РЕФЕРАТ
На тему:
Клінічна картина інфекційних захворювань. Шляхи проникнення інфекцій в
організм людини. Профілактика інфекційних захворювань.
1. Клінічна картина інфекційних захворювань.
Всі інфекційні захворювання, залежно від локалізації збудника в
організмі, можна умовно поділити на чотири основні групи.
1. Інфекції дихальних шляхів. До них належать дифтерія, коклюш, кір,
туберкульоз, натуральна віспа, грип, ангіна. Шлях передачі —
повітряно-крапельний.
2. Кишкові інфекції. До цієї групи належать дизентерія, черевний тиф,
вірусний гепатит, поліомієліт, холера. Шлях передачі — через
шлунково-кишковий апарат.
4. Інфекції кровоносної системи. Це можуть бути малярія, висипний тиф,
кліщовий енцефаліт, чума, туляримія. Всі ці інфекції, як правило,
передаються через укуси тварин і звуться трансмісивними.
5. Інфекції поверхневих шкірних покривів і слизових оболонок. До них
належать трахома, короста, сибірка, правець. Передаються вони контактним
шляхом.
Перебіг будь-яких інфекційних захворювань поділяють на кілька періодів.
/. Інкубаційний. Це час з моменту потрапляння збудника в організм людини
до початку розвитку перших симптомів захворювання. В цей час збудник
прихований в організмі і виявити його можна тільки за допомогою
лабораторних обстежень. Тривалість цього періоду неоднакова для різних
збудників і може бути від кількох годин чи днів, як, наприклад, грип,
малярія, дизентерія, до кількох місяців і навіть років (СНІД).
//. Продромальний. Цей період триває від кількох годин до кількох днів,
тобто від появи перших ознак захворювання до розвитку типових симптомів,
характерних для кожного виду збудника. В цей період хворі відчувають
загальну слабкість, головний біль, біль у суглобах, скаржаться на
відсутність апетиту. Починає підвищуватися температура.
III. Розвиток хвороби. Може тривати кілька днів чи тижнів. Проявляються
і посилюються симптоми, характерні для окремої хвороби. Температура тіла
висока, сильний головний біль, спостерігаються зміни у внутрішніх
органах, змінюється формула крові, можлива поява сипу на шкірі тощо. Цей
період найнебезпечніший для хворого і оточуючих, оскільки кількість
збудника в організмі досягає максимуму.
IV. Згасання хвороби. Відбувається по-різному. Може закінчитися повним
одужанням або перейти у хронічну форму. У деяких випадках настає смерть.
Всім інфекційним захворюванням властива циклічність, крім того, збудники
особливо небезпечних захворювань характеризуються високою мінливістю і
стійкістю в навколишньому середовищі.
2. Шляхи проникнення інфекцій в організм людини.
Профілактика інфекційних захворювань
Для проникнення збудників інфекційних захворювань в організм людини
необхідною умовою є так звані «ворота» інфекції, тобто шлях, яким
збудник може потрапити в організм у такій кількості, щоб виникло
захворювання і розвивався епідемічний процес (безперервний ланцюг
заражень і захворювань, що відбуваються одне за одним).
Епідемія — масове розповсюдження захворювань, пов’язаних з поширенням
одного виду збудника. Якщо епідемія охоплює кілька країн або цілий
континент, її звуть пандемією.
Епідемія розвивається тільки за умови наявності трьох факторів:
• джерела інфекції;
• механізму передачі збудника;
• людей, які піддаються захворюванням.
Отже, з метою профілактики інфекцій необхідно впливати на всі три
фактори одночасно. Лише тоді боротьба із захворюваннями буде ефективною.
Щодо першої умови, тобто джерела інфекцій, застосовується ряд заходів,
щоб локалізувати збудника і попередити його поширення. У разі виникнення
осередка дуже небезпечних захворювань, які у всіх випадках призводять до
смерті людей, або якщо збудник хвороб невідомої природи, застосовують
карантин.
Карантин — це комплекс режимних, адміністративних і
санітарно-епідеміологічних заходів, спрямованих на попередження
поширення хвороб і ліквідацію осередка зараження. Карантин передбачає
озброєну охорону останнього, заборону переміщення за межі карантинної
зони осіб та груп людей, які не пройшли тимчасової ізоляції і медичного
обстеження, вивозу із зони карантину будь-яких речей без попереднього
знезараження, а також проїзду транспорту через осередок зараження. Під
час карантину обмежуються контакти серед населення, на підприємствах та
установах вводиться спеціальний режим праці.
Медичний персонал, який працює з хворими, повинен бути одягнений в
спеціальні протимікробні костюми, що є попередженням внутрішнього
поширення інфекції у лікарнях, поліклініках та інших медичних закладах.
Якщо лабораторними дослідами не встановлено небезпечних для життя
мікроорганізмів і немає загрози виникнення масових захворювань, карантин
може бути замінений на обсервацію.
Обсервація — комплекс заходів, спрямованих на підсилене спостереження за
осередком зараження і вжиття лікувально-профілактичних і обмежувальних
заходів. Строки карантину і обсервації залежать від максимального
інкубаційного періоду збудника, що відлічується з моменту ізоляції
останнього хворого і повного закінчення знезараження території. Режимні
заходи під час обсервації менш суворі і допускають, хоч з обмеженнями,
вхід і вихід із зараженої території, вивіз і ввіз речей після їх
дезінфекції.
Невід’ємною ланкою у боротьбі з джерелом інфекції є знезараження, або
дезінфекція.
Дезінфекція — це комплекс спеціальних заходів щодо знищення збудників
заразних захворювань у навколишньому середовищі. Розрізняють
профілактичну, поточну і завершувальну дезінфекції.
Профілактична дезінфекція проводиться з метою попередження можливості
виникнення інфекційних захворювань або зараження предметів і речей
загального користування.
Поточну дезінфекцію проводять там, де точно виявлений збудник, наприклад
у кімнаті, де перебуває хворий. Така дезінфекція застосовується з метою
попередження розсіювання хвороботворних мікроорганізмів у навколишньому
середовищі. Вона передбачає знезараження предметів користування хворого,
його виділень.
Завершувальна дезінфекція проводиться в осередку масових захворювань
після ізоляції, госпіталізації, одужання чи смерті хворих з метою
повного знищення усіх збудників, щоб уникнути повернення інфекції.
Залежно від характеру збудника та інших показників застосовують різні
методи знезараження, які поділяють на чотири групи:
• механічні;
• фізичні;
• біологічні;
• хімічні.
Механічні методи застосовують для зменшення кількості місць перебування
збудника і передбачають вологе прибирання приміщень, звільнення від
пилу, витрушування одягу і постелі, фарбування, миття тощо.
Біологічні методи передбачають застосування речовин, спеціальних культур
мікроорганізмів, що згубно діють на збудників хвороб, не дають їм
розмножуватися. Біологічна дезінфекція застосовується у більш-менш
глобальних масштабах, наприклад для знезараження стічних вод.
Фізичні методи — найбільш доступні і безпечні, оскільки не передбачають
застосування шкідливих для людини препаратів. До них належать дія
сонячних променів, ультрафіолетових випромінювачів, прасування одягу,
паління сміття, обробка окропом, кип’ятіння та стерилізація в автоклавах
речей і предметів тощо.
Хімічні методи також широко застосовуються і передбачають дезінфекцію
речей за допомогою хімічних речовин, які вбивають мікроби. Серед цих
речовин найширше застосовуються такі:
• 10—20 %-вий розчин хлорного вапна, яким промивають чи обприскують
поверхні будинків, туалети або територію зараженої місцевості;
• 0,2—5 %-вий розчин хлорного вапна, яким промивають житлові і службові
приміщення, меблі;
• 0,2—1 %-вий розчин хлораміну. Застосовується для протирання кухонного
посуду, меблів, додається під час прання білизни;
• 3—5 %-вий розчин лізолу. Застосовується для замочування білизни і
одягу, а також для знезараження виділень хворих;
• 3 % -вий розчин пероксиду гідрогену. Застосовується для обприскування
житлових приміщень, знезараження інвентаря;
• етилену оксид. Шляхом розпилення знезаражуються закриті приміщення;
• спирт етиловий. Застосовується для протирання меблів, предметів та
інвентаря;
• 0,3—1 %-вий розчин формальдегіду. Застосовується для промивання
туалетів, знезараження виділень хворих;
• 1—3 % -вий розчин хлорного вапна. Застосовується для знезараження
житлових приміщень, інвентаря, місць загального користування.
Щодо другого фактора, тобто механізму передачі інфекції, то він
безпосередньо залежить від локалізації збудника в організмі людини.
Наприклад, збудник грипу локалізується у верхніх дихальних шляхах,
відповідно і передається через мікроскопічні крапельки слизу чи слини,
що виділяються у повітря під час кашлю або чхання. Такий шлях
називається повітряно-крапельним. Холера локалізується у травному
апараті людини і розповсюджується через предмети вжитку, воду, їжу.
Кліщовий енцефаліт потрапляє у кров людини внаслідок укусу кліща, тобто
передається твариною. Такі елементи навколишнього середовища, як
предмети вжитку, повітря, комахи, вода і є факторами передачі збудника.
Шляхи впливу на неживу природу з метою зменшення кількості
хвороботворних організмів було розглянуто вище. Щодо захворювань, які
переносять деякі тварини, то проводиться комплекс заходів для знищення
переносників інфекцій. Серед них окремо виділяють дезінсекцію і
дератизацію.
Дезінсекція — заходи, що впроваджуються з метою знищення членистоногих
(павуків, кліщів, комах) переносників інфекцій. Ці заходи так само
поділяють на профілактичні і винищувальні.
До профілактичних заходів відносять розчистку дрібних водойм, закривання
сітками вікон і дверей, підтримання чистоти тощо.
Винищувальні заходи полягають у застосуванні в основному хімічних
методів знищення комах і подібних до них тварин. Хімічні методи
полягають у використанні спеціальних отрут — інсектицидів. До них
належать гексахлоран, карбофос, метилацетофос, дихлофос, фосфотіонат,
альцестин, інсорбицид-МП тощо. Останнім часом широко використовуються і
закордонні високотоксичні аналоги типу «Rаіd». Вживаються також суто
біологічні способи знищення комах, які полягають в їх зараженні
вірусами, бактеріями, грибами, що безпечні для людини, свійських тварин,
рослин.
Дератизація — це знищення гризунів та інших ссавців, що є рознощиками
інфекційних захворювань. Методи знищення можуть бути як механічними
(встановлення пасток, капканів, мишоловок тощо), так і хімічними
(знищення гризунів за допомогою отрут — ратицидів). Як ратициди
використовують фосфід цинку, ратиндан, зоокумарин, сульфат талію,
тіосеми-карбазид, карбонат барію, фторацетамід та ін. Метод базується на
приготуванні приманок, що обробляються отрутами. Як приманки
використовують борошно, кашу, фарш, зерно, овочі. Під час приготування
приманок слід додержувати правил безпеки і слідкувати, щоб отрута не
потрапила в їжу, призначену для людей і свійських тварин.
Щодо третього фактора (наявність людей, схильних до захворювань), то
застосовують ряд заходів для створення штучного імунітету проти
інфекційних хвороб.
ЛІТЕРАТУРА
– Білявський Г. О., Паду н М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної
екології. — К.: Либідь, 1995. — 368 с.
– Біологія / А. А. Слюсарев, А. В. Самсонов, В. Н. Мухін та ін./ Під
ред. В. О. Мотузного. — К.: Вища пік., 1991. — С. 6, 241.
– Вишневская Е. Л., Барсукова Н. К., Широкова Т. Й. Основы безопасности
жизнедеятельности: Учеб. пособ. для учащихся 9-х кл. общеобразоват. шк.
— М.: Русское слово, 1995. — 62 с.
– Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України
28 червня 1996 року. — К.: Вікар, 1997. — С. 17—19.
– Кучеров І. С. Фізіологія людини і тварин. — К.: Вища шк., 1991. —
327с.
Леони Д.,Режи Б. Анатомия и физиология в цифрах. — М.: Кронпрес, 1995. —
128с.
– Лисенков С.Л. Конституція України: Матеріали до вивчення. — К.:
Либідь, 1997. — С. 53—54.
– Основи медицинских знаний учащихся: Проб. учеб. для сред. учеб.
заведений / Под ред. М. Й. Гоголева. — М.: Просвещение, 1991. — 112с.
– Пономарев В. Т. Энциклопедия безопасности. — Д. Сталкер, 1997. — С.
297—391.
– Самарський С. Л. Зоологія хребетних. — К.: Вища шк., 1976. — С.
188—189.
– Ситников В. П. Основы безопасности жизнедеятельности: Справочник
школьника. — М.: Слово, 1997. — С. 307—444.
– Смирнов В. Е. Медицина. Наркомания: знак беды. — М.: Знание, 1988. —
Вьіп. 2. — С. 33—56.
– Спок Б. Ребенок и уход за ним. — К.: Наук, думка, 1992. — 448 с.
– Ураков Й. Г. Последствия алкоголизма. — М.: Здоровье, 1987. — №11. —
С. 50—91.
– Хрипкова А. Г., Колесов Д. В. Гигиена и здоровье. — М.: Просвещение,
1984. — С. 24—27.
– Щербак Г.Й., Царичкова Д.Б., Вервес Ю.Г. Зоологія безхребетних. — К.:
-Либідь, 1996. — Кн. 2. — С. 291—298.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
