творці різця, — зобразити фараона як втілення бога. Скульптури
відзначаються точним відтворенням пропорцій натури і прекрасним
моделюванням форм.

Вагоме місце в єгипетській скульптурі займають статуї вельмож. Серед
досконаліших — портрети Рахотепа і його дружини — Нофрет. У них правдиво
втілені індивідуальні особливості подружжя; повні щоки, товсті губи
чоловіка і видовжений ніжний овал обличчя жінки. Виразне обличчя зодчого
Хеміуна — різкі лінії носа, маленькі уста, глибокі повіки — передає
вольовий, жорсткий характер царського родича, керівника будівництва
піраміди Хеопса.

Найталановитіші твори відзначаються і типізацією, і гостротою
індивідуальних характеристик. Прикладом цьому є образи царського сина
Каапера, вельможі Ранофера.

Єгипетські майстри стінопису користувалися барвниками мінерального
походження. Білу фарбу одержували з вапняку, червону — з червоної вохри,
зелену — з малахіту, жовту — з вохри, блакитну — з лазуриту.

Зміст настінних розписів залежав від їхнього призначення: в поминальних
храмах уславлювали царя, зображували битви, захоплення полонених,
полювання, розповідали про сівбу, жнива, риболовлю, полювання в заростях
Нілу, працю ремісників.

Подібні сюжети виконувалися і технікою рельєфу. У скульптурі Древнього
царства спостерігаються обидва види єгипетського рельєфу: барельєф і
контррельєф (заглиблення контурів на поверхні каменю).

Композиція рельєфів розгортається в горизонтальних площинах, що
знаходяться одна під одною. Своєрідним є також принцип побудови людської
фігури на рельєфній площині : голова і ноги — у профіль, плечі і груди —
у фас. Постать царя і вельмож за розмірами набагато більша від інших
постатей. Додержуючись основних канонів зображення, художники намагалися
розширити коло сюжетів і образів, вводячи у композиції сцени праці,
жанрові епізоди.

Стародавні єгиптяни, споряджаючи небіжчиків у потойбічний світ, наділяли
їх безліччю потрібних речей, зокрема їхніми улюбленими літературними
творами, тому в стародавніх гробницях виявлено чимало пам’яток
староєгипетської художньої словесності, й наші знання про неї досить
повні.

Найдавніші літературні пам’ятки Єгипту збереглися ще від епохи
Стародавнього Царства. Це “Тексти пірамід”, які містять “біографії”
вельмож складені в прозовій і почастиримованій формі твори, що мають не
лише історико-пізнавальне, а й певне художнє значення. “Біографії”
настільки зрілі художньо, що на той час, поза всяким сумнівом, уже
пройшли тривалий період свого розвитку. Отож староєгипетська література
зародилася ще задовго до появи писемності, в формі усної народної
творчості. “Біографії” вельмож, наприклад, виникли з обрядових
пісень-плачів, у яких спеціальні плакальники й плакальниці не лише
демонстрували горе з приводу смерті співвітчизника, а й прославляли його
діяння.

Джерела з історії Стародавнього Єгипту поділяються на чотири групи:
староєгипетські писемні пам’ятки, повідомлення античних авторів та
Біблії про Єгипет, жанрові сцени, зображені на стінах храмів і гробниць,
пам’ятки матеріальної культури.

Староєгипетських текстів збереглося чимало, бо єгиптяни любили писати і
нерідко писали на “вічному” матеріалі: на стінах і колонах храмів і
гробниць, на кам’яних плитах і саркофагах, на кістяних дощечках
(палетках), печатках, амулетах тощо. До того ж вони своїм основним
матеріалом для письма папірусом часто пеленали мумії, просочуючи його
ароматними смолами, щоб зробити більш довговічним. З писемних джерел
єгиптологи найбільше цінують списки фараонів (царів), виявлені на стінах
храмів у Карнаці, Абідосі та Саккара. Ці списки містять не лише імена
фараонів, а й роки їхнього царювання, що робить їх незамінними для
складання хронології. Шкода тільки, що в різних списках фараони
іменуються по-різному, бо це нерідко ставить у безвихідь єгиптологів.
Цінну історичну інформацію містять також царські літописи, особливо
“Палермський камінь”, “Аннали Тутмоса III”, “Стела Піанхіі” (“Поема Про
Кадешську битву”) тощо. Однак до цієї інформації потрібно ставитись,
дуже критично, бо фараони мали погану звичку приписувати собі воєнні
заслуги своїх попередників, “позичали” один в одного воєнні сюжети та
зображували себе переможцями навіть у тих випадках, коли для цього не
було жодних підстав.

Важливим, часом незамінним доповненням до писемних джерел, є напрочуд
реалістичні жанрові сцени на кольорових рельєфах і розписах єгипетських
храмів, гробниць і саркофагів. Єгиптяни вірили, що ці зображення
“оживуть” на тому світі, щоб небіжчик опинився у звичному для нього
оточенні, тому виконували їх якомога правдивіше й всеосяжніше, що
перетворило їх на справжню енциклопедію староєгипетського життя.

Цінні повідомлення про Стародавній Єгипет є в іноземних вавилонських,
ассирійських, кушитських та ін. написах. Щодо Біблії, то її єгипетські
сюжети стосуються майже виключно перебування стародавніх євреїв у цій
країні.

Істотно доповнюють ту інформацію, яка є в царських літописах,
“автобіографії” єгипетських вельмож, проте й ці джерела не особливо
обтяжені історичною правдою. При знайомстві з ними згадуються іронічні
застереження Бернарда Шоу: “Коли ви читаєте біографію, не забувайте, що
правда завжди непридатна для опублікування”.

Серед єгипетських писемних джерел майже повністю відсутні юридичні
документи та матеріали господарської звітності, а ті окремі, що дійшли
до нас, не в усьому правдиво відтворюють господарське життя країни, бо,
як зазначає єгиптолог О.Д. Берлєв, “пристрасть до рекордів, звершень,
перевиконань була в єгиптян у крові”. Щоб дослідити суспільне життя в
Єгипті, вченим доводиться більше користуватися літературними і навіть
релігійно-міфологічними сюжетами, спадщиною староєгипетського малярства.

Про наукові знання у Стародавньому Єгипті розповідають словники,
задачники, медичні та астрономічні трактати, найдавніша у світі
“енциклопедія” (“енциклопедія Аменемопе”). Релігійне життя стародавніх
єгиптян досить яскраво відображене в їхній багатій заупокійній
літературі (“Тексти пірамід”, “Тексти саркофагів”, “Книга мертвих”
тощо).

Таким чином, староєгипетські писемні джерела найгірше відображають
соціально-економічну історію країни, краще політичні, культурні та
релігійні процеси.

З писемних джерел єгиптологи найбільше цінують списки фараонів (царів),
виявлені на стінах храмів у Карнаці, Абідосі та Саккара. Ці списки
містять не лише імена фараонів, а й роки їхнього царювання, що робить їх
незамінними для складання хронології. Шкода тільки, що в різних списках
фараони іменуються по-різному, бо це нерідко ставить у безвихідь
єгиптологів.

Єгипетський народ створив багату літературу, яка мала в подальшому вплив
на античну та арабську літератури. Авторитет єгипетської науки, зокрема
математики, астрономії, медицини, географії, історії, у стародавньому
світі був досить питомим.

V. Використана література:

1. Рак. Й. В. Мифы Древнего Египта. СПб., 1993. С. 3140.

2. Коростонцев М. А. Религия Древнего Египта. М., 1976. С, 47.

3. Васильев Л. С. История религий Востока. М., 1988. С, 76.

4. Гордон Ч. Древнейший Восток в свете новых раскопок / Пер. с англ. М.,
1956- С. 98,

PAGE

PAGE 1

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020