.

Ґендерна освіта та ґендерне виховання школярів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
317 3327
Скачать документ

Реферат на тему:

Ґендерна освіта та ґендерне виховання школярів

Важливими компонентами ґендерної соціалізації особистості є ґендерна
освіта та ґендерне виховання. Ґендерна освіта включає в себе:
систематичне навчання, просвіту (тобто пропаганду й розповсюдження
ґендерних знань і ґендерної культури), стимулювання ґендерної
самоосвіти.

Ґендерна освіта вирішує наступні завдання в загальному процесі
соціалізації:

– ознайомлення молоді з інституційними цінностями, нормами і правилами
міжстатевого спілкування(норми релігії, накази і розпорядження,
літературні пасажі);

– формування адекватного розуміння дорослості: її змісту, істинних
ознак, проявів і якостей;

– формування тілесної ідентичності, з якою тісно пов’язаний
психосоматичний потенціал;

– розкриття особливостей жіночої і чоловічої психології, а також
відмінностей поведінки представників різної статі

– формування у підлітків і молоді правильного уявлення про взаємини
статей, засновані на системі загальнолюдських і національних моральних
цінностей.

Отримані ґендерні знання мають знайти заломлення в адекватній поведінці.
А це вже сфера виховання. Ґендерне виховання – процес, спрямований на
формування якостей, рис, властивостей, що визначають необхідне
суспільству ставлення людини до представників іншої статі. Тому у сферу
ґендерного виховання входять не лише такі специфічні відносини між
представниками чоловічої і жіночої статі, як подружні, але й будь-які
інші: в суспільному житті, праці, відпочинку тощо.

Мета ґендерного виховання полягає не лише у формуванні правильного
розуміння сутності моральних норм та установок у сфері взаємин статей,
але й потреби керуватися ними в усіх сферах діяльності. У процесі
ґендерного виховання необхідно вирішити шерег конкретних педагогічних
завдань, до яких відноситься формування:

– соціальної відповідальності у взаєминах між статями, переконання, що і
в сфері інтимних відносин людина не є незалежною від суспільства;

– прагнення мати міцну, дружну сім’ю, що відповідає сучасним вимогам
суспільства: рівноправність батька й матері в сім’ї, народження кількох
дітей; свідоме і відповідальне ставлення до їх виховання як до свого
обов’язку перед суспільством загалом, своїми батьками і дітьми;

– здатності розуміння інших людей і почуття поваги до них не лише як до
людей взагалі, але й як до представників чоловічої чи жіночої статі,
здатності враховувати й поважати їх специфічні статеві особливості в
процесі спільної діяльності;

– здатності й прагнення оцінювати свої вчинки стосовно інших людей з
урахуванням статевої належності, виробляти поняття хорошого й поганого
вчинку в сфері цих відносин;

– усвідомлення себе представником своєї статі, що підтримує самооцінку і
почуття самоповаги, впевненість і потенціал самореалізації;

– необхідних навичок спілкування й взаєморозуміння, а також здатності
приймати усвідомлені рішення в сфері міжстатевих стосунків;

– уміння дружити і любити, досвіду нестатевої любові.

Ґендерне виховання необхідно здійснювати з використанням усіх
традиційних засобів педагогічного впливу. Це такі:

– своєчасна реакція дорослих на ті чи інші особливості поведінки дітей
чи підлітків, їх взаємини з однолітками протилежної статі, емоційна
оцінка цих особливостей; адекватна реакція на ті чи інші прояви
сексуального розвитку дитини чи підлітка, що ґрунтується на розумінні
того, що в їх розвитку є нормальним, а що – відхиленням від норми;

– приклади правильного ставлення дорослих до представників іншої статі.
Дорослі не повинні доводити до дітей свої конфлікти, не варто
з’ясовувати в їх присутності свої стосунки і т. п. Приклади можуть бути
взяті також з творів художньої літератури, кіно тощо.

Ґендерне виховання пов’язане з моральним, фізичним, естетичним,
розумовим і трудовим. Наприклад, у процесі трудового виховання
створюються уявлення дітей про те, що праця людей різної статі має свою
специфіку, яка пов’язана з фізіологічними особливостями та історичним
аспектом розвитку людини: праця чоловіків традиційно передбачає більші
фізичні навантаження, ніж праця жінок. Зв’язок ґендерного виховання з
фізичним аналогічний: на заняттях фізкультури підбирають такі вправи,
які розвивають різні фізичні якості і формують певне ставлення до стилю
поведінки (фігура, постава, хода, динаміка рухів). Ґендерне виховання
пов’язане з естетичним, наприклад, в організації дозвілля, де
враховуються надання переваги дітьми, залежно від статевих відмінностей.
Зв’язок ґендерного виховання з моральним виявляється в ознайомленні
дітей з елементарними поняттями про мораль, роллю в суспільстві людей
різної статі, орієнтації дітей на майбутню соціальну функцію.

Специфіка ґендерного виховання полягає в тому, що людина як суб’єкт
діяльності не може виступати як безстатева істота. З одного боку, це
означає, що для виховання можуть бути використані будь-які види
діяльності, з другого – що важко знайти якийсь особливий вид діяльності,
яку слід було б спеціально організувати чи стимулювати в інтересах
ґендерного виховання. Тому той чи інший вид діяльності учнів – праця,
спілкування, гра, навчання – може служити інтересам виховання, якщо
педагоги враховують у процесі їх організації загальні закономірності і,
крім того, оцінюють дії школярів з позицій ґендеру, беруть до уваги
характер відмінностей між ними, ступінь їх важливості і суспільної
цінності.

Способом прояву ґендерних особливостей дітей і відображенням рівня
сформованості їх ґендеру є гра. В ній діти через виконання певних ролей
засвоюють уявлення про ґендерну поведінку. Хлопчики частіше вибирають
для гри „силові сюжети” й у зв’язку з цим – відповідні ролі. Дівчаткам
більше імпонують ігри з традиційними жіночими ролями. Гра дає змогу
засвоїти не лише соціальні ролі, але й набути навички спілкування й
взаємодії з однолітками протилежної статі. Традиційні ігри спрямовані на
засвоєння дитиною її ґендерної ролі, яка набувається саме в ролевій грі
(у дочки-матері, війну).

У процесі ґендерної соціалізації велику роль відіграють дитячі іграшки.
Наші дослідження засвідчили, що іграшки та ігри допомагають дівчаткам
вправлятися в тих видах діяльності, які стосуються підготовки до
материнства і ведення домашнього господарства, розвивають уміння
спілкуватися й навички співпраці. У хлопчиків все інакше: іграшки та
ігри спонукають їх до винахідництва, перетворення оточуючого світу,
допомагають розвинути навички, які пізніше ляжуть в основу просторових і
математичних здібностей, заохочують незалежну, змагальну і лідерську
поведінку.

У магазинах більшість іграшок призначені конкретно для хлопчиків або для
дівчаток. Іграшки для дівчат видно відразу – вони пов’язані або з
доглядом за собою (іграшкова косметика), або з турботою про дитину
(ляльки), або з домашніми справами (іграшкові меблі, плити, посуд,
побутова техніка). Іграшки для хлопчиків пов’язані з будівництвом (різні
конструктори, кубики) або технікою (різні машинки) або з активною
діяльністю (зброя, спортивний інвентар, м’ячі). Тобто іграшки
розділялись за ґендерною ознакою.

З метою збагачення змісту ігор сімейної тематики ефективними виявляються
такі сюжетні лінії, як „В сім’ї народилась дитина”, „Приїзд бабусі”,
„Сім’я на дачі” та інші. В процесі таких ігор уточнюються уявлення дітей
про особливості сімейного життя, про взаємодію поколінь, про дозвілля. В
ігрових діях діти відтворюють поведінку, почуття, переживання своїх
батьків так, як вони їх собі уявляють, відображають різні життєві
ситуації. Діти грають в іграшки, допомагають батькам, читають історії з
життя різних соціальних груп, слухають сімейні розмови та пасивно беруть
участь у сімейних інцидентах. З такого повсякденного досвіду вони
виносять уявлення про дії чоловіка й жінки в різних ситуаціях, про те,
як чоловік і дружина мають ставитися один до одного. В діагностичній і
психотерапевтичній практиці така техніка відома під назвою „психодрама”
(Дж. Морено).

Сутність ролевих ігор полягає не в акторській майстерності. Сценки
(ігри) допомагають учням поставити себе в конкретну ситуацію й відчути
на собі не свої почуття, а почуття й установки людини, особливо іншої
статі, в заданій ситуації. Корисно уявити себе в становищі людини, яка
сильно відрізняється від тебе. Наприклад, якщо молода людина розігрує
роль одного з батьків, вона може зрозуміти позицію й точку зору батьків.

У дівчаток з перших років життя проявляється спрямованість грати роль
матері і хазяйки у створюваній нею ляльковій сім’ї. Вона досить серйозно
моделює і „програває” роль виховательки своїх майбутніх дітей. На жаль,
її ігри в ляльки нерідко надто рано висміюються раціонально
налаштованими батьками й дорослими, а часом й учителями школи, якщо їм
про це стає відомо. І з цієї причини трапляється так, що дівчинка ще
задовго до реального вступу в роль нареченої і матері припиняє гратися в
дочки-матері, тим самим придушуючи в собі те, що є умовою розвитку
жіночності.

Для сьогодення характерною є цікава ігрова метаморфоза – стара добра гра
в „дочки-матері” трансформувалась у гру з лялькою Барбі. Маленька
дівчинка вже не „баюкає” ляльку-пупса і не видумує з нею свої наївні
історії. Барбі – це втілення цілого способу життя, за яким треба жити
красиво й без проблем, орієнтуватися на те, що престижно і модно, та
взяти від життя все можливе. Барбі не переживає, не конфліктує, не долає
труднощі й не мріє про щось недосяжне. Граючи з Барбі, діти приходять
„на все готове”. Ідеально організована гра збіднює фантазію. Умови гри –
це ті ж „обмеження ступенів свободи”, рамки, в які вписується ігровий
світ. Барбі-астронавт і Барбі-модниця з ідеальним екіпіруванням –
іграшки, призначення яких чітко визначене. Хоча, з другого боку, це теж
непогано: Барбі дає змогу дівчаткам прилучитися до ролі
красуні-принцеси. Дитина, яка не бавиться відповідними статі іграшками,
майже неминуче зіткнеться з труднощами: можливі проблеми в спілкуванні
із однолітками як своєї, так і протилежної статі; її самооцінка буде
менш стійка та адекватна.

У процесі ґендерного виховання дітей молодшого шкільного віку мають
враховуватись фізіологічні і психологічні особливості. Для нормального
статевого розвитку і встановлення правильних стосунків між хлопчиками і
дівчатками в цьому періоді важливо розвивати такі моральні якості, як
соромливість, стриманість, готовність завжди надати допомогу тощо.
Встановленню здорових стосунків між хлопчиками і дівчатками сприяють
спільні відвідування музеїв, театрів, походи та інші заходи. Часом у
дітей молодшого шкільного віку може виникати почуття симпатії і зазвичай
воно спрямоване на старшу людину. При цьому діти намагаються бути ближче
до цієї людини, лестяться, доглядають за нею. У таких випадках не слід
фіксувати уваги дитини на її почуттях, оскільки така закоханість з часом
проходить сама собою.

Виховання дитини як представника певної статі розпочинається з першого
року її життя. На статеву диференціацію дитини впливають не лише її
анатомо-фізіологічні особливості, що визначаються статтю, а й
соціально-психологічні фактори. Останні діють передусім через ті
специфічні відтінки, а іноді і суттєві відмінності, що їх вносять
дорослі у процес виховання дитини, враховуючи її статеву належність.

У шкільному віці відбувається формування ролевих позицій чоловіка і
жінки. І те, в яку жінку перетворюється дівчинка чи в якого чоловіка
виросте хлопчик, значною мірою визначається характером виховної роботи.
На жаль, педагоги, і батьки все ще відмовляються від участі у формуванні
еталонів мужності і жіночності. Так, проведене Т. І. Юферєвою [50]
експериментальне дослідження показало, що практично єдиною сферою
життєдіяльності, в якій формуються уявлення школярів про образи
чоловіків і жінок, є взаємини з протилежною статтю.

Виховання хлопчиків і виховання дівчаток мають свою специфіку. Специфіка
чоловічого виховання виявляє себе, коли ми спостерігаємо за тим, як
спілкуються батько з сином. Їх діалоги небагатослівні, по-чоловічому
сухі. Батько ставиться до сина не як до дитини, а як до чоловіка і
підносить його до висоти такого звання, і в цьому, мабуть, полягає
відмінність чоловічого виховання від жіночого, оскільки для матері ми
завжди залишаємося дітьми. На жаль, педагоги не докладають особливих
зусиль для того, щоб формувати не просто особистість людини, а
особистість чоловіка і особистість жінки. У шкільному житті дитині
досить часто трапляються такі суперечності: від неї вимагають виконання
ролі чоловіка чи жінки і, в той же час, педагог ігнорує її статеву
належність у навчальному процесі. У результаті цього багато юнаків і
дівчат виходять в доросле життя з достатньо туманними уявленнями про
роль Чоловіка і Жінки в суспільстві.

У шкільному житті ми часто зустрічаємось ще з одним протиріччям: коли
сам педагог забуває про свою ґендерну роль, але, разом з тим, вимагає
від учня виконання ролі представника своєї статі. Наприклад, часто можна
спостерігати таку картину: вчителька разом з дітьми їде в тролейбусі.
Розсадивши дітей на вільні місця, сама стоїть. Коли один хлопчик
наважується запропонувати їй місце, то у відповідь чує „Ні, ні, дякую, я
постою”. Педагог, забуваючи про свою статеву належність, не дає
можливості проявити себе хлопчику як чоловікові. Для того, щоб
розв’язати суперечності, які трапляються у шкільному житті, педагог не
має забувати про те, що, насамперед, він сам є яскравим прикладом у
виконанні тих ролей, які він виконує на даний момент. Тому вчителеві
необхідно пам’ятати самому і допомогти дитині в оволодінні змістом
соціально-статевої ролі людини.

З точки зору сучасної культури для ґендерних ролей чоловіка і жінки
властиві наступні характеристики. Чоловікові відводиться роль
„сильного”, жінці – „слабкого”. Чоловік через свої психологічні
особливості – завжди „лідер”, а протилежна роль – „веденого” – належить
жінці. Нарешті, сучасний чоловік, що розуміє високе призначення жінки
бути прародичкою людського роду – „прихильник”, його роль можлива, коли
жінка виконує роль тієї, що приймає пошану – роль кумира. Три істотні
характеристики визначають риси поведінки чоловіка і жінки в різних
сферах життя. Ці риси стають показниками „сучасного чоловіка”, „сучасної
жінки”.

Якщо в роботі з дітьми педагогу вдасться звернути увагу на ці статеві
відмінності і особливості, то йому буде легше впливати на формування
особистості чоловіка і особистості жінки.

З психологічної точки зору, як відзначено, чоловік – перш за все
„лідер”. Він визначає позиції, приймає відповідальні рішення, проявляє
ініціативу, розв’язує стратегічні задачі, висуває нові цілі і завдання.
У зв’язку з цим дуже важливо постійно і послідовно вчити хлопчика, юнака
самостійно приймати рішення. Йому необхідно вміти і бути лідером і, коли
необхідно, строго коритися дисципліні, втіленій у вимогах старшого,
ведучого, організатора, керівника. Він повинен здійснювати вчинки, що
дають йому змогу перевірити свої сили і мужність. Будучи вільним від
зверхопіки, хлопчик, врешті-решт, сам прийде до усвідомлення
відповідальності. Відповідальність слід виховувати в усьому. Тут немає
винятків, немає половинчастості: людина або в усьому відповідальна або в
усьому безвідповідальна. Дівчині особливо необхідні стійкість до
буденних навантажень і турбот, терпіння, оптимізм, уміння йти на
компроміси, вміння приймати знаки уваги з боку юнаків, доброта і
уважність.

Диференційований педагогічний вплив на формування ґендерної поведінки
школярів можливий, якщо педагог оволодів трьома уміннями: номінацією,
ініціюванням відповідної поведінки, організацією поведінки дитини
відповідно до її статі. Номінація служить для того, щоб педагог впливав
на усвідомлення дитиною своєї статевої належності. Вона здійснюється
через операції: звернення, позначення, вказівку: звернення – слово чи
група слів, що називає особу певної статі, до якої звертаються: Дівчата!
Хлопці! Позначення – наголос на присутності осіб тієї чи іншої статі:
„Тут є чоловіки?”. Вказівка служить для виділення характерних
особливостей чоловіка чи жінки. Коли педагог використовує одну з даних
операцій для реалізації номінації, він впливає на усвідомлення дитиною
своєї статевої належності; учень починає усвідомлювати, що саме зараз і
саме він є чоловіком чи жінкою, тобто виконує свою соціально-статеву
роль людини.

Крім того, щоб дитина усвідомлювала свою статеву належність, вона має
уявити образ статеворолевої поведінки. В цьому педагогу допомагає вміння
ініціювати поведінку школяра. Воно реалізується через наступні операції:
приклад, авансування, художній образ.

Поряд з номінацією й ініціюванням, важливим є професійне вміння
організації поведінки, відповідної статі учня. Організація поведінки
сприяє набуттю досвіду. Здійснюється шляхом прохання, ділового
розпорядження, покладання повноважень, коригування дій. Прохання –
звернення до суб’єкта певної статі з метою задоволення якоїсь потреби,
бажання: „Дівчата! Я гадаю, що це у вас вийде краще, допоможіть мені”.
Покладання повноважень – операція, за допомогою якої учитель обговорює
права і обов’язки учнів як представників певної статі. Корекція –
внесення поправок у поведінку дитини залежно від її статевої належності.

Однак вирішення проблем ґендерного виховання, як ми показали в
попередніх розділах, ускладнюється тим, що практично всі, з ким близько
контактує дитина (вихователі дошкільного закладу, лікарі, вчителі), –
жінки. Разом з тим поширення традиційних уявлень про ґендерні ролі
приводить до того, що в порівнянні з дівчатами хлопчики відчувають
сильніший тиск з боку соціуму в напрямку формування статевоспецифічної
поведінки. У поєднанні з браком ролевих моделей такий тиск веде до того,
що хлопчик вимушений будувати свою ґендерну ідентичність переважно на
негативі: не бути подібним на дівчат, не брати участі в жіночих видах
діяльності тощо. При цьому в нашій країні дитина має відносно мало
можливостей для власне маскулінних проявів (наприклад, агресивності,
самостійності, рухливості тощо), оскільки дорослі ставляться до них, як
до джерела неспокою. Тому стимулювання з боку дорослих теж є переважно
негативним: не заохочення „чоловічих” проявів, а несхвалення
„нечоловічих” („Не плач, ти ж хлопчик”). А це приводить до наростання у
хлопців тривожності, яка часто проявляється в надмірних зусиллях бути
маскулінним і в панічному страху робити щось жіноче.

Особливу увагу необхідно звернути на організацію широкого досвіду
нестатевої любові. З почуттям любові дитина знайома з перших днів свого
життя. Вона любить маму, тата, бабусю, рідних. Дуже важливо зберегти в
дитині це чисте, щире почуття, навчити її проявляти увагу, турботу,
ніжність до близьких людей. Саме тому треба, щоб дитина росла в сім’ї,
де панує дух любові, поваги, обопільної допомоги й розуміння: „Якщо,
виростаючи, дитина не навчилась любити батька, братів, сестер…, якщо в
її характері виховані основи грубого егоїзму, дуже важко розраховувати,
що вона здатна глибоко покохати вибрану нею жінку чи чоловіка”, – писав
А. С. Макаренко. І далі: „Сили „любовної” любові можуть бути знайдені
тільки в досвіді нестатевої людської симпатії” [19, т. 4, с. 158]. У
вихованні досвіду нестатевої любові важливе значення варто приділити
культивуванню в дітей соціальних видів любові: любов до рідного дому, до
рідних і близьких, праці, мистецтва, природи, тварин. Навчити любити –
значить навчити завжди захоплюватись прекрасним, значить навчити творити
добро, приносити близьким радість.

Ефективним і цілком педагогічно сприйнятним способом ґендерної
соціалізації підлітків і юнаків є танці. Танець, крім виховання почуття
прекрасного, допомагає у встановленні взаємин між юнаками і дівчатами.
Це школа живого, природного спілкування юнаків і дівчат, під час нього
вони вчаться триматися один з одним просто, красиво, без манірності і
грубощів. З хорошим музичним супроводом танці сприяють підвищенню
загальної культури. Поведінка під час танців має безпосереднє відношення
до сфери моральних норм. Танці вчать правильно рухатись, парні танці
привчають діяти в унісон, підлаштовуватись під партнера. Це засіб
самоутвердження, прояву своїх рис, себе як своєрідної особистості.
Танець може відігравати суттєву роль в облагороджуванні дошлюбних
відносин. На танцювальних вечорах вражає невміння старшокласників
поводитись, знайомитись, спілкуватись, підтримувати бесіду, запрошувати
до танцю. В експериментальних школах велика увага приділялась проведенню
вечорів танців, навчанню дітей умінню танцювати, запрошувати до танцю,
приймати чи не приймати запрошення, поводитись у ситуації, коли партнер
невміло танцює.

У людини завжди існувала потреба у пластичності рухів, у тому числі,
пов’язаних зі сферою стосунків між статями. Уже у первісних людей в
період любовного вибору еротичні танці імітували інстинктивну „любовну
гру”, вносячи в цей ритуал грацію, привабливість, життєву силу.
Танцювали і древньоіндійські баядери, служниці священних храмів, і їх
танцям була властива еротичність. Еротичні танці наче акцентують увагу
на тих чи інших вторинних статевих ознаках.

Організаторам шкільних танцювальних вечорів варто рекомендувати
чергувати впродовж вечора швидкі сучасні ритмічні танці з повільними
парними танцями. У швидкому танці не обов’язково багато говорити, а
краще концентрувати увагу лише на русі. Та й біля кого – дівчини чи
хлопця – здійснюються ці рухи, не так багато значить. А повільний танець
означає близькість. Запрошення на повільний танець розглядається як
інтимне запрошення до повнішого контакту. Любителі швидких танців можуть
просто любити танцювати – це не значить, що вони танцюють з кимось. А
повільний танець – це дещо інше.

Сьогодні виділяють ряд напрямків роботи з дітьми з доповнення й
розширення можливостей їх соціалізації, альтернативні суто ґендерному
підходу:

– доповнення зон самореалізації дітей (наприклад, заохочення дівчат до
занять спортом, а хлопчиків – до самообслуговування);

– організація досвіду рівноправного співробітництва хлопчиків і дівчаток
у спільній діяльності;

– зняття традиційних культурних заборон на емоційне самовираження
хлопчиків, заохочення їх до вираження почуттів;

– створення з дівчатками досвіду самозаохочення й підвищення самооцінки
(наприклад, технологія щоденника з фіксуванням успіхів);

– створення умов для тренування міжстатевої чутливості (наприклад, через
театралізацію, обмін ролями);

– залучення обох батьків (а не лише матерів) до виховання дітей.

Таким чином, ґендерний підхід у педагогіці й освіті – це індивідуальний
підхід до прояву дитиною своєї ідентичності. Цей підхід дає людині
більшу свободу вибору і самореалізації, допомагає бути достатньо гнучким
і вміти використовувати різні можливості поведінки.

Література:

Зайцев А. Г., Зайцев Г. К. Педагогика счастья (Валеология семьи). – СПб:
Союз, 2002. – 320 с.

Хубер Д. Теория гендерной стратификации // Антология гендерной теории. –
Минск: Пропилен, 2000.

Коменский Я. А. Великая дидактика // Коменский Я. А. Локк Д., Руссо Ж.
Ж., Песталоцци И. Г. Педагогическое наследие. – М.: Педагогика, 1987. –
450 с.

Гельвецій К. А. Про людину, її розумові здібності та її виховання //
Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. – М., 1971. – 420 с.

Руссо Ж. Ж. Эмиль, или О воспитании // Коменский Я.А., Локк Д., Руссо Ж.
Ж., Песталоцци И. Г. Педагогическое наследие. – М.: Педагогика, 1987. –
450 с.

Педагогические идеи Роберта Оуэна. – М., 1940. – 260 с.

Даденков М. Ф. Історія педагогіки. – К., 1947. – С. 129.

Кравець В. П. Історія української школи і педагогіки. – Тернопіль:
Тернопіль, 1994. – 358 с.

Филиппова Г. Г. Психология материнства. – М.: Изд-во Института
Психотерапии, 2002. – 240 с.

Ушинський К. Д. Про народність в громадському вихованні // Вибрані пед.
твори. в 2-х томах. – Т. 1. – К.: Рад. Школа, 1983. – С. 43–103.

Ушинський К. Д. Проект учительської семінарії // Вибрані пед. твори. в
2-х томах. – Т. 1. – К.: Рад. Школа, 1983. – С. 31–55.

Русова С. Ф. Нова школа // Вибрані пед. твори. – К.: Освіта, 1996. – С.
207–218.

Русова С. Ф. Націоналізація школи // Вибрані пед. твори. – К.: Освіта,
1996. – С.293–297.

Ващенко Г. Г. Виховний ідеал. – Полтава, 1994. – 191 с.

Блонский П. П. Очерки детской сексуальности // Избр. пед. и псих.
Про-изведения. – Т. 1. – М.: Педагогіка, 1979. – С. 202–277.

Макаренко А. С. Педагогические сочинения в восьми томах. – М.:
Педа-гогіка, 1985.

Кон И. С. Сексуальная культура в России: клубничка на березке. – М.,
1997. – 300 с.

Колбановский В. Н. О половом воспитании подрастающего поколения //
Советская педагогика. – 1964. – № 3. – С. 27–32.

Сухомлинський В. О. Вибрані твори в п’яти томах. – К.: Рад. Школа,
1976–1978.

Бовуар С. Второй пол. – СПб: Питер, 1997. – 218 с.

Кравець В. П. Теорія і практика дошлюбної підготовки молоді. – К.:
Ки-ївська правда, 2000. – 688 с.

Мани Дж., Такер П. Ориентация // Сексология (хрестоматия). – СПб: Питер,
2001. – 512 с.

Вейнингер О. Пол и характер. – М.: Латард, 1997. – 358 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020