Реферат на тему:
Роль членів родини у сімейному вихованні
План
Відповідальність батьків за виховання дитини
Функції членів родини щодо виховання дитини
Відповідальність батьків за виховання дитини
Відповідальність за виховання дітей на батьків покладена юридично.
Правовідносини батьків та дітей обумовлюються міжнародними документами.
Зокрема, Конвенція про правову допомогу та правові відносини в
цивільних, сімейних та кримінальних справах (Міжнародна угода від 22
січня 1993 р., ратифікована Законом від 10 листопада 1994 року),
Конвенція про права дитини, Декларація про соціальні і правові принципи,
що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей
на виховання і їхнє усиновлення на національному і міжнародному рівнях
(прийнята Генеральною Асамблеєю 3 грудня 1986 р).
Конвенція про права дитини у ст.. 7 визначає за дитиною право знати
своїх батьків і право на їх піклування. Водночас у ст..18 визнається
необхідність того, “щоб забезпечити визнання принципу загальної й
однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.
Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну
відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найвищі інтереси дитини
є предметом їх основного піклування.”
Декларація про соціальні і правові принципи, що стосуються захисту і
благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання і їхнє
усиновлення на національному і міжнародному рівнях (прийнята Генеральною
Асамблеєю 3 грудня 1986 р): ст. 3: “Турбота про дитину лежить насамперед
на її власних батьках”.
Конституція України, ст. 51: Батьки зобов’язані утримувати дітей до їх
повноліття. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх
непрацездатних батьків. Сім’я, дитинство, материнство і батьківство
охороняються державою.
Сімейний кодекс України у розділі ІІІ визначає права та обов’язки
матері, батька і дитини. Ст. 121: Права та обов’язки матері, батька і
дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним
органом реєстрації актів цивільного стану у встановленому порядку.
Ст. 141 визначає рівні права та обов’язки батька і матері щодо дитини,
незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Першим
обов’язком батьків є обов’язок батьків забрати дитину з пологового
будинку.
Ст. 150 визначає обов’язки батьків щодо виховання та розвитку дитини.
Серед них:
1. Батьки зобов’язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод
інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї
Батьківщини.
2. Батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний,
духовний та моральний розвиток.
3. Батьки зобов’язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної
середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
4. Батьки зобов’язані поважати дитину.
5. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від
обов’язку батьківського піклування щодо неї.
6. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.
7. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування
ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Ст. 151 обумовлює права батьків щодо виховання дитини:
1. Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте
виховання дитини.
2. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб,
передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.
3. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які
суперечать закону, моральним засадам суспільства.
Ст. 152 гарантує забезпечення права дитини на належне батьківське
виховання.
Закон України “Про охорону дитинства” (від 26.04.01) у ст. 12 визначено
права, обов’язки та відповідальність батьків за виховання та розвиток
дитини.
Крім законодавчих зобов’язань батьки мають і зобов’язання народні. Певні
обов’язки накладають й релігійні вірування. Зокрема:
1. Батьки зобов’язані вибрати для дитини добре християнське ім’я (не дід
і не баба):
А) якщо дитина народилась в день великого урочистого християнського
свята або в ніч перед ним, то слід вважати, що Бог вже вибрав ім’я для
вашої дитини;
Б) не можна давати дитині імена дітей, котрі у вашій родині померли
малолітніми: Богу не угодне це ім’я у вашій родині;
В) не можна називати дітей на честь когось з близьких родичів (діда,
баби тощо); дитині можна давати тільки імена святих, хоча вони не мають
збігатися з іменами родичів (є небезпека, що гріхи родичів буде
спокутувати ваша дитина).
2. Тато зобов’язаний зареєструвати дитину в органах громадянського стану
протягом 1 місяця. (Це обумовлено і у Ст. 144 Сімейного кодексу.
Невиконання цього обов’язку є підставою для покладення на них
відповідальності, встановленої законом.).
3. Рідні батьки повинні дбати про добре християнське виховання своєї
дитини, адже це їхній головний християнський обов’язок.
Народ засуджує тих, хто не виконує своїх батьківських обов’язків.
Народна педагогіка вимагає, щоб дітей спільно виховували батько з
матір’ю.
Функції членів родини щодо виховання дитини
Дитина для мами. У результаті досліджень виявлено наступні мотиви
народження дітей:
– досягнення бажаного соціального і вікового статусу (доросла,
самостійна, займаю певне становище у суспільстві, маю право на
відповідне ставлення до себе в сім’ї та суспільстві);
– задоволення моделі повноцінного життя (повинен і може мати певні речі,
без яких життя не повне, не таке, як у інших);
– прагнення продовжити себе, свій рід (залишити щось, що буде
забезпечувати своє продовження);
– реалізація своїх можливостей (виховати, передати знання, життєвий
досвід);
– компенсація своїх життєвих проблем (щоб була кращою за мене, отримала
те, що не отримала я);
– вирішення своїх життєвих проблем (укладення або зміцнення шлюбу, доказ
у здатності народити і бути матір’ю, спастись від самотності, отримати
поміч у старості;
– любов до дітей (найскладніший мотив, у якому поєднується задоволення
від спілкування з дитиною, інтерес до її внутрішнього світу, вміння і
бажання сприяти розвитку її індивідуальності та усвідомлення того, що
дитина стане самостійною, не моєю, буде любити інших, т.д.);
В реальності присутня більшість з цих мотивів, але кожного разу у різній
пропорції і у різному спів підпорядкуванні. Під час вагітності, після
народження дитини, у процесі її дорослішання, їх співвідношення можуть
змінюватися (з’являтися – зникати). Різні обставини і впливи створюють
індивідуальні, неповторні умови мотивації народження дитини для кожної
жінки.
Дитина для тата. Дослідження свідчать, що для батька дитина, в першу
чергу, його продовжувач, його друге “Я”, причому бажане (таке, яким би
хотів бути у своїх очах). Тут же наявні мотиви компенсації (те, чого
мені не вистарчало в дитинстві), та реалізації себе як захисника,
батька, вихователя. Важливий також мотив продовження роду та потреби
передати свої знання і вміння дитині. Зокрема, до народження дитини
батьки менш схильні бачити у ній щось самостійне, унікальне і прагнути
саме це в дитині підтримувати. Як результат – більша вимогливість
батьків, вища і жорсткіша “планка досягнень”. Це особливо виражено у
ставленні до сина, ніж до доньки, хоча основні тенденції зберігаються.
Після народження дитини батьки можуть вносити корективи у свої
установки, починають вбачати індивідуальні особливості і приймати дитину
не тільки як свого продовжувача, але і як самостійну особистість. До
речі, це краще виходить стосовно дівчаток.
Мама для дитини. Функції матері стосовно дитини:
Засіб та спосіб побудови себе та уявлень про світ (до народження, перші
місяці, роки – мати для дитини її світ, її Вселенна. З цього матеріалу
дитина будує себе і весь світ. У психології це робоча модель “Я-Світ”.
Мати виступає джерелом задоволення потреб дитини, уявлень про себе – до
трьох років, свого самоусвідомлення. У окремих випадках – до кінця
дитинства і навіть юності (статева роль, вміння ставитися до успіху та
невдачі).
У віці 3-6 років найбільше засвоюється модель сімейної поведінки,
взаємовідносин батька-матері, батьків-дітей. З боку матері важливим є
ласка, співчуття, визнання дитячої статевої гідності.
Батько для дитини. Батько потрібен, як і мати, завжди, але у кожному
віці по-різному. Роль батька легше замінити (це можуть виконати іннші
мужчини в сім’ї або поза сім’єю). Батько “в цілому”:
– може брати на себе частину материнських функцій на перших етапах
розвитку дитини;
– власна роль полягає у захисті й охороні єдності матері з дитиною,
забезпечення їм впевненості, спокою, підтримки, психологічного комфорту.
Виступає своєрідним тилом, на фоні якого дитина почуває світ міцним і
доброзичливим, а себе в ньому спокійною і впевненою
– еталон (до 3-х р.) соціальних норм і правил, втілення функцій
вимогливого оцінювача, підтримки прагнень дитини дотримуватися цих
правил
– сприяння особистісному становленню дитини, її відділенню від матері,
визнаючи самостійність як матері, так і дитини. Виступає у ролі “третьої
сили”, яка допомагає побудувати новий, окремий від матері, світ
– втілення зразка статевої, сімейної та соціальної ролі мужчини (після
3-х р.). Розрізняються функції для хлопчиків та дівчаток.
Хлопчик: зразок майбутньої ролі щодо матері, батька, мужчини в
суспільстві
Дівчинка: той, хто любить , але по-іншому, ніж мама; любить “як мама”,
цінує ті ж якості, що і в мамі (жіночність, м’якість, кокетування,
материнство); зразок друзів чоловічої статі, потенційних партнерів,
захисник і поціновував її жіночності
Однобатьківська сім’я. Для дитини важлива модель сімейних відносин
(подружніх та батьківсько-дитячих), де були б чітко визначені ролі
мужчини і жінки в обох цих формах. Їх дитина може засвоїти з інших
джерел: бабусі-дідусі, родичі, партнери одинака, сім’ї друзів, вся
доступна інформація. Розібратися у складності життя, способах
діяльності, щоб досягти певного результату, допоможуть відверті та чесні
стосунки дорослих
Дитина не знає що добре, а що погано. Саме ми визначаємо для неї
значення її власного досвіду.
У одно батьківській сім’ї предок намагається поєднати у одній особі
обидві ролі (матері-батька), автоматично збіднюючи кожну, позбавляючи, в
основному, дитину від їх повноцінного виконання. Тому дитина залишається
сиротою, не маючи жодного з повноцінних батьків. Варто дозволити дитині
засвоювати роль “відсутнього” предка на інших прикладах. Головне, щоб
дитина була захищена щирою любов’ю і не відчувала, а, отже, не
переживала, своєї обділеності та неповноцінності.
Необхідність матері та виконання нею своїх материнських функцій
відноситься до розряду вічних цінностей.
Особливо вагомий вклад у виховання вносять представники старшого
покоління – бабуся і дідусь. У душах онуків вони залишають на все життя
незгладимий слід. Хіба можна уявити дитинство без бабусиної чи дідусевої
казки, і не тільки дитинство, а й отроцтво, юність.
Ряд досліджень доводить немаловажну роль бабусь і дідусів у вихованні.
Наприклад, бабусі краще організовують гру, працю дітей. За даними
досліджень І.Ю.Лодзинської, молоді сім’ї дещо стабільніші, якщо подружжя
живе разом з батьками, оскільки в сім’ях виникає ряд додаткових
факторів, що чинять вплив на процес стабілізації сім’ї.
Бабусі: передавали досвід, цикл звичаїв, традицій у нові покоління,
вчили працювати, доглядати і виховувати немовлят, сучасні бабусі значною
мірою допомагають у вихованні дітей. Нерідко вони заміняють неньку і
батька. Бабусі, дідусі мають перше право на всиновлення, опіку, догляд у
випадках відсутності батьків.
Дідусь: привчає любов до праці, виховує любов до природи, не
поспішливість та ретельність.
Кумівство Оскільки головним обов’язком батьків народна педагогіка вважає
виховання дітей, вона прагне для допомоги батькам мобілізувати якомога
ширше коло людей, громадськість. Одним з яскравих підтверджень цього є
давня традиція вибору кумів, тобто других батьків новонародженого, його
опікунів і захисників. Ця традиція сягає в глибину сивої давнини, в
епоху переходу від матріархату до патріархату, коли роль батька як
опікуна й вихователя ще не викристалізувалася і рідний брат матері
(материнський дядько) брав на себе роль вихователя і захисника дитини
своєї сестри.
Кумівство належить до чудових знахідок народної педагогіки. Педагогічне
значення її переоцінити важко. Завдяки кумівству дитина, крім рідних
батька й матері, має ще, так би мовити, батьків-дублерів, громадських
уповноважених, які добровільно тримають шефство над дитиною від її
народження аж до зрілості. Зародження і становлення кумівства припадає
на дохристиянський період і має суто світський характер.
З прийняттям християнства у перші роки його існування кожна людина, яка
готувалася до прийняття Тайни хрещення, мала духовного опікуна –
катехумена, який мав їй пояснити основи християнської віри, підготувати
людину до обряду хрещення, прояснити основні ідеї. Нині колишні
катехумени називаються кумами – хрещеними батьками. Слово кум, очевидно,
походить з латинської мови – kompater, kommmater – заступник, той, хто
знаходиться з хрещеником. Бути хрещеним батьком чи матір’ю – це велика
честь і дуже велика відповідальність.
Коли батьки новонародженої дитини приймають рішення про її хрещення,
вони беруть на себе відповідальність за християнське виховання своєї
дитини. Для маленької дитини батьки запрошують двох духовних опікунів
різної статі. Куми повинні добре знати свої обов’язки:
1. Хрещені батьки самі повинні бути хрещеними, високоморальними, добрими
християнами. Народна мудрість каже, що характер хрещених батьків
переходить до їх хрещеників.
2. Куми, котрі вже одружені, повинні перебувати у церковному шлюбі зі
своїми чоловіками чи дружинами.
3. Хрещені батьки повинні знати напам’ять “Символ віри” (Вірую в єдиного
Отця-Вседержителя)
4. На момент хрещення хрещені батьки мають принести для дитини біле
полотно – символ чистоти й невинності душі тієї дитини, яку тримають до
хреста, – крижму.
5. Хрещена мати повинна мати при собі покриття на голову (шаль, хустку).
6. Хрещені батьки – чоловік і жінка – беруть на себе обов’язок: дати
добре християнське виховання дитині, яку тримають до хреста. У випадку
смерті рідних батьків дитини хрещені зобов’язані перед Богом опікуватися
своїм хрещеником чи хрещеницею до їх повноліття, тобто займатися їхнім
вихованням, підтримувати морально, а у разі потреби й матеріально.
Розлученим, хворим не бажано бути присутніми при хрещенні, бо нехрещена
дитина ще не має захисту: ні морального, ні фізичного, ні духовного.
Якщо хрещена мама хвора, то вона зобов’язана повідомити про це
священика, який під час хрещення молитвою поставить захист для дитини,
або наперед відмовитьсь від кумівства.
Від обов’язків кумів можна відмовлятися в тому випадку, коли людина з
поважної причини не може бути при хрещенні (через хворобу чи ускладнення
вагітності, коли сама нехрещена або невінчана зі своїм чоловіком чи
дружиною).
Один із християнських обов’язків батьків – подбати про добрих хрещених
батьків для дитини. У куми намагаються запрошувати людей статечних,
авторитетних, розсудливих, працьовитих, які викликають почуття поваги і
симпатії (батьки суджені, а куми люблені). Запрошуються люди як по лінії
кровних, так і свояцьких зв’язків, а також сусіди, знайомі, тобто
сторонні. Колись були ще так звані стрічні куми – перші зустрічні, яких
запрошували бути кумами (за принципом кого доля приведе). Найчастіше це
робили з забобонних мотивів, особливо тоді, коли діти вмирали. Існувало
повір’я, що таким способом можна відвернути злі сили, які шкодять
здоров’ю дитини.
Кількість кумів може бути різною: від одної до двох-трьох пар. На
Поділлі їх кількість досягала 5 і більше пар.
Література:
Алексеєнко Т.Ф. Педагогічні проблеми молодої сім’ї: Навч. посібник. –
К.: ІЗМН, 1997.
Чечет В.В. Педагогіка семейного воспитания. – Минск, 1998.
Корчак Я. Як любити дитину: Дитина в родині.
Макаренко А.С. Книга для родителей.
Скуратівський В. Покуть. – К.: Довіра, 1992.
Стельмахович М.Г. Народна педагогіка. – К.: Рад.шк.., 1985.
Зверева О.Л., Ганичева А.Н. Семейная педагогіка и домашнее воспитание:
Уч. Пос. – М.: Академия, 1999.
Законодавство України про сім’ю. – К., 2002.
Василькова Ю.В. Методика и опыт работы соціального педагога: Уч.пос. –
М.: Академія, 2001.
Геник Л. Народно-релігійні традиції в сучасному педагогічному процесі.
// Рідна школа. – 2002. – червень, № 6. – С. 37-44.
Филиппова Г. Ребёнок для родителей и родители для ребёнка СиШ 2001 № 7-8
С. 7-9.
Филиппова Г. Трудная радость материнства СиШ 2001 № 1-2 С. 7-9.
Филиппова Г. Девять месцев, меняющих жизнь. // СиШ. – 2001. – № 5. – С.
14-15.
Чернякова С. Счастливая бабушка СиШ 2001 № 4 С. 12-13.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
